20

Лекція до теми 6. Правове становище та види суб’єктів господарювання (в т.Ч. Підприємництва)

1. Поняття та ознаки, види суб’єктів господарювання (підприємництва). Суб’єкти організаційно-господарських повноважень.

2. Поняття підприємства в цивільному праві та господарському праві.

3. Особливості правового статусу суб’єктів господарювання, створених на основі державної та комунальної власності.

1. Поняття та ознаки, види суб’єктів господарювання (підприємництва). Суб’єкти організаційно-господарських повноважень.

ЦКУ не оперує поняттям суб’єкти господарювання, але щодо окремих суб’єктів застосовує поняття „здійснюють підприємницьку діяльність”. До них належать фізичні особи-підприємці (глава 5 ЦК) та підприємницькі товариства (ст. 84 ЦК), до яких за ЦК віднесено виробничі кооперативи. Отже, визначені ЦК суб’єкти є суб’єктами підприємницької діяльності.

ЦК дозволяє здійснювати підприємницьку діяльність і непідприємницьким товариствам та установам (ст. 86 ЦК). Чи можна їх вважати суб’єктами підприємницької діяльності? Ні, тому що це не їхня основна діяльність і не їхня мета.

Підприємницька діяльність визначена у ст. 42 ГК як самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Вона є різновидом господарської діяльності. Господарська діяльність за ст. 3 ГК – це д-сть суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Таким чином, господарська діяльність може здійснюватись з метою отримання прибутку (підприємницька діяльність) або без такої мети (непідприємницька).

ГК, оперуючи поняттям суб’єкти господарювання, визначає їх як таких учасників господарських відносин, які здійснюють господарську д-сть, реалізуючи господарську компетенцію, мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством (ст.55 ГК). Слід мати на увазі, що коло учасників господарських відносин значно ширше і суб’єкти господарювання – лише одна ланка у цьому колі.

До суб’єктів господарювання ГК відносить господарські організації, тобто юридичні особи, створені відповідно до ЦК (наприклад, підприємн. товариства), державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК, а також ін. юрид. особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку (наприклад, благодійні та інші неприбуткові організації, що здійснюють неприбуткову господарську діяльність, спрямовану на виконання їх статутних цілей та завдань – ст.131 ГК); фізичних осіб-підприємців.

Отже, за ГК, окрім фізичних осіб-підприємців, всі інші суб’єкти господарювання мають статус юридичної особи. Проте науковці і практики зауважують (н-д, О.М. Вінник), що в цьому питанні ГК недоопрацьований. І вважають, що суб’єктами господарювання є також особисте селянське господарство (не має статусу юридичної особи, але вправі реалізовувати надлишки с/г продукції, надавати послуги зеленого туризму на платних засадах – Закон «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003 року), пайові інвестиційні фонди, які створюються на договірних засадах і не мають статусу юридичної особи (Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03.2001 року). В.С.Щербина не відносить їх до суб’єктів господарювання і вважає, що суб’єкт господарювання – це обов’язково юридична особа. Саме це і випливає із змісту ст. 55 ГК. На мою думку, статус юридичної особи необхідний суб’єкту господарювання не лише з огляду на самостійність майнової бази, а й з огляду на здатність нести господарсько-правову відповідальність, цивільно-правову та, у визначених випадках, адміністративно-правову відповідальність.

Суб’єкти господарювання наділені відповідною господарською компетенцією, тобто мають певний обсяг прав і обов’язків, які можна поділити на дві категорії: загальні, що притаманні всім суб’єктам господарювання, і спеціальні – характерні лише для певних видів суб’єктів господарювання. Слід погодитись з О.М. Вінник, що обсяг загальних прав залежить від правового титулу майна суб’єкта господарювання. Максимальний обсяг прав суб’єкту забезпечує право власності (право вибору видів діяльності, право вибору контрагентів та укладення договорів, право розпорядження прибутком і ін. майном, право визначати внутрішню структуру господарської організації і ін.). Ті ж суб’єкти господарювання, майно за якими закріплене на праві господарського відання або оперативного управління (це стосується передусім створених на базі державної власності підприємств і господарських товариств), мають право використовувати таке майно або отриманий прибуток у межах, встановлених власником переданого їм майна. Такий власник встановлює і межі договірної свободи, порядок використання майна, органи управління та контролю. Проте серед загальних прав суб’єктів господарювання є такі, що належать їм всім, наприклад, право на захист своїх прав і законних інтересів, право на забезпечення необхідними матеріальними і трудовими ресурсами виробництва, право реалізації продукції, робіт, послуг відповідно до укладених договорів тощо.

