Тема 3. Україна в боротьбі за збереження державної незалежності (1918-1920)

1. Українська держава Мирний договір у Брест-Литовську.

Ленінська політична доктрина формально визнавала право націй на самовизначення. Але фактично існування національної державності не відповідало стратегічним планам більшовицької партії, яка з моменту Жовтневого перевороту у Петрограді взяла курс на світову соціалістичну революцію. Спочатку більшовики зробили спробу захопити владу в Україні шляхом повстання (31 жовтня 1917 р.). Коли це не вдалося, більшовики здійснили спробу змінити партійно-політичний склад Центральної Ради на свою користь. Ключову роль в цьому мав зіграти І Всеукраїнський з’їзд Рад, призначений на грудень 1917 р., але несподівано для більшовиків більшість делегатів підтримала Центральну Раду. Тому більшовицька частина з’їзду відмовилась брати участь в його роботі, переїхала до Харкова, де об’єдналась з ІІІ з’їздом Рад Донецько-Криворозького басейну. Ці збори, які не були репрезентативними (на них були представлені лише 82 Ради з 300, що діяли на Україні), проголосили встановлення на всій території України влади Рад. Система органів влади радянської України копіювала РРФСР: з’їзд Рад, Всеукраїнський Центральний Виконавчий комітет, місцеві Ради. Тобто був відсутній розподіл влад, представництво у Радах мали лише трудящі.

Таким чином, з грудня 1917 р. в Україні фактично склалось двовладдя: при владі були Центральна рада у Києві та радянський уряд у Харкові. І Всеукраїнський з’їзд Рад обрав Центральний виконавчий комітет (ЦВК), а він, у свою чергу, утворив виконавчий орган – Народний секретаріат. Радянський уряд проголосив Україну федеративною частиною Росії і поширив на її територію дію декретів та розпоряджень Раднаркому РРФСР. Війська радянської Росії та Червоне козацтво, сформоване харківським урядом, шляхом воєнних дій ліквідували владу Центральної Ради.

Більшовизація України, навальне поширення Радянської влади, або як тоді говорили, «тріумфальне просування» змусило Українську Центральну Раду не тільки активно шукати миру з Центральними державами, але й звернутися к ним про допомогу. Крім того, слід врахувати, що за ініціативою більшовиків з 9 грудня почалися мирні переговори між більшовиками і країнами Германської коаліції у Брест-Литовському, і вже 15 грудня 1917 р. було підписане перемир’я, що істотно зміцнило вплив більшовиків в Україні.

Треба врахувати, що одним з перших декретів Радянської влади в Петрограді був Декрет про негайний мир. Раднарком звернувся до країн Антанти з пропозицією розпочати переговори про мир. Потім він зв'язався через Швецію з державами німецького блоку і заявив, що декрет про мир слід розглядати як офіційну пропозицію негайного перемир'я і початок мирних переговорів. Країни Антанти не відповіли Раднаркому, а Німеччина та її союзники згодилися на переговори. Переговори розпочалися в штабі німецьких військ у Брест-Литовську.

Керівники Центральної Ради зрозуміли, що запізнюються з мирними ініціативами. На фронти були відряджені її представники для ведення переговорів. Генеральний секретаріат звернувся з нотою до всіх воюючих і нейтральних держав. У ній говорилося, що Українська Народна Республіка до утворення федеративного російського уряду буде здійснювати міжнародні відносини самостійно. Вказуючи на те, що влада Раднаркому не поширюється на Україну, Генеральний секретаріат заявляв: угода, яку хоче укласти Росія зі своїми противниками, буде чинною в Україні лише тоді, коли її ухвалить і підпише уряд УHP.

Незабаром з Брест-Литовська надійшло повідомлення, що Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина чекають представників УНР на мирних переговорах.

Фото В. Голубовича

Напередодні від'їзду делегації М. Грушевський докладно проінструктував її керівника В. Голубовича. Делегація повинна була домогтися включення до складу УНР Східної Галичини, Буковини, Закарпаття, Холмщини і Підляшшя, тобто усіх західних українських земель. У разі відмови Австро-Угорщини піти на це, що було більш ніж ймовірно, делегація мала поставити вимогу створити з усіх українських земель в її кордонах окремий коронний край з найширшою автономією. Ці вимоги української сторони, з одного боку, були справедливим прагненням об’єднати всі етнічні українські землі, але, з іншого боку, вони, на жаль, були нереальними, оскільки українська сторона не була переможницею, тому не могла диктувати свої умови.

В свою чергу у переговорах з делегацією Раднаркому Четверний союз висунув претензії щодо російської території площею понад 150 тис. кв. км вздовж кордону від Балтійського моря до Брест-Литовська. Раднарком негайно змінив склад радянської делегації. На чолі її було поставлено наркома закордонних справ Л. Троцького.

У середині січня 1918 р. у Брест-Литовську відбулося пленарне засідання за участю делегацій Росії і України. В. Голубович заявив, що делегація УHP має на переговорах статус самостійної. Л. Троцький зазначив, що російська делегація, визнаючи право кожної нації на самовизначення аж до відокремлення, не вбачає жодної перешкоди для участі української делегації у мирних переговорах як самостійної. Від імені Четверного союзу граф О. Чернін також заявив про визнання делегації УНР повноправним учасником переговорів. Формальне визнання УНР як самостійної держави союзники відкладали до моменту укладення мирного договору.

