18. Поняття і ознаки співучасті.

Згідно ст.26 співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Об’єктивні ознакиспівучасті виражені в законі словами – злочин, вчинений декількома (двома або більше) суб’єктами злочину спільно.

Об’єктивні ознаки співучасті виявляються в тому, що:

1) співучасть є тільки там, де в злочині беруть участь кілька осіб (хоча б дві особи);

2) співучасть – це діяльність спільна. Спільність як об'єктивна ознака співучасті містить такі три моменти:

а) злочин вчиняється загальним зусиллями всіх співучасників. Роль, функції кожного з співучасників можуть відрізнятися, але при цьому злочин – це результат загальної, спільної діяльності всіх співучасників, кожний з них вніс у вчинення злочину свій внесок;

б) спільність також означає, що наслідок, який досягається в результаті вчинення злочину, є єдиним, неподільним, загальним для всіх;

в) спільність при співучасті означає, що між діями співучасників і тим злочином, що вчинив виконавець, має місце причинний зв’язок.

Суб’єктивні ознакивиражені вказівкою, що співучасть – це умисна спільна участь у вчиненні умисного злочину:

1) співучасть можлива лише в умисних злочинах;

2) всі особи, що беруть участь у злочині (всі співучасники), діють умисно.

У теорії кримінального права був поширеним погляд, відповідно до якого інститут співучасті цілковито ототожнювався зі ст. 19 Кримінального кодексу України 1960 р. (зміст цієї норми частково відтворено в статтях 26 і 27 чинного КК України). Так, Н. О. Гуторова, висловлюючись із приводу загального значення інституту співучасті, зауважує, що інститут співучасті поширює свою дію на всі випадки умисного спільного вчинення злочину, встановлюючи об'єктивні та суб'єктивні ознаки співучасті, межі кримінальної відповідальності співучасників та особливості призначення їм покарання. Автор вказує, що цей висновок базується на розумінні норм Загальної частини кодексу як таких, що регламентують загальні питання, які стосуються всіх злочинів (чи більшості з них) і є універсальними щодо норм Особливої частини КК України та мають так званий загальний характер. На думку Н. О. Гуторової, інститут співучасті та ст. 19 КК України 1960 р. були тотожними. Обґрунтовуючи свою позицію, автор посилається на відомий вислів М. І. Ковальова: «Узагальнення є великим досягненням думки та мови законодавця. Одним з порівняно нових технічних правил є узагальнення та винесення з Особливої частини в Загальну постанов, що торкаються положень, які застосовуються до усіх чи більшості складів Загальної частини». Водночас, підтримуючи думку М. І. Ковальова, Ф. Г. Бурчак зазначає, що Загальна частина кодексу охоплює не тільки положення, які становлять узагальнену характеристику однакової за своєю природою злочинної діяльності, та ті, які при поєднанні з диспозиціями конкретних статей Особливої частини органічно входять до системи їх ознак, а також положення, в яких сформульовано загальні принципи кримінального права, умови дії кримінального закону та призначення покарання. Іншими словами, норми Загальної частини КК за своєю природою та призначенням неоднорідні, їх зміст, сутність, призначення розкриваються лише в органічному поєднанні з нормами Особливої частини, тобто становлять єдину цілісну систему . Заслуговує на увагу міркування П. Ф. Тельнова. Він вважає, що визначення співучасті, що його містить Загальна частина, є ключем для розуміння законодавчої характеристики спільних злочинних дій, передбачених різними статтями Кримінального