Спеціальні права необхідні суб’єктам господарювання з виключними видами діяльності (банківські операції, страхування, спільне інвестування, біржові операції) і передбачаються у відповідних законах («Про банки і банківську діяльність», «Про страхування»).

Табл. 1. Загальні права та обов’язки суб’єктів господарювання.

№ п/п	Загальні права	№ п/п	Загальні обов’язки
1.	право вибору видів діяльності	1.	отримання ліцензії для здійснення видів д-сті, що підлягають ліцензуванню
2.	право розпорядження прибутком і іншим майном	2.	отримання торгового патенту для здійснення окремих видів підприємницької діяльності
3.	право вибору контрагентів та укладення договорів	3.	ведення бухобліку, надання статистичної та ін. звітності
4.	право визначати внутрішню структуру господарської організації	4.	дотримання вимог конкурентного законодавства
5.	право формувати органи управління і контролю	5.	сплата податків та обов’язкових платежів
6.	право на участь в господарських об’єднаннях	6.	дотримання безпеки виробництва
7.	право на забезпечення необхідними матеріально-технічними, фінансовими і природними ресурсами виробництва	7.	дотримання екологічних вимог
8.	право найму працівників	8.	дотримання вимог трудового законодавства
9.	право реалізації продукції, робіт, послуг	9.	виконання договірних зобов’язань і договірної дисципліни
10.	право встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону	10.	утримання від порушень прав та інтересів інших осіб
11.	право на захист своїх прав і законних інтересів	11.	нести відповідальність у разі порушення господарських зобов’язань та порядку здійснення господарської діяльності

Табл. 2. Суб’єкти підприємництва

№ п/п	Основні організаційно-правові форми суб’єктів підприємництва
1.	Фізична особа - підприємець
2.	Підприємства (окрім тих, що не мають за мету отримання прибутку)
3.	Господарські товариства: акціонерне, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство
4.	Виробничий кооператив

Табл. 3. Суб’єкти господарювання

№ п/п	Суб’єкти господарювання
1.	Фізична особа - підприємець
2.	Підприємства всіх видів
3.	Господарські товариства
4.	Виробничий кооператив
5.	Споживчі кооперативи
6.	Банки, кредитні спілки, страхові організації та інші фінансові установи
7.	Біржі товарні і фондові
8.	Благодійні та інші неприбуткові організації, що займаються господарською діяльністю
9.	Військові частини Збройних Сил України зі статусом юрид. особи
10.	Об’єднання підприємств (асоціації, корпорації, консорціуми, концерни)	здійснюють організаційно-господарські повноваження
11.	Асоційовані підприємства	здійснюють організаційно-господарські повноваження
12.	Холдингові компанії	здійснюють організаційно-господарські повноваження

Табл. 4 Суб’єкти організаційно-господарських повноважень

№п/п	Суб’єкти організаційно-господарських повноважень, що не є суб’єктами господарювання
	Органи загальної компетенції (здійснюють державне регулювання економіки в межах наданих повноважень)	Органи спеціальної компетенції
		Органи галузевої компетенції (здійснюють державне регулювання економіки в певних її галузях)	Органи функціональної компетенції (виконують певні регулятивні функції в масштабах всієї економіки незалежно від галузі)
1.	Верховна Рада України	Міністерство транспорту і зв’язку	Фонд державного майна України
2.	Кабінет Міністрів України	Міністерство промислової політики	Міністерство фінансів
3.	Верховна Рада АР Крим	Міністерство вугільної промисловості	Міністерство економіки
4.	Рада Міністрів АР Крим	Міністерство аграрної політики	Державний комітет з питань регуляторної політики і підприємництва
5.	Обласні ради	Інші галузеві міністерства (відомства)	Державний комітет статистики
6.	Київська і Севастопольська міські ради	Національна академія наук України	Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку
7.	Обласні державні адміністрації		Національний банк України
8.	Київська і Севастопольська міські державні адміністрації		Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг
9.	Місцеві ради і їх виконавчі органи		Антимонопольний комітет України
10.			Інші функціональні органи

