Тема: Діагностика мотиваційної сфери та саморегуляції.
План
1. Мотивація як об’єкт психологічної діагностики.
2. Мотив і мотивація.
3. Мотиви і потреби.
4. Індикатори мотивації.
5. Методи та методики діагностики мотиваційної сфери особистості.
1. Мотивація як об’єкт психодіагностичної діагностики.
Поняття „мотив” і „мотивація” досить багатогранні як у вітчизняній так і в зарубіжній психології. Існує декілька точок зору на визначення поняття мотиву. Одну з них можна назвати розширеним поняттям мотиву, коли ним вважається будь-яка внутрішня спонукальна сила, будь-яке рушійне джерело або причина дії.
Інша точка зору виявляється в прагненні звузити зміст поняття „мотив” – пов’язати його з конкретним псхологічним явищем.
Над змістом понять працювали такі вчені, як: С.Л.Рубінштейн, О.М.Леонтьєв, Г.С.Костюк, Л.І.Божович, К.К.Платонова, А.Г.Асєєва та інші.
Аналіз, існуючих визначень мотиву вказає на багатоплановість та багатозначність цього терміну, і в його зміст включаються різноманітні компоненти, що володіють доволі складною психологічною основою: потреби, інтереси, переконання, ідеали, почуття, знання тощо.
В контексті різних теоретичних підходів відрізняються і схеми аналізу мотивації.
Мотиваційні явища як об’єкт психодіагностики мають певні теоретичні відмінності.
Узагальненість – специфічність предметного змісту мотиву. У змісті мотиву можна виділити щось специфічне, індивідуально неповторне, визначене певною конкретною ситуацією, і щось стійке, для якого даний конкретний предмет чи явище – не більше ніж одна з можливих форм втілення. Такий стійкий предметний зміст характеризує вже не стільки сам предмет потреби, скільки особистість що намагається цю потребу задовольнити.
2. Мотив і мотивація.
Мотив (від лат. Movere – рухаю, штовхаю) – це спонука до діяльності, пов’язана із задоволенням потреб суб’єкта, тобто це сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, які викликають активність суб’єкта і викликають її спрямованість.
Мотивація – це сукупність спонукальних факторів, які викликають активність організму і визначають його спрямованість.
Мотивація пояснює цілеспрямованість дії, організованість і стійкість цілісної діяльності, спрямованої на досягнення певної мети. Мотив на відміну від мотивації, – це те, що належить самому суб’єкту поведінки, з його стійкою особистісною властивістю що з середини спонукає до здійснення певних дій.
Діагностика визначеного мотиву однозначно не визначає діагностику відповідного йому виду мотивації. Необхідно врахувати внесок детермінант конкретної ситуації.
Відмінність мотиву від мотивації з точки зору динамічно енергетичних характеристик полягає в тому, що інтенсивність актуальної мотивації складається з інтенсивності латентного мотиву й інтенсивності ситуаційних детермінант мотивації.
Спрямованість мотиваційної сфери
1. Підготовка мотивації до навчання.
2. Професійна направленість (повинен виникнути інтерес).
При діагностиці мотиваційної сфери потрібно враховувати такі параметри мотивів:
1) Розвиненість мотиваційної сфери (характеризує своєрідність мотиваційних факторів).
2) Гнучкість (описує рухливість зв’язків між різними видами і рівнями мотивів).
3) Ієрархізованість – рангова впорядкованість кожного з виду мотивів.
ПОТРЕБА – МОТИВ – ЦІЛЬ
Розрізняють дві моделі мотиваційної сфери:
Змістова – основана на ідентифікації внутрішніх спонукань, які примушують людину діяти певним чином. Сюди належить піраміда потреб Маслоу (фізіологічні потреби, потреба в безпеці, соціальні потреби, потреба в повазі, потреба самовираження) та теорія Мак-Клеланда (виділяються потреби: влади, що виражається в бажаннях впливати на інших людей; успіху, як прагнення до успіху, яке повинно підтверджувати статус людини та її успішність, це є нейтральна потреба; співучасть – полягає у зацікавленості у спілкуванні та налагодженні дружніх стосунків з людьми. При незадоволенні цієї потреби виникає фрустрація, при надмірному виконанні потреби – синдром вигорання).
Процесуальна базується на тлумаченні поведінки людей в різних ситуаціях, в залежності від їх виховання та пізнання. Сюди належить теорія очікувань: очікування розглядаються як оцінка, дана особистістю, ймовірності певної події, тобто наскільки адекватно людина може передбачати результат своєї діяльності. Теорія справедливості – пояснює поведінку специфічної діяльності. Люди суб’єктивно визначають співвідношення отриманої нагороди з затраченими зусиллями. Ця теорія говорить про те, що потрібно тлумачити самооцінку людини, її взаємостосунки з іншими людьми. Дуже часто люди розраховують на винагороду за прикладенні зусилля, якої не повинно бути.