5. Розвиток ядерного законодавства

Важливим етапом у створенні системи законодавчого регулювання екологічної безпеки ядерних об'єктів було прийнят тя основоположного Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», а також законів України «Про поводження з радіоактивними відходами» і «Про екологічну експертизу», Водного кодексу України та інших законів.

На сьогоднішній день особливе місце посідає питання соціально-економічної захищеності населення. Це особливо актуально для регіонів розташування підприємств ядерно-паливного циклу (АЕС, уранодобувних та переробних комбінатів), радіаційно небезпечних підприємств та об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами. З огляду на це, невідкладним є прийняття Кабінетом Міністрів України низки нормативно-правових актів з метою врегулювання питань соціального захисту населення, забезпечення фінансування робіт із будівництва та реконструкції об'єктів соціально-культурної сфери, що здійснюється в зонах навколо діючих атомних електростанцій.

Відповідно до законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» і «Про поводження з радіоактивними відходами», з метою реалізації права громадян та їх об'єднань на участь у формуванні політики у сфері використання ядерної енергії та радіаційної безпеки одним з першочергових завдань є введення в дію «Положення про громадські слухання в питаннях використання ядерної енергії та радіаційної безпеки».

З метою забезпечення протирадіаційного захисту населення країни, а також згідно з положеннями Конституції та законів України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» та інших затверджено «Норми радіаційної безпеки населення України» (НРБУ-97), в які закладено сучасні концептуальні підходи.

Прийняття законів щодо регулювання екологічної безпеки ядерних об'єктів потребує перегляду, узгодження або розробки нових нормативно-правових документів, які стосуються широкого кола питань, від видачі дозволів на спеціальне водокористування та регламентів скидів стічних вод з накопичу-вачів до методик визначення гранично допустимих скидів і викидів у навколишнє середовище та інструкцій про стягнення плати за скиди і викиди тощо.

Закон України про цивільну оборону

Закон встановлює право громадян України на захист життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, значних пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності.

Систему цивільної оборони складають:

— органи виконавчої влади;

— органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності;

— центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

— фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів;

— служба цивільної оборони. Завданнями цивільної оборони України є:

— запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження та стихійного лиха;

— оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій;

— захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихійного лиха та застосування засобів ураження;

— організація життєзабезпечення населення під час надзвичайних ситуацій та ін.;

— організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха й осередках ураження та ін.

Закон також встановлює:

— повноваження органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, Установ і організацій з питань цивільної оборони;

— сили цивільної оборони;

~- утримання і матеріально-технічне забезпечення цивільної оборони;

— міжнародне співробітництво України у сфері цивільної оборони.

Система законодавства з охорони праці складається з «Закону України про охорону праці» (базовий нормативний акт)-Державних нормативних актів з питань охорони праці (ДНАОП які викладеш у вигляді «Положень...», «Типових положень...»' Правил), міжгалузевих і галузевих правил (нормативно-технічної документації), норм та інструкцій.

Структура і зміст Закону України про охорону праці

Закон (нова редакція утверджена 21 листопада 2002 року № 229-IV) містить дев'ять розділів. Кожен розділ має свою відповідну цілеспрямованість.

Перший розділ встановлює поняття та ідеї, пов'язані зі змістом закону, сферою його дії, взаємодії з іншими законами і завданнями охорони праці в загальній політиці держави щодо забезпечення безпеки життєдіяльності, а також пріоритет життя і здоров'я робітників порівняно з іншими проблемами виробничого характеру в межах політики держави.

Другий розділ показує, за якими напрямами держава забезпечує гарантії прав громадян на охорону праці. Подано механізми реалізації прав громадян. Визначено соціальну спрямованість цих гарантій.

За змістом статті 9 Закону встановлюється відшкодування шкоди, заподіяної виробництвом потерпілому робітнику. Слід підкреслити, що в цьому питанні держава ґрунтується на розумінні необхідної жорсткості закону. Це зроблено з метою запобігання виробничому травматизму, щоб забезпечити високу відповідальність з боку керівників (власників) підприємств перед суспільством.

Третій розділ створює організаційні передумови виконання гарантій прав громадян на охорону праці.

Найважливіша стаття 13 — встановлює, який інструмент буде використовуватися для забезпечення прав громадян.

Головним інструментом є система управління охороною праці підприємства і заходи, що відтворюють її функціонування. Це встановлено відповідно до обов'язкових дій власника. Закон розглядає і встановлює вимоги до іншого учасника виробничого процесу — робітника. Таким чином визначається роль однієї та іншої сторони в загальному плані забезпечення безпеки.

Далі встановлюється, на якій організаційній базі реалізовуватиметься безпека виробництва (медичні огляди, навчання, колективний договір; робота служби охорони праці підприємства, виконання вимог безпеки на будь-яких рівнях виробництва та ін.).

Четвертий розділ складає додаткові заходи у досягненні охорони праці шляхом економічного стимулювання , а також визначає питання відшкодування збитків, заданих порушенням вимог праці.

П'ятий розділ визначає механізм забезпечення безпеки через виконання нормативно-правових актів з охорони праці. Для цього закон встановлює принципи, опрацювання прийняття і скасування нормативно правових актів.

Шостий розділ встановлює спосіб існування охорони праці. Як встановлює закон, буде реалізовано в державі за допомогою системи державного управління охороною праці.

Сьомий розділ відтворює основні контрольні функції, що використовуються під час здійснення управління охороною праці відповідними органами.

Восьмий розділ встановлює відповідальність за порушення законодавства про охорону праці через відповідне посилання на державні законодавчі акти, що регулюють ці питання. Таким чином, ми маємо приклад реалізації зв'язків між актами державного законодавства.

Дев'ятий розділ містить прикінцеві положення.

Взагалі закон (перша редакція) було прийнято вперше на території СНД (11 жовтня 1992 p.), і він є прецедентом виведення охорони праці в законодавчому аспекті на найвищий рівень — рівень закону держави.

Основні нормативні акти охорони праці.

Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві (ДНАОП 0.00-4.03-0.1) — встановлює порядок, зміст, оформлення, облік і ліквідації причин виникнення небезпек, що призвели до нещасного випадку, до професійного захворювання і аварії.

Розслідування нещасного випадку (професійних захворювань, аварії) — це з'ясування обставин, за яких мав місце нещасний випадок, і встановлення його причин.

Необхідність і значущість грамотного розслідування полягає в такому:

1. Матеріали розслідування є для адміністрації (власника) базоюля планування заходів щодо запобігання травматизму.

2. Акти форми Н-1 (і інші форми, що встановлюються в ДНАОП 0.00-4.03-0.1 у вигляді додатків) — це первинні документи, що підтверджують наявність нещасного випадку, а також є основою для його реєстрації.

3. Матеріали розслідування стають підставою визначення осіб, які мають провину за фактом нещасного випадку на виробництві, й обсягу відшкодування збитків потерпілому.

4. Акти РІ-1 є джерелом для державної статистичної звітності із охорони праці і відповідних загальнодержавних заходів і засобів запобігання та ліквідації травматизму, профзахворювань і аварій.

Якість розслідування визначається такими принципами:

а) об'єктивністю і повнотою розслідування;

б) своєчасністю і швидкістю розслідування;

в) розслідування має виконуватися відповідними комісіями, що встановлює вищезгадане «Положення...»

Перед комісіями, що ведуть розслідування, стоять такі завдання:

— встановлення факту, що нещасний випадок справді мав місце на виробництві;

— виявлення обставин нещасного випадку;

— визначення послідовності причин і наслідків подій, що спричинили нещасний випадок;

— документальне оформлення випадку і виявлення заходів запобігання їх повторенню.

Важливими документами, що входять у правову систему (законодавства), є: «Типове положення про службу охорони праці»; «Типове положення про навчання, інструктаж і періодичну перевірку знань з охорони праці» та ін. «Положення...»

Закон України «Про дорожній рух». У своєму складі має дванадцять розділів, 54 статті. Закон забезпечує безпеку учасників руху і має правову і соціальну спрямованість.

Перший розділ встановлює регулювання відносин учасників дорожнього руху, складу законодавства і владних структур, що управляють дорожнім рухом.

Другий розділ містить зміст компетенції у сфері дорожнього руху з боку компетентних органів влади: Кабінету Міністрів України, законодавчої і виконавчої влади Республіки Крим; обласних, міських, районних та інших місцевих рад народних депутатів, міністерств, органів територіального громадського самоврядування, власників автомобільних доріг, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань і громадян та ін.