кодексу. За його змістом, на думку П Ф. Тельнова, про співучасть може йти мова тільки тоді, коли встановлено факт умисної спільної участі двох чи більше осіб у вчиненні злочину . Це міркування підтримує Є. К. Марчук, який, досліджуючи кримінологічну та кримінально-правову характеристику злочинних організацій, присвячує другий розділ своєї дисертації вивченню кримінально-правової характеристики злочинної організації як форми співучасті, а третій — вивченню кримінально-правової характери стики злочинної організації як інституту Особливої частини кримінального права . Однак прихильники загальності ст. 19 КК України 1960 р. вважали за необхідне у будь-якому разі, коли йдеться про злочин, вчинений у співучасті, незалежно від закріплення цієї обставини в диспозиції статті Особливої частини КК України (наприклад, як кваліфікуючу ознаку складу деяких злочинів закріплено вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою), застосовувати загальні, на їхню думку, положення про співучасть, передбачені у ст. 19 КК України 1960 р.4. Висловлювалися також сумніви щодо відповідності загальним принципам кримінального права факту встановлення в Особливій частині КК України самостійних норм, що передбачають відповідальність за організацію злочину, підбурювання до нього чи пособництво. Отже, в теорії кримінального права з приводу аналізованого питання ще немає одностайної думки. Автор вважає, що позиція чинного КК України у цьому разі є досить чіткою і пов'язана насамперед з визначенням ступеня суспільної небезпеки певних дій, вчинених у співучасті. Річ у тім, що, виходячи з аналізу Кримінального кодексу, законодавець не вважає всі дії, вчинені у співучасті, суспільно небезпечнішими, ніж ті самі дії, вчинені одноосібно. Як відомо, порівнювати ступінь суспільної небезпеки того чи іншого злочину можна на підставі санкцій відповідних статей. Так, якщо особа вчинила протиправні дії, передбачені ст. 203 КК України, то, виходячи із санкції ч. 2 цієї статті, максимальне покарання за ці дії може бути призначене у вигляді обмеження волі на термін до п'яти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на термін до трьох років. Якщо ж ті самі дії та сама особа вчинила у співучасті з іншими особами (що на практиці трапляється значно частіше), то, незважаючи на кваліфікацію цих дій з посиланням на статті розділу 6 і навіть п. 2 ч. 1 ст. 67, суд не зможе вийти за максимальну межу санкції, передбаченої ст. 203 КК України. Таким чином, у цьому разі законодавець не вважає, що зайняття забороненими видами господарської діяльності, яке здійснюється у співучасті, суспільно небезпечніше, ніж такі самі дії, вчинені одноосібно. Наскільки виправданою є ця позиція — питання інше, проте це позиція закону. Розгляньмо інший приклад. Особа вчинила дії, передбачені ч. 1 ст. ПО (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України). Виходячи із відповідної санкції, максимальний термін позбавлення волі не може перевищувати 3 роки. Якщо та сама особа вчинила умисні дії з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічно закликає чи розповсюджує матеріали із закликами до вчинення таких дій за попередньою змовою з іншими особами (ч. 2 ст. ПО), то за такі дії максимальний термін позбавлення волі не може перевищувати 5 років. Як бачимо, це майже удвічі більше, ніж відповідно до ч. 1 ст. 110. Очевидно, що дії, передбачені ч. 2 ст. ПО, законодавець вважає значно небезпечнішими, ніж ті, що передбачені ч. 1 ст. 110 . Отже, Кримінальний кодекс Ук

