9. Надзвичайні ситуації техногенного характеру

Надзвичайні ситуації техногенного характеру - це комплекс порушень, які мають місце в нормах, проектах, технологічних лініях, діях людини.

До них відносяться: транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо.

Аналіз виробничої обстановки дає можливість виділити два джерела небезпек: зовнішні та внутрішні. Зовнішні джерела - це стан виробничого

• • ••• середовища та помилкові непередбачені ди персоналу, що призводять до аварій і створюють для людей надзвичайні ситуації.

При цьому технічні засоби, технологічні процеси та санітарно - гігієнічні умови виробничого середовища мають для людини приховану безпосередню небезпеку.

Соціально-психологічне середовище, незадоволення станом міжособистісних стосунків, які впливають на людину через її психологічний стан, через дезорганізацію її адаптивних властивостей.

Внутрішні джерела небезпеки обумовлені особистими якостями людини, які пов'язані з її соціально - психологічними властивостями і являють собою суб'єктивний аспект небезпеки.

Дестабілізуючі чинники поділяють на постійні, випадкові і такі, що можуть виникати при несприятливому збігові обставин в системах, які зберігають енергію, хімічно та біологічно активні компоненти.

Переважно надзвичайній ситуації (аварії) передує фаза накопичення будь- яких дефектів в обладнанні чи відхиленні від нормальних процедур виконання технологічних процесів.

Під час катастрофи на заводі "Юніон-Кар байт" 3.12.1984 року в Бхопалі (Індія) в результаті витоку метилізоціанату загинуло 3150 чоловік, 20 тисяч стали повними інвалідами, 200 тисяч отримали захворювання.

Під час бхопальської аварії в фазі накопичення дефектів та помилок не працювали холодильні установки на посудах з метилізоціанатом, була розгерметизована комунікація, яка з'єднувала цю посудину з поглиначем отруйних речовин, відключений факел, що призначався для спалювання отруйних газів в аварійній ситуації.

Перед аварією в Чорнобилі в фазі накопичення помилок та дефектів було відключено декілька аварійних захистів і аварійна зона реактора була позбавлена обов'язкового мінімуму стержнів, що поглинають нейтрони. Накопичення на цій фазі подібних відхилень від норми пов'язане або з неспроможністю спостереження за роботою елементів конструкцій та матеріалів через відсутність необхідних засобів діагностики, або в тім, що персонал звикає до таких відхилень, які часто спостерігались і не призводили до аварії. Тому відчуття небезпеки притуплюється, відновлення нормального стану приладів і обладнання відкладається, процес діяльності продовжується в небезпечних умовах.

В наступній фазі відбувається раптова і рідкісна ініціююча подія.

В Бхопалі це попадання через пропускний клапан в посудину з металізоціанатом невеликої кількості води, що призвело до екзотермічної

реакції, яка супроводжувалась стрімким підйомом температури і тиску метилізоціанату.

В Чорнобилі це ведення позитивної реактивності в активну зону реактора, що призвело до миттєвого перегріву теплоносія і тепловиділяючих елементів. Раптово настає третя і остання фаза катастрофи.

34

В Бхопалі - це відкриття клапана і викид отруйного газу в атмосферу. В Чорнобилі - паровий вибух і винос в повітря радіоактивних газів і частини палива.

Ця остання фаза надзвичайної ситуації була б просто неможлива, якщо б не було накопичення помилок.

Такі приклади свідчать, що в складних системах безпека великою мірою залежить в\д,людини.

2. Надзвичайні ситуації природного характеру

Надзвичайні ситуації природного характеру - це небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація грунтів чи надр, природні пожежі, зміни стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо.

Серед надзвичайних ситуацій особливе місце в життєдіяльності людини займають стихійні лиха природного походження.

Стихійне лихо - це явище природи, яке створює катастрофічну обстановку, порушує нормальну діяльність населення, руйнує будівлі, споруди, загрожує життю і призводить до загибелі людей, тварини, знищення матеріальних і культурних цінностей.

Стихійні лиха можуть відбуватись в різних сферах: літо-, гідро-, атмосфері та космосі.

