Опорний текст до спецкурсу з історії радянського суспільства (участь китайців у революційних подіях на території україни у 1917-1921 рр.)

ЗМІСТ

1. Вступ. Загальна характеристика теми, огляд літератури (українською мовою).

2. Матеріали до лекції «Участь китайців у революційних подіях на території України у 1917-1921 рр.» (російською мовою).

ВСТУП. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТЕМИ З УЧАСТІ КИТАЙЦІВ У РЕВОЛЮЦІЙНИХ ПОДІЯХ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ (1917–1921 рр.)

У третьому тисячолітті проблеми міграції громадян викликають заклопотаність міжнародних організацій й урядів багатьох країн. Для багатонаціональних держав мігранти несуть низку проблем, які в періоди політичних, соціально-економічних криз можуть загостритися й привести до поглиблення громадянського протистояння. Прикладом поглиблення такого громадянського протистояння може служити результат безконтрольності та ігнорування соціально-економічних проблем мігрантів з Китаю з боку уряду Російської імперії в період Першої світової війни. Заслуговує докладного дослідження й переосмислення з позицій сьогодення, яким чином китайські громадяни поряд з іншими іноземцями виявилися утягненими в Громадянську війну на всій території Російської імперії, у тому числі на Україні. Яку роль зіграли китайські і змішані інтернаціональні формування Червоної армії в період революційних подій 1917–1921 рр. на території України? Як це вплинуло на загальний результат перегонів? Які висновки треба зробити та які уроки треба засвоїти, аби уникнути поглиблення подібних громадянських конфліктів та запобігти трагічних наслідків від них?

При розгляді даної теми нам потрібно:

– з’ясувати причини міграції громадян Китаю в Російську імперію, у тому числі на територію України, напередодні й у період Першої світової війни, сфери застосування й умови праці китайських робітників;

– визначити причини й мотиви вступу мігрантів з Китаю в лави Червоної гвардії, у партизани й у Червону армію;

– розглянути організаційні засади формування китайських і змішаних інтернаціональних частин Червоної армії;

– проаналізувати характер участі китайців у різних етапах революційних подій на Україні;

– розкрити роль китайців-червоноармійців, що служили в різних за призначенням формуваннях, у різні етапи Громадянської війни на Україні;

– простежити роль колишніх китайських червоноармійців у соціально-політичному й економічному житті України в період демобілізації й перші роки після закінчення Громадянської війни.

Хронологічні межі теми спецкурсу охоплюють період з лютого 1917 по 1921 рр. включно. Тобто від початку Лютневої революції в Російській імперії й до закінчення активних воєнних дій на Україні, включаючи придушення ряду антирадянських повстань. Однак з метою вивчення окремих важливих питань теми, у відповідності до встановлених детерміністичних зв’язків, події розглядаються трохи ширше, тобто від початку активного відхідництва китайців напередодні Першої світової війни на територію Російської імперії, включаючи Україну, і до закінчення перереєстрації колишніх червоногвардійців і червоних партизанів у відповідних партизанських комісіях 1928–1935 рр.

Розглядаючи питання про участь китайців у революційних подіях саме на території України враховувалися наступні обставини при визначенні географічних меж регіону. По-перше, у період 1917–1921 рр. і після закінчення Громадянської війни статус і кордони окремих політико-адміністративних і державних утворень на землях, які становлять територію сучасної України як самостійної держави, змінювалися. По-друге, огляд низки питань як до 1917 року, так і періоду Громадянської війни, об’єктивно виходить за межі України, оскільки багато важливих політичних рішень приймалися в різний час й урядом Російської імперії, і радянським урядом РРФСР. По-третє, у період революційних подій 1917–1921 рр. йшло постійне перекидання сформованих у різних містах колишньої Російської імперії інтернаціональних частин. Таким чином, головним географічним об’єктом дослідження є землі сучасної України з додатковим ретроспективним з’ясуванням подій на прилеглих до неї територіях колишньої Російської імперії.

Практичне значення вивчення матеріалів до зазначеної теми полягає в тому, що фактологічний матеріал, висновки й узагальнення можуть бути використані дослідниками міграційних процесів і громадянських конфліктів, при розробці вузівських курсів і спецкурсів по всесвітній історії. Крім того, теоретичні результати роботи можуть бути використані політиками, законодавцями в практичній діяльності при аналізі й прогнозуванні глобальних проблем сучасності, пов’язаних з міграціями громадян, міжцивілізаційними, міжетнічними й соціальними конфліктами.

