2. Цілі та принципи

Цілями ООН є: 1) підтримка міжнародного миру і безпеки і для цього вживання колективних заходів проти порушників миру; 2) розвиток дружніх відносин між усіма націями на основі принципу рівноправності і самовизначення народів; 3) здійснення міжнародного співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру; 4) бути центром для узгодження дій націй у досягненні цих загальних цілей (ст. 1).

Для досягнення зазначених цілей ООН діє у відповідності з наступними принципами: суверенної рівності членів ООН; сумлінного виконання ними обовязків за Статутом ООН; вирішення міжнародних суперечок мирними засобами; відмови від погрози силою чи застосування сили в будь-яких випадках, несумісних зі Статутом ООН; невтручання ООН у внутрішні справи держав; надання всілякої допомоги ООН кожним її членом у діях, що відповідають Статуту ООН, і стримування від допомоги державам, проти яких ООН вживає примусових заходів; забезпечення Організацією такого положення, щоб держави, що не є її членами, у разі потреби діяли відповідно до її Статуту (ст. 2).

Членами ООН можуть бути миролюбні держави, що приймуть на себе зобов'язання, які містяться в Статуті, і які, на думку Організації, можуть і бажають ці зобов'язання виконувати (ст. 4).

Прийом нових членів до ООН здійснюється Генеральною Асамблеєю більшістю в 2/3 голосів за рекомендацією Ради Безпеки, з дотриманням принципу одноголосності її постійних членів.

Оскільки ООН заснована на принципі універсальності, тому що її цілі і предмет діяльності становлять загальний інтерес, будь-яка миролюбна держава, незалежно від суспільно-економічного ладу, може бути членом ООН.

Організаційна структура ООН має свою специфіку яка полягає в тому, що органи поділяються на два види: головні і допоміжні. Статутом передбачено 6 головних органів. Близько 300 допоміжних органів було створено головними органами за час існування ООН. Головні органи: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і Соціальна Рада, Рада по Опіці, Міжнародний Суд, Секретаріат. Хоча всі ці органи відносяться до однієї категорії головних органів, вони різні за своїм значенням і правовим положенням. Найбільш важливі Генеральна Асамблея і Рада Безпеки. Економічна і Соціальна Рада і Рада по Опіці працюють під керівництвом Генеральної Асамблеї, представляючи результати своєї діяльності на остаточне її затвердження.

Генеральна Асамблея є єдиним органом, у якому представлені всі держави-члени. Кожна з них має рівноправне положення незалежно від величини, і міжнародного значення. Генеральна Асамблея має широкі повноваження. Згідно ст. 10 Статуту ООН, вона може обговорювати будь-які питання, за винятком тих, котрі знаходяться на розгляді Ради Безпеки. Генеральна Асамблея є вищим органом ООН у забезпеченні міжнародного співробітництва держав в економічній, соціальній, культурній і гуманітарній областях. Вона заохочує прогресивний розвиток міжнародного права і його кодификацію (ст. 13). Генеральна Асамблея має ряд значних повноважень, пов'язаних із внутрішнім життям ООН: обирає непостійних членів Ради Безпеки, членів Економічної і Соціальної Ради, призначає Генерального секретаря (за рекомендацією Ради Безпеки), обирає разом з Радою Безпеки членів Міжнародного Суду, затверджує бюджет ООН і контролює фінансову діяльність Організації й ін.

Що ж стосується повноважень Генеральної Асамблеї з питань міжнародного миру і безпеки, то вони істотно обмежені на користь Ради Безпеки.

Рішення Генеральної Асамблеї по важливих питаннях приймаються більшістю в 2/3 присутніх і Асамблеї, що беруть участь у голосуванні членів. Ці питання включають: рекомендації у відношенні підтримки міжнародного миру і безпеки, бюджетні питання, прийом нових членів до Організацію й ін. Рішення з інших питань приймаються простою більшістю присутніх, що беруть участь у голосуванні.

Резолюції Генеральної Асамблеї носять характер рекомендацій. Рішення (резолюції), що стосуються організаційних, адміністративних і бюджетних питань, є обов'язковими.

Генеральна Асамблея має ряд допоміжних органів: Комісію міжнародного права. Комісію з роззброювання. Комітет з використання космічного простору в мирних цілях, Спеціальний комітет звітності про хід здійснення Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам і ін.

