Населення

Незважаючи на різноманіття історичних доль населення складових частин Італії, воно етнічно однорідне. У прикордонних районах живуть невеликі групи сусідніх народів. Найбільша — австрійсько-німецька група (близько 300 тис. чоловік) у Південному Тіролі (область Трентіно-Альто-Адідже) Італійська мова, першоосновою якої була стародавня латинь, належить до романської групи індоєвропейської мовної сім'ї. Віросповідання більшості жителів — католицизм. Демографічні показники населення Італії зараз є однотипними з показниками інших індустріально розвинених країн. Але зближення їх відбулося недавно. Швидкий ріст населення, безземелля і безробіття наприкінці XIX ст. перетворили Італію на країну постійної еміграції. За 1860—1970 рр. за кордон перемістилося 9 млн чоловік, найбільше до США, Аргентини іБразилії. Еміграція має місце і нині. Серед внутрішніх міграцій найбільшими є переміщення населення з аграрного Півдня до промислової Півночі і з сільської місцевості взагалі — в міста. Середня густота населення висока (190 чоловік на 1 км2). Найвищою вона є на Паданській низовині і західному узбережжі, найнижчою — в Альпах. Міське населення становить 70 %. Містами-мільйонерами є Рим, Мілан, Неаполь і Турін. Міста, як правило, давні, багато з них існують більше двох тисячоліть. У сільській місцевості переважають села, на Півночі — хутори.

Загальна характеристика господарства

Економіка і соціальна сфера Італії є сучасними і розвиненими. Проте, порівняно з Великобританією, Німеччиною іФранцією, індустріалізація в Італії відбувалась пізніше. З одного боку, Італія досягла незаперечних успіхів, особливо останнім часом. З іншого — невирішеними залишаються проблеми регіональних диспропорцій, підвищення продуктивності праці в сільському господарстві і збалансування структури промислового сектора. Дуже висока залежність від імпортних енергоресурсів. Післявоєнна трансформація господарства найповнішою була в Північній Італії, яка тепер належить до найрозвинутіших частин Західної Європи. Південна Італія, незважаючи на зусилля уряду змінити становище, залишається значно біднішою і менш індустріалізованою. З 50-х років частка зайнятих у сільському господарстві зменшилася втричі, але все ще залишається порівняно високою. Італія продовжує виступати постачальником дешевої робочої сили в Північно-Західну Європу, особливо в Швейцарію, Францію і Німеччину. У сільському господарстві, лісівництві та рибальстві зайнято 10% Робочої сили і вони створюють 4% ВНП, в промисловості й будівництві відповідно 29 і 28 %, у третинному секторі — 61 і 61 %. Значні позиції в господарстві займають держава і корпоративний сектор. Держава використовує методи планування та фінансової підтримки перспективних або слабких галузей і регіонів. їй належать контрольні пакети акцій частини приватних компаній (банківських, страхових, авіаційних, гірничих, автомобільних). Вона контролює всю енергетику і залізничний транспорт. Серед приватних концернів найвідомішими є фірма «ФІАТ», телекомунікаційна «СТЕТ» і енергетична «ЕНІ». Італія відіграє значну роль у світовій торгівлі і є великим експортером готових промислових виробів, фруктів та овочів. В її Імпорті найбільша частка нафти, імпортуються також інша сировина, текстильна пряжа, метали і продовольство. Негативний торговий баланс компенсується доходами від туризму і грошовими переказами робітників-емігрантів. Головними торговими партнерами Італії є країни ЄС, особливо Німеччина і Франція. Частка Італії в зовнішньому товарообігу України в 1995 р. становила 1,2 %.