На сьогоднішній день науковцями досліджено багато різноманітних архівних першоджерел та опублікованих документів. Зазначимо, що у радянські часи були закритими для істориків такі документи з державних архівів, як особові справи колишніх червоногвардійці. Тільки в державних архівах Луганської та Донецької областей міститься понад 60 таких справ. В них докладно китайці розповідають про історію їхньої міграції до Російської імперії, вступ до лав Червоної гвардії, в яких збройних частинах перебували у період 1917-1921 років та інше.

Цінність всіх документів з особистих справ полягає в тому, що вони містять інформацію як про особисту участь китайців у війні, так і дають уявлення про загальні процеси, включаючи інформацію про формування частин, їх пересування на ті або інші ділянки фронтів, прізвища безпосередніх командирів і командувачів великих частин і з’єднань, іноді кількісний склад китайських формувань у той або інший часовий період, незворотні втрати китайських добровольців у конкретних військових операціях.

Слід зазначити, що до сьогодення частково збереглися такі архівні документи, як паспорти китайських громадян, їх трудові контракти з адміністрацією вугільних підприємств Донбасу, документи різних відомств дореволюційного періоду, списки китайських робітників на різних підприємствах періоду Громадянської війни, накази, розпорядження, листування Центральної з підпорядкованими комісіями колишніх червоногвардійців і червоних партизанів, документи Союзу китайських робітників на Україні (1922–1925 р.), спогади учасників Громадянської війни тощо.

Що стосується опублікованих документів, то найбільшу увагу заслуговують збірники, документи яких відносяться безпосередньо до періоду активних бойових дій. Це „Бойова співдружність робітників закордонних країн з народами Радянської Росії”, „Боротьба за владу рад у Донбасі”, „У вогні громадянської війни”, тритомне видання „Громадянська війна на Україні”, тритомне видання „З історії громадянської війни в СРСР”. Із джерел, що розкривають питання участі китайців у військах внутрішньої охорони, заслуговує на увагу збірник документів „Внутрішні війська Радянської республіки”.

Важливим джерелом для розкриття теми є спогади самих китайців, акумульовані у збірнику „Дружба, скріплена кров’ю” під редакцією колишнього учасника Громадянської війни, кандидата історичних наук Лю Юнь-аня. До нього ввійшли спогади, записані зі слів учасників бойових дій журналістами й письменниками Китаю. Тому після перекладу спогадів на російську мову варто враховувати можливі географічні помилки.

Історіографія проблеми не є численною. Навпроти, вона представлена в основному роботами істориків радянського періоду, у тому числі частково українськими авторами (українською мовою).

Спеціальні роботи про участь іноземців, у тому числі й китайців, у революційних подіях на території колишньої Російської імперії були опубліковані тільки в обмежений період: з 1957 по 1971 рр. Були видані дві книги авторських колективів під керівництвом О. Манусевича „Інтернаціоналісти. Трудящі закордонних країн – учасники боротьби за владу Рад на Півдні й Сході Республіки” та „Інтернаціоналісти. Трудящі закордонних країн – учасники боротьби за владу Рад”, а також книги Л. Жарова, В. Устінова „Інтернаціональні частини в боях за владу Рад у роки іноземної інтервенції й громадянської війни в СРСР”, О. Хейфеца „Радянська Росія й суміжні країни Сходу в роки громадянської війни. (1918–1920)”, Л. Яковлєва „Дружба, породжена Жовтнем”. У всіх цих роботах увага приділена всім представникам іноземних країн, у тому числі й китайцям, і їхній участі у війні на всій території колишньої Російської імперії, у тому числі на Україні. Дві монографії були присвячені темі участі в Громадянській війні саме китайців, але вони також стосувалися всієї території колишньої Російської імперії. Це роботи – М. Попова „Вони боролися за владу Рад. Китайські добровольці на фронтах громадянської війни в Росії (1918–1922)” і Д. Лаппо, А. Мельчіна „Сторінки великої дружби: Участь китайських добровольців на фронтах громадянської війни в Радянській Росії (1918–1922)”. Інформація, що стосується України, викладена в них фрагментарно й безсистемно. Питання про причини й мотиви вступу китайців у формування Червоної армії в розрізі різних регіонів і різних етапів революційних подій, а також питання служби китайців в органах ЧК, особливих, загороджувальних і карних загонах не висвітлювалися зовсім з ідеологічних і політичних причин. Тому питання, яку ж конкретну роль зіграли китайці в Громадянську війну, і як вплинула їх участь у війні на загальний підсумок, у тому числі й на Україні, виявилися за рамками досліджень радянських істориків.

