Білет 1

1) Періодизація і хронологія історії медицини

Історія медицини поділяється на такі періоди:

1. Медицина у первісному суспільстві (2 млн років тому – 4 тис. до н.е.)

2. Медицина стародавнього світу (3 тис. до н.е. – 4 ст. н.е.)

3. Медицина середніх віків (5-15ст. н.е.)

4. Медицина доби Відродження (15-17ст. н.е.)

5. Медицина Нового часу (1640 - 1918 рр.)

6. Медицина Новітнього часу (перші роки радянської влади – сьогодення)

2) Особливості візантійської науки й медицини

Візантійська культура об'єднала в собі досягнення багатьох населяли її, однак візантійці не обмежувалися простим засвоєнням знань, набутих в попередні століття, і в ряді галузей зробили певні кроки вперед. Особлива увага приділялася тим областям знань, які були тісно пов'язані з практикою, перш за все з медициною, сільськогосподарським виробництвом, будівництвом, мореплавством. У той же час в основу всіх наук була покладена не антична філософія, а теологія. Ранньовізантійська цивілізація успадкувала від античності устрій та побут міст: водопостачання, стічні системи, лазні. Найбільш яскраво це проявилося при будівництві Константинополя. Кам'янистий грунт, на якому розташовувався стародавнє м.Візантії, не давав населенню необхідної кількості води. Будівництво колодязів було усклладненим. Вода, що наповнювала їх, мала гірко-солоний смак і була непридатна для пиття. Тому однією з найважливіших, завдань при створенні нової столиці, яке тривало протягом багатьох століть, було будівництво акведуків (водопроводів), які постійно поповнювали запаси води в колодязях, фонтанах і підземних резервуарах-цистернах. Найбільше число гідротехнічних споруд Константинополя було побудовано при Костянтині Великому, Валенту (364-378) і Юстиніану I. Головними джерелами і основою медичних знань у Візантійській імперії були «Збірка Гіпократа» і твори Галена, витяги з яких служили базисом для компіляцій, відповідних духу християнства. Пошук природничо-наукового пояснення природи хвороби призупинився, і на перший план вийшло вивчення практичних прийомів лікування, вироблених в попередні століття. Першими християнськими лікарями вважалися брати-близнюки Косьма і Даміан. За часів Діоклетіана (284-305) вони були віддані мученицької смерті, і надалі піднесені в сан святих і шануються в християнському світі як покровителі лікарів і аптекарів. У порівнянні з латинським Заходом лікарняне справу у Візантії стояло на більш високому рівні. Перша велика християнська лікарня була Побудована в Кесарії в 370 р. Василем Великим. Вона була схожа на маленьке місто і мала стільки будівель, скільки типів хвороб тоді розрізняли. Була там і колонія для прокажених-прообраз майбутніх європейських лепрозоріїв. У Візантійській імперії лікарні були поширені повсюдно. Так, на території Західної Вірменії в Севастії вже в IV столітті славилася лікарня для бідних, іноземців, калік і немічних.

3) Олекса́ндр Олекса́ндрович Богомо́лець (24 травня 1881 — 19 липня 1946) — український патофізіолог, основоположник наукової школи, організатор української науки. Дійсний член і президент УАН, академік і віце-президент Академії наук СРСР, академік Академії наук Білоруської РСР, почесний академік Академії наук Грузинської РСР, дійсний член Академії медичних наук СРСР. Депутат Верховної Ради СРСР 1-го та 2-го скликань і Верховної Ради УРСР 1-го скликання. Очолював створені ним Інститут експериментальної біології та патології та Інститут клінічної фізіології АН УРСР. Праці Богомольця сприяли розвиткові майже всіх галузей патологічної фізіології. Вони стосувалися питань ендокринології, порушення обміну речовин, імунітету й алергії, раку, патології кровообігу (зокрема гіпертонії), патогенезу шоку, механізму дії переливання крові, старіння організму тощо. Основною ідеєю багатьох праць Богомольця є висунуте ним положення про те, що виникнення, перебіг і кінець захворювання залежать не тільки від причини, яка викликала хворобу, а й від здатності організму до опору, тобто від його реактивності. Остання, на думку Богомольця, зумовлюється станом нервової системи і сполучної тканини.

