16

ВСТУП

Прийменниковою конструкцією називається прийменник разом з відмінковими закінченнями іменників (або займенників), або відповідне безприйменникове словосполучення. Проблема статусу прийменника тісно пов’язана з питанням про його семантику. Надання прийменнику статусу слова (службового чи повнозначного, самостійного) означає виділення в нього не тільки граматичного, а й лексичного значення, оскільки саме слову притаманна єдність лексичного і граматичного значень. Прийменники можуть істотно впливати на зміст цілого вислову, а іноді робити його діаметрально протилежним. Можна погодитися з висновками І.Кучеренка, який стверджує, що «прийменник щодо значення принципово не відрізняється від інших слів: у ньому знаходять відображення об’єктивно існуючі явища дійсності» [7,стор.97]. Але значення прийменника має свої особливості. Насамперед воно визначається високим ступенем узагальненості. Через таку особливість прийменникове значення – конкретне в кожному окремому випадку – розкривається в контексті, у сполученні з іншими словами Деякі прийменники мають чітко виражене стилістичне забарвлення.

Мова знаходиться в розвитку : поповнюється її лексичний склад , змінюється, хоч і повільно, граматична система. Тому не випадково актуальність порушеної проблеми мотивована неоднозначністю поглядів на явище сучасної лінгвістики, дослідження процесів перехідності в галузі частин мови. Це дозволяє глибше вивчити пласт службової лексики, показати роль конструкцій у аналітичних засобів сучасного мовлення інженерів - металургів.

Об’єктом дослідження є прийменникові конструкції та їх українських відповідники.

Мета дослідження полягає у розгляді особливостей вживання прийменникових конструкцій, у порівняльному аналізі деяких з них у технічному мовленні при перекладі з російської мови українською на матеріалі дібраних словосполучень з книжок по металообробці. У рамках дослідження увага приділяється в першу чергу розгляду конструкцій ,які більш за всі трапляються у спілкуванні інженерів. Мета роботи зумовлює розв’язання таких завдань: 1) зіставлення граматичних особливостей перекладу українською мовою руських словосполук у мовленні інженерів металургів; 2) дослідити труднощі, які виникають під час перекладу та побудові словосполук; 3) проаналізувати знання української мови у інженерів – металургів шляхом анкетування.

Структура роботи. Дана робота складається зі вступу, двох частин, висновків та списку використаної літератури. В першому розділі розглядається теоретична база  вивчення прийменників, та побудова з ними прийменникових сполук. Другий розділ присвячений труднощам при перекладі словосполук. Крім того, в цьому розділі наводиться аналіз перекладу прийменникових конструкцій серед майбутніх інженерів.

Джерельна база цієї роботи складається з 12 джерел, серед яких є статті відомих провідних українських науковців, а також навчальних посібників з сучасного українського ділового мовлення. Також у процесі роботи над матеріалом дослідження були використані джерела ,як книжки по металообробці з яких було виписано найбільш часто вживані прийменникові сполуки.

Розділ 1. Поділ прийменників на групи за походженням та морфологічний склад

Прийменник — службова частина мови, яка разом із відмінковими закінченнями іменників (або займенни­ків) слугує для вираження підрядних зв'язків між сло­вами. Прийменники поєднуються з іменниками (або займенни­ками) у непрямих відмінках. Причому вони можуть вживати­ся або лише з одним відмінком, або з двома та більше. Прийменники є елементами складної, розумно організованої мовної системи. А. С. Колодяжний влучно назвав їх “будівельним матеріалом особливого ґатунку словникового складу мови, що ніби цементує окремі слова, допомагаючи граматиці організовувати їх у речення, надавати словесне вираженій думці осмисленого характеру”[6, с.75].

За походженням прийменники неоднорідні і поділяються на первинні, або непохідні, та вторинні, або похідні. Донедавна первинними вважалися непохідні від інших слів прийменники, а вторинними – похідні від повнозначних слів. Точно поділити прийменники за цими критеріями неможливо, тому що їхні етимологічні і синхронічні характеристики не завжди збігаються. Так, деякі з них, зокрема, крім, крізь, ради, завдяки та інші деетимологізувалися, тобто в сучасній мові зникли слова, від яких вони утворилися, внаслідок чого стали сприйматися як непохідні. На думку окремих науковців, навіть власне непохідні прийменники типу в, на, з тощо утворилися від повнозначних слів. У перших історично зафіксованих писемних джерелах первинні прийменники вже остаточно відійшли від прислівників і повною мірою стали службовими словами, засобами оформлення синтаксичного зв’язку між самостійними словами. Тому, при поділі прийменників на первинні, тобто такі, які походять від самостійних слів, отримуємо їхнє кількісне співвідношення залежно від синхронічного або діахронічного підходу класифікації. Наприклад, синхронічно первинні прийменники типу між, крізь є діахронічно вторинними. Отже, у різні історичні періоди розвитку мови буде різною сукупність первинних і вторинних прийменників.