Українська історіографія в структурі історіографії радянського періоду по даній темі дуже нечисленна. В 1957 р. була опублікована стаття українського історика О. Ярошенка „Доля китайських червоногвардійців у боротьбі за владу Рад на Україні в 1917–1920 рр.”. Це єдина робота, що стосується участі китайців у Громадянській війні саме на Україні. Однак журнальний формат статті не дозволив розкрити тему більш повно. Деякі питання, що стосуються ролі, яку грали китайці на фронтах Громадянської війни на різних етапах, долі китайських інтернаціоналістів після війни й деякі інші виявилися не висвітленими. Деяких сторін теми автор не міг торкатися в силу діючих ідеологічних заборон. Дві інші статті українських істориків (В. Геми і Є. Скляренка „Доля трудящих зарубіжних країн у боротьбі російського й українського народів проти австро-німецької агресії в 1918 р.” та О. Зуєва „Інтернаціональні загони Червоної гвардії в боротьбі за встановлення Радянської влади на Україні”) торкаються даної теми лише частково.

Що стосується сучасної української історіографії, то в період незалежності з’явилися численні роботи саме по історії революційних подій 1917–1921 рр., основна увага яких зосереджена на питаннях державотворення та боротьбі за незалежність України. Однак у жодній з них проблема даного дослідження навіть не зачіпається.

Єдина робота, що розкриває цю тему детально, є монографія М.М. Карпенка, яка вийшла у 2007 році російською мовою (Карпенко Н.М. «Китайский легион». Участие китайцев в революционных событиях на територрии Украины (1917-1921 гг.)).

Історіографія китайських авторів по даній проблемі представлена тільки роботами, опублікованими ще в СРСР. Частково цьому приділена увага в роботі Пин Міна „Історія китайсько-радянської дружби”.  Але оскільки вона видана ще в 1959 р., участь китайців у Громадянській війні в Радянській Росії показана коротко, а подіям на Україні взагалі не приділена увага.

Для з’ясування причин обмеженого висвітлення теми участі китайців у Громадянській війні на території колишньої Російської імперії в китайській історіографії заслуговує на увагу робота Ван Міна „Піввіку КПК і зрадництво Мао Цзе-дуна”, видана в Москві в 1979 р. В ній колишній член ЦК КПК в 1931–1969 рр. пояснив причини замовчування теми російської революції в Китаї в 30-рр. і в період активної діяльності Мао Цзедуна. Зокрема, Ван Мін відзначав, що розробка теми російської революції стала закритою в китайській історіографії з політичних причин, обумовлених проведенням Мао Цзедуном так званої „кампанії по впорядкуванню стилю”. Результатом кампанії стало замовчування всього, що було пов’язане з російською революцією й Громадянською війною, перших роках існування радянської влади й, природно, про участь у цих подіях колишніх китайських громадян.

У сучасній російській історіографії дуже широко вивчаються питання історії міждержавних відносин, міграції китайських громадян на територію Російської імперії й Російської Федерації в ХХ сторіччі. Фундаментальні роботи таких істориків, як О.Г. Ларін, В.Л. Ларін, В.Г. Дацишен й інших, здебільшого присвячені саме питанням міграції, змішаним шлюбам, етнокультурним зв’язкам. Питання ж участі китайців у Громадянській війні, у тому числі на території України, висвітлюються в роботах зазначених істориків частково, зокрема, знайшли своє відображення в статті О. Ларіна „Червоноармійці з Піднебесної”. Новизна цієї статті полягає в тому, що О. Ларін уперше вводить в обіг архівні документи й матеріали іноземного відомства Російської імперії та РРФСР, які були раніше не відомі. Окремих робіт з участі китайців у Громадянській війні на території України в сучасній російській історіографії наразі немає.

Тепер коротко окреслимо ключеві моменти з зазначеної теми.

Головні причини міграції китайців напередодні Першої світової війни з Китаю в інші держави були пов’язані зі скрутним соціально-економічним становищем у своїй країні, як наслідок колоніального понівечення її з боку імперіалістичних держав світу. На початку ХХ століття сотні тисяч китайців шукали кращої долі за межами своєї країни. Шляхом відхідництва вони по одинці та цілими родинами приїздили у розвинені промислові регіони Російської імперії, у тому числі й на Україну. Надалі у зв’язку з браком робочої сили в економіці Російської імперії в період ведення активних воєнних дій у Першій світовій війні та на ґрунті домовленостей урядів Росії й Китаю було завезено на російські підприємства від 200 до 300 тис. китайських громадян як тимчасова робоча сила. На території України китайські робітники широко використовувались у вугільній промисловості та в інженерно-будівельних військах у прифронтовій смузі Південно-Західного та Румунського фронтів.

