5. «Синхронія і діахронія»

Всі ми знаємо, що явище мови є стабільне. Але важко не помітити, що мова відрізняється в різні періоди її розвитку. (мова Київської Русі і СУЧ) З цього слідує, що мова – одночасно життєва діяльність і продукт минулого.

Отже, існує два підходи до вивчення мови: на певному часовому зрізі, і вивчення мови в її історичному розвитку. Для позначення цих підходів використовують два поняття: синхронія і діахронія.

Синхронія – стан мови в певний момент її розвитку ( горизонтальна вісь)

Оскільки у функціонуванні мови виокремлюють синхронічний аспект, існує описове мовознавство. Сучасний стан мови є типовим прикладом синхронії. Для чого? Створення описових граматик різних мов, нормативних словників, розробки алфавітів для безписемних мов.

Діахронія – історичний розвиток мови ( вертикальна вісь)

Історичне мовознавство – вивчення мови у часі (діахронічний підхід)

Варто зазначити, що кожне мовне явище має свою історію і своє місце в системі мови. Тому для повного вивчення мови важливий і діахронічний і синхронічний підхід.

6. «Мова і мовлення»

Найголовніша функція мови, як засобу спілкування є комунікативна. Тобто під час говоріння ми маємо справу із власне мовою і з процесом її використання, який ми називаємо МОВЛЕННЯ. Отже, мова є основою мовлення, а мовлення існує завдяки мові. Через мовлення здійснюється зв’язок із мисленням.

*Проблемою мови і мовлення займався Ф. де Соссюр * а вперше звернув увагу Гумбольдт.

Мовець і з мови бере не все, адже засвоїти все – нереально. Бере мовець те, що йому необхідно, що відповідає його мовним уподобанням. Отже у кожного мовця є власне мовлення. Яке є унікальним. Неповторним.

Мова – система одиниць спілкування, правил їх функціонування.

Мовлення – процес використання мови, практична реалізація її одиниць.

Мовлення включає у себе говоріння і результат говоріння (текст). Наприклад молодіжне мовлення, мовлення окремої людини, художнє мовлення – все це різне використання можливостей мови.

Чим відрізняється мова від мовлення?

Мова – абстрактна, мовлення – конкретне. (мовлення можна чути, записати, бачити, прочитати – в цьому полягає конкретика, а МОВУ спостерігати неможливо)

Мова – стабільна, мовлення динамічне (у мовленні, за звичай людина допускає багато помилок, іноді недотримується норми. У мові, в свою чергу, помилок немає. Є норми, які є загальноприйнятими і стабільними.

Мова – психічне явище, мовлення психофізичне. Мова існує ніби у душах, у психіці людей, а мовлення крім психічного аспекту має і фізичний – породження і сприйняття. Ми можемо охарактеризувати мовлення за такими ознаками як темп, тембр, тривалість, гнучність, артикуляція, акцент і т.д.

Мова – нелінійна, мовлення – лінійна Мовлення розгортається в часі. Для того, щоб щось сказати потрібний певний часовий проміжок ( слова вимовляються не гамузом, а послідовно, один за одним). В мові всі слова, звуки існують разом, одночасно.

Мова – явище соціальне, мовлення – індивідуальне.

Мова – обов’язкова, Мовлення – довільне.

Мова і мовлення – явища соціальні. Тісно пов’язані між собою. мова не тільки породжує мовлення, стримує, унормовує його, а й живиться ним, змінюється. В мові з’являється нове, оказіональне, що з часом може стати мовним фактом.