За часом творення прийменники можна поділити на давні: в, на, за, під тощо та нові (ще їх називають функціональними омонімами): коло, поперек, шляхом, під час, а також новітнього походження: у зв’язку з, у напрямку до, діапазоном біля та інші.

Так, І.Р.Вихованець, розглядаючи прийменники з синхронічного погляду, вважає, що «найбільш ефективний їх поділ на первинні і вторинні за функціональним критерієм» [4,ст..196]. За цим критерієм до первинних належать прийменники, що вживаються у мові тільки в позиції із семантикою прийменника, а до вторинних – прийменники, що в системі мови мають співвідносні з ними омонімічні повнозначні слова. Крім основної диференційної ознаки (відсутність омонімічної форми з повнозначним словом), первинні прийменники мають й інші притаманні ознаки:

1) односкладовість, одноморфемність (двоскладовість здебільшого зумовлюється фонетичними варіантами, порівняємо, над – наді, надо, під – піді, підо);

2) широка полісемія та більша значеннєва абстрактність порівняно з вторинними прийменниками .

3) більша відповідність в окремих позиціях значень прийменника й відмінка. І.Р.Вихованець, крім уже зазначених, наводить наступні ознаки первинних прийменників:

4) наявність бінарних позицій: від – од, з – без, над – під тощо;

5) можливість відриву від іменника та злиття з дієсловом у ролі дієслівного постфікса при керуванні субстантивною об’єктивною відмінковою формою Група первинних прийменників налічує близько 80 одиниць. Первинні прийменники взяті із спільнослов’янської мови, тому їхній склад залишається незмінним. Більша частина ж похідних прийменників виникла на українському ґрунті, через що вторинні прийменники за рахунок безперервного розвитку мови постійно поповнюються. Загалом сучасний період розвитку мови характеризується надходженням нових одиниць, співіснуванням синтетичного і аналітичного способів вираження семантичних відношень між компонентами прийменникового словосполучення. Основу первинних прийменників складають прийменники, які не мають співвідносних ознак ні з семантичного, ні з формального погляду з будь-якими частинами мови, це діахронічно первинні прийменники. До цієї групи переважно відносять такі прийменники: без, біля, в (у), від (од), до, з, за, коло, крізь, крім, між (межи), на, над, о (об), окрім ,перед, під, по, при, про, ради, серед, через, а також повз, проз, утворені внаслідок зрощення по, про із застарілими прийменниками уз (вз).

Також до групи первинних належать і ті, що утворилися поєднанням двох або трьох первинних (з генетичного боку), але нерозкладних у граматичній системі української мови без втрати їхньої семантико-граматичної функції прийменників: задля, заради, з-за, з-межи (з-між), з-над, з-перед, з-під, з-поза, з-поміж (з-помежи), з-понад, з-поперед, з-попід, з-посеред, з-проміж, насеред, побіля, поза, поміж (помежи), понад, поперед, попід, посеред, проміж, а також злиття займенника що з прийменником до: щодо. Отже, первинні прийменники – це слова, що втратили зв’язок з повнозначними частинами мови, являють собою групу слів сучасної української мови, що змінили своє значення, морфологічну структуру, отримали здатність до вираження нових відношень у сучасній граматиці.

Висновки до розділу I . Ми стисло окреслили порівняно невелике коло питань, пов’язаних з вивченням сучасного українського прийменника. Прийменникова система охоплює значну кількість одиниць, має ряд лексико-граматичних ознак (що дає їй право бути повноправною частиною мови) і є важливим пластом словникового багатства української мови. Прийменники української мови знаходяться у постійному розвитку, їхнє кількісне співвідношення, семантичне навантаження весь час змінюється, а отже, перспективи дослідження прийменників невичерпні.