Тема: Соціологія особистості. Особистість у системі соціальних зв’язків. Соціалізація особистості. Девіантна поведінка.
Поняття людини і особистості. Особистість у системі соціальних зв’язків.
Основні типи взаємостосунків особи і суспільства.
Діяльність і поведінка особи.
Соціалізація особистості: сутність, етапи, агенти.
Девіантна поведінка, його основні типи.
Поняття людини і особистості. Особистість у системі соціальних зв’язків.
Проблемі особистості, її єству надається багато уваги в соціології. Це зрозуміло, тому що всі соціальні групи складаються з людей, а будь-яке суспільство - це спільність людей, які знаходяться в певних відносинах, і його не можна розглядати як щось існуюче незалежно від людей. Окрім цього, особистості властива людська потреба належати до соціуму, ідентифікувати себе зі своєю нацією, конкретною соціальною групою.
Людину наука визначає як біосоціальну істоту, але віна, перш за все, біологічна істота, яка характеризується прямоходінням, наявністю рук, які були пристосовані до праці, високорозвинутим мозком. Спільність цих властивостей свідчить про приналежність до людського роду. Це фіксується в понятті індивід.
Індивід розуміється як окрема, конкретна людина, як одиничний представник людського роду і його " первокирпичик" (від лат. "individ"- неподільний, кінцевий).
Індивід- це конкретний носій всіх соціальних і психологічних рис людства: розуму, волі, потреб, інтересів.
Индивід– це родова приналежність. В той же час людина – суспільна істота, він є продуктом суспільного розвитку. Одержуючи подальший розвиток в сім'ї, колективах, суспільстві, індивід одержує свою індивідуальність, удосконалюється як особистість. Особистість, на відміну від людини, є продуктом не тільки природи, а й суспільства, суб’єктом соціальних процесів.
Індивідуальність – позначає те неповторне, особливе, своєрідне, що відрізняє по природним, соціальним, психологічним ознакам дану людину від інших.
Особистість – це людина, індивід з соціально обумовленими властивостями і якостями.
Соціологічний аналіз розвитку індивіда дав відомий соціальний філософ Едвальд Ільєнков: "Оскільки тіло немовляти з перших хвилин включене в сукупність людських відносин, потенційно воно вже особистість. Потенційно, але не актуально, бо інші люди ставляться до нього по-людськи, а воно до них — ні. Особистість з’являється тоді, коли індивід починає самостійно, як суб’єкт, здійснювати зовнішню діяльність за нормами і еталонами, заданими йому ззовні, — тією культурою, у лоні якої він прокидається для людського життя, для людської діяльності".
Основні типи взаємостосунків особи і суспільства.
Особа як суб'єкт суспільного розвитку оцінюється по якостях, якими вона володіє. Соціально-психологічні якості особи залежать не тільки від соціальних умов, але і від особливостей природної організації особи, і в першу чергу від темпераменту. Саме темперамент розфарбовує всі психологічні прояви індивіда, він впливає на характер емоцій і мислення, вольові дії, на темп і ритм діяльності.
Основні типологічні особливості темпераментів:
Сангвініки – це урівноважені, активні, стримані у відчуттях. Енергійно беруться за справу, але швидко остигають відносно копіткої, тривалої роботи. Завжди мають багато друзів.
Холерики – перевага негативної емоційної збудливості, запальності, нестриманості. Хворобливо стараються у всьому бути першими.
Флегматики – емоційно урівноважені, спокійні. Поволі перемикаються на іншу роботу, але в роботі старанні. Хворобливо сприймають образи і довго їх пам'ятають. Контактні, доброзичливі.
Меланхоліки – завишена емоційна збудливість, але на відміну від холериків схильні до депресивних переживань з приводу неістотних причин. Відлюдники, підозрілі, здатні досягти високих результатів в мистецтві, складних справах.
В чистому вигляді у конкретних осіб жоден з видів темпераменту не зустрічається.
В структурі особи виділяють 5 потенціалів:
1. Гносеологічний - об'їм, якість інформації про зовнішній світ, якій розпоряджається особа.
2. Аксіологічний – система ідеалів, цілей, переконань, орієнтації особи у всіх сферах життя.
3. Творчий – уміння, здібності особи до дій в незвичайній ситуації.
4. Комунікативний – рівень форми спілкування з людьми, характер і тривалість контактів з ними.
5. Художній – смаки людей, сприйняття і відтворення миру, безпосереднього оточення по законах краси.
При дослідженні процесів взаємодії людини і суспільства особа розглядається не тільки як об'єкт зовнішніх дій, але переважно як суб'єкт соціальних відносин, активний учасник суспільного життя, що має власні потреби, інтереси, устремління, а також здібності надавати зворотну дію на соціальне середовище.
3. Діяльність і поведінка особистості.
Як первинне джерело діяльності особи виступають потреби, об'єктивні умови існування людини, що відображають, і є однієї з форм його зв'язку з навколишнім світом.
Згідно класифікації американських дослідників, всі потреби утворюють ієрархічну структуру.
У. Джемс вивів таку ієрархію осіб:
1. Фізична особа — проявляє турботу в першу чергу про своє тіло, їжу, гроші, одяг.
2. Соціальна особа – бажає подобатися, бути помітною, бути в лідерах, змагатися, може характеризуватися і честолюбством і заздрістю.
3. Духовна особа – відрізняється високим рівнем розвитку інтелектуальних, моральних, релігійних відчуттів.
Будучи усвідомленими, потреби трансформуються в інтереси особи. Інтереси, заломлюючись через ціннісні орієнтації, приводять до формування мотивів діяльності особи. Механізм мотивації реалізується в конкретній діяльності особи, значенням якої є досягнення певної мети.
Окрім внутрішніх рушіїв діяльності (мотивів) особи, існують і зовнішні рушії — стимули. На відміну від мотивів, що є суб'єктивними чинниками, стимули є об'єктивними чинниками і виражають особливості навколишнього соціального середовища.
Взаємодія мотивів і стимулів утворює диспозицію особи — її схильність до певної поведінки в конкретних умовах. Диспозиції діляться на вищі, середні, низькі. Диспозиції вищого рівня включають найважливіші життєві і ціннісні орієнтації особи, що визначають загальну спрямованість її діяльності. Диспозиції середнього рівня — це установки на соціальні об'єкти і ситуації. До диспозицій нижнього рівня відносяться ситуативні установки, що визначають поведінку особи в конкретних, безпосередньо даних умовах.
Бути особою – це почесно і важко у зв'язку з пред'явленням людині додаткових вимог і обов'язків.
Чотири рівні інтеграції особи в суспільстві:
- об'єктивна – пов'язана з сім'єю, батьками, коли індивід ще не зайняв самостійну позицію в соціальній структурі суспільства.
- нормативна – полягає у вивченні соціальних норм і правил, традицій для формування стабільної внутрішньої структури особи.
- міжособова – в ході повсякденного спілкування людей між ними складаються відносини співпраці – конкуренція, симпатії – ворожнечі.
- функціональна – характеризується тим, що має рацію і обов'язку стають внутрішнім єством осіб, і вони свідомо виконують свої соціальні функції в сім'ї і на роботі, в суспільстві.