Третій розділ встановлює права й обов'язки учасників дорожнього руху — водіїв, пішоходів, пасажирів, велосипедистів і погоничів тварин на основі відповідного їх навчання і допуску (водіїв) до управління транспортними засобами.

Четвертий розділ визначає розподіл, порядок проектування будівництва, реконструкції, ремонту доріг, вулиць та залізничних переїздів; вимоги до діяльності власників доріг, вулиць, залізничних переїздів щодо обладнання об'єктів сервісу; умови обмеження, заборони й організації дорожнього руху при виконанні робіт на дорогах, вулицях та залізничних переїздах, а також характеризує спеціалізовані служби організації дорожнього руху.

П'ятий розділ містить характеристику транспортних засобів: їх допуск до участі у дорожньому русі, вимоги до їх виготовлення, ввезення в Україну, переобладнання, технічного стану, реєстрації, обліку, обслуговування і ремонту, а також наводить підстави до заборони експлуатації транспортних засобів.

Шостий розділ формує законодавчу базу щодо стандартизації і нормування організації дорожнього руху. За змістом цей розділ встановлює мету і зміст стандартів, нормативи і правила дорожнього руху.

Сьомий розділ встановлює планування і фінансування щодо забезпечення дорожнього руху на основі визначення єдиної системи обліку.

Восьмий розділ охоплює питання медичного забезпечення дорожнього руху шляхом медичних оглядів і перегляду обов'язків адміністрації підприємств щодо заходів поліпшення стану здоров'я водіїв, їх страхування, а також надання допомоги під час дорожньо-транспортних подій, а також необхідність навчання водіїв і посадових осіб МВС України питань медичної підготовки.

Дев'ятий розділ стосується питань охорони навколишнього середовища і необхідності проведення відповідних проектних і наукових робіт.

Десятий розділ розглядає питання здійснення контролю у сфері дорожнього руху.

Одинадцятий і дванадцятий розділи відповідно встановлюють відповідальність за порушення законодавства про дорожній рух та співвідношення закону й міжнародних угод.

До системи законодавства з безпеки руху входять також «Положення про службу безпеки дорожнього руху» міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, підприємств, їх об'єднань, установ і організацій та ін. законодавчі і нормативні акти.

Закон України «Про пожежну безпеку» здійснює регулювання державної політики у сфері охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища.

Перші статті закону (з першої до сьомої включно) формулюють відповідну ув'язку цього закону із законодавством України, шляхи та етапи забезпечення пожежної безпеки, структури управління будь-якого рівня, що відповідають за стан пожежної безпеки, а також обов'язки громадян і державного пожежного нагляду.

Статті від восьмої до дванадцятої визначають, за рахунок яких коштів забезпечується пожежна безпека.

Основою для створення стану безпеки є вивчення правил пожежної безпеки, узгодження нормативно-технічних і проектних документів та дотримання їх при організації виробництв, пожежної техніки й устаткування, наукових досліджень з проблем пожежної безпеки.

Окремою статтею є тринадцята, що встановлює облік пожеж.

Статті від чотирнадцятої по тридцять третю законодавчо закріплюють існування пожежної охорони. На основі встановлення цілей пожежної охорони наводяться види пожежної охорони: державна, відомча, сільська та добровільна. Встановлюються принципи формування кожного виду пожежної охорони, права та їх обов'язки, порядок оформлення, проходження служби, оплати, страхування, фінансового і матеріально-технічного забезпечення, а також контролю за їх діяльністю.

Міська і сільська пожежна охорона створюються органами місцевої державної адміністрації відповідно до Положення, затвердженого Кабінетом Міністрів в населених пунктах, де немає підрозділів державної пожежної охорони.

Фінансування та матеріально-технічне забезпечення пожежних команд здійснюється з коштів місцевого бюджету, коштів, які відраховуються підприємствами, установами та організаціями, розташованими на території району, в розмірі 0,1 відсотка від основних та оборотних коштів, що виділяються на нове будівництво, відрахувань від платежів з майнових видів страхування на фінансування запобіжних заходів, а також за рахунок, пожертвувань юридичних та фізичних осіб.

Статті від тридцять четвертої по тридцять сьому визначають питання гасіння пожеж, відповідальності за порушення вимог пожежної безпеки, відшкодування збитків, порядку вирішення спорів. Усі ці питання стосуються регулювання сфери діяльності, що спричинила пожежі.

Статті 38 і 39 встановлюють зміст контролю і нагляду за додержанням законності в діяльності пожежної охорони.

Статті 40 і 41 регулюють міжнародне представництво України у відповідних органах світового суспільства.

Концепцію організації роботи з профілактики невиробничого травматизму складають однойменна постанова Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 114 і постанова «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру» від 22 березня 2001 року № 270.

Останній документ набуває значної ваги в системі правового забезпечення життєдіяльності під час отримання травм невиробничого характеру.

Постанова встановлює зміст розслідування та ведення обліку нещасних випадків невиробничого характеру (не пов'язаних з трудовими відносинами), що сталися з громадянами України, іноземцями та особами без громадянства на території України, із втратою працездатності не менше ніж на один робочий день.

Розслідуванню, згідно з цією Постановою, підлягають всі нещасні випадки невиробничого характеру (не пов'язані з виконанням трудових обов'язків) — травми, в тому числі отримані внаслідок заподіяних тілесних ушкоджень іншою особою; отруєння, самогубство, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження блискавкою, травми, отримані внаслідок стихійного лиха, ураження електричним струмом, ушкодження від контакту з тваринами, і такі, що мали тяжкі для здоров'я наслідки, які сталися в житлових та підсобних приміщеннях, на комунально-побутових і торговельних об'єктах, присадибних ділянках, у місцях відпочинку та масового перебування людей та ін.

Нещасні випадки, які сталися з громадянами під час прямування з роботи чи на роботу (пішки, на громадському чи власному транспортному засобі), а також під час виконання громадського обов'язку щодо рятування людей, під час участі У спортивних іграх на офіційних змаганнях, розслідуються організацією, де працює потерпілий, або організацією, яка зобов'язана забезпечити чи відповідає за безпечну життєдіяльність людей на відповідній території незалежно від ступеня тяжкості травми. Результати розслідування використовуються в разі призначення потерпілому допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Факт ушкодження здоров'я внаслідок нещасного випадку встановлює і засвідчує лікувально-профілактичний заклад. Документом, який підтверджує ушкодження здоров'я особи, є листок непрацездатності чи довідка лікувально-профілактичного закладу.

Про кожний нещасний випадок лікувально-профілактичний заклад упродовж доби надсилає органу виконавчої влади повідомлення за формою, яку затвердило МОЗ.

Рішення про необхідність розслідування нещасного випадку ухвалюється керівником відділу (служби) охорони праці місцевого органу виконавчої влади, який реєструє повідомлення лікувально-профілактичного закладу і надсилає своє рішення і копію повідомлення організації, що має проводити розслідування.

Розслідування нещасних випадків із смертельним наслідком проводиться органами внутрішніх справ або прокуратури.

Керівник організації не пізніше наступної доби після надходження рішення зобов'язаний утворити комісію з розслідування нещасного випадку у складі не менше трьох осіб.

До участі в роботі комісії можуть залучатися представники відповідного лікувально-профілактичного закладу та страхової організації (якщо потерпілий був застрахований), а також представники організації, відповідальної за додержання умов безпеки на території, об'єкті, де стався нещасний випадок.

Термін розслідування нещасного випадку — не більше 10 календарних днів після утворення комісії, його результати оформляються актом за формою НТ.

Основні нормативно-законодавчі акти з безпеки життєдіяльності

Нормативно-технічні документи визначають стан безпеки щодо:

1) територій (проектування й існування);

2) небезпечних та шкідливих чинників;

3) вимог до вимірювань небезпечних та шкідливих чинників;

4) робочих місць, будов, споруд (проектування й експлуатація) та ін.;

5) обладнання, машин та ін.;

6) засобів захисту (проектування, виробництва й експлуатації) — колективних і особистих;

7) інструкції для робітників за професіями і видами робіт та ін.

Щодо першого пункту: СН 245—71 «Санитарньїе норми проекти-рования промьішленньіх предприятии» (СНГ); СНІП І—97—76 «Генеральньїе планьї сельскохозяйственньїх предприятии» (СНГ); СНШ II—4—8 «Техника безопасности в строительстве» (СНГ); СНШ 2.04.03—85 «Канализация. Наружньїе сети и сооружения».

Щодо другого пункту — ГОСТ 12.1.007—76 ССБТ «Вред-ньіе вещества. Классификация и общие требования безопасно-сти» (СНГ).