На території України в зв'язку з різними фізико-географічними та природно- кліматичними умовами характерними є такі стихійні лиха:

10. для атмосфери - урагани, бурі;

11. для літосфери - обвали, землетруси, зсуви, лавини;

12. для гідросфери - повені, зливи.

До стихійних лих природного походження також відносяться лісові пожежі, сильні засухи, тривалі морози, епідемії, масове розповсюдження шкідників лісового та сільського господарства.

Стихійні лиха природного походження часто бувають непередбачувані, виникають раптово спричиняють руйнування будівель, споруд, знищення матеріальних цінностей, загибель людей, створення несприятливих умов для життєдіяльності населення, можуть виникати спалахи масових інфекційних захворювань.

В зв'язку з ростом населення та концентрації його у великих містах в перспективі число жертв та матеріальних збитків від стихійних лих може значно зрости.

Стихійні лиха в атмосфері

Урагани є однією з найпотужніших стихій, руйнівна сила яких полягає в колосальній швидкості вітру, з турбулентним переміщенням вітрових мас. Радіус вітрів ураганної сили може сягати понад 300 км., а простягаючись вперед - утворювати пояс в 300 тисяч кв. км. У висоту вони охоплюють всю товщину тропосфери і сягають вгору на 16 - 18 км. від поверхні Землі Сезон ураганів і тайфунів: серпень - жовтень.

На території України ураганні вітри розповсюджені і в тих районах, де їх раніше не було. Стихія 26 -27 лютого 1997 року у вигляді сильних ураганів і вітрів йшла над територіями Івано-Франківської та Львівської областей, спричинивши великі збитки. Штормові вітри з поривами до 28 м/с обривали лінії електропередач.

Урагани - це сезонне явище, сезони формування яких в більшості районів земної кулі мають тривалість біля 6 місяців, я к правило з липня по жовтень. Сила урагану залежить від стадії розвитку: від початку, коли швидкість вітру ще не досягла ураганної, через зрілу стадію до кінцевої. Максимальну силу урагану визначає сумісна дія вітру та води.

Основними видами ураження людей при ураганах є закриті та відкриті травми різних ділянок тіла: забої переломи, струси головного мозку, розриви внутрішніх органів. Найбільш небезпечними чинниками урагану для людей та матеріальних цінностей є: сильний вітер, штормові нагони морських хвиль, зливи.

В наш час, коли метеорологи не можуть передбачити наближення ураганів і тайфунів в різних країнах світу відбуваються катастрофи, причиною яких є вітер і вода.

Стихійне лихо з 12 на 13 листопада 1970 року в Східному Пакистані (нині Бангладеш ) увійшло в історію людства як найбільша трагедія 20 ст.. Ураган який прийшов з індійського океану мав силу вітру 200 -250 м/с, морські хвилі досягали висоти 10 м. За даними ЮНЕСКО загинуло близько 400 тис. чол. Сучасні методи прогнозу дають можливість за декілька годин і навіть діб попередити населення про наближення урагану, його напрямок та швидкість. Профілактичні заходи по зменшенню негативних наслідків урагану включають: завчасне повідомлення населення про час виходу урагану на берег, про напрямок, швидкість та висоту хвиль. Ці заходи можуть передбачати евакуацію населення з небезпечних районів.

Стихійні лиха в літосфері

З грізних сил природи найстрашнішими для людини є землетруси, які періодично відбуваються в різних точках планети. За даними статистики, щорічно на Землі відбувається в середньому близько 20 катастрофічних землетрусів, які супроводжуються руйнуванням будівель, споруд, масовою загибеллю людей, тварин, вертикальним переміщенням шарів земної кори, зміною рельєфу на великих ділянках, величезні обвали, зсуви, утворення широких тріщин.

Землетруси - це раптове звільнення потенціальної енергії земних надр, яка у вигляді ударних хвиль та пружних коливань (сейсмічні хвилі) розповсюджується в землі у всіх напрямках

На початку XX ст. німецький геофізик А.Вегенер запропонував гіпотезу дрейфу континентів. Згідно з цією теорією, верхня тверда оболонка Землі (літосфера) розбита на плити, які переміщається на поверхні зі швидкістю, що не перевищує декількох сантиметрів на рік. Протягом геологічних епох (сотні мільйонів років) таке переміщення могло досягти декількох тисяч кілометрів. Цим пояснюється, що існуючий повільний дрейф континентів призводить до збільшення відстані між двома Америками, Європою та Африкою.