Створив учення про фізіологічну систему сполучної тканини, до якої включав різноманітні сполучнотканинні клітини та міжклітинні утворення. Богомолець вважав, що така система виконує в організмі кілька функцій: захисну (фагоцитоз і утворення антитіл), пластичну (загоювання ран, виразок, зростання переломів кісток та ін.) і трофічну (участь в обміні речовин). З метою підвищення функцій сполучної тканини при ряді захворювань, що перебігають зі зниженням цих функцій, запропонував спеціальну антиретокулярну цитоксичну сироватку (АЦС). Цю сироватку широко застосовували в СРСР (зокрема, під час Другої світової війни) та інших країнах. Велике значення мають праці Богомольця, присвячені переливанню крові. В них доведено, що переливати кров доцільно не лише за її нестачі, а й з метою підвищення реактивності організму. В останні роки життя багато уваги приділяв питанням старіння організму. Як і Ілля Мечников, вважав, що людина за своєю природою може жити 125—150 років; старіння, що наступає у 60—70 років, — передчасне і зумовлене несприятливими умовами життя та захворюваннями. Першим із радянських вчених почав перебудову патологічної фізіології на основах діалектичного матеріалізму.

Білет 2

1) Джерела вивчення історії медицини та фармації.

1. Письмові джерела. Їхній зміст передається з допомогю графічних знаків (рукописи, друк, папірус, кераміка тощо).

2. Речові джерела. Відзначаються розмаїттям форм (знаряддя праці, інструменти, пам’ятники, кістки тварин та людей, медалі, монети тощо).

3. Етнографічні джерела. Це – явища культурного і суспільного життя, які передаються з покоління в покоління (обряди, звички, пісні, перекази, засоби лікування).

4. Спосіб життя сучасних племен, які живуть на рівні минулих епох.

5. Фото- та кінодокументи.

6. Фонодокументи, що відображають звукову сторону історичних подій.

Вивчення історії людності започатковано в античному Римі, зокрема, медичну спадщину стародавньої Індії, Вавилону, Єгипту, відтворив Корнелій Цельс. Він видав 8-ми книжковий трактат “Про медицину”. Пізніше, в епоху Відродження (16-17ст.) дослідники проявили живу цікавість до забутих та спеціально перекручених пам’яток далекого минулого. На противагу схоластичним догмам середньовіччя, вони відродили культурну та медичну спадщину стародавнього світу. Були розшукані рукописи стародавніх авторів, відкопані статуї, пам’ятники різних видів мистецтва та медицини. Надалі вивчення минулого стало обовязковою передумовою дослідження будь-якої медичної проблеми.

2) Внесок відомих арабомовних вчених-медиків

Перекладацька діяльність арабів зіграла неоціненну роль у збереженні спадщини попередніх їм. цивілізацій - багато стародавніх праці дійшли до середньовічної Європи-тільки в арабських перекладах. Проте до наших днів, як вважають вчені, дійшло не більше 1% середньовічних арабських рукописів. Алхіміки середньовічного арабо-мовного Сходу винайшли водяну баню і перегінний куб, застосували фільтрування, отримали азотну і соляну кислоти, хлорне вапно і спирт (якому дали назву алко-холь). Завоювавши Піренейський півострів, вони принесли ці знання в Західну Європу. Видатним філософом, лікарем і хіміком раннього середньовіччя був Абу Бакр Мухаммад ібн Закарійа Ар-Разі. Будучи чудовим хіміком, він вивчав дію солей ртуті на організм мавпи. З ім'ям Ар-Разі пов'язано винахід інструменту для вилучення чужорідних тіл з гортані і застосування вати в медицині. Досліджуючи будову ока тварин, відомий єгипетський астроном і лікар Ібн ал-Хайсам першим пояснив заломлення променів в середовищах очі і дав назви його частин (рогівка, кришталик, склоподібне тіло і т. д.). Виготовивши моделі кришталика з кришталю і скла, він висунув ідею корекції зору за допомогою лінз двоопуклих і запропонував використовувати їх при читанні в літньому віці. До плеяди чудових арабських окулістів належить і Аммар ібн Алі ал-Маус, один з найвідоміших очних лікарів Каїра. Розроблена ним операція видалення катаракти шляхом відсмоктування кришталика за допомогою винайденої їм порожнистої голки мала великий успіх і отримала назву «операція Аммара».

3) Архієпископ Лука (Валентин Феліксович Войно-Ясенецький, 9 травня 1871 - 11 липня 1961)— православний святий, вчений хірург, доктор медицини, святитель та сповідник 20-го століття, архієпископ Сімферопольський та Кримський. До 1917 р. — медик у земських лікарнях середньої Росії, пізніше — головний лікар Ташкентської міської лікарні, професор Середньоазійського державного університету. На початку 1920-х років з іменем Луки прийняв чернечий постриг, згодом був висвячений на сан єпископа. Багато разів ув'язнювався та відбував адміністративні заслання. Автор 55 наукових праць з хірургії, фізіології та анатомії, 12 томів проповідей. Найвідомішою є його книга «Гнійна хірургія», що витримала три видання (1934, 1946, 1956). Обраний почесним членом Московської духовної академії в Загорську. Нагороди: премія Хойнатського від Варшавського університету (1916), діамантовий хрест на клобук від Патріарха всієї Русі (1944), медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні» (1945), Сталінська премія першого ступеня за книги «Гнійна хірургія» та «Пізні резекції за вогнепальних поранень суглобів» (1946).