ГОСТ 12.1.008—76 ССБТ «Биологическая безопасность» (СНГ).

ГОСТ 12.1.009—76 ССБТ «Злектробезопасность. Терминьї и определения» (СНГ).

ГОСТ 12.1.010—76 ССБТ «Взрьівобезопасность. Общие требования» (СНГ).

Щодо третього пункту ГОСТ 12.0.005—90 ССБТ «Метроло-гическое обеспечение» (СНГ); ГОСТ 12.1.016—79 ССБТ «Воз-дух рабочей зоньї. Требования и методика измерения концен-трации вредньїх веществ» (СНГ);

ГОСТ 12.1.034—81 ССБТ «Вибрация. Общие требования к проведенню измерений» (СНГ) «Санитарньїе нормьі вибрации рабочих мест — СН N° 3044—84» (СНГ).

Щодо четвертого пункту — ГОСТ 12.1.005—84 ССБТ (СНГ);

ГОСТ 12.1.042—84 ССБТ «Вибрация. Методи измерения на рабочих местах» (СНГ); ГОСТ 12.1.043—84 ССБТ «Методи измерения на рабочих местах в производственннх помещениях»; ГОСТ 12.4.012—83 ССБТ «Вибрация. Средства измерения и контроля вибрации на рабочих местах. Технические требования» (СНГ) та ін.

Щодо п'ятого пункту ГОСТ 12.2.003—74 ССБТ «Оборудова-ние производственное. Общие требования безопасности» (СНГ);

ГОСТ 12.2.002—81 ССБТ «Сельскохозяйственная техника. Методи оценки параметров условий труда» (СНГ); ГОСТ 12.2.019—86 ССБТ «Трактора и машини самоходние сельско-хозяйственнне. Общие требования безопасности» (СНГ); ГОСТ 12.2.042—79 ССБТ (СНГ) та ін.

Щодо шостого пункту ГОСТ 12.2.022—80 ССБТ «Конвейєри. Общие требования безопасности» (СНГ); ГОСТ 12.4.011 — 75 ССБТ «Средства защитн работающих. Классификация» (СНГ); ГОСТ 12.4.010—90 ССБТ «Средства индивидуальной защити. Рукавицн специальнне» (СНГ);

ГОСТ 12.4.026—76 ССБТ «Цвета сигнальние и знаки безопасности» (СНГ) та ін.

Щодо сьомого пункту — «Инструкция по устройству мол-ниезащити зданий и сооружений РД 34.21.122—87» (СНГ).

Нормативно-технічні документи містять декілька систем цих актів:

Система стандартів безпеки праці (СНД).

В системі взяті такі визначення:

1. Кожний стандарт належить до системи 12, яка позначається цими цифрами з крапкою.

2. Система має п'ять підсистем від 0 до 5. Підсистеми позначаються відповідними цифрами з крапкою.

Стандарти підсистеми «0» встановлюють: мету, завдання, сфери поширення, структуру ССБТ і особливості узгодження стандартів ССБТ; термінологію у сфері охорони праці, класифікацію небезпечних та шкідливих виробничих чинників та ін.

Стандарти підсистеми «1» встановлюють вимоги до видів небезпечних та шкідливих чинників і гранично припустимі значення їх параметрів; методи і засоби захисту працівників від їх впливу, методи контролю рівня вищезгаданих чинників.

Стандарти підсистеми «2» встановлюють загальні вимоги безпеки до виробничого, окремих груп технологічного обладнання, методи контролю виконання цих вимог.

Стандарти підсистеми «З» визначають загальні вимоги до виробничих процесів, окремих груп технологічних процесів, методи контролю виконання вимог безпеки.

Стандарти підсистеми «4» встановлюють вимоги безпек до засобів захисту.

Стандарти підсистеми «5» містять вимоги безпеки до будівель та споруд.

Наступні три вказують на номер стандарту, а останні (через риску) рік його прийняття.

Наприклад, ГОСТ 12.4.026—76 ССБТ «Цвета сигнальньїе и знаки безопасности» належить до четвертої підсистеми системи стандартів безпеки праці, тобто до питань засобів захисту, встановлює розподіл знаків безпеки за їхнім використанням з метою попередження, повідомлення, заборони та ін. Колір — використовується для встановлення цілеспрямованої інформації щодо його «значення».

Система стандартів «Охрана природьі» (СНГ) — складова частина державної системи стандартизації («ДСС» — СНГ), 17-а система. Система стандартів у сфері охорони природи та поліпшення використання ресурсів — сукупність взаємопов'язаних стандартів, спрямованих на зберігання, відновлення і раціональне використання природних ресурсів. Ця система розробляється у відповідності з чинним законодавством і обліком екологічних, санітарно-гігієнічних, технічних та економічних вимог.

Система стандартів у сфері охорони природи складається з 10 комплексів стандартів. Кодова назва комплексу: 0 — організаційно-методичний стандарт; 1 — гідросфера; 2 — атмосфе-

pa; 3 — біологічні ресурси; 4 — ґрунти; 5 — землі; 6 — флора; 7 — фауна; 8 — ландшафти; 9 — надра. Кожен комплекс стандартів, починаючи з комплексу «гідросфера» і закінчуючи комплексом «надра», містить шість груп стандартів (табл. 6.3)

Таблиця 6.3 Класифікація системи стандартів у галузі охорони природи

Шифр групи	Група стандартів
0	Основні положення
1	Терміни, визначення, класифікація
2	Показники якості природних середовищ, параметри забруднюючих викидів і скидів та показники інтенсивного використання природних ресурсів
3	Правила охорони природи і раціонального використання природних ресурсів
4	Методи визначення параметрів стану природничих об'єктів та інтенсивності господарчого впливу
5	Вимоги до засобів контролю і вимірювань стану навколишнього природного середовища
6	Вимоги до пристроїв, апаратів і споруд із захисту навколишнього середовища від забруднень
7	Інші стандарти

Позначення стандартів у сфері охорони природи складається з номера системи за класифікатором, шифру комплексу, шифру групи, номера стандарту за розрахунком і року його реєстрації. Так стандарт на гранично припустимий викид CO бензинових двигунів автомобілів знаходиться в комплексі 2, група 2, позначення його ГОСТ 17.2.2.03—87 (СНГ).

Державна система управління безпекою життєдіяльності є складовою частиною загальної системи управління державою. Тому основним (найголовнішим) завданням реалізації такої системи є її повна адаптація до системи управління державою.

Другим за ступенем важливості завданням є розробка передумов її існування (побудови, функціонування, удосконалення та ін.), що здійснюється завдяки:

— розробці «правового поля»;

— розробці складу відповідних управлінських структур та їх повноважень, що реалізують політику держави у сфері безпеки життєдіяльності;

— розробці системи взаємодій (загальних і конкретних) під час виконання функцій і завдань управління безпекою життєдіяльності.

Третій склад завдань державної системи управління — це формування передумов для розгортання нижчих систем управління: регіональних, галузевих, а також виробничих та інших підприємств.

Четвертий склад завдань — це розробка змісту і характеру взаємодій між усіма системами управління.

Визначені завдання є основними. їх склад у практиці управління постійно зростає відповідно до нових завдань кожної з систем управління, що зорієнтовані щодо напрямів удосконалення безпеки життєдіяльності.

Державна система має створювати правову й організаційно-методичну базу існування систем управління нижчого рівня (регіональних, галузевих, виробничих підприємств та ін.). Найбільш прийнятно це буде виглядати як типове положення про систему управління. Тепер така розробка планується. її поява складе правову основу для забезпечення розбудови і функціонування вищезгаданих нижчих за рівнем систем управління. Це також складе передумови для єдиного розуміння питань управління в безпеці життєдіяльності.

У роботі [23] викладено основні завдання і функції державної системи управління, що мають загальний і спеціальний характер (мал. 6.1).

До таких функцій належать:

— планування робіт;

— розробка, прийняття і відміна нормативних актів;

— професійний відбір;

— навчання з питань безпеки;

— регламентація процесу праці;

— атестація робочих місць за умовами праці, паспортизація об'єкта;

— реєстрація й облік;

— експертиза;

— ліцензування та сертифікація;

— забезпечення безпеки обладнання, процесів, будівель, споруд і територій;

— забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці, санітарно-побутового обслуговування, лікувально-профілактичного і медичного обслуговування;

— узгодження і видача дозволів;

— попередження про виникнення небезпечних ситуацій;

— розслідування й облік нещасних випадків;

— розслідування й облік хронічних професійних захворювань;

— розслідування й облік аварій;

— управління фондами;

— стимулювання охорони праці;

— пропаганда і виховання безпечної поведінки;

— наукове забезпечення;

— міжнародне співробітництво та ін.