Рух плит вздовж їх границь супроводжується землетрусами та вулканічними виверженнями. Кожне переміщенню! літосферних плит спричиняє поштовх, який породжує сейсмічні хвилі, що поширюються на значну відстань і поступово послаблюються.

Так, в 1977 році під час землетрусу в східній частині Карпат (епіцентр знаходився в Румунії - гора Вранча) сейсмічні хвилі досягай Рівного, Львова, ЬСиєва і навіть Москви та Ленінграда.

В районі Кирпату 20 ст. сильні землетруси були в 1908, 1934, 1940 році В післявоєнний період сильні та руйнівні землетруси були в 1945 році. Глибина вогнища цих землетрусів сягала 120 км.

Сейсмічно активною зоною на півдні України є Крим, де основні зони землетрусів розміщені на південному березі вздовж великого розлому. Основним видом тектонічної діяльності при землетрусах є підняття та опускання поверхні Землі. В гірських районах землетруси викликають обвали, лавини, селі і як правило супроводжуються різкими звуками, що нагадують гуркіт грому чи вибуху великої потужності.

В міру збільшення народонаселення, урбанізації міст, розширення будівництва атомних електростанцій та різних інших підприємств небезпека землетрусів буде зростати.

Поверхню Землі, на якій виникають вогнища землетрусів називають епіцентром землетрусу.

За характером небезпеки землетруси призводять до коливання грунту, розривів, цунамі чи інших вторинних наслідків.

Тяжкість наслідків залежить від сили землетрусу. Це руйнування будівель та споруд під уламками яких можуть знаходитися люди, масові пожежі. Коли землетруси проходять під водою, виникають величезні хвилі - цунамі висотою понад 60 м. 1 це призводить до великих руйнувань на суші. Землетруси - це грізні стихійні явища, що завдають великих матеріальних збитків суспільству та призводять до великих людських жертв. Тому прогнозування землетрусів та розробка стійких протисейсмічних будівельних конструкцій має велике значення.

Сила будь-якого землетрусу залежить від величини звільненої з надр землі сумарної енергії. Від сили землетрусу залежить його інтенсивність - показник наслідків землетрусів, що характеризують розмір збитків, кількість жертв та характер сприйняття людьми психологічного впливу.

Основні уражаючі чинники землетрусів: зміщення, коливання чи вібрація плато-грунтів. Супутні чинники - короблення, ущільнення, просідання, тріщини, а також пекельні розломи скельних порід і т. ін.

Для проведення аварійно-рятувальних робіт в стислі строки залучаються до роботи сили та засоби ЦО, рятувальні загони, а також військові підрозділи, оснащені необхідною технікою та засобами захисту.

Зсуви

Природні стихійні явища, що руйнують гори — це коливання температури, вітер, вода, що породжують зсуви та обвали.

Зсуви - це зміщення вниз по схилу під дією сил тяжіння великих ґрунтових мас, що формують схили гір та річок. Вони формуються на ділянках, зложених переважно водостійкими та водоносними породами ґрунтів, коли сили тяжіння в умовах зволоження, перевищують сили зчеплення ґрунтів. Причини зсувів.

37

2. підмив порід водою;

3. послаблення їх міцності через перезволоження опадами та підземними водами;

4. нерозумна господарська діяльність.

Стихійні лиха в гідросфері

Повені - це тимчасове обширне затоплення низинних територій, річкових долин внаслідок підйому рівня води в річках, озерах чи на морі.

Повені є наслідком сніготанення, сильних злив , вітрових нагонів води зі сторони моря в устя річок, а також під час руйнування дамб, гребель та інших гідротехнічних споруд.

В тій чи іншій мірі повені періодично спостерігаються на більшості великих річок України, а серед них: Дніпро, Дністер, Прип 'ять, Західний Буг, Тиса та ін.

