8. Призначення активних рахунків та правило запису господарських операцій на них

Активні рахунки призначено для обліку наявності та змін активів підприємства. Сальдо (залишки) за такими рахунками показують в активі бухгалтерського балансу.

Початкове й кінцеве сальдо на активному рахунку записують у його дебеті. Господарські операції, що призводять до збільшення активного рахунка, відображають у дебеті, а ті, що призводять до його зменшення, – у кредиті. Структура активного рахунка підприємства має такий вигляд (рис. 1):

Дт Код та назва рахунка Кт
Сальдо за рахунком на початок періоду
Збільшення рахунка за звітний період	Зменшення рахунка за звітний період
Оборот за дебетом	Оборот за кредитом
Сальдо за рахунком на кінець періоду

Рис. 1. Структура активного рахунка

Кінцеве сальдо активного рахунка визначають, додаючи до початкового сальдо суму оборотів за дебетом та зменшуючи отриману суму на обороти за кредитом.

Види бухгалтерських рахунків, їхня характеристика

Класифікація рахунків бухгалтерського обліку здійснюється за такими ознаками: за взаємозв’язком із балансом, за ступенем деталізації облікової інформації, за економічним змістом, за порядком відображення у фінансовій звітності, за призначенням та структурою.

За взаємозв’язком із балансом рахунки поділяють на активні, пасивні та активно-пасивні. Активні рахунки призначені для обліку наявності та руху активів підприємства, пасивні — капіталу, забезпечень та зобов’язань. Активно-пасивні рахунки використовують для обліку розрахунків.

За ступенем деталізації облікової інформації бухгалтерські рахунки бувають синтетичні та аналітичні. Синтетичні — призначені для обліку господарської діяльності підприємства в узагальненому вигляді (наприклад, рахунок 37 “Розрахунки з різними дебіторами”). Для додаткової деталізації всередині синтетичного рахунка використовують субрахунки (наприклад, 372 “Розрахунки з підзвітними особами”). Якщо необхідна детальна характеристика об’єктів обліку, то застосовують аналітичні рахунки (наприклад, 3721 “Розрахунки з підзвітною особою Петренко А.Т.”).

Відповідно до економічного змісту рахунки поділяють на рахунки активів, джерел утворення активів та господарських процесів. Рахунки активів — це рахунки 1—3 класів Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Мінфіну від 30.11.99 р. № 291 (далі — План рахунків). На них обліковують необоротні активи, оборотні активи, відкладені витрати та необоротні активи, призначені для продажу. Рахунки джерел утворення засобів об’єднують рахунки класів 4—6 Плану рахунків та включають джерела власних, залучених засобів, відкладені доходи. Рахунки господарських процесів включають рахунки обліку доходів і результатів діяльності (7 клас) та рахунки обліку витрат (8 і 9 класи).

Згідно з порядком відображення у фінансовій звітності рахунки класифікують на балансові, номінальні та позабалансові. Балансові рахунки мають початкове та кінцеве сальдо й відображаються в балансі (1—6 класи Плану рахунків). Номінальні рахунки не мають залишків на початок і кінець періоду та використовуються для заповнення звіту про фінансові результати (7—9 класи Плану рахунків). На позабалансових рахунках обліковують активи та зобов’язання, які не належать підприємству або визнання яких на звітну дату неможливе (0 клас Плану рахунків).

За призначенням та структурою бухгалтерські рахунки поділяють на основні, регулюючі, бюджетно-розподільчі, операційні, фінансово-результатні та інші. Основні, у свою чергу, групують на матеріальні, нематеріальні, грошові, капіталу, розрахунків. Регулюючі рахунки бувають контрактивні й контрпасивні, а операційні рахунки — калькуляційні, збірно-розподільчі, бюджетно-розподільчі.

Облікові вимірники, які застосовуються в бухгалтерському обліку

Для відображення в обліку господарських процесів, що здійснюються на підприємстві, їх кількісних і якісних характеристик застосовують такі вимірники:

• натуральні;

• трудові;

• грошові.