Правова система як передумова управління безпекою життєдіяльності

Правова система формує передумови створення, функціонування, удосконалення системи управління безпекою життєдіяльності. Правова система забезпечує:

— права громадян України на пріоритет їх життя і здоров'я та відповідні заходи до їх реалізації;

— встановлення органів, які керують безпекою життєдіяльності, і зміст їх діяльності;

— встановлення взаємодій, розподіл і закріплення напрямів роботи з безпеки життєдіяльності;

— наповнення змістом спеціальних функцій управління в загальній системі управління безпекою життєдіяльності в межах змісту (мал. 6.3).

Встановлення безпеки життєдіяльності реалізується завдяки поглибленню прямого і зворотного зв'язків всієї системи нормативно-законодавчих актів (мал. 6.4).

За табл. 6.3 система управління існує як інструмент реалізації політики держави у сфері безпеки життєдіяльності. Основний склад документів, що формують політику в Україні у сфері безпеки життєдіяльності, наведено в блоці 3 мал. 6.3.

У більшості регіонів, галузей виробництва і підприємств України розроблені і впроваджуються в життя відповідні документи, що визначають систему управління безпекою життєдіяльності. Система управління безпекою життєдіяльності на теперішній час як документ на рівні держави ще не сформована.

Зміст основних документів, що формують політику держави у сфері безпеки життєдіяльності:

— Екологічна безпека. (Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Затверджено Постановою Верховної Ради від 5 березня 1998 р № 188/98-ВР).

Реалізація «Основних напрямів» передбачає три етапи.

На першому етапі (1997—2000 pp.) необхідно завершити і реалізувати невідкладні заходи щодо обмеження шкідливого впливу на довкілля найбільш небезпечних джерел забруднення.

Основними завданнями цього етапу є:

— вдосконалення законодавчо-правової бази з питань охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів;

— розроблення і впровадження економічного механізму охорони довкілля та раціонального природокористування;

— створення системи досконалого, повного та адекватного контролю за екологічним станом довкілля з одночасним запровадженням елементів комплексного міжвідомчого екологічного моніторингу;

— здійснення першочергових заходів для стабілізації стану довкілля;

— розроблення і впровадження програм екологічної освіти, виховання та екоінформування населення.

На другому етапі (протягом 10... 15 років, починаючи з 1998 р.) планується розробити і розпочати реалізацію комплексних програм, орієнтованих на досягнення балансу між рівнями шкідливого впливу на довкілля і його здатністю до відновлення.

Основними завданнями цього етапу є:

— оптимізація структури природокористування;

— екологічно орієнтована структурна перебудова економіки;

— розроблення і впровадження в Україні системи державного моніторингу довкілля, створення системи аналізу екологічної ситуації, прогнозування, планування і здійснення запобіжних заходів щодо ймовірних чинників шкідливого впливу.

На третьому етапі планується створити систему державного управління використанням природних ресурсів, регулюванням техногенного впливу на довкілля як основу управління сталим розвитком суспільства. Фрагментарне здійснення цих заходів розпочалося 1996 p., а більш широке — відповідно до темпів стабілізації економіки країни.

Основними завданнями цього етапу є:

— подальший розвиток системи державного моніторингу навколишнього природного середовища, створення автоматизованої системи оцінки екологічних ситуацій, прогнозування шкідливого впливу на довкілля, планування дій у надзвичайних ситуаціях на основі оцінок і сценаріїв розвитку подій;

— належна координація раціонального використання природного та соціально-економічного потенціалу з урахуванням екологічних чинників на засадах сталого розвитку.

Внаслідок реалізації «Основних напрямів» державної екологічної політики буде створено систему екологічно збалансованого управління розвитком суспільства, яка стимулюватиме відновлення природних властивостей довкілля, компетентного регулювання використання природних ресурсів та розвиток продуктивних сил країни.

До головних складових механізму реалізації державної екологічної політики належать:

— державна інституціина інфраструктура проведення природоохоронної політики;

— законодавчо-правовий механізм регулювання виробничої діяльності юридичних і фізичних осіб щодо охорони, використання природних ресурсів та їх відходів;

— економічний механізм природокористування та природоохоронної діяльності;

— механізм реалізації міжнародних, національних, регіональних, галузевих та місцевих природоохоронних програм.

— Охорона праці. («Національна програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища...». Постанова Кабінету Міністрів України на 1996—2000 роки від 2 листопада 1996 р. № 1345 «Державна програма навчання та підвищення рівня знань працівників населення України з питань охорони праці на 1996—2000 роки». Постанова Кабінету Міністрів України від 18.04.96, Указа Президента України від 18.10.97 р. № 1166/97 «Про основні напрями соціальної політики на 1997—2000 роки» та ін. Більшість документів стосується розвитку лише до 2000 p., тому обговорювати їх в широкому плані немає сенсу). Визначені основні напрями науково-дослідних, проектних та інших робіт в країні у галузі, Що формує політику цієї сфери за напрямами: безпосередньо системи управління, наукових досліджень, навчання, проектних рішень та ін.

— Надзвичайні ситуації. Політика в цій сфері фактично формується двома документами — «Концепцією захисту насе-

лення і територій в разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій», схваленою Указом Президента України від 26 березня 1999 р. № 234/99 і Закону України «Про війська цивільної оборони України», прийнятого Президентом України 24 березня 1999 p. № 556-XIV.

Перший документ встановлює основні напрями, мету та завдання захисту населення і територій.

Головною метою захисту населення і територій під час надзвичайних ситуацій є забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і ліквідації їх наслідків, зменшення руйнівних наслідків терористичних актів та воєнних дій.

Основними завданнями захисту населення і територій під час надзвичайних ситуацій є:

— розроблення і реалізація нормативно-правових актів, додержання державних технічних норм та стандартів з питань забезпечення захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій;

— забезпечення готовності органів управління, сил і засобів до дій, призначених для запобігання надзвичайним ситуаціям та реагування на них;

— розроблення та забезпечення заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій;

— збирання та аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні ситуації;

— прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій, визначення на основі прогнозу потреби в силах, матеріально-технічних і фінансових ресурсах;

— створення, раціональне збереження і використання резервів фінансових і матеріальних ресурсів, необхідних для запобігання надзвичайним ситуаціям та реагування на них;

— здійснення державної експертизи, нагляду і контролю в галузі захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій;

— оповіщення населення про загрозу та виникнення надзвичайної ситуації і своєчасне та достовірне інформування його про наявну обстановку і вжиті заходи;

— організація захисту населення (персоналу) та надання безкоштовної медичної допомоги;

— проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та організація життєзабезпечення потерпілого населення;

— здійснення заходів щодо соціального захисту потерпілого населення;

— розроблення та забезпечення цільових і науково-технічних програм, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям, та забезпечення сталого функціонування підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та підпорядкування, а також підвідомчих їм об'єктів виробничого і соціального призначення;

— реалізація визначених законодавством прав населення у сфері захисту від наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі осіб (чи їхніх сімей), які брали безпосередню участь в їх ліквідації;

— навчання способів захисту та тренування населення в разі виникнення надзвичайних ситуацій;

— міжнародне співробітництво у сфері захисту населення від надзвичайних ситуацій.

Захист населення і територій під час надзвичайних ситуацій забезпечується скоординованою роботою постійно діючих функціональних і територіальних підсистем ЄДС.

Функціональні підсистеми створюються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади для організації роботи, пов'язаної із запобіганням надзвичайним ситуаціям та захистом населення і територій від їх наслідків. У надзвичайних ситуаціях сили і засоби функціональних підсистем регіонального, місцевого та об'єктового рівня підпорядковуються в межах, що не суперечать законодавству, органам управління відповідних територіальних підсистем єдиної державної системи.

Перелік функціональних підсистем визначається Кабінетом Міністрів України.

Організація, склад сил і засобів, порядок діяльності функціональних підсистем захисту населення і територій визначаються положеннями про них, затвердженими керівниками відповідних міністерств, інших центральних органів виконавчої влади за погодженням з Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Територіальні підсистеми створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі для запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Завдання, організація, склад сил і засобів, порядок функціонування територіальних підсистем захисту населення і територій визначаються положеннями про ці підсистеми, затвердженими Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим та головами відповідних державних адміністрацій за погодженням з МНС України.