Катастрофічні повені викликають затоплення великих територій, руйнування будівель, наносять значних матеріальних втрат, сприяють загибелі людей, тварин. Катастрофічні повені відбулись в листопаді 1998 року в Карпатах, які пізніше перейшли в зсуви. їх руйнівна сила була підсилена непродуманим зведенням лісів в гірських місцевостях у басейнах річок. Карпатські ліси відіграють водорегулюючу роль.

В зонах затоплення розмиваються та змиваються грунти.

Небезпека повені визначається швидкістю підняття на місцевості рівня води і швидкістю її руху. Від своєчасного прогнозування повені залежить ефективність профілактичних засобів по зниженню збитків.

При повенях невідкладними справами є усунення завданих стихією втрат, профілактика гострих шлунково-кишкових захворювань, швидке введення в дію систем життєзабезпечення населення. Для боротьби з повенями будують дамби, греблі, регулюючі водосховища.

Основними видами наслідків надзвичайних ситуацій є такі:

2. загибель та захворювання людей;

3. руйнування будівель та споруд;

4. радіоактивне забруднення;

5. хімічне зараження;

6. бактеріальне зараження;

7. затоплення території;

8. пожежі та ін.

Такі наслідки надзвичайних ситуацій можуть створювати значну небезпеку для життя і здоров'я всього суспільства.

В екстремальних умовах надзвичайної ситуації на людей окрім різноманітних уражаючих чинників можуть діяти психотравмуючі обставини, що призводять до порушення психічної діяльності (реактивного психозу).

13. Запобігання виникнення надзвичайних ситуацій

Надзвичайні ситуації, які призводять до аварій та катастроф в різних сферах діяльності відбуваються в усьому світі. Змінюються лише їх причини та характер.

Тільки ретельне та об'єктивне вивчення причин виникнення НС дасть змогу зрозуміти закономірності в їх розвитку та походження і визначити умови безпечного функціонування технічних систем в їх взаємодії з людиною. Знання цих причин дасть змогу вжити своєчасні заходи по запобіганню надзвичайних ситуацій і підвищення ефективності функціонування технічних систем.

Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій - це підготовка та реалізація комплексу правових, соціально - економічних, політичних, санітарно - гігієнічних та інших заходів спрямованих на регулювання безпеки, проведення оцінки рівнів ризику, завчасне реагування на загрозу виникнення НС, на основі даних моніторингу (спостереження), експертизи досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення її переростання у НС чи зменшення її ризику.

Зазначені функції в Україні виконує Єдина державна система запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного і природного характеру і реагування на них затверджена Постановою КМУ від 3 серпня 1998 року М> 1198.

38

ЕДСЗР включає в себе центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад, державні підприємства, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної, природної безпеки, організовують проведення роботи із запобігання НС техногенного та природного походження і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення та довкілля, зменшення матеріальних втрат.

Основною метою створення ЄДСЗР є забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, забезпечення цивільного захисту населення.

Основні завдання

1 .Розроблення нормативно - правових актів, а також норм, правил, стандартів з питань запобігання надзвичайним ситуаціям та захисту населення і територій від їх наслідків;

2.Забезпечення готовності центральних та місцевих органів в.в., підпорядкованих їм дій та засобів до дій, спрямованих на запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;

3.Забезпечення реалізації заходів щодо запобігання виникнення НС.

2. Навчання населення щодо поведінки та дій у разі виникнення НС.

5.Оповіщення населення про загрозу виникнення НС.

6.Захист населення в разі виникнення НС.

7.Проведення рятувальних та інших робіт щодо ліквідації НС, організації життєзабезпечення постраждалого населення.

СДСЗР складається з постійно діючих функціональних і територіальних підсистем і має 4 рівні: загальнодержавний, регіональний, місцевий, об'єктовий.

Функціональні підсистеми створюються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади для організації роботи, пов'язаної із запобіганням НС та захистом населення і території від її наслідків. Кожний рівень СДСЗР має координуючі та постійні органи управління щодо розв'язання завдань у сфері запобігання НС, захисту населення та територій від їх наслідків, систему повсякденного управління, сили і засоби, резерви матеріальних та фінансових ресурсів, систему зв'язку та інформаційного забезпечення.

