Мезолітична епоха
Близько Х-ІХ тисяч років тому пізній палеоліт змінився мезолітом. В цей час у природі Європи, в тому числі і на території сучасної України, сталися значні зміни: остаточно зникли льодовики і встановилася сучасна геологічна епоха - голоцен. Коротко зупинимося на цьому періоді. В історії людства драматичною подією було велике зледеніння північної півкулі Землі, яке розпочалось 1 млн. років тому. Свого максимального розвитку воно досягло близько 100 тисяч років тому .
Рис. 12. Кордони зледенінь у Східній Європі. (За Н.Д.Прасловим).
Рис. 13 к. Карта межі льодовика на теренах Східної Європи. (За Б.Михайловим).
Просуваючись із Скандинавії на Південь, льодовик по долині Дніпра досяг району сучасного Кременчука. Ще одне велике похолодання клімату мало місце пізніше, майже в кінці льодовикової епохи - 20-17 тис. років тому. І лише близько 10 тис. років тому наступило різке потепління. Для кращого розуміння особливостей мезолітичної епохи вважаємо за необхідне розглянути цю подію в природі детальніше. В останнє тисячоліття льодовикової епохи на півночі Європи існувало холодне Балтійське льодовикове озеро, яке значним чином зумовлювало холодний клімат на прилеглих територіях. Внаслідок просування льодовикового язика на Південь із Швеції до Ютландії гігантська крижана гребля перегородила гирло Балтики, і рівень води в ній піднявся на 30 м над рівнем Світового океану. Але наприкінці льодовикової епохи під дією сонячних променів улітку крижаний щит почав танути, й бурхливі потоки води призвели до прориву крижаної греблі. Найімовірніше цей прорив стався у 8213 р. до н.е. біля гори Білінген у Центральній Швеції. За один рік рівень Балтики впав на 30 м. Теплі та солоні води Атлантики проникали до Балтики, яка з прісноводного озера поступово перетворилася на солоне море. Ці події, які відомі в геологічній історії Землі як Білінгенська катастрофа, знаменували собою кінець льодовикової та початок післяльодовикової епохи або голоцену (за геологічною періодизацією) Утворення теплого Балтійського морського басейну стимулювало подальший відступ льодовика і різке пом'якшення клімату, зміни системи циркуляції повітря над Європою - замість холодних і сухих вітрів з льодовика прийшли теплі й вологі повітряні маси з Атлантики, що зумовило, в свою чергу кардинальну перебудову природного середовища. Як відомо, гігантські обшири прильодовикових зон займали одноманітні холодні трав'янисті степи з невеличкими перелісками низькорослих беріз та сосен. А зволоження та потепління клімату зумовили заболочення й заростання тундри лісами. З єдиної прильодовикової зони тундри утворилося три - тундрова, лісова та степова. Це відбувалося близько 10 тис. років тому. Заростання відкритих холодних просторів сосново-березовими лісами зумовило заміну тундростепової фауни на лісову, що призвело до значного зниження біомаси травоїдних тварин, а відтак і біомаси тогочасного природного середовища в цілому. Такі умови вимагали удосконалення мисливства, ефективніших засобів полювання, а також застосування принципово нових способів ведення господарства [10, c.36-38]. Розглядаючи природні умови мезоліту в цілому майже на всій території Європи, також дамо коротку характеристику процесам, що проходили на тодішніх теренах України. Від берегів сучасного Чорного моря до Середнього Подніпров'я та Середнього Побужжя розлягалася південна степова смуга. Процес утворення сучасного ґрунту в той час (VIII-VI тис. до н.е.) ще не розпочався й тодішня земна поверхня у рівнинних місцях складалася з суглинку або піску. Загальний рівень підгрунтових вод (а відтак і водойм) був дещо вищим за теперішній, що спричинялося таненням льодовика. Величезні території, особливо на початку мезоліту, мали вигляд не земної, а водної поверхні з чисельними островами. Від початку мезоліту і до неоліту Чорне море було, як і раніше, озером. Його північний берег, огинаючи сучасний південний берег Криму, на сході досягав широти нинішнього Новоросійська, а на заході - Ізмаїла (пониззя Дунаю). Далі на північ починалася суша, по якій до моря текли ріки, в тому числі Палео-Дон (де тепер Азовське море), Палео-Дніпро, Палео-Південний Буг, Палео-Дністер та Палео-Дунай. В цій місцевості, як і в інших регіонах, поступово змінювалися флора і фауна. Деякі види пізньопалеолітичних тварин, котрі існували в ранньому мезоліті (північний олень, волохатий носоріг), зникли й наприкінці мезоліту залишилися лише представники "голоценової" фауни, серед яких найбільше значення для людини мали бик, кінь, благородний олень, кабан. Вимирання великих тварин привело до кризи пізньопалеолітичного полювання. Для здобування швидких полохливих тварин і птахів, особливо на відкритій місцевості, стали необхідними нові способи та нове спорядження [11, c. 79-80].