Ефективність функціонування системи захисту населення і територій досягається через:

— проведення єдиної державної політики, що охоплює весь спектр проблем у сфері забезпечення безпеки життєдіяльності населення;

— своєчасне запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, підвищення стійкості об'єктів економіки та інфраструктури до вражаючих впливів і наслідків надзвичайних ситуацій;

— завчасну підготовку, оперативне реагування та ефективне управління під час виникнення надзвичайних ситуацій, своєчасне відновлення життєдіяльності населення в їх зоні.

Комплекс підготовчих заходів є однаковим як для мирного, так і для воєнного часу.

Комплексний підхід до захисту населення і територій ґрунтується на об'єктивній необхідності проведення єдиних заходів у цій сфері, має враховувати поєднання впливу вражаючих чинників фізичного, хімічного, біологічного і морально-психологічного характеру, можливого застосування агресором сучасних засобів ураження.

Другий документ встановлює реальних виконавців захисту населення і територій у разі виникнення надзвичайних ситуацій — військ цивільної оборони.

Війська цивільної оборони під час виконання поставлених завдань зобов'язані:

— брати участь у заходах, спрямованих на попередження і ліквідацію надзвичайних ситуацій;

— готувати сили і засоби, призначені для попередження надзвичайних ситуацій;

— готувати сили і засоби, призначені для попередження і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

— вживати аварійно-рятувальних та інших невідкладних заходів щодо оперативної локалізації наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі на територіях держав, з якими укладено відповідні угоди;

— брати участь у локалізації та ліквідації великих лісових і торф'яних пожеж;

— проводити роботи із санітарної обробки населення;

— здійснювати спеціальну обробку техніки та іншого майна, знезаражування будівель, споруд і територій;

— забезпечувати збереження вантажів, що перевозяться у зони надзвичайних ситуацій як гуманітарна допомога;

— брати участь у забезпеченні населення, потерпілого від наслідків надзвичайних ситуацій, продовольством, водою, предметами першої необхідності, тимчасовим житлом, послугами та матеріальними засобами, а також у наданні медичної допомоги;

— брати участь у заходах щодо евакуації населення, матеріальних і культурних цінностей із зон надзвичайних ситуацій;

— проводити радіаційну (біологічну) розвідку в осередках ураження, зонах забруднення (зараження) і катастрофічного затоплення, а також на маршрутах висування до них;

— брати участь у науково-дослідних і дослідно-конструкторських роботах, пов'язаних із випробовуванням і впровадженням нових технічних засобів, необхідних для захисту території держави та її населення, в разі виникнення надзвичайних ситуацій, а також технологій проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт;

— брати участь у здійсненні карантинних заходів під час епідемій, епізоотій та епіфітотій (розділ II, стаття 10).

Останнім часом в державі прийнято ряд нових нормативних документів з питань формування політики у сфері надзвичайних ситуацій:

— Указ Президента України від 9 лютого 2001 року № 80 «Про заходи щодо підвищення рівня захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру»;

— Указ Президента України від 15 червня 2001 року № 436 «Про систему реагування на надзвичайні ситуації на водних об'єктах», розпорядження Президента України від 24 липня 2001 року № 190/2001-рп «Про невідкладні заходи щодо запобігання загибелі людей на водних об'єктах»;

— постанови Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2001 року № 122 «Про комплексні заходи, спрямовані на ефективну реалізацію державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання і оперативного реагування на них, на період до 2005 року»;

— постанова Верховної Ради України від 26 квітня 2001 року № 2404-П «Про рекомендації учасників парламентських слухань «15-а річниця Чорнобильської катастрофи. Досвід подолання», рішення колегії МНС України від 27 січня 2001 року № 3;

— «Порядок здійснення підготовки населення на підприємствах та організаціях до дій при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру». Затверджено МНС України від 23.04.2001 р. № 97.

Принципи побудови системи державних органів управління та нагляду за безпекою життєдіяльності

Система державних органів управління та нагляду передбачає створення центральних органів на рівні міністерств та держ-наглядів, що передбачені відповідними законодавчими актами на рівні Законів України. Відповідно до центральних органів створені регіональні (територіальні) органи, що займаються практичною роботою в межах своїх регіонів (територій).

Центральні органи управління та нагляду створено для забезпечення безпеки в умовах дії небезпечних чинників, які об'єднані за природою їх виникнення:

— виробничі чинники (Держкомнагляд з охорони праці);

— санітарно-епідеміологічні чинники (Держсаннагляд);

— екологічні чинники (Міністерство охорони навколишнього середовища і ядерної безпеки України);

— соціальні чинники (Міністерство соціального захисту України);

— транспортні небезпеки (ДАІ України);

— пожежна безпека (Держпожнагляд);

— чинники інформаційного забезпечення оцінки стану життєдіяльності (Міністерство статистики України);

— чинники надзвичайних ситуацій (Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи);

— чинники нормування небезпек (Держстандарт України) та ін.

Принцип системи державного управління безпекою життєдіяльності щодо галузі та регіону є дворівневим. Верхній рівень системи — загальнодержавне управління, що здійснюється вищезгаданими органами. Нижній рівень системи — регіональне і галузеве управління здійснюється відповідно місцевою державною адміністрацією, радами народних депутатів і галузевими міністерствами. В свою чергу, регіональне управ-ління, залежно від адміністративно-територіального розподілу, може здійснюватися на обласному, міському, районному і селищному рівні.

Система управління безпекою життєдіяльності на підприємствах, залежно від їх відомчої підпорядкованості може бути три- чи чотирирівневою. Крім вищезгаданих двох рівнів, тут необхідно виділити управління на рівні об'єднань підприємств і на рівні самого підприємства. Для системи управління характерним є те, що вищі і нижчі рівні управління можуть взаємодіяти між собою як через проміжний рівень, так і безпосередньо.

Принципи забезпечення безпеки життєдіяльності

Захист населення і територій є системою загальнодержавних заходів, які реалізуються центральними і місцевими органами виконавчої влади, виконавчими органами рад, органами управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту, підпорядкованими їм силами та засобами підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, добровільними формуваннями, що забезпечують виконання організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів у сфері запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Рівень національної безпеки не може бути достатнім, якщо в загальнодержавному масштабі не буде вирішено завдання захисту населення, об'єктів економіки, національного надбання від надзвичайних ситуацій техногенного, природного або іншого характеру.

Загрози життєво важливим інтересам громадян, держави, суспільства поділяються на зовнішні та внутрішні і виникають під час надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та воєнних конфліктів.

Зовнішні загрози безпосередньо пов'язані з безпекою життєдіяльності населення і держави у разі розв'язання війни або локальних збройних конфліктів, виникнення глобальних техногенних екологічних катастроф за межами України (на землі, в навколоземному просторі), які можуть спричинити негативний вплив на населення та територію держави.

Внутрішні загрози пов'язані з надзвичайними ситуаціями техногенного і природного характеру або можуть бути спровоковані терористичними діями.

Принципи забезпечення безпеки життєдіяльності випливають з основних положень Женевської конвенції щодо захисту населення. Таким принципами є:

— принцип безумовного примату безпеки, відповідно до якого концепція прогресу поступається місцем концепції безпеки;

— принцип ненульового (прийнятного) ризику, який полягає в намаганні досягти такого рівня ризику на підприємствах, який можна було б розглядати як прийнятний. Його параметри мають бути обґрунтовані;

— принцип плати за ризик. Розмір плати залежить від потенційної небезпеки техногенних об'єктів й є пропорційним величині можливого збитку. Ця плата може бути розумним самообмеженням споживання суспільства. Ці кошти спрямовуються на створення системи попередньої безпеки та підвищення оплати на виробництвах, де не забезпечується безпека (наприклад, вугільні шахти), а також на певні виплати за ризик, що мають стимулювати проведення заходів, спрямованих на забезпечення безпеки;

— принцип добровільності, згідно з яким ніхто не має права наражати людину на ризик без її згоди;

— принцип невід'ємного права кожного на здорове довкілля. Це право має бути гарантоване і захищене законом. Цей принцип передбачає обов'язки фізичних і юридичних осіб забезпечувати таке право і проводити свою діяльність так, щоб не завдавати шкоди довкіллю;

— принцип правової забезпеченості передбачає, що всі аспекти функціонування системи захисту населення і територій регламентуються відповідними законами та іншими нормативно-правовими актами;

— принцип свободи інформації щодо безпеки людини полягає в урахуванні громадської думки під час вирішення питань щодо будівництва небезпечних підприємств;

— принцип раціональної безпеки передбачає максимально можливе економічно обґрунтоване зниження ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій і пом'якшення їх наслідків;

— принцип превентивної безпеки — максимально можливе значення ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій;

— принцип необхідної достатності і максимально можливого використання наявних сил і засобів визначає обсяг заходів щодо захисту населення і територій у разі загрози надзвичайних ситуацій.

