2. Проста і розвинена форми товарного виробництва.

Проста форма товарного виробництва. Товарне господарство, в якому продукти виробляються для обміну самостійними дрібними виробниками — ремісниками, кустарями, селянами тощо являє собою просту форму товарного виробництва. Вона представляє клас приватних власників міста і села, який займається дрібним виробництвом або дрібною торгівлею, застосовує особисту працю або працю членів сім’ї, іноді найману працю і живе на доходи свого господарства. Просте товарне виробництво виступає як перша форма товарного виробництва, яка ніколи, за рідкісним винятком, не була головною ні в докапіталістичних, ні, ясна річ, у капіталістичному суспільствах.

Навіть в умовах рабовласництва за дуже нерозвинених товарних відносин існували вільні землероби і ремісники, які виробляли продукти не тільки для себе, для власного споживання, але й для продажу. За феодалізму більшість селян перебувала в кріпаць­кій залежності від поміщиків, господарства мали натуральний або напівнатуральний характер, але водночас у селян, які відбували панщину, або тих, які платили натуральний оброк, утворювалися надлишки, що надавало їхньому господарству напівнатурального характеру і дозволяло певну частину цих надлишків продавати на місцевих ринках. Крім того, були некріпацькі селяни, яких зобов’язували сплачувати податки. Це були дрібні самостійні виробники, що вивозили частину створеної ними продукції землеробства і тваринництва на ринок для продажу з метою сплати податків і придбання необхідних товарів. Самостійні ремісники вільних міст майже всю продукцію виробляли для продажу. Цьому сприяло існування селянського ринку, де ремісники збували свою продукцію і купували сировину та продовольство. В міру розкладу феодальних відносин, під ударами товарного виробництва і грошового обігу просте товарне виробництво і дрібна буржуазія дедалі активніше розвиваються. Дрібне виробництво в місті і на селі стає переважаючим серед самодіяльного населення.

З розвитком капіталізму, концентрацією і централізацією виробництва значення простого товарного виробництва в розвинутих країнах швидко зменшується. Розвиток важкої промисловості привів до обмеження ремесла там, де воно тривалий час мало масову базу. Дубильне, капелюхове, кушнірне і т. п. ремесла майже припинили своє існування. Виробництво скла, бронзи, кераміки, шпалер, килимів, багатьох видів художніх промислів давно вже пов’язані з важкою промисловістю. Велика кількість ремісників перейшла від виробництва виробів до ремонту фабричних і заводських. До таких професій належать слюсарі, ковалі, механіки та ін. Все ще зберігається значний шар простих товаровиробників у деревообробній промисловості (невеликі лісопильні, столярні і т. д.). Частина дрібних виробників спеціалізується на виготовленні кріплень, металевого оснащення та інших металовиробів.

Дрібне товарне виробництво є досить значним у країнах, що розвиваються. Там просте товарне виробництво виступає важливим фактором господарського розвитку. У цих країнах дрібне товарне виробництво сприяє прогресу національної економіки.

У деяких країнах просте товарне виробництво досить тривалий час є головною формою виробництва в усіх галузях народного господарства, в тому числі і промисловості.

Розвинена форма товарного виробництва. На різних історичних ступенях розвитку товарне виробництво має особливий зміст і відіграє різну роль, що визначається насамперед формами власності. У рабовласницьких і феодальних економічних формаціях товарне виробництво було простим і не мало панівного значення. Воно виконувало підпорядковану роль. Панівними були натуральне виробництво і натуральні відносини. Однак товарне виробництво і товарний обмін теж мали суттєве значення. В рабовласницькому суспільстві вони частково виражали відносини, пов’язані з експлуатацією рабів (зведення споживання до міні- мальних фізіологічних потреб, боргове рабство, торгівля рабами, податки). За феодалізму вони виражали відносини, пов’язані з експлуатацією кріпосних селян феодалами.

У XIV—XV ст. з’являються елементи розвиненої форми товар­ного виробництва. Його вищий ступінь являє собою такий стан розвитку, коли товаром стають не тільки ресурси і продукти, що можуть відтворюватися людиною, а й такий ресурс, як робоча сила. Крім того, виникають і одержують товарну форму акції, облігації, кредитні ресурси. Об’єктами купівлі-продажу стають фаб­рики, заводи, шахти, а також гігантські корпорації. Класичним вираженням розвиненої форми товарного виробництва є капіталістичний спосіб виробництва. Капіталістичне виробництво ведеться на основі використання найманої робочої сили. Розвиненій формі товарного господарства характерне формування широ­кого внутрішнього ринку, а також швидкий розвиток світової тор­гівлі, формування та удосконалення світового ринку. Розвинена форма товарного господарства є характерною і для змішаної економіки.

Між простим і розвиненим товарним виробництвом існують такі суттєві відмінності:

1) простому товарному виробництву властиве пряме поєднання виробника із засобами виробництва, а розвиненому, навпаки, властиве відокремлення виробника від засобів виробництва, перетворення маси виробників у найманих працівників, які позбавлені засобів виробництва, відчужені від власності на них;

2) просте товарне виробництво основане на особистій праці, а розвинене товарне виробництво — на найманій, відчуженій праці;

3) в умовах простого товарного господарства селяни і ремісники виробляють товар одноосібно, а при розвиненому товарному виробництві на кожному підприємстві колективно працюють десятки, сотні і тисячі найманих робітників;

4) просте товарне господарство породжує розвинене товарне господарство, але останнє, навпаки, намагається знищити просте товарне господарство.