Список використаної літератури:

1 .Безпека життєдіяльності: навчальний посібник : Львів. 1997. -С. 160-221.

14. Білявський Г.О. та ін. Основи загальної екології: Підручник.- К.: Либідь, 1995. С. 102- 105.

15. Джигирей B.C., Жидецький В.Ц. Безпека життєдіяльності: навчальний посібник,- Львів: Афіша, 2000.- С.

151-184.

16. Желібо І.П. Заверуха Н.М. та ін. Безпека життєдіяльності К.- Львів,2002,- С.252 -259.

17. Пістун І.П. та ін. Курс лекцій з безпека життєдіяльності.-Львів:

Сподом,1997.-С.89 - 119.

18. Ярошевська В.М. та ін. Безпека життєдіяльності. 1997.- С.91 -141.

Лекція 5

Тема: Інфекційні хвороби та епідеміологічна безпека.

План: 1. Поняття про інфекційні хвороби.

7. Причини виникнення і класифікація епідемічних хвороб.

8. Вплив природних та соціальних умов на поширення епідемічних хвороб.

9. СНІД - чума XX століття.

10. Заходи забезпечення епідемічної безпеки.

1. Поняття про інфекційні хвороби.

Історія людства - це процес розвитку взаємовідносин між людським суспільством та природою, в наслідок якого відбуваються суттєві зміни природного середовища і людини. Зараз в навколишньому середовищі діє цілий комплекс небезпек природного, антропогенного і змішаного

походження, які взаємодіючи створюють проблеми для безпеки життєдіяльності.

Для безпеки життєдіяльності людини значні труднощі створюють біологічні чинники природного і антропогенного походження, які у великих кількостях перебувають в атмосфері, гідросфері, літосфері, продуктах харчування, на виробництві і в побуті.

Збільшення біологічного забруднення навколишнього природного середовища за останні роки пов’язано з демографічним вибухом, бурхливим розвитком міст, селищ міського типу.

Урбанізація міст призвела до збільшення аварійних викидів в атмосферу, літосферу великої кількості господарських фекалій та виробничих стічних вод, особливо від підприємств харчової промисловості, тваринницьких комплексів, виробництв різноманітних біопрепаратів (білків - ферментів, антибіотиків та ін.) , що скидаються у водойми.

Біологічні забруднення навколишнього середовища включають патогенні мікроорганізми - бактерії та віруси умовно-патогенні мікроорганізми антропогенного і зоогенного походження, мікроорганізми - продуценти, продукти виробництва мікробіологічного синтезу та біологічні засоби захисту рослин.

Інфекційні хвороби займають особливе місце серед других захворювань людини. Важливою особливістю інфекційних хвороб являється їх заразливість, тобто можливість передачі від хворої людини або тварини здоровій. Багато з цих хвороб, напр., грип схильні до масового епідемічного розповсюдження, яке охоплює село, місто, область, країни і континенти при наявності певних умов.

Інфекційні хвороби викликаються хвороботворними мікроорганізмами. Світ мікроорганізмів надзвичайно поширений і різноманітний. Мікроорганізми знаходяться в великій кількості в грунті, в воді і повітрі. Без участі мікроорганізмів неможливий кругообіг речовин в природі. Вони приймають участь у збагаченні Грунту мінеральними речовинами і азотом, розкладають мертві рештки тварин і рослин (гниття), приймають участь в багатьох хімічних реакціях. За допомогою деяких мікробів (дріжджів) одержують вино, кефір, простоквашу і багато других продуктів. Багаточисельні види мікроорганізмів населяють кишечник людини і тварин, проживають на шкірі і в ротовій порожнині.

Такі широко поширені лікувальні засоби, як антибіотики (пеніцилін, стрептоміцин, левоміцетин, тетрациклін та ін.), являються продуктами, які виробляють мікроорганізми.

Поряд з корисними існують і шкідливі мікроорганізми. Деякі з них являються збудниками інфекційних захворювань людини, тварин і сільськогосподарських рослин. Ці мікроби являються патогенними.

