Монголо-татарська навала та її наслідки

Наприкінці XII ст. у степах Центральної Азії утворилася могутня монголо-татарська держава. Боротьба за владу між племінними ватажками принесла перемогу Темучину, який під іменем Чінгісхана в 1206 р. був проголошений всемонгольським ханом.

У результаті багаторічних воєн та походів Чінгісхана в Китай, Середню Азію, на Кавказ була створена величезна імперія, завойовницька політика якої принесла незліченні страждання багатьом народам та країнам.

Монголо-татарська навала завдала величезної шкоди Південно-Західній Русі. Внаслідок ординського панування уповільнився процес розвитку державності України-Русі. Посилився економічний та політичний занепад Києва та всього Придніпров'я. Втрачає значення політичного центру землі Чернігів, припинило існування як окрема земля Переяславське князівство.

Російські історики XIX ст. (С. М. Соловйов та ін.) твердили, що Придніпров'я з Києвом після монголо-татарської навали опинилось в стані повного запустіння. Насправді ж навіть на Переяславщині життя не припинилося, а ряд міст, зокрема Київ, і надалі зберегли своє значення економічних і культурних центрів.

В 1245 р. до Данила прибули посли від хана, і в 1246 р. він був змушений виїхати до Орди. Данило дістав від татар підтвердження прав на все князівство, але мав визнати себе васалом хана.

Данило та його оточення розглядали залежність від Орди як вимушений крок. Князь галицький почав послідовну й обачливу політику, спрямовану на визволення України-Русі від іга ординців. Перш за все він взявся за економічне відродження Галицько-Волинської землі. Були засновані нові міста: Данилів, Львів, Холм.

Цікавими є зв'язки Данила Галицького з римським папою Інокентієм IV. Папа намагався організувати оборону християнства від татарської небезпеки і звертався з листами не лише до Данила, але й до Олександра Невського, якого закликав до об'єднання.

Римська курія переслідувала інші цілі - намагалася поширити католицизм на Галицько-Волинську землю. Коли Данило переконався, що представники папи приїхали "для викорінення грецьких звичаїв та обрядів", у 1248 р. він припиняє зв'язки з Римом.

З цим фактом зв'язаний такий момент: у листуванні папи з Данилом і Васильком папа називав їх обох "гех", а державу з 1246 р. — королівством.

У 1252 р. переговори Данила з папою відновилися. До цього його спричинило виникнення нової загрози на східних кордонах: татари готували похід на Галицько-Волинське князівство. Розраховуючи на допомогу папи римського, Данило дав згоду на унію і прийняв від папи королівську корону. Тоді ж Інокентій IV оголосив хрестовий похід проти татар. Проте організувати його не вдалося, Данило не отримав обіцяної допомоги і розірвав угоду про унію.

В 1264 р. князь Данило Романович помер у Холмі. З історичної сцени зійшов один із найвидатніших державних діячів України. Він зібрав усі землі, що ними володів його батько, створив із них разом з братом Васильком могутню державу, з якою рахувались всі європейські держави та католицький Рим. Своїм коронуванням папа римський затвердив її становище як королівства, гідної спадкоємиці традицій Київської Русі. Незважаючи на тісні зв'язки з Західною Європою, культура, право, релігія Галицько-Волинського князівства залишилися українськими.

Після смерті Данила Галицько-Волинське князівство перейшло до рук Василька.

У 1270 р. Василько помер, передавши перед смертю Волинь своєму синові Володимирові, який залишив по собі пам'ять як покровитель освіти та культури.

У 1301 р. Галицька та Волинська землі знову були об'єднані, на цей раз в руках Юрія Львовича, який титулувався "королем Русі".

Після смерті Юрія Галицько-Волинське князівство перейшло до його синів Андрія і Лева. В одному з військових походів проти ординців 1323 р. брати загинули. Ди­настія Даниловичів припинилася.

Після недовгого правління боярської верхівки середнє та дрібне боярство на галицько-волинський стіл запросило в 1323 р. мазовецького князя Болеслава, який прийняв православ'я та ім'я Юрія і почав титулуватися "князем землі Руської, Галицької і Володимирської", Юрій-Болеслав не став маріонеткою в руках бояр і проводив самостійну внутрішню та зовнішню політику. Звичайно, це не влаштовувало боярство, і 7 квітня 1340 р. князь був отруєний.

Після смерті Юрія-Болеслава боярство покликало на князівський стіл Любарта — сина литовського князя Гедиміна. Але спроба Любарта утвердитися в Галичині ви­кликала невдоволення Казимира Великого — короля Польщі. Почалася боротьба за галицько-волинські землі між їхніми сусідами. При допомозі татар боярам на деякий час вдалося зберегти державність. Правити став боярин Дмитро Дедько, як "староста та управитель Руської землі".

У 1351—1352 рр. галицько-волинські землі стали причиною війни між Польщею та Литвою. За перемир'ям 1352 р. Галичина залишилася під владою Польщі, Волинь і Берестейська земля — під владою Литовської держави.

Після смерті Казимира в 1370 р. Галичина відійшла до Угорщини. В 1372 р. Людвик — король Угорщини — передав Галичину намісникові, своєму родичу князю Владиславу Опольському.

В 1387 р., за короля Ягайла, Галичина остаточно була приєднана до Польщі.