Висновок. Отже, поняття суб’єкт підприємництва і суб’єкт господарювання не тотожні, хоча спільним для них є здійснення господарської діяльності, але останній може здійснювати д-сть і без мети прибутку, адже господарська діяльність ширша, ніж підприємницька. Головні ознаки суб’єкта господарювання – наявність господарської компетенції та безпосереднє здійснення господарської діяльності. Вони мають статус юридичної особи. Окремі суб’єкти господарювання наділені організаційно-господарськими повноваженнями. Серед учасників господарських відносин вирізняльне значення мають органи загальної і спеціальної компетенції, що наділені виключно організаційно-господарськими повноваженнями, але суб’єктами господарювання вони не є.

2. Підприємство за ЦК і ГК. За ст. 191 ЦК підприємство визначено як єдиний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. Воно є нерухомим майном і може бути об’єктом правочинів.

Довгий час питання про поняття „підприємство” було дискусійним. Його „вадою” є неоднозначність тлумачення: майно чи суб’єкт права.

ГК зберіг значення підприємства як суб’єкта права, суб’єкта господарювання, оскільки це закладено підходами до господарювання, які склалися ще в СРСР і збереглися та закріпилися, зокрема, в державному секторі економіки.

Ст. 62 ГК визначає підприємство як самостійний cуб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому ГК та іншими законами.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту.

Воно є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Не має у своєму складі інших юридичних осіб, але може мати структурні підрозділи без статусу юридичної особи (н-д, філії, представництва).

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

державне підприємство, що діє на основі державної власності;

підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для здійснення господарської діяльності майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб. Правильно сказати, що корпоративне підприємство є господарським товариством, що прямо сказано у ч. 5 ст.63 ГК. Отже, один суб’єкт господарювання віднесений водночас до двох організаційно-правових форм – підприємства і товариства, що нелогічно. Виділення корпоративного підприємства як окремого не вважаю за доцільне, а навіть відношу до недоліків ГК. У юридичній літературі є думка, що виділення даного виду підприємства пов’язано з корпоратизацією державних підприємств, яка за своєю суттю є перетворенням державного підприємства в акціонерне товариство, статутний капітал якого як єдина частка належить державі як засновнику (Указ Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15.06.1993 року). Але це не пояснює відмінності корпоративного підприємства від господарського товариства.

Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються ГК, іншими законодавчими актами.

На жаль, донині відсутній окремий закон про підприємства, що мав би врегулювати проблемні питання створення і діяльності державних і комунальних підприємств.

Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.

Відповідно до ст. 63 ГК малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує 70 млн. грн.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 250 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму 100 млн. грн.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

У випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126 ГК, підприємство визнається дочірнім.

Табл. 5. Види підприємств

№п/п	Критерії класифікації	Види підприємств
1.	за формою власності	державні, комунальні, приватні, колективні, змішаної форми власності
2.	за наявністю іноземного капіталу	іноземні, з іноземними інвестиціями
3.	за кількістю працюючих та обсягом валового доходу за рік	малі, середні, великі
4.	за способом утворення та формуванням статутного фонду	унітарні і корпоративні
5.	за існуванням залежності	контролююче і залежне (дочірне)
6.	за наявністю мети отримання прибутку	комерційні і некомерційні (у т.ч.казенні)
7.	за правовим режимом майна, на базі якого створюються	підприємства,створені шляхом передачі майна: на праві власності, на праві господарського відання, на праві оперативного управління
8.	за здійсненням особливих (спеціалізованих) видів діяльності	фермерське господарство, колективне сільськогосподарське підприємство, підприємство художніх промислів, інноваційне підприємство

Отже, якщо за ЦК підприємство визначається як об’єкт речових прав, то за ГК - це перш за все суб’єкт господарювання з чітко визначеною господарською компетенцією.