Об'єкти навколишнього середовища (вода, різні види водокористування, грунти і повітря закритих приміщень) можуть стати чинниками розповсюдження і передачі цілого ряду інфекційних захворювань бактеріальної та вірусної природи. До них відносяться холера, черевний тиф, туберкульоз, дизентерія, поліомієліт, вірусний гепатит, грип та ін., а також ряд захворювань, що викликаються умовно-патогенними бактеріями та вірусами.

В атмосферному повітрі, крім антропогенних мікроорганізмів і продуктів їх життєдіяльності, можуть знаходитися у великих кількостях речовини природного походження - частки плісняви, рослинні волокна, квітковий пилок, які у людини з підвищеною чутливістю, здатні викликати алергічні реакції (бронхіальну астму, сінну лихоманку, алергічні риніти та ін.).

До біологічних забруднювачів навколишнього середовища відносяться різні види фітопланктону в водоймах, інтенсивний розвиток якого пов'язаний з забрудненням води мін.добривами.

Сильне забруднення навколишнього середовища відбувається в наслідок аварій на біологічних об'єктах, очисних спорудах, а також в результаті катастроф, стихійного лиха та інших надзвичайних ситуацій, які створюють загрозу розповсюдження інфекційних захворювань.

2. Класифікація інфекційних захворювань.

В залежності від механізму передачі збудника інфекційних захворювань і його локалізації в організмі людини всі інфекційні хвороби поділяються на 4 групи:

19. Інфекції дихальних шляхів - грип, ангіна, дифтерія, кір, натуральна віспа, коклюш, туберкульоз;

20. Кишкові інфекції - черевний тиф, дизентерія, холера, інфекційний гепатит, харчові токсикоінфекції

та ін.

21. Кров'яні інфекції (трансмісивні) - чума, туляремія, кліщовий енцефаліт, висипний тиф, СНІД. 4. Інфекції зовнішніх покривів - сибірська виразка, правець, короста, бешиха.

При проникненні в організм людини хвороботворних мікроорганізмів — бактерій, вірусів, рикетсій, грибків або простіших можуть виникати різноманітні інфекційні захворювання. Збудники інфекційних захворювань в організмі знаходять сприятливе середовище для свого розвитку, швидко розмножуються і виділяють отруйні речовини (токсини), які руйнують тканини і порушують нормальний процес життєдіяльності.

Захворювання, як правило, виникає через декілька годин або днів з моменту зараження. В цей період, який називається інкубаційний, відбувається розмноження мікробів і накопичення токсичних речовин без видимих ознак захворювання. Людина в цей період, нічого не підозрюючи, стає носієм тієї чи іншої хвороби, заражає оточуючих людей і середовище проживання.

При різноманітних захворюваннях механізм передачі інфекції не однаковий і знаходиться в прямій залежності від локалізації збудника в живому організмі. Розрізняють декілька шляхів проникнення збудників інфекційних захворювань в організм людини:

11. харчовий шлях передачі збудника з їжею або водою через шлунково- кишковий тракт;

12. передача збудника з повітрям через органи дихання;

2. трансмісійний шлях через укуси заражених кровососних комах;

3. контактно-побутовий шлях через пошкоджену і непошкоджену шкіру, а також через слизові оболонки рота, носа, очей.

Типовими ознаками інфекційних захворювань є: лихоманка, підвищення температури, головний біль, біль в м'язах та суглобах, нездужання, загальна слабкість, іноді нудота, порушення сну, погіршення або втрата апетиту та ін. Найбільш багато чисельними та розповсюдженими захворюваннями є:

22. Інфекції дихальних шляхів. Найбільша частина цих захворювань об'єднуються загальною назвою -гострі респіраторні захворювання. Щорічно цими захворюваннями хворіє 15-20 відсотків всього населення, а в період епідемічних спалахів гріту - до 40 відсотків. Збудник цієї хвороби локалізується в верхніх дихальних шляхах і розповсюджуються повітряно- крапельним шляхом при розмові, чиханні, кашлі хворого. Крім всім відомого грипу, до числа інфекцій дихальних шляхів відносяться також натуральна віспа, дифтерія, які в недалекому минулому були епідемічними захворюваннями, що призводили до смерті тисячі людей. В наслідок ефективно проведених профілактичних щеплень в Україні знизилась захворюваність на дифтерію. В цю ж групу хвороб входить туберкульоз, який в Україні став дуже розповсюдженою хворобою. В 1966 р. захворювання всіма формами активно зросло на 9,9 відсотків. Щоденно ним захворює понад 70 чоловік. При сихійних лихах, катастрофах, надзвичайних ситуаціях переважно відбувається скупчення людей в незвичних умовах, внаслідок чого порушуються норми і правила середовища проживання, що обумовлює масовість захворювань інфекціями дихальних шляхів (грипом, дифтерією, менінгітом та ін.).

23. До хвороб кишкової групи відносяться такі інфекційні захворювання, як дизентерія, холера, черевний тиф, вірусний гепатит, ботулізм, сальмонельоз та ін. Для цих видів інфекцій загальним механізмом передачі збудника хвороби через рот з їжею або водою і ураження шлунково-кишкового тракту, хоч для таких інфекцій, як ботулізм, та поліомієліт, найбільш характерною ознакою є ураження центральної нервової системи.

До виникнення епідемічних хвороб шлунково-кишкової групи інфекцій призводять руйнування водопровідних та каналізаційних мереж, низька санітарно-гігієнічна культура, безпечність та необачність в використанні води з відкритих джерел водокористування.

24. До кров'яних інфекцій відносяться такі хвороби, як чума, малярія, туляремія, кліщовий енцефаліт, висипний тиф, СНІД та ін.

Розпізнавальною рисою цієї групи є механізм передачі збудників інфекції кровосисними комахами (воші, блохи, кліщі, комарі). Хворі кров'яною інфекцією стають небезпечними для здоров'я людини лише тоді, коли в середовищі проживання чи перебування є кровосисні комахи, які переносять збудників цих хвороб.

25. До інфекцій зовнішнього покриву відносяться - правець, сибірська виразка, бешиха та ін. Інфекції зовнішніх покривів, які іноді називають раневими інфекціями. Вони є гострими інфекційними захворюваннями внаслідок

проникнення збудника через ушкоджену шкіру, і значно рідше через пошкоджену слизову оболонку.

2. С Н 1 Д - чума XX століття.

У світі зараз розповсюджена нова заразна хвороба, яка називається синдромом набутого імунодефіциту (СНІД).

СШД — це заразне вірусне захворювання, яке являє собою специфічну імунологічну недостатність, що характеризується епідемічним розповсюдженням. її викликає раніше невідомий вірус імунодефіциту людини (ВІЛ ).

На даному етапі ВІЛ - інфекція поширена в усьому світі і практично охопила всі області України. У зв'язку з надто швидкими темпами розповсюдження інфекції і високою смертністю серед хворих СНІД справедливо називають "чумою ХХст ". Останнім часом за розповсюдженням СНІДу в світі Україна визнана найнебезпечнішою державою.

Зараз жодна країна світу, навіть найбагатші як США, Японія, Німеччина не спроможні поставити надійні бар'єри на шляху розповсюдження ВІЛ - інфекції. Створення ефективних засобів профілактики (вакцини) та лікування можливе лише у далекій перспективі.

Природної опірності до ВІЛ - інфекції не існує. Сприйнятливість до неї дуже висока.

У 1981 р. медики США вперше зіткнулися з синдромом імунодефіциту людини і його специфічним збудником - вірусом ВІЛ. Виявлена інфекція носила досить в'ялий характер. Лише після того, як імунний захист хворих почав давати збої, медики усвідомили, яка велика небезпека загрожує людській цивілізації. Збудник цієї хвороби - вірус ВІЛ уражає лімфатичну систему людини і руйнує її імунітет. Людина уражена вірусом СНІД, стає беззахисною не тільки перед хвороботворними мікроорганізмами, але й перед умовно-патогенними мікроорганізмами, грибками та простішими.