Натуральні вимірники дають змогу отримати інформацію про господарські засоби і процеси в їх натуральному вираженні – в одиницях ваги, об’єму, площі, потужності. Вони забезпечують не тільки кількісне відображення об’єктів (наприклад, виготовлення продукції), а й їхню якісну характеристику (за видами, сортами, розмірами), що має велике значення для збереження господарських засобів. Облік у натуральних вимірниках називають кількісним.

Дані натуральних вимірників застосовують для обліку тільки однорідних об’єктів. Вони не дають узагальненого уявлення про господарську діяльність у цілому. За допомогою натуральних вимірників неможливо відобразити сукупність господарських засобів підприємства або випуск всієї продукції.

Трудові вимірники використовують для визначення кількості затраченої праці в одиницях робочого часу – людино-днях, людино-годинах тощо. За допомогою трудових вимірників у поєднанні з натуральними розраховують норми виробітку, продуктивність праці, використання робочого часу і фонду оплати праці, заробітну плату та інше.

Грошовий вимірник застосовують для узагальненого відображення наявності та руху засобів (майна) підприємства, джерел їх утворення, господарських процесів і результатів діяльності в єдиному грошовому вимірнику (національній валюті України).

За допомогою грошового вимірника визначають загальну вартість наявних на підприємстві основних засобів, виробничих запасів, собівартість виготовленої та реалізованої продукції (виконаних робіт, наданих послуг). Цей вимірник використовують для обліку процесів виробництва й обігу, визначення фінансових результатів діяльності, а також для здійснення розрахунків між підприємствами.

Облік у натуральному та грошовому вимірникові називають кількісно-сумовим.

Особливістю бухгалтерського обліку є те, що всі господарські операції, які обліковуються в натуральних та трудових вимірниках, обов’язково узагальнюються в грошовому. А господарські операції, які не мають грошової оцінки, в бухгалтерському обліку не відображають.

Документообіг, його призначення

Документообіг — це рух документів на підприємстві з моменту їхнього отримання від інших підприємств (створення) до моменту завершення їхнього оброблення та передання в архів.

Обсяг документообігу визначають відповідно до кількості вхідних, вихідних та внутрішніх документів за певний період. Процес документообігу можна поділити на декілька етапів:

— створення або одержання документів від інших підприємств;

— перевірка документів;

— обробка документів;

— передавання документів до місця зберігання (в архів).

Для раціонального руху документів по підприємству розробляють графік документообігу. Засади такої розробки містяться в Положенні про документи та документообіг у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Мінфіну СРСР від 29.07.83 р. № 105. Так, графіком визначають оптимальний документообіг: встановлюють оптимальну кількість підрозділів та виконавців для проходження кожного первинного документа і мінімальний строк його знаходження в підрозділі. Графік документообігу розробляє головний бухгалтер і затверджує керівник підприємства відповідним наказом. Цей графік визначає раціональний шлях документації через підрозділи підприємства, сприяє покращенню облікової роботи, підвищенню рівня автоматизації та механізації бухобліку.

Аби дотримуватися встановленого графіку документообігу, кожному виконавцю певних функцій надають витяг із такого графіку. У ньому наводять перелік тих документів, що відносяться до функціональних обов’язків виконавця, терміни їхнього подання та місця, куди необхідно подавати зазначені документи. При цьому відповідальними за дотримання графіку документообігу, за своєчасне створення та передачу документів для відображення даних у бухобліку та звітності, а також за достовірність відображеної в документах інформації несуть особи, які створили та підписали вказані документи. Контроль за дотриманням виконавцями графіка документообігу здійснює головний бухгалтер.