раїни в Особливій частині виокремлює низку злочинів різного складу, вчинення яких у співучасті вважається суспільно небезпечнішим, ніж одноосібно. Решта злочинів, навіть якщо вони вчинені у найнебезпечніших формах співучасті, не змінюють ступеня їх суспільної небезпеки. Таким чином, як слушно зауважив Ф. Г. Бурчак всупереч поширеній думці, співучасть із розподілом ролей не збільшує суспільної небезпеки злочину2. Призначення норм Загальної частини КК України про співучасть полягає тільки в тому, щоб поширити заборону та встановити покарання за такі дії, які самі по собі в Особливій частині кодексу не заборонені, але причинно пов'язані з суспільно небезпечними діями виконавця, зумовлюють їх або сприяють їм. Вони не збільшують небезпеки для блага, що охороняється правом, і тому регулюються в загальному, єдиному для всіх злочинів порядку. Норми Загальної частини КК України про співучасть (розділ 6) становлять таку законодавчу конструкцію, де узагальнюється характеристика однакової за своєю природою злочинної діяльності — діяльності організаторів, підбурювачів і пособників і яка при поєднанні її з диспозиціями конкретних статей Особливої частини органічно входить до системи їх ознак. Крім цього, в розділі 6 закріплені положення, що формулюють умови дії кримінального закону при вчиненні злочинних діянь у співучасті. Іншими словами, норми Загальної частини КК України про співучасть за своєю природою та призначенням неоднорідні, їх зміст, сутність, призначення розкриваються тільки в органічному поєднанні з нормами Особливої частини, тобто становлять єдину цілісну систему, що дало можливість законодавцеві не включати загальних положень про співучасть як альтернативних в об'єктивну сторону складу злочинів, передбачених в Особливій частині, та утворює поняття співучасть як розділ Загальної частини КК України. Коли таке узагальнене регулювання спільної злочинної діяльності в розділі 6 Загальної частини КК України неможливе, оскільки її небезпека для об'єктів кримінально-правової охорони істотно різниться як через порівняно велику розповсюдженість такої спільної діяльності, так і залежно від розмірів шкоди, заподіяної нею, в законі застосовуються конкретні, викладені у спеціальних нормах, заборони. Всі такі норми вміщено в Особливій частині КК України, тому спільна злочинна діяльність, що її охоплюють ці норми, об'єднується у так звану співучасть особливого роду, відповідальність за яку передбачена законом як за окремий злочин. Проте це не означає, що, розглядаючи характерні ознаки співучасті як інституту Загальної частини КК України, непотрібно взагалі торкатися тих випадків, коли спільне вчинення злочинів двома чи більше особами не підпадає під дію норм розділу 6 КК України. Справді, якщо порівняти з поняттям співучасті, закріпленим у ст. 26 КК України, наприклад, склад злочину, передбаченого ст. 257 КК України (бандитизм), чи будь-який інший, де передбачено відповідальність за спільну злочинну діяльність, то можна відзначити, що кожен із них передбачає як обов'язкові ознаки, вказані у ст. 26 КК України. В об'єктивній дійсності такі випадки співучасті пов'язані між собою багатьма спільними ознаками, та обставинами, що законодавець вважає за необхідне одну групу цих випадків віднести до регулювання нормами Загальної частини, а другу передбачити безпосередньо в нормах Особливої частини, ще не означає, що в теоретичному плані ці питання не повинні розглядатися в межах кримінально-правового інституту співучасті. Навпаки, необхідність їх спільного вивчення продиктована як спільністю багатьох об'єктивних і суб'єктивних чинників, так і методологічною доцільністю . Отже, умисна спільна злочинна діяльність будь-якого складу, передбаченого в Особливій частині КК України, має розглядатися на підставі визначення поняття співучасті, яке містить ст. 26 КК України. Навіть враховуючи законодавче закріплення в Загальній частині КК України форм співучасті, норми, які стосуються спільної участі двох або більше осіб у вчиненні злочину, що їх містять Особлива частина, не втратять своєї актуальності, оскільки вони є однією з форм реалізації кримінально-правового інституту співучасті. Таким чином, про співучасть можна говорити, спираючись на сукупність відповідних норм у загальному кримінально-правовому значенні, у значенні, що розкрито в розділі 6 КК України (Загальної частини) та у значенні норм Особливої частини. Сукупність норм КК України, за якими встановлюється відповідальність за спільну умисну участь у вчиненні злочину, утворює інститут співучасті як кримінально-правовий інститут (кримінально-правове поняття). Зміст розділу 6 КК України становить співучасть як поняття Загальної частини КК України, або як інституту Загальної частини. Сукупність норм Особливої частини КК України, за якими встановлюється відповідальність осіб за спільну умисну участь у вчиненні злочину, становить співучасть як поняття Особливої частини КК України (співучасть особливого роду). Таким чином, розглянувши дане питання, можна зробити наступний висновок. Норми КК, що регулюють поняття співучасті, форми співучасті, відповідальність співучасників, утворюють самостійний інститут кримінального права. Співучасть має важливе значення в кримінальному праві. Інститут співучасті включений до КК для того, щоб на його підставі визначити, як і за що відповідають ті особи, що безпосередньо у вчиненні об'єктивних ознак злочину не брали участі; за допомогою інституту співучасті можна визначити відповідальність будь-якої особи, що бере участь в організованій групі. SSSK aaanВИСНОВКИaaak sssnДосить актуальним питанням сучасності є проблема злочинності в суспільстві, а насамперед питання про співучасть у злочинах, яке ми розглянули в даній курсовій роботі та можемо зробити наступні висновки. 1. Аналіз об’єктивних ознак співучасті, і насамперед її кількісного показника, дає підстави робити висновки про те, що всі учасники спільної злочинної діяльності володіють загальними ознаками суб’єкту злочину. Проте це зовсім не свідчить про безвідповідальність тих, хто цілеспрямовано використав осіб, що перебували