Як учений, він був добре відомий у СРСР і за кордоном, а його праця «Нариси гнійної хірургії», нагороджена Сталінською премією першого ступеня, була настільною книгою російських хірургів. Його скальпель та молитви врятували життя багатьом пораненим бійцям.

Білет 3

1) Медицина і культура

Медицина, будучи частиною культури людини, в найбільш повному вигляді відображає його біосоціальну сутність. Цим визначаються її внутрішні органічні взаємозв'язки з іншими видами і напрямами розвитку культури, в кінцевому підсумку визначають вектор культурного розвитку.

2) Схоластика

Ще у кінці V — на початку VI ст. склалася система освіти Середньовіччя. В школах викладання будується відповідно до системи «семи вільних мистецтв», але в обмеженому вигляді — тридоріжжя, чотиридоріжжя. Саме в цих школах зароджується система середньовічної філософсько-теоретичної думки — схоластика. Трохи пізніше, у XII ст., виникають перші університети, на базі яких схоластика набуває класичного виду.

Схоластика — це тип релігійної філософії, для якого характерне принципове панування теології над усіма іншими формами пізнання, знання. З іншого боку, схоластика є методом, який, в основному, полягав у перегляді та порівнянні висловів попередніх мислителів та Біблії, і виведенні нового синтезу. Витоки схоластики можна знайти у пізньоантичній філософії, насамперед — у Прокла, який абсолютизував дедуктивізм (шукав відповіді на всі питання, виходячи з текстів Платона). Значного впливу зазнала з боку антично-грецької діалектики, а також науки та логіки в розумінні Аристотеля.

3) О.В. Корчак-Чепурківський Овксе́нтій Васи́льович Корча́к-Чепуркі́вський (28 лютого 1857 - 27 листопада 1947) - визначний український гігієніст і епідеміолог, організатор системи охорони народного здоров'я, міністр УНР, дійсний член Всеукраїнської Академії Наук (1921). Батько українського демографа Ю.О.Корчак-Чепурківського. Чисельні публікації Корчак-Чепурківського присвячені епідемії дифтерії, іншими інфекційними хворобами, санітарії та історії земської медицини. В своїх працях він сформулював закономірність періодичності епідемій дифтерії і положення про антагонізм між епідеміями дифтерії та епідеміями інших дитячих інфекцій, опрацював сучасну номенклатуру хвороб українською мовою. Він дослідив та статичтично довів вплив рівня міграції населення на епідемічний процес при дифтерії, що було на той час особливо актуальним. Навіть часткове проведення розроблених на той час санітарних заходів виявило їх ефективність у зниженні захворюваності й смертності населення. Його перу належть праці з історії земської медицини, эпідеміології та профілактики інфекційних захворювань; праці із санітарної статистики.

Білет 4

1) Медицина Месопотамії

Лікарі Шумеру використовували в своїй практиці лікарські засоби перш за все рослинного походження: гірчицю, ялицю, сосну, чебрець, плоди сливового дерева, груші, фіги, вербу, рослина леканору («манна») і т. д. До складу ліків включалися нафту, природна асфальтова смола, кухонна сіль, а також продукти тваринного світу: молоко, внутрішні органи водяних змій, панцир черепахи, шерсть і т. д. У Шумері здавна виробилися строгі гігієнічні традиції, засновані на колективному досвіді народу: не пити води з нечистого посуду, не простягати до богів немиті руки, обмежувати себе в їжі певного роду і т. п. Найбільш суворі вимоги пред'являлися до жерця: перед статуєю бога шумерський жрець повинен був з'являтися ретельно вимитим і начисто виголеним з голови до п'ят (однією з причин цього звичаю було попередження вошивості, тобто педикульозу). Таким чином, що дійшли до нас тексти свідчать про те, що лікування в той період розвивалося не в зв'язку з магією і релігією, які до того часу ще недостатньо оформилися, а виростало з практичного досвіду і повсякденній діяльності людини - період раннього рабовласництва був переважно часом нагромадження емпіричних знань в області лікування.