1. Основні принципи організації бухгалтерского обліку

Засади бухгалтерського обліку в Україні містяться в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV. Зокрема в його ст. 4 наведені основні принципи, на яких ґрунтується організація бухобліку в Україні. А саме:

1) обачність – передбачає застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов’язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

2) повне висвітлення — вимагає, щоб фінансова звітність містила всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, які приймаються на її основі;

3) автономність — передбачає, що кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, в зв’язку з чим особисте майно та зобов’язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;

4) послідовності – постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики, при цьому зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінзвітності;

5) безперервність діяльності — за ним оцінка активів та зобов’язань підприємства здійснюється виходячи із припущення, що його діяльність буде тривати далі;

6) нарахування та відповідності доходів і витрат — зобов’язує з метою визначення фінансового результату звітного періоду порівнювати доходи звітного періоду з витратами, які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати повинні відображатися в бухобліку та фін звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

7) превалювання сутності над формою – передбачає облік операцій відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

8) історична (фактична) собівартість — за ним пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

9) єдиний грошовий вимірник — передбачає вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності в єдиній грошовій одиниці;

10) періодичність – передбачає можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

Окрім вищезазначених принципів бух обліку, які встановлені законодавчо, можна також виділити і інші принципи. Вони визначені зокрема практикою діяльності підприємства: цілісність, всебічність, субординація, динамічність, системоутворюючих відносин, ритмічність, адаптивність, прямоточність, пропорційність, відкритість, доречність, своєчасність, достовірність та інші.

Порядок виправлення помилок в облікових регістрах

При заповненні облікових регістрів можливі помилки. Вони виникають за різних причин, зокрема, внаслідок:

— втоми або неуважності працівника;

— допущення математичної помилки;

— неправильного застосування принципів обліку;

— неправильного розуміння обставин, у яких здійснювалась господарська операція;

— несправності обчислювальної техніки.

Помилки можуть бути локальними та транзитними. Локальні помилки — це викривлення інформації тільки в одному обліковому регістрі (наприклад, неправильна дата здійснення операції або прізвище виконавця), транзитні помилки — це такі помилки, які проходять через кілька облікових регістрів (приміром, неправильна сума в первинному документі веде до помилок при складанні зведених документів, оборотної відомості та балансу). Найчастіше помилки трапляються в тексті операції і це веде до неправильного визначення кореспонденції рахунків.

Помилки звітного періоду, виявлені в первинних документах, облікових регістрах та звітності, створених вручну, виправляються коректурним способом, тобто неправильний текст або суму слід закреслити й над закресленим надписати правильний текст або суму. Закреслювання здійснюється однією рискою таким чином, щоб можливо було прочитати виправлене. Виправлення помилки супроводжується надписом «Виправлено» і підписами осіб, що брали участь у здійсненні господарської операції і складанні документа. При цьому слід вказати дату виправлення помилки.

Помилки в облікових регістрах за минулий звітний період виправляються методом «червоного сторно». Згідно з цим способом складається бухгалтерська довідка, до якої помилка вписується червоним кольором або зі знаком «мінус», а правильний запис проводиться чорнилом чорного або синього кольору. Таким чином у місяці, в якому виявлено помилку, ліквідується неправильний запис і відображається правильна сума та кореспонденція рахунків. Також для виправлення помилок у записах за будь-який звітний період у межах поточного року можна використовувати додаткову проводку. Суть цього методу: на невідображену суму роблять додатковий запис у тій самій кореспонденції, в якій припустилися помилки. При цьому також складають бухгалтерську довідку.

У касових документах і в документах, якими оформлено банківські операції та операції з цінними паперами, виправлення не дозволяються.

Якщо виявлено минулорічні помилки, які вплинули на розмір нерозподіленого прибутку (непокритого збитку), то згідно з П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах» їх виправляють, коригуючи сальдо нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) на початок звітного періоду і повторно відображаючи інформацію у фінансовій звітності.

Рахунки й подвійний запис — методи реєстрації та класифікації даних бухгалтерського обліку

Рахунки й подвійний запис — це методологічні засади, за допомогою яких реалізують метод бухгалтерського обліку.

Для реєстрації й класифікації даних бухобліку використовують рахунки й подвійний запис.