в стані неосудності чи неповнолітніх, у своїх злочинних намірах. У таких випадках винні несуть відповідальність як опосередковані виконавці злочину. Об’єднання декількох осіб, яким не притаманні загальні ознаки суб’єкта злочину, утворюють групу як соціальне явище. Але така група не відповідає ознакам співучасті, бо її учасники не є особами в юридичному розумінні цього слова. Група осіб, що перебувають на момент вчинення злочину в стані неосудності, чи група неповнолітніх не може розглядатись як кваліфікуюча обставина. Винні, які умисно використали в своїх злочинних намірах осіб, які не володіють загальними ознаками суб’єкта злочину, несуть відповідальність за фактично вчинене такими особами як опосередковані виконавці злочину. 2. Наступна об’єктивна ознака співучасті – спільна діяльність. Це співвідношення індивідуальних “вкладів” з боку кожного співучасника, об’єднуючи їх в єдиний процес діяльності, із загальною спрямованістю для досягнення єдиного злочинного результату. Спільність як конструктивна ознака співучасті є за своєю природою об’єктивно-суб’єктивною. З точки зору свого об’єктивного вираження вона перебуває у взаємозв’язку дій співучасників. Основою взаємозв’язаності є функціональний зв’язок, який існує на двох рівнях: на рівні створення умов, тобто на стадії готування, та на рівні виконання, сукупність функціональних зв’язків усіх рівнів є показником ступеня згуртованості дій співучасників; єдності злочинного результату і причинного зв’язку між діями кожного співучасника і загальним, спільним результатом. Суб’єктивний елемент ознаки спільності виражається в психологічному зв’язку співучасників у процесі вчинення ними злочинного діяння. 3. Співучасть може характеризуватися тільки умисною виною. Умисна вина характеризує як спільність участі у вчиненні злочину, так і саме діяння. Передусім слід зазначити, що сам закон, ст.26 КК України, говорячи про умисел при співучасті, не вказує на види такого умислу, допускаючи тим самим, що він може бути як прямим, так і непрямим. Визнаючи співучасть при непрямому умислі, слід зазначити, що в таких випадках йдеться про настання побічних наслідків і про психічне ставлення до них. Схема вчинення злочину з непрямим умислом зводиться до наступного: особа свідомо спрямовує свої зусилля на одержання бажаного злочинного результату, усвідомлюючи при цьому, що своїми діями вона спричинить і побічний результат, який буде мати місце поряд з бажаним, проте ставиться до нього байдуже, тому що важливіше всього для неї досягнення бажаного результату. Переносячи сказане на співучасть, слід відзначити, що спільний результат, який є для співучасників, що діють з прямим умислом, і спільною єдиною метою, являє собою побічний цілеспрямований результат для співучасника, який діє з непрямим умислом. Наявність умислу (прямого чи непрямого) на вчинення спільно з іншими особами суспільно небезпечного діяння – є суб’єктивною ознакою співучасті. 4. При співучасті спільна діяльність винних спрямована на досягнення конкретного злочинного наслідку. Наявність спільного умислу виключає вину з необережності.