Основні принципи забезпечення безпеки життєдіяльності населення в межах діючого законодавства України.

1. Встановлення основних пріоритетів охорони навколишнього середовища.

2. Визначення стратегії і тактики гармонійного розвитку виробничого та природничого потенціалу на рівні:

— роботи галузей виробництва;

— вирішення питань в галузі використання, поховання і регенерації відходів;

— військової діяльності і конверсії військово-промислового комплексу;

— забезпечення державної системи екологічного моніторингу.

3. Формування єдиної державної системи запобігання травмуванням, захворюванням, аваріям, катастрофам та надзвичайним ситуаціям і реагування на них.

4. Визначення і реалізація основних заходів щодо збалансованого використання і відновлення природних ресурсів.

5. Механізм реалізації основних напрямків державної політики України у сфері екологічної безпеки, безпеки праці та іншого за рахунок:

— розробки і запровадження системи законодавства;

— організаційних засад охоронних заходів і засобів;

— впровадження економічних механізмів безпеки життєдіяльності;

— впровадження відповідної регіональної політики в сфері безпеки життєдіяльності;

— розвитку міжнародного співробітництва.

Методами і заходами щодо забезпечення безпеки життєдіяльності є:

— розробка і реалізація національних програм і концепцій з питань забезпечення безпеки життєдіяльності населення;

— професійна підготовка фахівців і загальна підготовка населення з питань безпеки життєдіяльності;

— запровадження експертного забезпечення в безпеці життєдіяльності;

— матеріально-технічне забезпечення безпеки життєдіяльності;

— розробка і впровадження інфраструктури безпеки життєдіяльності різних рівнів за регіональним принципом;

— стимулювання науково-проектних розробок, що дозволяють підвищити рівень безпеки життєдіяльності.

Інформаційне забезпечення системи управління

Інформаційна система, що забезпечує роботу державної системи управління, має свої особливості. Головним з них є те, що інформаційна система:

1) забезпечує багаторівневу ієрархічну структуру управління;

2) структура управління крім ієрархічних зв'язків має зв'язки, що формують взаємодію об'єктів, які не підпорядковані один одному (наприклад, взаємодія між найвищими і найнижчими органами управління;

3) об'єм, характер і зміст поданої інформації повинні бути розраховані на відповідний рівень і відповідне завдання;

4) повинна постійно ураховувати специфіку: цілі і завдання інформаційного забезпечення спрямовані на кінцевий продукт — зберігання здоров'я населення України;

5) повинна мати відповідний зміст для можливого (необхідного) інтегрування цієї системи з інформаційною системою управління народним господарством.

Інформаційна система управління має дуже складну побудову і стосується тільки відповідних фахівців і управлінців. Тому в цьому посібнику недоцільно викладати глибше і докладніше ці питання.

В Україні створено цілісну систему управління охороною життя людей за всіма напрямами життєдіяльності. Це дозволяє оперативно реагувати на всі негаразди і події, що впливають на стан здоров'я людей. Цілісна система управління ґрунтується на єдиній автоматизованій інформаційній системі з питань безпеки життєдіяльності.

Пропаганда знань з безпеки життєдіяльності здійснюється за допомогою засобів масової інформації, періодичних і наукових видань, підручників, посібників, популярної літератури для масового читача, радіо, телебачення та ін.

Найпоширенішими у практиці безпеки життєдіяльності є такі періодичні видання: журнали «Охорона праці», «Надзвичайні ситуації», газета «Рятувальник» та ін.

Система державних органів управління і нагляду за безпекою життєдіяльності

Державне управління безпекою життєдіяльності в Україні здійснюється згідно з чинним законодавством (що показано в розділі 6.2). За законодавством загальнодержавні завдання і функції управління покладені на:

— Кабінет Міністрів України;

— Державний комітет України по нагляду за охороною праці;

— Міністерство охорони здоров'я;

— Міністерство внутрішніх справ України;

— Міністерство охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки;

— Міністерство соціального захисту;

— Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

— Міністерство статистики України;

— Держстандарт України.

Питаннями безпеки життєдіяльності за відповідними напрямами займаються також:

— Прокуратура України;

— Міністерство юстиції;

— Судові органи при порушенні і розгляданні відповідних кримінальних чи громадянських судових справ.

При Кабінеті Міністрів України створено Національну Раду з питань безпеки життєдіяльності населення.

Основні завдання, що вирішує Національна Рада:

— розробка і здійснення заходів з побудови цілісної системи державного управління безпеки життєдіяльності;

— організація і забезпечення контролю за виконанням законодавчих актів і рішень Уряду України;

— розробка Національної програми і законопроектів, пов'язаних з реалізацією державної політики у сфері безпеки життєдіяльності населення; „

— координація діяльності центральних і місцевих органів державної виконавчої влади у сфері охорони життя та ін.

Державний комітет України по нагляду за охороною праці реалізує державну політику у сфері охорони праці.

Міністерство охорони здоров'я України є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади, який здійснює управління, нагляд і контроль за виконанням санітарного законодавства і забезпеченням охорони здоров'я працівників і епідемічного благополуччя населення.

Міністерство праці України здійснює державну експертизу умов праці, контроль за якістю проведення атестації робочих місць, встановлює їх відповідність діючим нормативним актам з охорони праці.

Міністерство внутрішніх справ України здійснює державне управління у сфері пожежної, а також безпеки автомобільного руху в межах своїх повноважень.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки є спеціально уповноваженим державним органом управління у сфері ядерної безпеки.

Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської аварії здійснює державну політику у сфері запобігання надзвичайним ситуаціям і захисту населення в умовах розвитку негараздів, стихійних лих та ін.

Прокуратура України здійснює вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про безпеку життєдіяльності.

В інших міністерствах і центральних органах державної виконавчої влади створюються і працюють відповідні управління, відділи чи служби, які здійснюють державне управління охороною праці на галузевому рівні.

Регіональна політика у сфері управління безпекою життєдіяльності

Політика регіону повинна передбачати:

— встановлення безпеки шляхом відбудови структур (служб) на всіх рівнях держадміністрацій і підприємствах;

— визначення чинників, що формують політику регіону;

— визначення змісту і розвитку взаємодій, відповідно до чинників, що формують політику регіону;

— відтворення взаємозв'язків між регіональною РСУБЖ і державною системою управління безпекою життєдіяльності;

— встановлює взаємодію між суб'єктом (обласною держадміністрацією) і об'єктом (підприємствами) управління.

Регіональна політика в сфері безпеки життєдіяльності повинна бути направлена на вирішення проблем соціального управління на регіональному рівні.

Зміст політики дає зосереджене, концентроване уявлення про ймовірне використання шляхів і можливостей регіону, його ресурсів, кадрового і наукового потенціалу, з одночасним застосуванням сучасних управлінських методів, технологій, рішень, дій з метою реалізації визначених можливостей у справі соціального управління.

Встановлення відповідної регіональної політики в сфері управління безпекою життєдіяльності є визнаною необхідністю переходу до формування ринкових відносин, що потребує впровадження заходів, адекватних сучасному становищу у формуванні інститутів влади та підприємницької діяльності. Основою регіональної політики є розробка, встановлення завдань сьогодення та облік прогнозу подальшого розвитку регіонального управління безпекою життєдіяльності згідно з розвитком підприємницької діяльності як взагалі в регіоні, так і безпосередньо в напрямах, які є складовими безпеки.

Зміст політики відтворюють:

а) чинники:

— стратегічні;

— соціальні;

— організаційної діяльності; і — прогнозні;

— оптимізації;

— що визначають стан невиробничого травматизму та ін.

б) склад напрямів (основних), за якими розвивається РСУБЖ:

— нормативно-законодавче забезпечення;

— організація робіт у РСУБЖ;

— освіта;

— наукове забезпечення;

— навчання та пропаганда;

— матеріально-технічне забезпечення;

— профілактичне забезпечення та ін.

в) облік взаємодій між державною і регіональною РСУБЖ:

— інтеграція однієї системи в іншу;

— розробка комплексних рішень;

— уточнення змісту заходів і засобів при вирішенні конкретних ситуацій, що характерні для державної і регіональної системи управління.