Незважаючи на ці відмінності, просте і розвинене товарне виробництво мають одну і ту саму економічну основу — приватну власність на всі ресурси і продукти.

Спільна риса простого і розвиненого товарного виробництва — існування ринку та грошей.

3. У товарному виробництві діє закон вартості. Його сутність полягає у тому, що обмін товарів і послуг між виробниками та їх купівля на ринку здійснюються відповідно до суспільно необхідних витрат на їх виготовлення. Це є процесом-наслідком закону вартості. Механізм дії цього закону зображено на рис.

Індивідуальний робочий час — це час, витрачений працівником на 1 виготовлення певного товару. Мірилом ринкової (суспільної) праці є не індивідуальний робочий час, а суспільно необхідний. Суспільно необхідний робочий час — це мірило вартості товару, оскільки це час, який потрібен для виготовлення будь-якої споживної вартості за існуючих суспільно нормальних умов виробництва і середнього в цьому суспільстві рівня вміння та інтенсивності праці Суспільно нормальні умови — це такі умови, за яких створюється більшість товарів. Інакше кажучи, ці умови є найтиповішими в суспільстві. Якщо, наприклад, для пошиву одягу одні виробники використовують ручні швейні машини, другі — машини з ножним приводом, а треті — електричні, то витрати на виготовлення певної споживної вартості за середньої умілості та інтенсивності праці у них будуть різними. Перша група товаровиробників витрачатиме 12 год і вироблятиме 10 тис. одиниць товару, друга — відповідно 10 год і 100 тис. одиниць товару, третя — відповідно 8 год і 8 тис. одиниць товару. Отже, 10 годин є суспільно нормальними умовами, які визначають вартість цього товару. Реалізація товарів за їхньою суспільною вартістю призведе до того, що перша група товаровиробників з вищими індивідуальними витратами втрачатиме дві години на кожну одиницю готової продукції, а третя група, навпаки, виграватиме дві години, оскільки їхні індивідуальні витрати менші, ніж суспільні.

Споживні вартості, призначені для обміну на ринку, не тільки різні за своїми властивостями, а й є результатом різної за складністю праці. Одна з них є результатом простої праці, яка виконується працівниками без спеціальної підготовки з використанням нескладних знарядь праці. Інші створюються із застосуванням найновітнішої техніки як результат складної праці, що потребує високої професійної майстерності, глибоких спеціальних знань, високої загальної культури виробника. У процесі реалізації товарів у будь-якій країні проста праця є вихідною, з якою порівнюють усі види складної праці. За одиницю часу складна праця створює більшу вартість, ніж проста. Зведення складної праці до простої здійснюється на ринку одночасно з прирівнюванням індивідуальних витрат до суспільно необхідних. В умовах розвиненого товарного виробництва закон вартості діє як закон цін. Це зумовлено тим, що здійснювати безпосередній облік кожного товару в робочих годинах неможливо. Для цього застосовують опосередкований вимірювач, яким є загальний еквівалент у вигляді грошей. Через механізм цін закон вартості виконує функції регулятора товарного виробництва, рушійної сили розвитку продуктивних сил, диференціації товаровиробників. Функція закону вартості як стихійного регулятора виробництва полягає в тому, що через механізм цін він сприяє поділу праці за різними галузями відповідно до суспільних потреб. Якщо, наприклад, певного блага виробляється менше, ніж існує суспільна потреба в ньому, то попит на нього зростатиме, і відповідно ціна буде вищою, ніж вартість. Той, хто виробляє такі товари, отримуватиме більші прибутки, що сприятиме припливу в цю галузь капіталу. Виробництво товарів розширюватиметься. Проте, як тільки випуск цієї продукції перевищить платоспроможний попит, ціна стане нижчою за суспільну вартість. Тоді розпочнеться зворотний процес: згортатиметься виробництво і відбуватиметься переливання капіталу, всіх елементів виробництва у галузі, де виробляється благо, суспільна потреба в якому не задовольняється.

Функція закону вартості як рушійної сили зумовлена тим, що обмін товарів за суспільною вартістю стимулює товаровиробників постійно зменшувати індивідуальні випрати виробництва. Кому це вдається, той отримує найбільші вигоди і додатковий прибуток. Для того щоб не програти у конкурентній боротьбі або утримати свої позиції на ринку, товаровиробник мас постійно вдосконалювати виробництво, запроваджувати нову техніку і технологію, поліпшувати якість продукції, що сприяє розвитку продуктивних сил, зростанню суспільної продуктивності праці. Закон вартості активно впливає на суспільну диференціацію товаровиробників, перетворюючи певну частину з них на тих, хто збільшує масштаби виробництва, і на тих, хто розорюється і виштовхується з ринку. Цей процес охоплює різні групи товаровиробників, особливо дрібних і середніх, посилюючи їхню майнову диференціацію. Зазнає банкрутства і розорюється переважно та група підприємців, у якої індивідуальні витрати виробництва вищі за суспільні. І навпаки, товаровиробники, в яких вони нижчі за суспільні, розширюють виробництво і збагачуються особисто. У товаровиробників, у яких індивідуальна вартість товару збігається із суспільною, відбувається нормальний процес відтворення. Ця група становить у суспільстві більшість і, для того щоб не збанкрутіти, вона має застосовувати досконаліші засоби виробництва і підвищувати кваліфікацію своїх працівників. Отже, закон вартості сприяє розвитку виробництва. Водночас він стимулює прогрес виробництва, оскільки економічними методами позбавляє товарне господарство від неефективних підприємств. А це, в свою чергу, впливає на розвиток суспільних потреб, пришвидшуючи науково-технічний і суспільний прогрес.