Розділ 3. Світ та людина в давньогрецькій філософії

Коло питань: Космос та Логос.

Досократики: тлумачення першопочатку, буття і небуття.

Діалектика.

Становлення класичної проблематики в античній філософії: Платон, Арістотель.

Першою історичною формою теоретичного знання і раціонального світосприйняття була іонійська (мілетська) філософія. Від неї починається історичний перехід від міфу до логосу, від релігійно-міфологічного уявлення про світ до теоретичного, філософського його тлумачення.

Ц

Центральна проблема досократів-ського періоду давньогре-

цької філософії

ентральною проблемою, яку підняла і поставила на шляху розриву з міфологічно-теологічним уявленням про світ і його новим натурфілософським розумінням, стає в іонійській філософії проблема першопричини, чи першопочатку (arche), усього існуючого. Тобто проходить історичне зміщення мислення з питання про те, хто створив світ, на питання, з чого він виник або що лежить в основі всього існуючого.

Б

Основні філософські ідеї мілетської школи

еручи за першооснову буття конкретно-чуттєву річ (воду, повітря, вогонь), іонійські філософи започатковують не просто філософський спосіб світотлумачення, а водночас закладають підвалини для подальшого розвитку природничо-наукового знання.

Засновником мілетської філософії вважають Фалеса (625 – 945 до н. е.).

У “Метафізиці” Арістотель пише: “…з тих, хто першим займався філософією, більшість в образі матерії уявляли собі єдиний початок усього того, з чого все існуюче складається, з чого все першопочаткове народжується і в що зрештою переходить, причому ця сутність перебуває, змінюючись лише щодо своїх станів; вони стверджували, що це є основа і початок усього існуючого… І внаслідок цього вони вважали, що нічого не виникає і не зникає, оскільки ця основна природа завжди зберігається. Кількість і форму цих першопочатків не всі визнають однаково, але Фалес – засновник цього типу філософії – вважає, що це вода (тому він і висловлює думку, що земля лежить на воді).

Міркування Фалеса в даному разі досить прості. Тварини, твердить він, живляться рослинами, рослини – землею; їжа всіх істот завжди волога, також вологим є і їх сім’я. Отже, волога є головним фактором, що підтримує життя. Вода – початок вологи і, отже, першопочаток усього існуючого. Крім цього, вода має здатність перетворюватися в лід, пару. А чому б їй не перетворитися в інші тіла, як, наприклад, у камінь, землю, рослини? Фалес ще наголошує й на тому, що вода – рухома стихія, перебуває в стані постійної зміни, різних перетворень. Усе це і дає підставу зробити її першоосновою буття всіх речей і предметів.

Як і Фалеса, Анаксимандра (610 – приблизно 547 рр. до н. е.) вважають не лише філософом, а й досить різнобічним ученим цієї школи, у полі зору якого – широке коло космологічних і космогонічних проблем. Великим є зацікавлення Анаксимандра математикою. Як свідчать античні джерела, цей мислитель – автор численних оригінальних геометричних задач. Він уперше робить спробу певним чином змоделювати геометрично визначені астрономічні та географічні явища. На цьому шляху йому випала історична місія скласти першу географічну карту Землі, а також побудувати модель “небесної сфери” – глобус.

Більшість античних авторів схиляються до думки, що Анаксимандр уперше вводить у філософію саме поняття “початок” (arche), яким він і хотів окреслити першопричину, першооснову всього існуючого. Філософ називає цей першопочаток світобудови “апейрон”, що означає “нескінченне”.

Арістотель наголошує, що згідно з Анаксимандром, “апейрон” є тим, що “все охоплює і всім править”. Конкретні космологічні міркування Анаксимандра щодо вирішення механізму переходу від єдиного апейрону до нескінченного світу речей філософ подає як процес постійного виділення, вичленування протилежностей вологого та сухого, холодного й теплого з апейрону і тим самим народження, виникнення води, землі, повітря та вогню. Колообіг цих стихій, у свою чергу, зумовлює пізніше формування Всесвіту як цілого, в якому існують і займають різні просторові позиції Земля, що покрита водою, повітря та сфера вогню, або Сонце, Місяць, Зорі.

З цього можна зробити висновок про те, що Анаксимандрове істне є чимось єдиним і головне – охоплює всю неосяжну кількість елементів, з яких складаються речі, предмети. Виникнення останніх стає для філософа процесом їх відокремлення від невичерпного і нескінченного істного (апейрону).

Інший погляд на arche викладає Анаксимен (прибл. 585 – прибл. 528/24 рр. до н. е.) – учень і товариш Анаксимандра.

Головні твердження його філософії вкладаються в рамці тієї ж традиції, яку вже започаткували Фалес і Анаксимандр. Його також цікавлять проблеми астрономічні, метеорологічні, фізичні.

Анаксимен першооснову буття чи першопочатку (arche) називає повітрям. Його позиція є близькою до Фалеса, однак, беручи повітря за першооснову буття, він дуже віддаляється і від Анаксимандрового апейрону, який, до речі, як і повітря, є невичерпний, нескінченний. Зближує повітря з апейроном і те, що воно, як нескінченна стихія, також перебуває у вічному русі, тобто є активним, живим, творячим першопочатком і “якщо б воно не рухалося, не відбувалися б усі ці зміни, які воно зумовлює”.