Структури органів, що реалізують регіональну систему управління безпекою життєдіяльності

За діючим «Законом України про охорону праці» та іншими, завдання щодо управління безпекою життєдіяльності на регіональному рівні покладені на місцеві державні адміністрації і ради народних депутатів, які:

— реалізують державну політику у сфері безпеки життєдіяльності;

— розробляють регіональну політику у сфері безпеки життєдіяльності в межах своєї компетенції згідно з державною політикою в цих напрямах;

— формують за участю профспілок програми заходів з питань безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, що мають міжгалузеве значення;

— організують за необхідності регіональні аварійно-рятувальні формування;

— здійснюють контроль за виконанням нормативних актів з безпеки життєдіяльності;

— складають за необхідності відповідні фонди.

З метою виконання управлінських функцій місцеві органи створюють відповідні структурні підрозділи — служби охорони праці, екологічної безпеки, цивільної оборони, фонд страхування та ін. в місцевих державних адміністраціях і міських виконавчих радах. Служба безпеки життєдіяльності є структурним підрозділом місцевого органу виконавчої влади, що утворюється за наказом голови державної адміністрації.

Свою діяльність зазначені служби спрямовують на роботу з підприємствами, закладами й організаціями, розташованими в межах відповідних територій, але, перш за все, з тими, що належать до сфери управління державної адміністрації, підприємств недержавної форми власності.

Координацію робіт зазначених служб, обласних, міських Київської і Севастопольської держадміністрацій здійснюють відповідні структурні підрозділи органів нагляду та Міністерства, до складу яких вони входять. Відповідно, зазначені служби обласних міських Київської і Севастопольської державних адміністрацій здійснюють методичне керівництво роботою служб — районних державних адміністрацій, розглядають представлення і погоджують призначення керівників цих служб, розглядають питання утворення регіональних фондів.

Для розглядання наукових рекомендацій і пропозицій у сфері безпеки життєдіяльності, здоров'я населення і профілактики травматизму невиробничого характеру в рамках вищезгаданих служб можуть створюватися наукові ради і комісії. Склад таких рад і комісій та положення про них затверджуються державною адміністрацією.

Структура служб безпеки життєдіяльності залежить від специфіки конкретного регіону — адміністративного розподілу регіону; специфічних особливостей структурних одиниць регіону; географічної і природної характеристики; наявності копалин, водоймищ, річок; насиченості підприємствами (з державною і недержавною формою власності); наявності наукового потенціалу, вузів, коледжів та ін.; а також відповідної інфраструктури; зв'язки і сформовані стосунки, що склалися в практиці діяльності між адміністративними одиницями регіону.

З метою здійснення координації всіх робіт для забезпечення безпеки життєдіяльності населення регіонів при обласних державних адміністраціях створені обласні ради з питань безпечної життєдіяльності населення.

Під час вирішення всіх питань, пов'язаних з управлінням безпекою життєдіяльності в регіоні, відповідні структурні підрозділи (що займаються питаннями безпеки життєдіяльності) по-

стійно, у міру необхідності, взаємодіють з іншими підрозділами держадміністрації. Таким чином здійснюється управління і нагляд за безпечною життєдіяльністю населення в регіоні. На обласному рівні до них належать обласне територіальне управління Держнагляду з охорони праці, експертно-технічні центри Держнагляду з охорони праці, обласна державна інспекція пожежного нагляду, обласна санітарно-епідеміологічна станція, обласна державна автоінспекція, обласне управління екологічної безпеки, державна експертиза умов праці, обласна інспекція державного нагляду за станом машин, обласне статистичне управління соціального захисту населення, центр стандартизації і метрології, рятівно-водолазна станція, обласна рада профспілки та ін. (мал. 6.5) [24].

Регулювання управлінської діяльності в галузях має ґрунтуватися на «Положенні про систему управління охорони праці» конкретної галузі.

Основним змістом СУБЖ є:

1. Порядок введення в дію системи управління охорони праці.

2. Матеріальне забезпечення.

3. Фінансове забезпечення.

4. Контроль за станом охорони праці та функціонування СУОП.

5. Облік, звіт, аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці, заохочення працівників за роботу з охорони праці.

6. Пропаганда передового досвіду роботи з поліпшення стану охорони праці.

7. Інформація про стан охорони праці. Керівник підприємства

Видає наказ (приймає рішення) про організацію робіт щодо розробки та впровадження СУОП та створення координаційної групи на підприємстві, затверджує положення про координаційну групу.

Створює службу охорони праці підприємства, затверджує положення про неї.

Створює кабінет з охорони праці підприємства.

Спільно з трудовим колективом укладає трудовий договір та два рази на рік взаємозвітує про його виконання на зборах трудового колективу.

Організує ознайомлення працівників підприємства з передовим досвідом споріднених підприємств та вивчення безпечних методів праці.

Забезпечує ознайомлення всіх працівників підприємства із вхідною інформацією з питань охорони праці і виробничого середовища.

Використовує вихідну інформацію про стан охорони праці на підприємстві при розгляданні та затвердженні заходів щодо поліпшення існуючого стану охорони праці працівників підприємства.

Призначає комісію з розслідування нещасних випадків.

Бере участь у роботі комісії із спеціального розслідування нещасних випадків.

Головний економіст

Готує пропозиції про створення та поповнення фонду охорони праці підприємства.

Головний бухгалтер

Забезпечує фінансування виконання заходів (робіт) щодо поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на робочих місцях і по підприємству в цілому.

Забезпечує соціальне страхування працівників підприємства від нещасних випадків і професійних захворювань та медичне страхування.

Забезпечує надання працівникам пільг і компенсацій, передбачених законодавством.

Здійснює облік надходження і витрачення коштів фонду охорони праці.

Інженер-будівельник

Забезпечує проведення експертиз проектів та кошторисів на будівництво (реконструкцію) підприємства, будівель і споруд з огляду на їх технічний рівень, надійність, безпечність і відповідність до вимог охорони праці та виробничої санітарії.

Організовує безпечне виконання будівельних робіт та введення об'єктів в експлуатацію.

Керівники виробничих дільниць (цехів)

Проводять інструктаж працівників з питань охорони праці та їх страхування після первинного інструктажу.

Забезпечують необхідний рівень стану охорони праці на дільниці (цеху).

Контролюють дотримання працівниками вимог безпеки праці.

Видають наряди-допуски на виконання робіт підвищеної небезпеки.

Координаційна група (головний інженер, заступники керівників підприємства, начальники цехів, інженер з охорони праці, юрист, інженер з кадрів, головні спеціалісти підприємства, голова профкому — 6—10 осіб)

Визначає перелік державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів з охорони праці, що стосуються господарської діяльності підприємства. Аналізує наявність на підприємстві зазначених нормативних документів, організує їх доукомплектування.

Розробляє «Положення про СУОП підприємства».

Організовує вибори на загальних зборах колективу підприємства (дільниці, цеху) уповноважених з питань охорони праці. Розробляє «Положення» про їх роботу.

За дорученням керівника підприємства спільно з профкомом готує подання загальним зборам колективу підприємства щодо доцільності створення, кількості та персонального складу комісії з питань охорони праці підприємства. Розробляє «Положення» про їх роботу.

Готує керівникові підприємства пропозиції (проект наказу, рішення правління):

— Про призначення відповідальних осіб з техніки безпеки при роботах за галузями господарства, окремими виробничими дільницями, при роботі котлів і посудин, що працюють під тиском, транспортних засобів, вантажопідйомних машин, електрообладнання, у газовому господарстві, з пестицидами, тваринами.

— Про створення постійно діючої комісії з перевірки знань з охорони праці працівників підприємства.

— Розробляє «Положення» про роботу комісії. Організовує навчання і перевірку знань її членів.

— Про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону праці, паспортизації підприємства та створенню постійнодіючої комісії з експертними групами по атестації робочих місць і паспортизації підприємства.

— Про створення добровільної пожежної дружини (команди) та пожежно-технічної комісії. Розробляє «Положення» про їх роботу та «Положення» про організацію проведення спеціального навчання, інструктажів та перевірки знань з питань пожежної безпеки працівників підприємства.

— Про порядок забезпечення працівників підприємства спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту, організацію їх належного зберігання та про організацію безплатної видачі молока працівникам підприємства, зайнятим на роботах з важкими та шкідливими умовами праці.

— Про створення комісії з безпеки дорожнього руху. Служба охорони праці підприємства

Здійснює координацію робіт керівників підрозділів і служб та громадських комісій (спеціалістів) підприємства щодо розробки і впровадження нормативних актів підприємства і заходів з охорони праці.

Організовує розробку (перегляд) інструкцій з охорони праці для працівників за професіями, відповідальних осіб з техніки безпеки та посадових осіб підприємства.

