1.4. Вартість грошей

Гроші – це товар, що має власну внутрішню вартість на етапі зародження та становлення ринкових відносин. Завдяки цьому гроші виконували у світі товарів роль загального вартісного еквівалента. Будучи у формі паперових грошей, розмінних на золото, вони розглядаються як знаки вартості монетарного товару. Розмінні паперові гроші, які не мали власної внутрішньої вартості представляли в обігу вартість офіційно визначеної на основі зафіксованого державного масштабу цін вагової частки золота. Сучасні готівкові гроші мають відносну вартість. Завдяки цьому гроші функціонують в обігу як законний платіжний засіб тому, що вони є грішми декларованими державою; їх вартість формується під впливом ринкових сил стихійно.

Ознаки економічної корисності грошей:

1. Маючи абсолютну ліквідність, гроші можуть обмінюватись на інший товар.

2. Гроші є найзручнішою формою накопичення багатства, а його зберігання в такій формі потребує мінімуму затрат.

3. Гроші мають унікальну властивість – забезпечення зв’язку сучасного та майбутнього.

Вартість грошей визначається їх купівельною спроможністю, а ціною тієї чи іншої грошової одиниці є її валютний курс.

Відносна вартість грошей у функції засобу обігу визначається опосередковано, як їх купівельна спроможність. Їх цінність порівнюється з вартістю товарів і послуг, які можна на них купити. Динаміка вартості грошей визначається динамікою цін.

Підвищення вартості грошей

=

Підвищення купівельної спроможності грошей

=

Зниження загального рівня цін

Вартість грошей може визначатися одним з показників:

- на основі індексу роздрібних цін;

- на основі індексу оптових цін;

- через дефлятор ВНП (порівняння номінальної та реальної величини ВНП).

Відносна вартість грошей у функції нагромадження, що використовується у формі фінансових активів (акції, облігації, інші цінні папери) визначається нормою процента, яка є платою за зберігання грошей саме в одній із форм.

1.5. Функції грошей

В економічній літературі з теорії грошових відносин вихідною і центральною у системі грошових відносин є функція міри вартості, бо саме ця функція постачає товарній масі необхідний матеріал для виразу її вартості. Вартість, з одного боку, породжує функцію міри вартості, з іншого – виявляє себе в ціні товару лише на основі даної функції. Міра вартості – це грошова одиниця, що використовується для вимірювання та порівняння вартостей товарів і послуг. На основі міри вартості встановлюється ціна, що є грошовим виразом вартості товарів. Ціна залежить, з одного боку, від вартості товарів, а з іншого – від величини вартості самої грошової одиниці. Вартість товарів може лишатись незмінною, однак у випадку, коли вартість грошової одиниці знижуватиметься, ціни товарів зростатимуть, тобто йдеться про обернено пропорційну залежність ціни та вартості грошової одиниці. Гроші реалізують свою функцію міри вартості через взаємодію з масштабом цін. Масштаб цін – суто технічна функція, тобто рахункова функція грошей, що відображає вартість товарної маси в грошових одиницях. З масштабом цін пов’язана девальвація (офіційне зниження курсу грошової одиниці відносно іншої валюти) і ревальвація (збільшення курсу) грошових одиниць.

Гроші виконують функцію обігу, тобто є таким особливим товаром, який можна обміняти на будь-який інший товар і навпаки.

Кількість грошей, яка потрібна в обігу (М) для виконання ними функції засобу обігу, визначаються самою ціною товарів і послуг, що підлягають реалізації протягом певного періоду часу:

М = Σр_іq_і , (1)

де р_і – ціна і-того товару; q_і – кількість і-го товару.

Кожна грошова одиниця в процесі обігу використовується не лише один раз. Звідси суму цін товарів необхідно поділити на величину V – середнє число оборотів кожної купюри:

V = (2)

M = (3)

Отже, кількість грошей, необхідних для обігу, змінюється прямо пропорційно сумі цін товарів і послуг, що реалізуються, та обернено пропорційно швидкості обігу грошей.

Особливості кредитного господарства, тобто реалії купівлі-продажу товарів у кредит, з відтермінуванням оплати, відображає функція засобу платежу. У цьому разі засобом обігу виступають не самі гроші, а виражені в грошах зобов’язання. На використанні функції засобу платежу базуються такі грошові платежі: платежі за безготівковими розрахунками підприємств, установ, організацій за товари і послуги; оплата праці; податки; видача та погашення банківських позик; розрахунки, пов’язані зі страхуванням, адміністративно-судовими зобов’язаннями та інші.

Нагромадження вартості в розпорядженні юридичних і фізичних осіб в процесі розвитку товарного виробництва обслуговує функція засобу нагромадження грошей. Формування нагромаджень та збережень призводить до певних витрат для їх власників. У період інфляції готівковий обіг зростає до 30 і більше відсотків, а функція засобу нагромадження різко скорочується, бо це призводить до втрати від знецінення грошей. Відповідно до цього змінюється структура грошового обороту, який виконується різними функціями грошей.