2. Софія Київська - найвизначніша пам’ятка Київської Русі.

Собор святої Софії - Премудрості Божої, Софія Київська або Софійський Собор — християнський собор в центрі Києва, пам'ятка української архітектури і монументального живопису 11 — 18 століть, одна з небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі. Одна з найголовніших християнських святинь Східної Європи, історичний центр Київської митрополії. Знаходиться на території Софійського монастиря i є складовою Національнoгo заповідника «Софія Київська». Окрім цього собору до Національного заповідника належать такі пам'ятки історії, як Золоті ворота, Андріївська церква, Кирилівська церква і Судацька фортеця.

Собор, як головний храм держави, відігравав роль не тільки духовного, а й політичного та культурного центру. Під склепінням Cв. Софії відбувалися урочисті «посадження» на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, затвердження політичних угод. При соборі велося літописання і були створені перші відомі на Русі бібліотека та школа.У «Повісті врем'яних літ» заснування Софійського собору значиться під 1037 роком. Натомість в Новгородському літописі ця подія позначена 1017 роком. В будь-якому разі, засновником собору історичні джерела визначають київського князя Ярослава Володимировича (Мудрого)

3. Запорозька Січ. Її роль в історії української культури.

Перша згадка по Запорізьку Січ (ЗС) з‘являється в 1551 у польського історика Мартина Бельського. В 1552-56 укр князь Дмитро Вишневецький зібрав розрізнені козацькі ватаги і збудував з ними на острові Мала Хортиця фортецю. Д.Вишнивецький здійснює ряд походів на Кримське Ханство й турецькі фортеці. В літку1557 козаки під тиском татар залишають Хортицю. В 1563 вони здійснюють похід на молдавію, який закінчився трагічно: Вишневецький попав у полон і був страчений. Взагалі на січ міг прийти любий чоловік християнської віри. 15-20 тис козаків жили на січі. Більша частина жила за межами Січі на зимівках. Одружені козаки жили окремо і займались сільським господарством. Існування особливої системи органів і установ, що виконують функції влади. Право, що закріплює певну частину норм санкціонованих державою і певна територія на яку поширюється юрисдикція цієї держави. Вищим законодавчим, адміністративним і судовим органом на Січі булу Січова Рада. Рішення її були обов‘язкові для виконання. Вона розглядала найважливіші питання зовнішньої і внутрішньої політики. Уряд обирала Рада, він називався військовою Старшиною. Полкова старшина була місцевим урядом. Керівним органом був Кіш. На чолі коша стояв кошовий отаман. Його обирали на один рік шляхом відкритого голосування. На період походу чи війни кошовий призначав заступника з числа полковників – наказного гетьмана. Кабінет Міністрів – Генеральна старшина. До її складу входили: обозні, осавули, бунчужний, писар, судді, підскарбій. Кіш поділявся на курені. Курені складалися з сотен. Великі землі ЗС (за межами Хортиці) поділялися на округи – паланки. На чолі паланок стояли полковники. Запорізьке військо мало свою печатку, герб. Крім того була січова хорогва. Основну частину війська становила піхота, флот складали чайки. Землі Запорізькі називалися землі війська запорізького (Дніпропетровська, Запорізька, Херсонська, Кіровоградська, частини Донецької, Луганської, Харківської обл.) В 1560 Січ перенесли на о.Томаківка. Із середини 17 ст. лідером ЗС став Іван Сірко (Урус-Шайтан). Він вів боротьбу з татарами, турками, поляками, росіянами. Брав участь у 55 бійках, програв тільки одну.

Костомаров назвав Січ Християнською Козацькою Республікою. Це визначення стало класичним з огляду на деякі обставини – війську Запорізькому були притаманні певні риси демокр республіки: Не існувало феод власності на землю; На було кріпацтва;

У Січі була виборна система органів управління, контроль за якою здійснювала козацька рада; Козаки прихильно ставилися до релігії (60 церков);Між православ‘ям і козацтвом існував глибокий зв‘язок; Устрій мав демократичний характер;

Яскравою історичною сторінкою у становленні і розвитку культури, національної системи освіти і виховання в Україні є період Козацької доби. Як зазначає М.Грушевський, період існування Запорізької Січі - це найбільш яскравий і найбільш цікавий період української історії.

Українське козацтво - це соціальне, політичне, державне, психологічне, педагогічне та культурно-історичне явище. Діяльність козаків була багатогранною - як захисників сплюндрованих прав народу, звитяжних воїнів, вільнолюбних громадян, політичних і державних діячів, дбайливих господарів землі, досвідчених хліборобів, творців високого мистецтва, мудрих вихователів. Багато козаків стали провідними політичними і державними постатями в історії рідного народу.

В умовах постійних воєн на Січі складалися чудові традиції побратимства, дружби і взаємодопомоги.

Епоха козацтва створила багатогранну, глибоку духовність, що стала гордістю української культури. Козацтво сформувалось як аристократія національного духу, високоморальна еліта нації. Патріотизм і хоробрість були могутнім стимулом до державотворчого, вільного і незалежного життя.

Козаки відзначалися набожністю, дбаючи про святість православної віри, створили і облаштували протягом свого історичного буття багато церков і каплиць.

Дбаючи про інтелектуальний розвиток козаків, осередки освіти були створені на запорізьких землях-паланках та у фортецях Січі, у яких навчали письма, церковного співу, читання, музики. Такі школи існували при усіх церквах на Січі, їх діяльність була спрямована на формування світогляду, моралі, етики, музичної грамоти.

Під впливом козацтва та православної церкви у кінці ХVІ ст. народжується українське борокко у стилі традицій народного мистецтва, що відбулося в архітектурі, живописі, музиці, літературі.

Багатовіковий визвольний козацький рух покликав до життя унікальне явище не лише східнослов'янської, а й світової культури - козацьку педагогіку, яка була тісно пов'язана з гуманістичними традиціями, ідеями самоврядування і виборності, будівництва самостійної української держави. Тільки країна з великим історичним досвідом розвитку освіти і виховання, захисту прав і свобод особистості, всього народу могла породити таке незвичайне явище, як Конституція Пилипа Орлика (1710) - унікальний феномен європейської і світової політичної, державної і правозахисної думки.

Утвердження соборності Українського козацтва і його розвиток на сучасному етапі державотворення є потужним засобом розбудови демократичної, незалежної, правової, європейської держави. Творче відродження історичних культурно - освітніх і виховних козацьких традицій - одна з найважливіших граней зміцнення незалежності і суверенності України.

Епоха козацтва створила багатогранну глибоку духовність, що стала гордістю і окрасою української національної культури. Її освітньо-виховний, емоційно-естетичний потенціал покладено в основу не лише козацької, а й усієї української національної теми виховання. Козацтво було в кращому розумінні цих понять аристократією національного руху, високоморальною елітою своєї нації. Палкий український патріотизм козаків був могутнім стимулом до державотворчого і незалежного життя.

Білет №24