§ 7.2.2. Сутність поняття і терміна "ідіолект"

Варіативна лінгвістика слідом за функціональними стилями відкри­ла ще нижчий рівень мовленнєвої системи - стиль конкретної людини, який назвала ідіолектом (від давньогрец. idios - "своєрідний ", "особис­тий " та lexis - "мовлення "). Вперше цю лексему використав у якості терміна американський лінгвіст Б. Блох у 1948-ому році, запропону­вавши її для означення "сукупності можливих висловлювань конкрет­ного мовця у конкретний час", але поняття індивідуального мовлення існувало задовго до Блоха і навіть до мовознавства у літературознавців як стиль письменника, та тільки у лінгвістів воно набуло універсально­го характеру загальної категорії мовлення у будь-якому функціональ­ному стилі. І якщо у літературознавців воно означало лише художні особливості використання загальнонаціональної мови, то у лінгвістів воно стало включати до свого змісту мовленнєві особливості всіх рів­нів: фонетичного, лексичного, морфологічного, синтаксичного, стиліс­тичного. Але там і тут воно охоплює індивідуальну специфіку вживан­ня загальнонаціональних мовних засобів.

Саме особистий характер використання загальних мовних засобів створює перекладацьку сутність ідіолекту, у змістовній структурі якого треба розмежовувати два компоненти: пристрасті адресанта до певного набору одних і тих самих лінгвальних одиниць (наприклад, до простих непоширених речень або, навпаки, до безмежних складних синтаксич­них утворень, до тавтологічного повтору або, у іншого автора, до багат­ства синонімів тощо) і здібність мовця надавати будь-якій словниковій одиниці додаткові конотації постійного характеру (наприклад, іронічну або пафосну забарвленість, навмисну однозначність або не менш впа­даючу в очі полісемантичність). Якщо пристрасть до постійних лінг­вальних засобів не породжує труднощів для перекладача (треба лише

378

379

п ам'ятати про неї і не підмінювати мовленнєву однотонність стильо­вою різнобарвністю), то конотативний ідіолект їх створює на кожному кроці, бо потребує від перекладача не лише постійної уваги, щоб не змішувати словниковий шар семантики з конотативним і навпаки, але й значних фонових знань, бо конотації ідіолекту часто пов'язані з ши­роким контекстом.

§ 7.2.3. Статевий аспект індивідуального стилю

До аналізованої проблеми відноситься ще один чинник - статевість мовлення, або стателект, дослідження якого активно заявило про себе у лінгвістиці останніх років і тому ще занадто дискусійне. Ми схиляє­мося до думки, що статевий чинник (або через небажане використан­ня багатьма лінгвістами зайвого запозичення з англійської, тендерний, від gender - "стать", "граматичний рід") об'єктивний і його треба враховувати у перекладацькій діяльності. Зважаючи на те, що фрейм як загальний зміст традиційної ситуації має конвенційну (договірну) природу і описує характерне, типове для даного етносу, можна і треба віднести до обов'язкового компоненту його змістової структури і те, що притамане людському спілкуванню взагалі, а не лише комунікації окремого народу. Таким загальнолюдським чинником і є статевий ас­пект: бо людське мовлення, будучи, як і мова, чистою абстракцією, іс­нує не взагалі, а лише як жіноче та чоловіче і що ці мовленнєві типи суттєво різняться один від одного на всіх мовних рівнях. У відповідних дослідженнях про відмінні особливості чоловічого та жіночого мовлен­ня й спілкування аргументовано доводиться на кількісно і якісно зна­чному матеріалі, що представники різних статей інакше вимовляють голосні й приголосні, короткі та довгі звуки і, отже вживають частіше чи рідше лексеми з відповідним фонемним наповненням, інакше ви­користовують нормативну та ненормативну лексику, інакше вживають емоційні та експресивні граматичні засоби тощо. Отже, перекладач по­винен враховувати і статевий аспект, сприймаючи оригінал не як текст взагалі, а як статевий фрейм, щоб мовлення автора-жінки не замінити стильовою манерою чоловіка і навпаки.