Рада Безпеки найважливіший орган ООН. На Раду Безпеки покладена головна відповідальність за підтримку міжнародного миру і безпеки (ст. 24). Вона може приймати рішення, обов'язкові для держав-членів (ст. 25).

Рада Безпеки визначає існування будь-якої погрози миру, будь-якого порушення миру чи акта агресії і робить рекомендації чи вирішує, які заходи варто почати для підтримки чи відновлення міжнародного миру і безпеки (ст. 39). Рада Безпеки має право приймати рішення про примусові заходи у відношенні держав, що порушили мир чи вчинили акти агресії; ці заходи можуть бути як не пов'язані з використанням збройних сил (повне чи часткове припинення економічних відносин, залізничних, морських, повітряних, поштових, телеграфних, радіо-, чи інших засобів повідомлення, розрив дипломатичних відносин - ст. 41), так і пов'язані з використанням збройних сил, тобто такі дії повітряними, морськими чи сухопутними силами, які виявляться необхідними для підтримки чи відновлення міжнародного миру і безпеки. Ці дії можуть включати демонстрації, блокаду й інші воєнні операції (ст. 42).

Застосування примусових заходів виняткова компетенція Ради Безпеки. Для застосування примусових заходів з використанням збройної сили держави-члени зобов'язуються надавати в розпорядження Ради Безпеки збройні сили (ст. 43).

Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОС) здійснює конкретні задачі в області міжнародного економічного і соціального співробітництва і працює під керівництвом Генеральної Асамблеї. ЕКОСОС проводить дослідження з питань економічного і соціального співробітництва, складає доповіді про результати досліджень і робить по зазначених питаннях рекомендації Генеральній Асамблеї і спеціалізованим установам. Вона уповноважена також готувати проекти міжнародних конвенцій для подання їх на затвердження Генеральній Асамблеї, скликати міжнародні конференції з питань, що входять у її компетенцію, координувати діяльність спеціалізованих установ, укладаючи з ними угоди про співробітництво.

Міжнародний Суд головний судовий орган ООН. Суд виконує дві функції: 1) розглядає суперечки між державами і 2) дає консультативні висновки по юридичних питаннях органам ООН і спеціалізованим установам.

Секретаріат складається з Генерального секретаря і допоміжного персоналу. Генеральний секретар призначається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки терміном на 5 років з можливістю призначення на новий термін у тому ж порядку. Генеральний секретар є головною адміністративною посадовою особою Організації, що здійснює керівництво роботою усього персоналу Секретаріату по обслуговуванню головних органів ООН.

Секретаріат здійснює технічне забезпечення роботи сесій всіх органів, опублікування і розсилання звітів, збереження архівів, видання офіційних документів Організації й інформаційних матеріалів. Він реєструє і видає міжнародні договори, що укладаються членами ООН.

Аналіз положень Статуту ООН свідчить про те, що ставлення її фундаторів у 1945 p. до проблеми роззброєння мало свої відмінності. Тоді роззброєнню не надавалося провідної ролі в досягненні головної мети: миру й безпеки. Це пояснювалося, мабуть тим, що на той час ще невідомо було про загрозу ядерної зброї, а сумний досвід Ліги Націй не давав підстав для оптимістичних надій щодо реальності ідеї роззброєння.

Тому якщо Статут Ліги Надій закликав до скорочення озброєнь. Статут ООН лише проголошував мету регулювання озброєнь.

Концепція міжнародної безпеки будувалася на ідеї колективних дій, у тому числі й воєнних, проти порушника миру. Стаття 43 Статуту зобов'язує всіх членів організації надавати Раді Безпеки на її вимогу збройні сили для підтримання міжнародного миру й безпеки. Стаття 45 зобов'язує тримати в стані негайної готовності контингенти національних військово-повітряних сил для спільних міжнародних примусових дій. Створювався Воєнна-Штабний Комітет як допоміжний орган Ради Безпеки дія підтримання міжнародного миру й безпеки і надання їй допомоги у використанні військ, командування ними, а також регулювання озброєнь і «можливого роззброєння» (ст. 47).

Статутом не передбачалося створення механізму контролю над озброєнням.