Обіцяні на словах та в укладених угодах сприятливі для китайських громадян умови праці та її оплати в дійсності виявилися набагато гіршими, особливо в інженерно-будівельних військах та на лісопереробних підприємствах, що спонукало їх до різноманітних форм протесту вже в період 1916–1917 рр. З настанням Лютневої революції 1917 р. стан китайських робітників суттєво не поліпшився, водночас погіршились економічні та фінансові умови на підприємствах. Опинившись у скрутному фінансово-економічному становищі та без грошей на зворотну дорогу, китайці з початком військового громадянського конфлікту вимушені були шукати прийнятний для себе вихід. Саме під впливом більшовицької агітації вони поступово були втягнені в цей конфлікт на боці однієї з сторін на умовах повного матеріально-фінансового забезпечення. Цьому спонукало байдуже ставлення до проблем мігрантів з боку тимчасового уряду Росії та, зокрема, Центральної ради на Україні.

Основні мотиви вступу китайців до червоногвардійських та червоноармійських інтернаціональних формувань у період 1917–1921 рр. були пов’язані з жагою відстояти своє життя зі зброєю в руках, не вмерти від голоду і розстрілів воюючих сторін у чужій країні. Одним з мотивів підтримки саме більшовиків з боку китайських мігрантів була обіцянка перших підтримати других у здійсненні революції у Китаї.

Важливою обставиною є те, що типові причини та мотиви спонукали китайців масово вступити до лав Червоної армії на теренах всієї колишньої Російської імперії, що пояснює їх безапеляційну згоду воювати за радянську владу у всіх куточках колишньої імперії, у тому числі й на Україні.

На першому, червоногвардійському етапі китайські червоногвардійські загони на протязі 1917 р. були сформовані при підприємствах та радах. Цей процес був обумовлений необхідністю захисту соціально-економічних інтересів китайців і захисту правопорядку на підприємствах та в робітничих селищах. Вступ до таких не чисельних загонів був суто добровільний. У період румунської окупації Бессарабії, а згодом австро-німецької України, чисельність червоногвардійських загонів з китайців різко зросла, що було обумовлено фактами їх розстрілу та побиттям зі збоку як румунів, так і представників інших збройних формувань. На більш як 30 тисяч відступивших за межі України усіх військ у квітні 1918 р. приходилося понад 5 000 китайських червоногвардійців. Це була помітна, чисельна гвардія. Але крім оцінок, що китайці зарекомендували себе сумлінними, дисциплінованими бійцями, ніяких особливих – якісно-порівняльних характеристик – з боку червоного командування чи інших свідків тих подій немає.

Червонопартизанський етап характеризується участю китайців у партизанських загонах та більшовицькому підпіллі на територіях, тимчасово зайнятих військами противників Червоної армії. Взагалі документів про участь китайців у червонопартизанському етапі доволі мало, тому якісну та кількісну оцінку давати дуже складно. Але слід зауважити, що восени 1918 р. кількість китайців у більшовицькому підпіллі настільки зросла, що викликала адекватні дії з боку уряду гетьмана П. Скоропадського. 16 жовтня департамент державної охорони гетьманського уряду дав усім губернським старостам телеграму, у якій сповіщав, що більшовики ведуть серед китайського населення велику агітаційну роботу, використовують їх для збору відомостей, готують їх до „активного виступу в разі збройного повстання”. Департамент пропонував негайно заарештувати усіх китайців, що підозрювалися у зв’язках з більшовиками. Арешти, погрози та побиття китайців зі збоку різних конфліктуючих сторін на Україні, зокрема, за їх участь у Червоній гвардії та відмову вступати до лав інших армій, аніж Червона, призвели до участі їх спочатку у підпіллі, а згодом до другої масової черги вступу до лав Червоної армії.

Самим насиченим, як свідчать різноманітні джерела, виявився червоноармійський етап участі китайців у революційних подіях 1919–1921 рр. на території України. Аналіз подій здійснювався як у сфері діючої армії на передовій, так і функціонування внутрішнього фронту за завоювання та встановлення радянської влади в тилу. Формування китайських частин у цей період здійснювалось за національним принципом, але не більш як окремими батальйонами (за винятком декількох випадків), які потім передавались до складу звичайних або інтернаціональних полків. Тому чисельність китайських рот та батальйонів залежала від наявності бажаючих вступити до лав Червоної армії в тих чи інших обставинах, і могла відрізнятись від номінальної чисельності інших відповідних частин.

Всього в 1919–1921 рр. на території України в складі каральних, загороджувальних, особливих загонів спеціального призначення, інших окремих та змішаних інтернаціональних формувань Червоної армії перебувало понад 16 тисяч китайських вояків, понад 9 тисяч з яких було перекинуто на Україну з інших регіонів колишньої Російської імперії.

У цей період китайці виявилися самими надійними військами. Їх вигідно відрізняли від місцевих селян-червоноармійців на Україні такі риси: висока дисциплінованість; сильна національно-корпоративна, монолітна зв’язаність у воєнних формуваннях; згода і рішучість вирушати на всі ділянки фронтів, куди їх перекидало червоне командування, у тому числі з усіх куточків і в межах колишньої Російської імперії; безкомпромісність; не схильність вести перемовини з представниками протиборчих сторін та морально розкладених колишніх червоноармійських частин, у тому числі з приводу незнання російської та української мов; самовіддача та самопожертвування в умовах безальтернативності воєнних обставин; рішучість битися до кінця під загрозою неминучою смерті у разі потрапляння у полон; відсутність мотивів до дезертирства з діючої армії; відсутність мотивів до особистого збагачення шляхом пограбувань та мародерства; непохитність в намірах та жага перенести революцію з території Росії в Китай тощо.

Однією з якісних оцінок китайців-червоноармійців, яку визнали усі представники протиборчих сторін на Україні, є така: червоне командування вважало, що самими надійними військами є такі, що складалися або якими командували „китайці, латиші та мадяри”.

Після закінчення Громадянської війни демобілізація китайців з лав Червоної армії мала свої особливості з огляду на великий потенціал активності колишніх червоноармійців.

Основні підсумки з зазначеної теми можна звести до таких тез.

Завезені до Росії китайці під час Першої світової війни як тимчасова робоча сила виявилися в період революційних подій 1917 р. нікому не потрібними. Вони не змогли себе забезпечити ні прожитковими коштами, ані коштами на зворотну дорогу до Китаю. Тому поступово були втягнуті до протестного, а потім до революційного руху, вимушені були на протязі 1917 р. взяти участь у складі робітничих комітетів на підприємствах і перших червоногвардійських дружинах з охорони правопорядку на шахтах та заводах. В умовах військових дій, окупації України австро-німецькими військами китайці вимушені були шукати собі прийнятний вихід зі скрутного становища. Під впливом більшовицької агітації вони поступово вступали до лав Червоної гвардії, червоних партизанів, Червоної армії.

Різке погіршення соціально-економічних умов китайських мігрантів з настанням Лютневої революції та початком Громадянської війни в Росії співпало з процесом погіршення соціально-економічного становища громадян колишньої Російської імперії, що сприяло більшовикам на цьому ґрунті суттєво розширити соціальну базу своїх прихильників як за рахунок перших, так і за рахунок других. При цьому до лав інтернаціональних та інших частин Червоної армії було втягнуто біля 300 тисяч іноземців. Зокрема, окрім китайців, за владу рад, у тому числі на Україні, боролися угорці, румуни, німці, поляки, фіни, чехи, корейці, перси та інші.

Аналіз різноманітних джерел виявив чисельний та якісний склад китайських та змішаних інтернаціональних формувань того часу на території України. Загалом у період революційних подій 1917–1921 рр. на території України у складі червоногвардійських та червоноармійських частин прийняли участь понад 21 тисяча китайців, що в цілому говорить про масовий характер цієї участі. Також встановлено перелік військових формувань, у яких китайці служили окремо або разом з червоноармійцями інших національностей у період революційних подій на Україні. До нього ввійшли 25 дивізій, 11 бригад, 45 полків, 26 батальйонів, 4 ескадрони, 3 бронепоїзди, 14 рот, 21 загін (червоногвардійські, особливі, загороджувальні тощо).

Встановлено, що і у період ведення бойових діях на передовій, і у період утримання радянської влади в тилу китайці на рівні з іншими інтернаціональними формуваннями були найкращими, надійними, безкомпромісними, боєздатними військами, що забезпечило перемогу радянській владі в конкретних регіонах, у конкретні часи, у тих чи інших ключових подіях.

Таким чином, участь китайців у революційних подіях 1917–1921 рр. на території України на боці Червоної армії суттєво вплинула на перебіг конкретних подій, а також мала суттєвий вплив у контексті участі представників інших інтернаціональних формувань на загальний підсумок Громадянської війни на території України щодо встановлення саме влади більшовиків.