6. Нематеріальні активи підприємства

1. Поняття нематеріальних активів підприємства.

2. Методи оцінки вартості немате­ріальних активів.

3. Облік та амортизація нематеріальних активів.

4. Реалізація права власності на нематеріальні активи.

Література

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи", затверджене наказом Міністерства фінансів України №242 від 18.10.99 р.

2. Національний стандарт № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1440 від 10 вересня 2003 р.

3. Національний стандарт № 4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності", затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1185 від 03.10.2007 р.

1. Поняття нематеріальних активів підприємства

Нематеріальний актив – немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про нематеріальні активи та розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи".

До нематеріальних активів належать:

• права користування природними ресурсами;

• права користування майном;

• права на комерційні позначення;

• права на об'єкти промислової власності;

• авторське право та суміжні з ними права;

• незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи;

• інші нематеріальні активи.

2. Методи оцінки вартості немате­ріальних активів

При оцінці нематеріальних активів застосовуються різні методичні підходи та методи оцінки.

Методичні підходи – загальні способи визначення вартості майна, які ґрунтуються на основних принципах оцінки.

Метод оцінки – спосіб визначення вартості об'єкта оцінки, послідовність оціночних процедур якого дає змогу реалізувати певний методичний підхід.

Для проведення оцінки нематеріальних активів застосовуються такі методичні підходи:

• дохідний;

• витратний;

• порівняльний (ринковий).

І. Доходний підхід – визначення вартості об'єкта оцінки на підставі оцінки (капіталізації) очікуваних грошових потоків чи/або чистих операційних доходів від його використання.¹

Дохідний підхід при оцінці нематеріальних активів застосовується у випадку, коли можливе визначення розміру додаткових доходів, що отримує або може отримувати юридична чи фізична особа від їх використання.

Додаткові доходи при використанні нематеріальних активів можуть отримуватися завдяки:

• збільшення цін реалізації одиниці продукції (товарів, робіт, послуг);

• збільшення обсягів реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у натуральному виразі;

• скорочення витрат, пов'язаних з виробництвом та/або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг);

• доходів у вигляді платежів за надання прав на використання нематеріальних активів.

Основними методами дохідного підходу є пряма капіталізація доходу та непряма капіталізація доходу (дисконтування грошового потоку).

Метод прямої капіталізації доходу застосовується у разі, коли прогнозується постійний за величиною та рівний у проміжках періоду прогнозування чистий операційний дохід, отримання якого не обмежується у часі. Капіталізація чистого операційного доходу здійснюється шляхом ділення його на ставку капіталізації.

Метод непрямої капіталізації доходу (дисконтування грошових потоків) застосовується у разі, коли прогнозовані грошові потоки від використання об'єкта оцінки є неоднаковими за величиною, непостійними протягом визначеного періоду прогнозування або якщо отримання їх обмежується у часі. Прогнозовані грошові потоки підлягають дисконтуванню із застосуванням ставки дисконту для отримання їх поточної вартості.

Ставка капіталізації та ставка дисконту визначаються шляхом аналізу інформації про доходи від використання подібного активу та його ринкові ціни або шляхом порівняльного аналізу дохідності інвестування в альтернативні об'єкти (депозити, цінні папери, майно тощо).

ІІ. Витратний підхід ґрунтується на визначенні вартості витрат, необхідних для відтворення або заміщення об'єкта оцінки з подальшим коригуванням їх на суму зносу (знецінення).

Основними методами витратного підходу є метод прямого відтворення та метод заміщення.

Метод прямого відтворення полягає у визначенні вартості відтворення об’єкта оцінки на дату оцінки із подальшим вирахуванням суми зносу (знецінення).

Вартість відтворення об’єкта оцінки включає вартість поточних витрат, пов'язаних із його створенням (розробленням) або придбанням, приведенням в стан, що забезпечує його найбільш ефективне використання, витрати на правову охорону, маркетингові дослідження, рекламу тощо.

Суть методу заміщення полягає у визначенні вартості заміщення з подальшим вирахуванням суми зносу (знецінення).

Вартість заміщення визначається на підставі інформації про поточні витрати (ціни) на створення (придбання) активів, які за своїми споживчими, функціональними, економічними показниками можуть бути для оцінюваного об’єкта рівноцінною заміною.

Поточна вартість витрат зменшується на величину зносу (знецінення) нематеріальних активів, яка визначається залежно від залишкового строку корисного використання об'єкта оцінки методом строку життя. Метод строку життя передбачає визначення зносу шляхом ділення фактичного строку корисного використання об'єкта оцінки на суму фактичного та залишкового строків корисного використання такого об'єкта.

ІІІ. Порівняльний (ринковий) підхід передбачає аналіз цін продажу подібних активів із відповідним коригуванням відмінностей між об'єктами порівняння та об'єктом оцінки.

Порівняльний підхід до оцінки нематеріальних активів застосовується у разі наявності достатнього обсягу достовірної інформації про ціни на ринку подібних об'єктів та умови договорів щодо розпорядження майновими правами на такі об'єкти.

У разі застосування порівняльного підходу подібність об'єктів визначається з урахуванням їх виду, галузі (сфери) застосування, економічних, функціональних та інших характеристик.