Фото Л. Троїцького

Л. Троцький наполіг на тому, щоб зробити у переговорах перерву до кінця січня. Делегації роз'їхалися. Причини перерви були серйозні. По-перше, серед керівників більшовицької партії стався розкол. Частина, так звані «ліві комуністи», вважали за необхідне оголосити війну закінченою, не укладати грабіжницького миру, а у випадку окупації країни перейти до партизанської війни і чекати світової революції. Ленін займав більш реалістичну позицію. У випадку ультиматуму з боку німців та їхніх союзників він наполягав на негайному підписанні продиктованих умов миру, якими б тяжкими вони не виявилися. По-друге, болючим для Раднаркому пунктом переговорів була українська проблема. Вимушене визнання самостійності делегації УНР у випадку укладення миру означало для більшовиків втрату України. Затягуючи переговори, Раднарком розраховував захопити Україну. Це дало б можливість замінити делегацію Центральної Ради в Брест-Литовську радянською українською делегацією.

Українські соціалісти в ЦР вважали, що війна між соціалістичними урядами практично неможлива. УНР не була готова до війни, вона мала у своєму розпорядженні на Лівобережжі .незначні військові формування кількістю в 15 тис. чоловік. їх очолювали такі вже відомі діячі, як С. Петлюра, що командував Гайдамацьким кошем Слобідської України, Є. Коновалець на чолі куріня Січових Стрільців та інші. Ініціатива у війні належала більшовикам. Воєнні дії велися вздовж стратегічно важливих шляхів сполучення — залізниць. На початку лютого 1918 p. Київ був захоплений частинами РСЧА (Робітничо-селянської Червоної Армії). У столиці розпочався червоний терор, грабунки і сваволя.

Дійсно, після відновлення переговорів Л. Троцький зробив заяву: у складі російської делегації з'явилися нові члени — представники українського радянського уряду. Він повідомив, що більша частина України вже контролюється цим урядом, а тому мирний договір, укладений з представниками Центральної Ради, не можна розглядати як мир з УНР. У відповідь виконуючий обов'язки голови делегації УНР О. Севрюк ознайомив делегації з текстом IV Універсалу Центральної Ради і зажадав формального визнання УНР цілком самостійною, ні від кого не залежною державою.

Міністр закордонних справ Австро-Угорщини О. Чернін заявив, що є всі підстави визнати УНР суверенною державою, яка може самостійно укладати міжнародні договори. У Німеччині та Австро-Угорщині продовольча проблема швидко загострювалася, і договір з Україною міг певною мірою поліпшити становище. Заради укладення миру з УНР обидві держави давали згоду на передачу їй більшої частини Холмщини і Підляшшя. 9 лютого (26 січня) 1918 р. договір між УНР і чотирма державами німецького блоку було підписано. Це був перший мирний договір, укладений в період Світової війни. За першу половину 1918 р. УНР зобов'язувалася поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн. пудів хліба, 2 750 тис. пудів м'яса (живою вагою), 400 млн. штук яєць, іншу сільськогосподарську продукцію і промислову сировину. Делегація УНР уже знала про здобуття Києва радянськими військами, але не повідомила про це германців, щоб не перешкодити підписанню угоди.

Місця перебування УЦР і Ради міністрів УНР

Київ		Житомир		Сарни		Київ
(березень 1917 р. — січень 1918 р.)		(січень 1918 р.)		(лютий—березень 1918 р.)		(березень—квітень 1918 р.)

Після того як договір став фактом, українська делегація вже не приховувала, що Центральна Рада перебуває у безнадійному становищі і потребує негайної збройної допомоги. Німеччина і Австро-Угорщина також розуміли, що одержати продовольство з України можна лише за умови її окупації значними силами. У ніч на 10 лютого 1918 р. делегація Четверного союзу звернулася до радянської сторони з категоричною вимогою підписати договір, але офіційно ультиматум не пред'явила. За рішенням партійного керівництва Л. Троцький мав підписати договір лише після ультиматуму. Тому він покинув Брест-Литовськ. Тоді німецька делегація скористалася обстановкою, щоб висунути нові, ще важчі за попередні вимоги. Німецькі війська стали готуватися до наступу по всьому фронту від Балтики до Чорного моря.

Німеччина та її союзники звернулися до уряду РСФРР з вимогою відвести свої війська з території України. Проте більшовицька Росія продовжувала операції проти УHP. Тоді війська Німеччини і Австро-Угорщини перейшли у наступ проти військ РСФРР. 7 березня в Київ повернувся уряд УНР. Протягом березня-квітня 1918 р. російські війська були вигнані з України. Радянська Росія визнала суверенітет ЦР над УНР. Треба зазначити, що, з одного боку, Брестський мирний договір поклав початок міжнародному визнанню незалежної України, а з іншого боку, Україна перетворилася на харчовий придаток Німеччини, що дало останній змогу продовжувати війну на Заході ще майже рік.