ООН відіграла значну роль у процесі деколонізації, її Діяльність у цьому напрямі можна чітко розділити на два етапи. В 1945-1960 pp., коли в ООН домінували колоніальні держави та їхні союзники, антиколоніальні дії організації істотно гальмувалися. Але вже тоді ООН стала форумом для окремих антиколоніальних виступів. На основі Статуту ООН (розділи XI, XII і XIII) була створена більш ефективна система міжнародної опіки над несамоврядними територіями. У ряді випадків ООН втручалася з метою припинення ворожнечі (Індонезія, Кашмір Палестина). Отже, ООН діяла як головна міжнародна антиколоніальна сила.

З прийняттям у 1960 р. Декларації про деколонізацію настав новий, більш активний період в антиколоніальній діяльності ООН. Була створена правова основа руху поневолених народів до незалежності. Найбільша заслуга ООН полягала в утвердженні нового порядку у світі, у встановленні справедливих відносин між метрополіями і колоніями, у сприянні економічному, соціальному, культурному й політичному розвиткові новоутворених незалежних держав. Молоді країни ставали повноправними членами Організації Об'єднаних Націй, що забезпечувало міжнародний захист їх національних інтересів.

Традиційно проблемами прав людини займалися національні, а не міжнародні структури. В Статуті Ліги Націй про права людини не йшлося, хоча у своїй діяльності Ліга приділяла певну увагу питанням нацменшин.

Крутий поворот до захисту прав людини відбувся в роки другої світової війни під впливом масових злочинів, скоєних фашистами. Права людини дедалі більше стають об'єктом міжнародної уваги.

У Статуті ООН проблема захисту прав людини згадується 7 разів. Про це мова йде в Преамбулі, ст. 1 (цілі і Принципи), ст. 13 (функції й повноваження Генеральної Асамблеї), ст. 55 (цілі економічного й соціального співробітництва), ст. 62 (функції й повноваження ЕКОСОР) та ст. 76 (цілі системи опіки).

У 1946 р. була створена Комісія з прав людини — головний орган ООН зі сприяння і захисту прав людини. Перед Комісією відразу ж постало завдання визначення основних прав і свобод. 10 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея ухвалила Загальну декларацію прав людини. За неї проголосувало 48 країн, ніхто не проголосував проти. 8 країн утрималося (6 східноєвропейських країн, Саудівська Аравія та Південна Африка). СРСР аргументував свою позицію тим, що Декларація не засуджувала фашизм і агресію, а також не містила розгорнутого тлумачення економічних і соціальних прав. Південна Африка вважала Декларацію нереалістичною, а Саудівська Аравія вбачала в Декларації відображення стандартів західної культури.

Хоч формально, як і всі резолюції Генеральної Асамблеї, цей документ не має юридичної сили, але фактично Декларація загальновизнана як обов'язкова для всіх. Це справді історичний документ, а день прийняття Декларації (10 грудня) відзначається у світі як День прав людини.

Оскільки одним із принципів ООН є невтручання у внутрішні справи держав, заходи міжнародних органів у сфері прав людини мали свої обмеження. Неурядові організації користувалися більшою свободою дій. Особливу активність у галузі забезпечення прав людини виявляли такі організації, як Міжнародна амністія. Міжнародна комісія юристів. Міжнародна ліга з прав людини. Міжнародна федерація з прав людини та ін.

Висновки

Можна виділити чотири основних напрямки діяльності ООН: 1) підтримка міжнародного миру і безпеки; 2) розвиток міжнародного співробітництва в соціально-економічній області й в області захисту прав людини; 3) боротьба з колоніалізмом, расизмом і апартеїдом; 4) кодификація і прогресивний розвиток міжнародного права.

Діяльність ООН за весь період її існування протікала в гострій політичній боротьбі. Діяльність ООН в області кодификації і прогресивного розвитку міжнародного права безпосередньо пов'язана з прийняттям Генеральною Асамблеєю чи скликуваними по її рішеннях конференціями ряду найважливіших міжнародно-правових актів. До їхнього числа відноситься Декларація про принципи міжнародного права, Пакти про права людини, конвенції по морському праву і т.д.

У діяльності ООН маються свої труднощі і недоліки. Так, в останні десятиліття в ООН розвивається діяльність в області економічного і науково-технічного співробітництва на шкоду діяльності в політичній області. Перед ООН як і раніше стоїть багато невирішених проблем, пов'язаних зі зміцненням миру і міжнародної безпеки, із припиненням гонки озброєнь і роззброюванням.