При виникненні СШДу у хворих має місце глибока імунологічна недостатність, оскільки вірус імунодефіциту людини (ВІЛ), паразитуючи в крові людини, нищить ті клітини, які покликані захищати його організм від інфекції. Джерелом зараження інфекцією СШДу є хвора людина або вірусоносій. Основними шляхами передачі збудника хвороби є : статеві контакти з хворими, переливання крові, зараженої вірусом СШДу, використання інфікованих шприців та голок, що найбільш часто зустрічаються серед наркоманів, утробне зараження плоду і деякі ін. Найбільшу кількість хворих на СНІД становлять: гомосексуалісти, наркомани та повії, а також особи аморальної статевої поведінки.

В організмі хворої людини вірус СШДу знаходиться у всіх біологічних рідинах (в крові, сім'яній рідині, слині, спинномозковій рідині, сльозах, поті, сечі, молоці матері).

Першими проявами захворювання на СНІД може бути тривала (понад місяць) висока температура тіла без наявних причин, збільшення пахових, підпахових і шийних лімфовузлів, а також печінки і селезінки, тривале понад 2-3 місяці розладнання шлунково-кишкового тракту, що супроводжується

прогресуючою втратою організмом ваги, анемія і стоматит, часті загальні і гнійні ураження шкіри та статевих органів.

В подальшому відмічаються також ураження легенів, центральної нервової системи, злоякісні пухлини.

Щоб запобігти розповсюдженню інфекції, в першу чергу необхідно виявити вірусоносіїв. На сьогоднішній день самим розповсюдженим методом є тестування. Цей метод базується на пошуку специфічних антитіл до ВІЛ чи його білків в плазмі крові. Стовідсоткової надійності цей метод не дає. Ослаблена імунна система майже не реагує на інфекції і виробляє дуже мало антитіл.

За останні роки постійно зростає число хворих з практично безсимптомними, в'ялопротікаючими інфекціями. Це наслідок зниженої опірності імунної системи організму.

Таким чином, не виключено, що існує багато носіїв вірусу з низькою концентрацією антитіл до ВІЛ, на межі чутливості методів діагностики. Тести у таких хворих можуть бути від'ємними.

Крім цього, є категорії людей, які входить у так звану групу підвищеного

ризику - гомосексуалісти, наркомани,

повії.

Друга категорія людей, яка викликає занепокоєння - наркомани.

Таким чином, безладне статеве життя, гомосексуалізм, проституція, наркоманія і алкоголізм - ось фактори, які спричиняють розповсюдження СНІДу.

Ситуація боротьби з цією інфекційною хворобою ускладнюється тим, що вірус, який викликає СНІД, виявився надзвичайно мінливим. Ця варіабельність сприяє стійкості до відповідних препаратів.

В умовах відсутності ефективних засобів профілактики та лікування головним засобом в попередженні розповсюдження ВІЛ-інфекції є інформування широких верств населення про шляхи її поширення і статеве виховання підростаючого покоління. Необхідно, щоб знання випереджували статеве дозрівання. Лише при такій умові можна сподіватися, що проінформовані підлітки стануть більш відповідально відноситися до власного здоров'я.

Найбільш ефективним засобом попередження ВІЛ-інфекції статевим шляхом

2. додержання норм безпечного сексу, котрий не призводить до зараження вірусом СНГДу, а також до небажаної вагітності. Статеве утримання (до вступу в шлюб), дошлюбне життя лише з одним надійним статевим партнером, відсутність інтимних контактів з випадковими особами, чи з представниками груп підвищеного ризику (зокрема з гомо- та бісексуалістами, повіями, наркоманами тощо) - гарантія від зараження ВІЛ- інфекціею статевим шляхом.

Самим надійним індивідуальним засобом захисту від ВІЛ-інфекції при статевих контактах є презерватив (кондом).

Щоб призупинити зростання СНІДу необхідно змінити поведінку людей, що є дуже складним завданням.

Єдине, що може вплинути на людину в такій ситуації - це її свідомість та її моральні переконання. Кожна людина повинна визначити свою мораль та поведінку, виходячи із принципу - чим далі від норм безпечного сексу, тим ближче до СШДу та смерті. Це є нині та в майбутньому головним, так як основні шляхи передачі ВІЛ-інфекції-статевий та ін 'єкційний (з наркоманами) - регулюється перш за все з самою людиною.