Рахунки бухгалтерського обліку — це спосіб угрупування, і поточного відображення та контролю наявності й руху майна підприємства, джерел його формування, господарських процесів і результатів таких процесів.

Для кожної групи ресурсів підприємства, джерел їхнього формування й господарських процесів відкривають рахунок. Зміст, призначення й побудова рахунків обумовлена обліковуваними об'єктами.

Рахунки бухобліку схематично зображують у вигляді двосторонньої таблиці, лівий бік якої позначають дебет, а правий — кредит.

На рахунку може бути на початок звітного періоду залишок активів, зобов'язань і капіталу. Такий залишок називають початковим сальдо.

На рахунках відображають господарські операції, тобто зміни ресурсів і їхніх джерел. При цьому збільшення об'єкта обліку записують на одному боці рахунку, а зменшення — на іншому. Підсумки записів за дебетом рахунку називають дебетовим оборотом, за кредитом — кредитовим оборотом.

Усі рахунки обліку можна поділити на активні, пасивні та забалансові. Активні рахунки призначені для відображення інформації про наявність і рух активів. Пасивні рахунки призначені для відображення інформації про наявність і зміни джерел формування активів. Забалансові рахунки використовують в основному для контролю за здійснюваними госпопераціями. Інформація щодо них не бере участі у формуванні даних бухгалтерського балансу.

При відкритті рахунків у них записують початкові сальдо на підставі даних статей балансу. Сальдо в активних рахунках записують у дебеті рахунку. Сальдо в пасивних рахунках ― у кредиті рахунку. Отже, активні рахунки завжди мають дебетове сальдо, а пасивні рахунки — кредитове, що відображає взаємозв'язок між рахунками й бухгалтерським балансом.

В активних рахунках збільшення коштів відображають за дебетом, а зменшення — за кредитом. У пасивних рахунках, навпаки, збільшення відображають за кредитом, а зменшення — за дебетом.

Для визначення залишку на кінець місяця (кінцевого сальдо) на активному рахунку необхідно до початкового сальдо додати дебетовий оборот і відняти кредитовий оборот. У пасивних рахунках — до початкового сальдо додати кредитовий оборот і відняти дебетовий оборот.

Подвійний запис — це принцип тотожного відображення госпоперацій на рахунках, що обумовлює рівність оборотів за дебетом і кредитом кореспондуючих рахунків.

Відображення кожної госпоперації двічі, за дебетом одного й за кредитом іншого рахунку в одній і тій же сумі, називають подвійним записом.

Такий взаємозв'язок між рахунками, що виникає шляхом подвійного запису, називають кореспонденцією рахунків, а рахунки, які беруть участь у такій кореспонденції, ― кореспондуючими.

Зверніть увагу: єдиний вид рахунків, при відображенні інформації на яких не використовують подвійний запис, — забалансові рахунки.

Балансове узагальнення та звітність як методи узагальнення інформації

Системність бухгалтерського обліку передбачає не лише локальне (на рахунках), але й повне узагальнення та порівняння всієї інформації про стан об'єктів обліку.

Для цього використовуються такі методи бухгалтерського обліку, як балансове узагальнення та звітність.

Балансове узагальнення — спосіб узагальнення та угрупування інформації про активи підприємства за їх складом і розміщенням, джерелами їхнього створення на певну дату у грошовому вимірнику.

Мета складання балансу — надання користувачам повної, правдивої і неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату.

Згідно з П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» баланс — це звіт про фінансовий стан підприємства, що відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал.

Узагальнення інформації про господарські процеси та інші найважливіші об'єкти бухгалтерського обліку забезпечується у звітності.

Звітність — це система підсумкових взаємопов’язаних і взаємообумовлених показників, які характеризують господарську і фінансову діяльність підприємства, результати використання його активів і стан зобов'язань.

Мета складання фінансової звітності — надання користувачам повної, правдивої і неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів для прийняття рішень.

Користувачі інформації можуть бути зовнішні (перевіряючі органи, контрагенти, інвестори, банки) і внутрішні (адміністрація підприємства).