Всплыла интимная фотография Галкина с любовником в ванне	Самая большая грудь России – 12-й размер! Без силикона!	Ученые выяснили, какие женщины толстеют, и почему!	Единственный человек без мозга живет и удивляет ученых	Актер погиб на съемках опасной сцены	Жена опозорила тяжело больного Караченцова на всю страну
Direct/ADVERT Дать объявление

За необережно спричинені наслідки кожна особа повинна відповідати самостійно залежно від її ролі у спричиненні таких наслідків. 5. Проаналізувавши точки зору прихильників різних теорій, я вважаю, що при характеристиці злочинної групи та злочинної організації слід виключити з її структури ознаку стійкості, оскільки вона є оціночною категорією, в яку автори вкладають різний зміст – довготривалість існування, безперервність злочинної діяльності, постійність складу угруповання, систематичність вчинення злочинів, одноманітність форм і методів злочинної діяльності і т.ін. Для правозастосовчих органів недопустиме використання багатозначних термінів, що тлумачаться по-різному. В силу чого, стійкість не може виступати як диференційована ознака ні організованої групи, ні злочинної організації. 6. У складі злочинної групи окремі її учасники можуть виконувати різні функції, переліченні в ст.27 КК України. Діяння, вчинені членами злочинної групи (крім групи осіб), не є співвиконавськими у власному розумінні цього слова. Для забезпечення принципу індивідуальної відповідальності та повної і об’єктивної кваліфікації дій співучасників, що діють у складі злочинної групи, вважаємо, що діяння кожного співучасника даних форм співучасті слід кваліфікувати за відповідною статтею Особливої частини з обов’язковим посиланням на ст.27 КК України. Тільки за таким правилом кваліфікації буде дана об’єктивна оцінка діянь, вчинених кожним із учасників даних форм співучасті. 7. Підставою поділу співучасників злочину на види слід вважати характер і ступінь участі, що виявляється в зовнішній його ролі, яку виконує кожний із співучасників, вчиняючи злочинне діяння, а також у межах усвідомлення вчиненого. Саме характер і ступінь участі повинні бути враховані судом при призначенні покарання. Об’єктивні ознаки виражаються в характері дій, які виконуються тим чи іншим співучасником, і вони є підставою поділу співучасників на види, передбачені в кримінальному законі – виконавець, організатор, підбурювач і пособник. Виділення названих видів співучасників має за мету показати характер злочинної діяльності співучасників, маючи на увазі різний ступінь суспільної небезпеки дій кожного з них. Крім того, класифікація видів співучасників дає підстави для встановлення порядку їх відповідальності і диференціації покарання залежно від фактичної виконаної ролі у вчиненні злочину. 8. Характер і ступінь участі існують як дві сторони однієї медалі, як дві її характеристики – з якісної і кількісної сторін, а тому будь-якому якісному співвідносне кількісне. Ми маємо на увазі проблему суміщення ролей при вчиненні злочину в співучасті, а саме їх кваліфікацію. Суміщення ролей повинно відображатися при кваліфікації вчиненого, а саме: кваліфікувати діяння слід за відповідними частинами ст.27 та статтею Особливої частини КК України, при складних формах співучасті і відповідно враховувати при призначенні покарання. Тільки в такому випадку повною мірою буде відображено і характер, і ступінь участі кожного із співучасників у спільному вчиненні злочину.