Тенденції словотворення в сучасній українській мові

Зміст

Зміст 2

Вступ 3

Розділ І. Сучасне українське словотворення: основні тенденції розвитку 5

1.1. Процес словотворення в Україні та його джерела: загальна характеристика 5

1.2. Динаміка сучасного словотворення в українській мові 9

Розділ ІІ. Способи словотворення в українській мові 15

2.1. Лексико-семантичні інновації у системі сучасної української номінації 15

2.2. Характеристика морфологічних способів словотворення в сучасній українській мові 17

2.3. Роль телескопії в збагаченні лексикону сучасної англійської мови 22

Висновки 27

ЛІТЕРАТУРА 30

Вступ

Актуальність окресленої проблеми на даному етапі розвитку національної термінології є безсумнівною.

Українська мова, як і будь-яка жива динамічна система, увесь час перебуває в русі й розвитку, водночас зберігаючи ознаки іма­нентної стабільності й цілісності в процесі функціонування. Посту­пово зазнають змін усі її яруси, або рівні. Загальновизнано, що серед останніх найбільшою рухливістю відзначаються лексичний і фразеологічний.

Традиційно найважливішими способами поповнення лексики літературної мови є:

1) словотворення – деривація нових одиниць різними способами й підспособами з використанням питомих й частково запозичених словотворчих ресурсів;

2) запозичування но­вих слів;

3) залучення не літературних внутрішньомовних ресурсів – розмовної, діалектної лексики, жаргонізмів, арготизмів, професіоналізмів тощо.

У лінгвістичних дослідженнях початку ХХІ століття все більшої уваги приділяється як проблемі словотворення, так і окремим словотворчим моделям у рамках когнітивного і прагматичного підходів. Постійно виникають нові слова, нові поняття. З'являються скорочення слів, злиття слів чи телескопія, оскільки новим поняттям необхідно закріпити свої значення, назви у мові.

Незважаючи на те, що в досліджуваний період засвідчено істот­не зростання чисельності студій, присвячених вивченню словотво­рення неологізмів (Н. Клименко, Є. Карпіловська, Г. Віняр, Ж. Колоїз, О. Сербенська, Г. Вокальчук, Д. Мазурик, В. Герман, О. Земська, Л. Ферм, О. Лукашанець, К. Вашакова, Ц. Аврамова, О. Мартінцова, К. Вачкова, К. Гутшмідт та ін) і почасти тенденці­ям розвитку словотворення української мови зокрема (К. Городенська, Н. Клименко, Є. Карпіловська, Г. Віняр, А. Нелюба та ін.), вони залишаються ще недостатньо простудійованими.

З огляду на викладене вище особливого значення нині набуває проблема ґрунтовного дослідження основних і побічних тенденцій розвитку словотворення української мови на межі тисячоліть.

Об’єктом дослідження є особливості процесу словотворення в сучасній українській мові.

Предмет дослідження становлять способи й засоби творення нових слів.

Мета курсової роботи – простежити основні словотвірні тенденції, які намітилися й діють у сучасній українській мові.

Завдання курсової роботи:

- охарактеризувати процес словотворення в Україні та його джерела;

- дослідити динаміку сучасного словотворення в українській мові;

- проаналізувати лексико-семантичні інновації у системі сучасної української номінації;

- визначити особливості морфологічних способів словотворення в сучасній українській мові;

- розкрити роль телескопії в збагаченні лексикону сучасної англійської мови.

У курсовій роботі був застосований системний підхід, який полягав у комплексному вивченні їхніх форми, семантики й особливостей функціонування в письмовому мовленні. Для виконання конкретних завдань дослідження були використані такі методи: описовий; метод компонентного аналізу та дефініційний метод; методи лінгвістичного моделювання та прогнозування.

Розділ і. Сучасне українське словотворення: основні тенденції розвитку

1.1. Процес словотворення в Україні та його джерела: загальна характеристика

Словотворення – розділ науки про мову, що вивчає склад слів (з яких частин вони складаються) та способи їх творення.

Поповнення словникового складу української мови в останнє десятиліття здійснювалося за рахунок власних та зовнішніх мовних ресурсів шляхом лексичної і семантичної деривації, тобто шляхом словотворення і зміни значення існуючих одиниць.

Словотворення є одним із специфічних способів номінації, оскільки обслуговує словниковий склад мови і є в межах мовної діяльності джерелом готових номінацій, і в той же час являє собою сукупність правил їх утворення за певними моделями і схемами.

Спостерігається тенденція зростання питомої ваги афіксальних і складних неологізмів: за допомогою афіксації і словоскладання утворено більше 65% усіх словотворчих неологізмів, тоді як у 60-70-і роки ці два способи давали лише 46-47% інновацій.

Норми словотворення регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі нового слова. Наприклад, можна говорити материн, материнський, але не можна матеряний, можна спостерігач – не можна спостерігальник, спостережувач. Хоча основні закони українського словотвору продовжують діяти і в наш час, та багато чого у словотвірних нормах суттєво змінилося. Нові слова продовжують утворюватися з допомогою певних суфіксів і префіксів, морфолого-синтаксичним, синтаксично-морфологічним та семантичним способами [15, с.140].