Бухгалтерська фінансова звітність включає баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт про рух грошових коштів (форма № 3), звіт про власний капітал (форма № 4) і примітки до фінансової звітності (форма № 5).

Виділяють такі принципи підготовки фінансової звітності:

— автономності;

— безперервності діяльності;

— періодичності;

— історичної (фактичної) собівартості; нарахування та відповідності доходів і витрат;

— повного висвітлення;

— послідовності;

— обачності;

— превалювання змісту над формою;

— єдиного грошового вимірника.

Бухгалтерська фінансова звітність відображає наростаючим підсумком (за перший квартал плюс за другий, третій і четвертий — маємо за рік) майновий і фінансовий стан підприємства, результати господарської діяльності за звітний період.

Балансовий метод відображення інформації. Побудова бухгалтерського балансу

Кожне підприємство має свій баланс, який визначає його фінансово-майновий стан на звітну дату. У балансі завжди два боки: один — сукупність наявних активів, другий — джерела їхнього формування.

Поняття про бухгалтерський баланс викладено в П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», а методику його складання — у П(С)БО 2 «Баланс».

Мета складання балансу — надання користувачам повної, правдивої і неупередженої інформації про фінансовий стан активів, зобов'язань та власного капіталу підприємства на звітну дату.

Умовно бухгалтерський баланс підприємства можна поділити на три блоки. Перший блок включає реквізити підприємства (назву, код з ЄДРПОУ, форму власності, вид економічної діяльності, адресу, підпорядкованість, одиницю виміру) і назву фінансового звіту та дату балансу.

Другий блок балансу візуально являє двосторонню таблицю, в якій ліва частина — це актив, а права — пасив.

Третій блок містить підписи посадових осіб підприємства, які мають право підпису фінансових звітів (керівник і головний бухгалтер).

В активі балансу згруповано активи в чотирьох розділах: 1. Необоротні активи. 2. Оборотні активи. 3. Витрати майбутніх періодів. 4. Необоротні активи та групи вибуття.

У пасиві балансу п'ять розділів: 1. Власний капітал. 2. Забезпечення майбутніх витрат і платежів. 3. Довгострокові зобов'язання. 4. Поточні зобов'язання. 5. Доходи майбутніх періодів.

Кожний розділ складається зі статей. За П(С)БО 1 стаття — це елемент фінансового звіту, що відповідає критеріям, встановленим цим Положенням (стандартом).

Головне балансове рівняння має вигляд:

Активи = Капітал + Зобов'язання, або Актив = Пасив.

Підсумок активів балансу повинен дорівнювати сумі зобов'язань і власного капіталу. Підсумок балансу, який однаковий в активі та пасиві, називається валютою балансу.

Баланс необхідний для контролю за наявністю і структурою активів, капіталу та зобов'язань підприємства, для аналізу фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності тощо.

Активи та пасиви підприємства

Активи і пасиви підприємства є об’єктами бухгалтерського обліку. Активи — це ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигід у майбутньому. Активи класифікують за складом і розміщенням та функціональною участю у процесі діяльності.

Активи поділяють на необоротні й оборотні.

Оборотні активи — це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом 12 місяців із дати балансу. Виділяють такі оборотні активи: грошові кошти в касі і на рахунках у банках; виробничі запаси; короткострокові фінансові інвестиції; дебіторська заборгованість — поточна заборгованість із терміном погашення протягом одного року (заборгованість підзвітних осіб, заборгованість покупців); витрати майбутніх періодів — витрати, які мали місце протягом поточного або попередніх періодів, але належать до наступних звітних періодів.

Необоротні активи — термін їх корисного використання більше одного року або одного операційного циклу, який перевищує рік. Вони діляться на: основні засоби; нематеріальні активи; довгострокові фінансові інвестиції; інші необоротні активи.

Пасиви — це джерела утворення господарських засобів (активів). Джерела поділяються на:

— власні;

— залучені.

