69.Соціально економічні проблеми незал України

у грудні 1999 р. відбулися зміни. Було здійснено реструктуризацію боргів, заборонено бартер і взаємозаліки, Верховна Рада схвалила бездефіцитний бюджет. Уряд уперше розпочав реальну боротьбу проти тіньової економіки. Так, у галузі енергетики в 2000 р. вилучено з тіньового сектора десятки млрд.. гривень, з яких 9 млрд. грн. використано на погашення заборгованості та на виплату зарплат, пенсій, стипендій. Лише за один рік роботи цього уряду вдалося погасити заборгованості з пенсій і зарплат, призупинивши падіння економіки. На приватизаційних аукціонах було виставлено найбільш привабливі українські підприємства. Зокрема продаж акцій Миколаївського глиноземного заводу приніс Україні 500 млн. гривень. На виконання указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки", виданого 3 грудня 1999 p., певні зрушення на краще відбулися і в сільському господарстві. Завдяки цьому, хоч і з запізненням, але здійснюється споконвічна мрія українських селян — землю одержують ті, хто на ній живе та її обробляє. Успіхи наших хліборобів у 2001 р. засвідчили правильність цього шляху. Зрозуміло, що вдосконалення земельних відносин і форм господарювання потребує ще значної роботи. Упродовж 90-х років Україна в тяжких умовах економічної катастрофи набула власного досвіду господарювання у своїй державі. Він був своєрідною платою за сотні років існування в складі інших держав, за власну безпорадність і нерішучість. Цей досвід переконливо засвідчує, що намагання здійснити радикальні політичні й економічні реформи руками бюрократично-адміністративних структур, проти яких ці реформи спрямовані, приречені на невдачу. Але вже виросло покоління з новим світобаченням, з новою освітою, з новими стандартами. Саме нова генерація, поставивши в центр своєї політики інтереси народу, зупинить безумство псевдореформ, відродить розорену Україну, виведе її на належний рівень соціального прогресу.

70.Люблінська унія ті її наслідки

Наприкінці 1568 р. з питання про унію в Любліні було призначено новий сейм за участю представників литовських станів, литовські магнати і тут зуміли утримати представників шляхти в повній слухняності та звели спільний сейм до конференцій двох окремих сеймів. 1 липня 1569 р. було підписано Люблінську унію, у відповідності до якої Польське королівство та Велике князівство Литовське об`єдналися в єдину державу – Річ Посполиту з виборним королем, спільним сеймом, спільною казною й грошовою одиницею, єдиною зовнішньою політикою.Литва втратила свою державність, ставши частиною Речі Посполитої та зберігаючи автономію лише в місцевому управлінні, організації війська та судочинства. З усіх українських земель під владою Литви залишилися тільки Берестейщина та Пінщина, що межували з Білоруссю, а всі решта українські землі, тобто переважна більшість їх, відійшли під владу Польщі.

Наслідки Люблінської унії для України. Опинившися під владою кріпосницької й католицької Польщі, переважна більшість українських земель зіткнулися з загрозою для самого існування українців як окремої народності.Внаслідок унії польські магнати і шляхта здобули великі можливості для привласнення українських земель, нещадного визиску селян і міщан та для духовного поневолення народу. Л. унія спричинила зміни в адміністративному управлінні українських земель. Територія держави поділялась на шість воєводств. На чолі кожного з них був воєвода. Воєводства поділялися на повіти, які очолювали старости, призначені королем. Представниками адміністративної влади були також каштеляни.Під впливом унії змінилася й судова система. У кожному повіті впроваджувалися гродські та земські суди. Гродський суд очолював староста. Цей суд розглядав важливі кримінальні справи про наїзди, пограбування, побої, вбивства, крадіжки. Земський суд обирався місцевою шляхтою. Українські феодали, дотримуючись своїх станових та особистих інтересів, здебільшого, полонізувалися та окатоличувалися. Ще одним наслідком унії можна вважати процеси народної та феодальної колонізації, що розгорнулися в напрямку на схід та південний схід. Люблінська унія 1569 р. мала відчутні негативні наслідки для українського народу, визначивши подальші процеси його суспільного розвитку: посилення національного гніту та зростання національно-визвольного руху.