Внаслідок розвитку мови та її норми і деякі словотвірні моделі останнім часом різко активізувалися, стали особливо популярними, в той час як інші, навпаки, втратили словотвірні можливості і вже практично не беруть участі у створенні нових слів. Так, створення складноскорочених слів – це віяння часу, напр.: КВК, ЮНЕСКО, ЦРУ, самбо (самозахист без зброї) та інші. Слід зазначити, що багато невдалих скорочень 20-х років XX ст. (тоді процес утворення абревіатур був теж інтенсивним) швидко вийшли з мовної практики, розгорнувшись у повні слова і словосполучення.

Кінець XX – початок XXI століття позначений особливо інтенсивними змінами в українській мові, зокрема в її лексиконі. Обшир розрядів і груп номінацій, охоплених цими змінами, зумовлюють нові суспільні функції української мови, її державний статус, закріплений в статті 10 Конституції незалежної України. Державний статус української мови закономірно спричинив не лише розширення сфери її функціонування, а й потребу в нових функціонально-стильових різновидах мови, її нових експресивно-оцінних засобах.

Водночас з формуванням нових функціонально-стильових різновидів української мови, передусім їхнього лексикону, спостерігаємо й активне оновлення лексиконів традиційних стилів та мовленнєвих жанрів української мови. Ідеться насамперед про ті функціональні стилі, які віддавна формували так званий літературний стандарт мови, або її кодифікований, унормований і престижний для носіїв мови взірець [3, с.76].

До джерел формування такого загальновизнаного взірця мови, її еталону дослідники відносять мову художньої літератури, перекладу, публіцистики, театру, а також мову науки і освіти.

Отже, для осмислення вповні змін у лексиконі за роки функціонування української мови в статусі мови держави необхідно вивчити наслідки динаміки не лише в нових, щойностворених, а й у старих, традиційних функціонально-стильових її різновидах, показових для процесів формування наприкінці XX – на початку XXI століття нового літературного стандарту української мови.

Для виявлення й осмислення інноваційних процесів у сучасному українському лексиконі важливим стає вивчення закономірностей та особливостей мовної динаміки, зовнішніх і внутрішніх чинників мовних змін. Серед перших дослідники передусім на сучасному етапі розвитку європейських мов у цілому й української зокрема відзначають процеси глобалізації у фінансово-економічній, політичній, інформаційній сферах суспільного життя, вироблення нового «інформаційного режиму» функціонування національної мови [22, с.105].

Завдяки зіставленню з аналогічними явищами в лексиконах інших мов, передусім слов'янських, виразнішими стають як спільні, так і специфічні риси оновлення сучасного українського лексикону.

Якщо в лексикографічних працях радянського періоду існувала тенденція наводити так звані радянізми, а також лексеми, що своєю семантикою й структурою виявляли близькість до „мови міжнаціо­нального спілкування» – російської, то з середини 80-их – 90-их рр. XX ст. і донині діє активний процес дистанціювання, віддалення від російської мови, пошуки таких слів, які б містили у своїй струк­турі характерні ознаки словотвірної системи української мови, пор.: кукурудзовод – кукурудзівник, лісовод – лісівник, випереджуючий – випереджувальний та ш.

Особливо ця тенденція помітна в науково-технічній, суспільно-політичній, економічній, медичній, сільськогосподарській, спортивній та іншій термінології, де вона виявилася в:

а) штенсивному використанні іменникових суфікав -ник, -ик, -ач замість -щик, -чик, -тель у назвах осіб за діяльністю, фахом (крановик – кранівник, комп'ютерщик – комп'ютерник, цукрозаводчик – цукро-заводник, розпасовщик – розпасувальник, газовик – газівник, вимага-тель – вимагач), а також у номінаціях механізми?, предмети? (глу­шитель – глушник);

б) заміні (де це можливо) дієприкметників ак­тивного стану теперішнього часу та субстантивованих утворень із суфіксом -уч- прикметниками з формантом -льн-, -ов- (знеболюю­чий – знеболювальний, літаючий – літальний, атакуючий – атаку-вальний, енергозберігаючий – енергозберігальний, випускаюча – ви-пускова [кафедра]) або іменниками (нападаючий – нападник);

в) ак­тивізації прикметникових суфікав -ов-, -н- замість -очн-, -ичн-/-ічн- (посадковий – посадочний, виставочний – виставковий, прото-типічний – прототиповий, – діахронічний – діахронний / діахроніч­ний);

г) відродженні давніх власне українських словотворчих моде­лей і типів із суфіїссом -н(я): вартівня, плекальня та ш.;

ґ) викори­станні компонента -гін у складних словах (нафтогін, газогін (зам. нафтопровід, газопровід) і т. ін.

Відзначену тенденцію почасти спостерігаємо й у формуванні та відродженні деяких власне українсь­ких абревіатур. Прикладом цього можуть слугувати утворення на зразок ВНЗ (вищий навчальний заклад), ВЗО (вищий заклад освіти) або відроджена абревіатура виш (навчальний заклад вищої школи) замість запозиченої з російської мови назви вуз (з рос. высшее учебное заведение), ЗМОП (загін міліції особливого призначення) замість ОМОН (із рос. отряд милиции особого назначения).

Отже, формування нових словотворчих елементів здійснюється різними сучасними шляхами. Виключно важливу роль у процесі формування нових дериваційних засобів та нових словотворчих моделей відіграє словотворення за аналогією. Слово є основним джерелом та будівельним матеріалом для створення нових словотворчих елементів.