Тема 6. Прокурорський нагляд за законністю притягнення особи як обвинуваченого

1. Сутність притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Сутність акту притягнення особи як обвинуваченого, який здійснюється в стадії досудового слідства, полягає в тому, що слідчий робить попередній висновок про наявність між конкретною особою і державою кримінально-правових відносин. Після того, як слідчим у ході досудового слідства зібрано досить доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, він вино­сить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого (ст. 131 КПК). Отже, зі статті кримінально-процесуального закону випливає, що для винесення постанови про притягнення як обвинуваченого необхідні дві складові — фактична («досить доказів») і юридична («вчинення злочину певною особою»).

КПК не визначає, яка саме сукупність доказів може бути визнана достатньою для винесення цієї постанови. Об'єктивним критерієм оцінки зібраних доказів з точки зору їх достатності для пред'явлення обвинувачення повинно бути не лише внутрішнє переконання слідчого, але й закон. Пред'явлення обвинувачення є процесуальним вираженням притягнення до кримінальної відповідальності. Підставою ж кримінальної відповідальності, як це закріплено у ч. 1 ст. 2 КК, є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Таким чином, докази можуть бути визнані достатніми для пред'явлення обвинувачення, якщо вони характеризують кожний з елементів складу злочину, що інкримінується. Крім того, законодавець у конструкції ст. 131 КПК вживає словосполучення в множині — «коли є досить доказів», а значить мова повинна йти не про одиничний факт, а про їх сукупність. Ніякий окремо взятий доказ, у тому числі й визнання обвинуваченим своєї вини (ч. 2 ст. 74 КПК), достатнім для цієї мети бути не може, достатнім може бути тільки їх сукупність, яка й обумовлює рішення слідчого про необхідність винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого.

В усякому разі слідчий повинен встановити подію злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину), винність конкрет-

ної особи у вчиненні злочину, а також відсутність обставин, які виключають можливість провадження в кримінальній справі.

Обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, характер і розмір шкоди, завданої злочином, необхідно встановлювати, якщо це передбачено складом злочину, що інкримінується, впливає на кваліфікацію злочинного діяння. Обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують або обтяжують покарання (статті 66, 67 КК) можуть бути встановлені як до, так і після пред' явлення обвинувачення. Проте, якщо вони впливають на кваліфікацію злочину, доцільно їх встановити до моменту винесення постанови про притягнення як обвинуваченого.

Отже, слідчий, визнавши, що на його переконання вже існує сукупність достатніх доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, і впевнившись у відсутності підстав, що виключають провадження у кримінальній справі, повинен винести постанову про при­тягнення особи як обвинуваченого.

Слід також звернути увагу на багатозначність поняття «притягнення особи як обвинуваченого». Воно використовується в кримінальному процесі у трьох значеннях. По-перше, ним позначається певний етап стадії досудового розслідування. По-друге, воно розглядається як сукупність кримінально-процесуальних дій та рішень, які здійснюються та приймаються на цьому етапі. По-третє, «притягнення особи як обвинуваченого» — це процесуальний інститут, який містить сукупність норм, що регулюють процесуальний порядок винесення та пред'явлення обвинувачення особі.

Необхідно також зазначити, що притягнення особи як обвинуваченого та притягнення особи до кримінальної відповідальності — по­няття тісно між собою пов'язані, але не тотожні. Як вказав Конституційний Суд України у своїй правовій позиції[1], з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину починається притягнення її до кримінальної відповідальності як стадія кримінального переслідування. Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду.

Термін «обвинувачення» може розглядатися у двох аспектах — як заснована на законі процесуальна діяльність уповноважених суб'єктів, що спрямована на притягнення особи, яка вчинила злочин, до кримінальної відповідальності, збирання доказів її винуватості у вчиненні злочину та як формулювання (твердження) компетентних суб'єктів, що формалізовано у постанові про притягнення як обвинуваченого (обвинувачення в його матеріально-правовому вираженні).

Особливого значення набуває вирішення питання щодо складових елементів обвинувачення у кримінально-правовому аспекті, оскільки зміна цього елементного складу тягне за собою зміну змісту обвинувачення, що має кримінально-процесуальні наслідки. Тому до структури обвинувачення слід включати: фабулу або фактичні обставини вчиненого злочину; юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого; ознаки суб'єкта злочину, які мають кримінально-правове значення; розмір шкоди, завданої злочином; обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання.