3. Критерії, принципи та чинники економічного районування і районоформування.

Економічне районування — це процес поділу територіального господарського комплексу країни на окремі територіальні комплекси, які мають виробничу спеціалізацію, що проявляється в міжрегіональних зв'язках і збалансованості структурних елементів (основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв), яка характеризує комплексність розвитку господарства цих територій.

Принципи економічного районування:

1) встановлення наявності великих, у межах кількох областей, цілісних господарських комплексів з провідною функцїєю визначення їх міжрайонної спеціалізації;

2. виявлення передумов і перспективних можливостей формування на значних територіях країни господарських комплексів як окремих єдиних виробничих територіальних ланок економіки країни, що у майбутньому розвиватимуться на базі наявних або при виникненні нових конкурентних переваг територій;

3. досягнення відповідності економічного районування та адміністративно-територіального поділу країни: кордони економічних районів не повинні перетинати межі існуючих адмшістративно-територіальних одиниць, що сприятиме гармонізації економічного й адміністративного управління;

4) визначення територіальної єдності економічного району, тобто останній не може включати території, відокремлені від нього іншими районами, і повинен ураховувати історичні особливості формування українських земель, національного та етнічного складу населення;

5) встановлення центрів районофомування (розселенських промислових, рекреаційних тощо), які є ядрами формування територіальних господарських комплексів;

6) відображення у назві районів сутнісних, економічних, соціальних та географічних ознак територій і господарських комплексів.

Критерії виділення економічних районів — це головні ознаки для виділення економічних районів.

Критерії економічного районування.

1. територіально-виробничі комплекси з їх галузями спеціалізації загальнонаціонального значення, які відокремлюють одні райони від інших ;

2. районоформуючі центри внутрішньорайонної інтеграції, до яких тяжіють внутрішні територіальні економічні формування (розселенські, транспортні, виробничі (промислові) вузли, агломерації, геоположення; соціальна і ринкова районоформуючі інфраструктури; єврорегіональні та інші локальні об'єднання як полюси зростання);

3. економічні потенціали загальнонаціонального чи міжрегіонального значення як бази сучасного і майбутнього розвитку цілісних господарських комплексів районів: техніко-технологічні (основні засоби, їх продуктивність та інноваційність), природно-ресурсні, соціально-економічні, інтелектуальні, інноваційні;

4) внутрішня інтенсивність (взаємодоповнюваність) господарських систем, єдність і цілісність господарських комплексів районів ;

5) спільність (близькість) історичних, культурних традицій соціальної поведінки населення;

6) територіальна єдність району - включення до складу районів компактно розміщених адміністративно-територіальних одиниць без порушення їх меж.

Чинники районоформування:

1. Чинники: природно-ресурсні, соціально-економічні, геоположення та ін.

2. Територіальний поділ праці проявляється у закріпленні видів господарської діяльності за територіями, спеціалізації останніх на випуску певних видів продукції, робіт чи послуг відповідно до зосереджених на них природних умов і ресурсів та наявної робочої сили.

3. Галузі спеціалізації регіону є базовими в розвитку його господарства. Регіональна спеціалізація може бути внутрішньорайонною, міжрайонною та глобальною. Галузь спеціалізації, яка становить значну питому вагу в структурі господарства району, відноситься до профілюючих.

4. Територіальні виробничі комплекси (ТВК). В основі цих комплексів знаходяться стійкі об'єднання взамозв'язаних підприємств різних галузей, зв'язки яких визначені технологією виробництва. Сукупність комплексів, розташованих на компактній території, утворює мережу територіально-виробничих комплексів, які відіграють роль каркасу економічного району. В межах одного великого економічного району можуть діяти кілька ТВК.

5. Найбільші міста країни — великі регіональні індустріальні центри із зонами економічного тяжіння до них периферійних територій.

6. Основні форми територіальної організації розселення населення та виробництва — промислово-розселенські агломерації, промислові центри, вузли, галузеві та інтегральні райони, локальні, районні й обласні агропромислові комплекси, які разом з транспортним комплексом та інфраструктурою утворюють єдине господарство економічного району.