Розробляє:

— Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту;

— Норми безплатної видачі спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту робітникам та службовцям підприємства (на основі типових та галузевих норм);

— Перелік професій і посад працівників, яким надається додаткова оплачувана відпустка і скорочений робочий день за несприятливі умови праці понад визначені законодавством розміри;

— Перелік професій і посад працівників, яким у зв'язку зі шкідливими умовами праці надаються оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення;

— Перелік професій і посад працівників, робота яких пов'язана із забрудненням і яким безплатно видаються мийні засоби;

— Перелік професій і посад працівників, яким безплатно видаються знешкоджувані, мийні засоби, захисні креми у зв'язку з можливою дією на шкіру шкідливих речовин;

— Положення про організацію попереднього і періодичних медичних та наркологічних оглядів працівників певних категорій.

Організовує роботи із забезпечення санітарно-побутового обслуговування працівників;

Проводить вступний інструктаж і стежить за проведенням інструктажів на робочих місцях з працівниками підприємства.

Здійснює планування робіт з охорони праці.

Разом з профкомом складає розділ «Охорона праці» колективного договору підприємства, контролює хід виконання заходів цього розділу.

Контролює дотримання працівниками вимог безпеки праці.

Забезпечує підготовку і проведення «Дня охорони праці» (щомісячно).

Забезпечує виконання розпоряджень директивних органів, приписів органів нагляду і спеціалістів з охорони праці.

Забезпечує контроль рівня шкідливих або небезпечних виробничих чинників та їх вплив на здоров'я працівників.

Веде облік нещасних випадків на виробництві відповідно до «Положення про порядок розслідування і обліку нещасних випадків на виробництві».

Звітує про стан умов і безпеки праці вищій організації, те-руправлінню Держнаглядохоронпраці, районній санітарно-епі-деміологічній службі.

Аналізує та оцінює стан умов та безпеки праці по дільницях (ланках, бригадах, цехах) підприємства.

Забезпечує робочі місця та дільниці стандартами, інструкціями, нормативною документацією, пам'ятками, літературою, засобами навчання і пропаганди.

Кабінет з охорони праці підприємства

Працює як навчально-методична база підприємства.

Комісія із розслідування нещасних випадків

Проводить роботу згідно з «Положенням про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві», затвердженим постановою KM України від 21 серпня 2001 р. № 1094.

Профспілковий комітет підприємства

Уповноважені трудового колективу з питань охорони праці

Здійснюють контроль за станом охорони праці на підприємстві (дільниці, в цеху, у бригаді) згідно із затвердженим «Положенням про роботу уповноважених з питань охорони праці».

Комісія з питань охорони праці (Представники основних професій, уповноважені трудових колективів з питань охорони праці, представники профспілки, юрист, інженер з охорони праці)

Здійснює постійну роботу (згідно із затвердженим «Положенням» про її роботу) як консультативно-дорадчий орган із захисту законних прав та інтересів працівників підприємства у сфері охорони праці.

Готує:

— пропозиції щодо включення до колективного договору окремих питань з охорони праці та використання коштів фонду охорони праці підприємства;

— рекомендації щодо профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань на основі аналізу стану безпеки та умов праці на робочих місцях підприємства.

Контролює дотримання вимог законодавства з питань охорони праці безпосередньо на робочих місцях.

Узгоджує шляхом консультацій позиції трудового колективу і керівника підприємства у вирішенні питань у сфері охорони праці.

Постійно діюча комісія з перевірки знань з охорони праці (головний інженер, інженер з охорони праці, заступники керівника, головні спеціалісти підприємства, юрист, голова профкому)

Розробляє і подає на затвердження керівникові підприємства:

— Положення про навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці працівників підприємства;

— Програми і тематичні плани навчання з охорони праці посадових осіб, спеціалістів і працівників основних професій підприємств та перелік питань для перевірки їх знань.

Організовує навчання і перевірку знань працівників підприємства з питань охорони праці.

Постійно діюча комісія з експертними групами з атестації робочих місць і паспортизації підприємства

Організовує роботи з підготовки та проведення атестації робочих місць і паспортизації підприємства згідно з «Галузевими методичними рекомендаціями щодо особливостей паспортизації санітарно-технічного стану підприємства».

Складає комплексні заходи щодо доведення стану умов праці та безпеки праці по робочих місцях і в цілому по підприємству до вимог нормативних актів з охорони праці.

Забезпечує проведення атестації і сертифікації продукції, що виробляється підприємством, та технологій її виготовлення.

Розробляє природоохоронні заходи, спрямовані на зниження і компенсацію негативного впливу виробництва на природне середовище і здоров'я людей.

Добровільна пожежна дружина (команда)

Проводить роботу згідно з «Положенням про добровільні пожежні дружини», затвердженим наказом МВС України від 27.09.94 № 521.

Пожежно-технічна комісія

Організовує та проводить навчання, інструктажі та перевірку знань з питань пожежної безпеки працівників підприємства.

Готує пропозиції і подає на затвердження «Протипожежний режим на підприємстві».

Готує плани (схеми) евакуації людей у разі пожежі і забезпечує ними будівлі та споруди.

Розробляє порядок оповіщення людей про пожежу.

Забезпечує проведення службового розслідування причин пожеж.

Щоквартально проводить протиаварійні та протипожежні практичні заняття.

Проводить роботу згідно з типовим Положенням про пожежно-технічну комісію, затвердженим наказом МВС України від 27.09.94 № 521.

Заступник керівника підприємства з постачання

Забезпечує працівників засобами індивідуального і колективного захисту, мийними і знешкоджуючими засобами, молоком, засобами протипожежного захисту.

Комісія з безпеки дорожнього руху

Проводить роботу згідно з «Положенням про комісію з безпеки дорожнього руху підприємств, установ і організацій України», затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 23.02.94 № 80.

Інженер з кадрових питань

Організовує проведення медичних та наркологічних оглядів працівників підприємства.

Висновки

■ У процесах забезпечення життєдіяльності людина відіграє роль головної ланки як суб'єкта управлінської системи, що за змістом є інструментом цих управлінських здійснень.

■ Система управління безпекою життєдіяльності формується на базі законодавства України й ініціює, відтворює та впроваджує (в рамках досягнення безпеки) процеси упорядкування й адаптації управлінських дій в практику функціонування середовищ існування людини.

■ Реалізація системи управління БЖ здійснюється на основі загальних, загальносистемних, конкретних функцій БЖ (охорони праці) та ін.

■ Встановлення нормативного регулювання управлінської діяльності є результатом послідовних кроків:

— правового забезпечення державності — реалізація національної ідеї;

— правового забезпечення у сфері державної політики в галузі реалізації національної ідеї;

— реалізації державної політики у сфері правового забезпечення безпеки життєдіяльності;

— конкретизації державної політики у сфері здійснення законодавства (правове забезпечення управління) з питань безпеки життєдіяльності;

— нормативного регулювання безпекою життєдіяльності.

" Структура органів управління безпекою життєдіяльності представлена на регіональному, галузевому рівні та на рівні виробничих підприємств.

Терміни та їх визначення

Адаптація — пристосування системи до реальних умов.

Вплив управління — вплив органу управління на об'єкт управління з метою переведення його до бажаного стану.

Законодавство — сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини.

Ієрархія управління — послідовність рівнів управління з встановленням їх підпорядкованості одне одному.

Мета управління — 1) оптимізація деякої функції у низці значень змінних параметрів і проміжних цілей; 2) бажаний, можливий і необхідний стан системи, якого треба досягти.

Сталість — властивість системи приходити до нового усталеного стану після закінчення перехідного процесу, спричиненого будь-яким збуренням чи управлінським впливом.

Структура системи управління — сукупність спеціалізованих підрозділів, взаємопов'язаних у процесі прийняття і реалізації управлінських рішень.

Управління — складний процес, який має правовий, економічний, організаційний, соціальний та ін. аспекти.

Функції управління — визначений вид управлінської діяльності, об'єктивно необхідної для забезпечення цілеспрямованих впливів на об'єкт управління.

Контрольні запитання

1. Що таке управління?

2. За якими функціями реалізується управління?

3. Що складає базу для розробки СУБЖ?

4. Які основні цілі і завдання СУБЖ?

5. Яким чином формується зміст СУБЖ?

6. Який характер об'єктів управління в СУБЖ?

7. За яким змістом утворюється інформаційний блок СУБЖ?

8. Які принципи і характер побудови законодавчого блоку України в сфері БЖ?

9. Який склад органів державного, регіонального і галузевого управління БЖ?

10. За якою структурою формується система управління БЖ на рівні підприємства?