До власних можна віднести власний капітал, забезпечення майбутніх витрат і платежів, доходи майбутніх періодів.

Залучені поділяють на довгострокові та поточні зобов’язання.

Зобов’язання — це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої призведе до зменшення ресурсів підприємства, які втілюють у собі економічні вигоди. До довгострокових відносять довгострокові кредити банків; довгострокові фінансові зобов’язання; інші довгострокові зобов’язання.

Поточні зобов’язання включають у себе: короткострокові кредити банків; кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги; поточні зобов’язання за розрахунками; інші поточні зобов’язання.

Метод бухгалтерського обліку

Метод бухгалтерського обліку — це сукупність спеціальних прийомів, за допомогою яких вивчають його предмет.

Бухгалтерський облік вивчає свій предмет за допомогою таких методів:

— хронологічного і систематичного спостереження;

— вимірювання господарських засобів і процесів;

— реєстрації та класифікації даних із метою їх систематизації;

— узагальнення інформації з метою звітності.

Методу спостереження відповідають прийоми документування та інвентаризації; вимірювання здійснюють шляхом оцінки і калькуляції; реєстрація та класифікація (поточне групування) проводяться на рахунках за допомогою подвійного запису; узагальнення інформації з метою звітності відбувається в бухгалтерському балансі та фінансовій звітності.

Документування — спосіб первинного спостереження і реєстрації господарських операцій у первинних бухгалтерських документах.

Інвентаризація — це спосіб перевірки наявності товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів шляхом перерахування, зважування, обміру, оцінки всіх залишків майна підприємства і зіставлення з даними бухгалтерською обліку.

Оцінка — це відображення об’єктів бухгалтерського обліку в єдиному грошовому вимірнику з метою узагальнення їх у цілому по підприємству.

Калькуляція — це метод обчислення собівартості виготовлення продукції або виконаних робіт, наданих послуг.

Бухгалтерські рахунки — спосіб поточного обліку і контролю за наявністю і рухом активів і пасивів підприємства. Рахунок — це локальна інформаційна система для групування економічно однорідних об’єктів обліку.

Подвійний запис — метод відображення господарської операції на рахунках; техніка бухгалтерського обліку. Суть його полягає в подвійному відображенні в бухгалтерському обліку кожної господарської операції: за дебетом одного і кредитом іншого рахунка в одній сумі.

Бухгалтерський баланс — це спосіб узагальнення і групування інформації про активи підприємства за складом і розміщенням та джерелами їх утворення на певну дату.

Бухгалтерська звітність — метод підсумкового узагальнення й одержання підсумкових показників діяльності підприємства за звітний період.

Методичні прийоми бухгалтерського обліку взаємопов’язані, доповнюють один одного і в сукупності становлять одне ціле — метод бухгалтерського обліку.

Поняття балансу, його значення

Баланс — основний звітний документ, що відображає фінансово-майновий стан підприємства на певну дату: його активи, зобов’язання і власний капітал.

Бухгалтерський баланс будують у вигляді двосторонньої таблиці, яка складається з двох частин — активу і пасиву. В активі балансу відображають дані, які характеризують наявність, розміщення та стан майна, а в пасиві — показники, які характеризують джерела утворення цього майна і його цільове призначення.

Активи — ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигід у майбутньому. Зобов’язання — заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди. Власний капітал — частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.

Усі показники балансу підприємства моментні і характеризують його фінансовий стан за активами і зобов’язаннями на певний момент часу, як правило, на останній день місяця, кварталу, року.

Мета складання Балансу ― надання користувачам повної, правдивої, неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату. Баланс дає можливість визначити склад та структуру майна підприємства, ліквідність та оборотність засобів, наявність власного та запозиченого капіталу, зміну дебіторської та кредиторської заборгованості та інші показники. Отримання такої інформації ― необхідна умова для прийняття обґрунтованих управлінських рішень, а також для оцінки ефективності майбутніх вкладень капіталу та ступеня фінансових ризиків.