8. Якими основними повноваженнями наділений Європарламент? основні сфери повноважень європейського парламенту

ЗАКОНОДАВЧА	БЮДЖЕТНА	КОНТРОЛЬНА	ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНА
Консультативна процедура Процедура співпраці Процедура спільного прийняття рішень Процедура ухвалення	Схвалює проект в цілому Готує поправки Здійснює поточний контроль за виконанням бюджету Затверджує звіт про виконання бюджету	Парламентська відповідальність Комісії Тимчасові комісії з розслідування Омбудсмен (Уповноважений з прав людини) Інформаційний контроль за діяльністю Ради та Комісії Право на подачу індивідуальних та колективних петицій	Право на отримання інформації Необхідність консультативного висновку Європейського Парламенту для деяких міжнародних договорів, які укладаються Радою Право схвалення чи несхвалення міжнародних угод у процедурі співприйняття рішення Підтримання стосунків з національними парламентами країн Обговорення проблем міжнародного характеру на пленарних засіданнях

Бюджетні повноваження Європейський Союз, на відміну від більшості інших міжнародних організацій, повністю фінансується за рахунок власних ресурсів. Бюджетний процес регулюється Договором про Європейський Союз та актами, прийнятими органами ЄС на розвиток його положень (норми Договору мають загальний характер і їхнє пряме застосування є неможливим). Основними учасниками бюджетного процесу є Комісія, Рада, Парламент (які утворюють бюджетний орган) та Рахункова палата (здійснює функцію бюджетного контролю). Бюджетні повноваження Європейського Парламенту є досить значними і дають йому можливість здійснювати вагомий вплив на політику Європейського Союзу.

9. Зміст принципу «кваліфікована більшість» в Раді ЄС

   Кваліфікована більшість - кількість голосів, необхідних для ухвалення рішень в Раді ЄС за процедурою більшості (на відміну від одностайного способу). Рада складається з 25 міністрів – по одному від кожної держави ЄС. Але голоси держав-членів мають різні вагові коефіцієнти відповідно до кількості населення цих країн з певною поправкою, яка дає змогу маленьким державам мати гарантоване мінімальне представництво.В Європейському Союзі з 15 країн ця система гарантувала леґітимність ухвалених рішень. “Великі” країни не могли об’єднатися, залишивши “маленькі” у меншості, і навпаки. Велика Британія, Італія, Німеччина та Франція мали по 10 “голосів” кожна, Іспанія – 8; Бельгія, Греція, Нідерланди та Португалія – по 5; Австрія та Швеція – по 4; Данія, Ірландія і Фінляндія – по 3; Люксембурґ – 2. Порогова кількість голосів, необхідна для ухвалення рішень (кваліфікована більшість) дорівнювала 62 з 87 (71%).З огляду на розширення, Ніццький договір переглянув вагові коефіцієнти голосів, зросла відносна вага голосів найбільших за кількістю населення країн, щоб забезпечити леґітимність ухвалюваних рішень з позицій демографічного представництва. П’ять найбільших країн тепер набирають в сумі 60% голосів (а не 55%, як раніше). Змінилось і саме визначення кваліфікованої більшості. Ухвалення рішення за процедурою кваліфікованої більшості тепер обумовлюється двома вимогами (подвійна більшість):

• рішення повинно набрати щонайменше порогову кількість голосів – 232 (з 321, див. таблицю) та

• здобути підтримку більшості держав-членів (в окремих випадках – дві третини).

Крім того, будь-яка держава в Раді може вимагати перевірки, з метою пересвідчитися, що ухвалене рішення отримало підтримку (через національних представників) щонайменше, 62% населення ЄС. Нова система набрала чинності 1 листопада 2004 року.З розвитком інтеграції та поглибленням інституційних реформ, процедура ухвалювання рішень кваліфікованою більшістю дедалі більше витісняє одностайне голосування, яке стримує ефективне впровадження політики Спільноти (завдяки праву будь-якої країни-члена накласти на рішення вето). Ніццький договір поширив процедуру голосування кваліфікованою більшістю ще на 27 положень, які раніше передбачали одностайне рішення. Втім, одностайність лишається головним інструментом в галузі спільної зовнішньої та безпекової політики, фіскальної політики, реґіональної політики тощо