Моз України Первомайський медичний коледж Циклова методична комісія санітарно-гігієнічних дисциплін

Методична розробка

для організації СПРС

з теми:

Навчальна дисципліна: «Мікробіологія»

Спеціальність: №5.12010102 «Сестринська справа»

Курс: ІІ

Кількість годин: 2

Підготувала:

Кришньова М.В., викладач мікробіології,

вищої кваліфікаційної категорії

викладач-методист

Обговорено і затверджено

на засіданні методичної комісії

санітарно-гігієнічних дисциплін

протокол № ___ від «___»_______20__р

Голова ЦМК _________ М.В.Кришньова

М. Первомайськ

І. Актуальність теми:

Мікрофлора організму людини є результатом взаємного пристосування мікроорганізмів і макроорганізму в процесі еволюції. Більша частина бактерій постійної мікрофлори організму людини пристосувалась до життя у певних його відділах. Крім того, є мікроорганізми, що становлять непостійну (випадкову) мікрофлору.

Із розвитком вірусології і вдосконаленням вірусологічної техніки розширились уявлення про мікрофлору організму людини. Доведено, що не тільки відкриті порожнини, а й тканини людського організму заселені персистуючими вірусами, які виділяються у навколишнє середовище з молоком, слиною, мокротинням, потом, сечею, калом.

ІІ. Навчальні цілі:

В результаті самостійної роботи студенти повинні знати:

• Особливості мікрофлори різних органів та тканин

• Стерильні органи та тканини

• Значення нормальної мікрофлори

• Корекція нормальної мікрофлори і лікування хвороб

ІІІ. Матеріали доаудиторної самостійної роботи:

3.1 Основні базові знання, вміння, навички, необхідні для навчання теми ( міждисциплінарна інтеграція)

№ п/п	Дисципліни	Знати	Вміти
1.	Анатомія	Будову тіла людини,

3.2 Зміст теми.

Мікрофлора організму людини є результатом взаємного пристосування мікроорганізмів і макроорганізму в процесі еволюції. Більша частина бактерій постійної мікрофлори організму людини пристосувалась до життя у певних його відділах. Крім того, є мікроорганізми, що становлять непостійну (випадкову) мікрофлору.

Мікрофлора організму людини (автофлора) — це сукупність мікроорганізмів, які постійно перебувають в організмі здорової людини. Вона сформувалася в процесі еволюції і заселяє шкіру, слизові оболонки, а також порожнини тіла, що контактують з навколишнім середовищем. її маса становить 2,5—3 кг. До складу автофлори входить близько 500 видів бактерій, 50 видів вірусів, 20 видів найпростіших.

Внутрішнє середовище людського організму (кров, лімфа, спинномозкова рідина тощо) переважно не містить мікроорганізмів. Останнім часом було доведено, що тканини організму заселені персистуючими вірусами, які виділяються з молоком, слиною, мокротинням, потом, сечею, випорожненнями.

Нормальну мікрофлору людини поділяють на дві групи: облігатну нормальну мікрофлору — автохтонну, або резидептну (від лат. гезі-сієпз — той, що залишається на місці) — специфічну для певних біотопів організму і факультативну — транзиторну (від лат. ігапзі-Іиз — проходження) — занесену з інших біотопів даного організму (алохтонна) або із зовнішнього середовища (заносна).

Кількісний і видовий склад нормальної мікрофлори характеризується індивідуальною стабільністю і залежить від віку людини, статі, характеру харчування, мікрофлори навколишнього середовища, санітарно-гігієнічних навичок, вживання антимікробних лікувальних препаратів.

Значною мірою в однакових епітопах різних людей знаходяться однакові мікроби, але бувають деякі розбіжності. Мікроби легко передаються від однієї людини до іншої, тому спостерігається обмін мікрофлорою в закритих колективах шкіл, дитячих садків, казарм, лікарень. Вивчення індивідуальної мікрофлори має велике значен­ня для формування екіпажу експедицій (географічних, космічних), підводних човнів тощо.

Дитина, що розвивається в утробі здорової матері, стерильна. Але вже під час пологів вона контамінується (від лат. сопіатіпаііо — доторкання) вагінальною мікрофлорою матері. Після народження організм дитини продовжує заселятися мікрофлорою від матері, медичного персоналу, із оточуючого середовища. Формування мікрофлори дитини закінчується майже протягом першого тижня життя. З віком вона змінюється, але в загальних рисах залишається постійною.

Залежно від умов існування в організмі людини формуються різні асоціації мікроорганізмів.

Мікрофлора шкіри різноманітна і достатньо численна, особливо н місцях, захищених від світла і висихання (пахвинні ямки, промежина, між пальцями, в складках шкіри). Вважають, що загальна кількість мікробів шкіри становить від 100 млн до 1 млрд клітин (під одиниць до сотень тисяч на 1 см2).

Місця постійного перебування мікробів — це роговий шар шкіри, протоки сальних і потових залоз, устя волосяних мішечків. Кількість мікробів також збільшується біля природних отворів порожнин тіла. Живлення їх забезпечується виділеннями жирових і сальних залоз, відмерлими клітинами і продуктами розпаду.

До автохтонної мікрофлори належать: стафілококи, стрептоко­ки, дифтероїди, сардини, плісеневі гриби, дріжджі, бацили, гриби роду Сапсіісіа. У разі забруднення рук на їх шкірі виявляють також заносну мікрофлору: кишкову паличку, клостридії тощо. Умови для розвитку мікроорганізмів на шкірі несприятливі. На них згубно діють висихання, кисле середовище шкіри (рН 5,5), перекисні сполуки, злущування епітелію. Але бактерицидний стан шкіри залежить від загального стану здоров'я людини. Шкіра першою сигналізує про виникнення патології в організмі появою гнійно-запальних процесів.

Порушення санітарно-гігієнічного режиму, нормальних умов праці і побуту, травми шкіри нерідко призводять до виникнення гнійних захворювань шкіри, мікозів, а також ранових інфекцій.

Визначення мікрофлори шкіри має практичне значення. Кількісний і якісний склад мікрофлори шкіри вивчають перед операцією, у разі лікування антибіотиками, гормонами, під час променевої терапії. Мікрофлору шкіри рук обстежують у медичного персоналу, працівників дитячих закладів, їдалень, харчових підприємств.

Мікрофлора верхніх дихальних шляхів. Разом з повітрям людина вдихає велику кількість часточок пилу і мікробів, адсорбованих на них. Але завдяки адсорбційним властивостям слизу, війок епітелію часточки пилу затримуються в порожнині носа. Слизова оболонка виділяє лізоцим, муцин, містить секреторні антитіла. Ці речовини згубно діють на мікроби. Тому в повітрі, що видихає здорова людина, їх міститься в 200—500 разів менше, ніж у повітрі, що вдихає. До складу мікрофлори верхніх дихальних шляхів входять стафілококи, стрептококи, дифтероїди, нейсерії, капсульні грамнегативні бактерії, віруси (зокрема, аденовіруси). У частини людей, особливо у медичного персоналу, на слизовій оболонці носа іноді виявляють патогенний стафілокок, що вказує на носійство. Це може призвести до повітряно-крапельної передачі інфекції. Такі особи потребують санації (від лат. запаїіо — оздоровлення). Слизова оболонка гортані, трахеї, бронхів і альвеоли здорової людини не містять мікроорганізмів.

У разі ослаблення захисних сил організму (нестача вітамінів, виснаження, охолодження, дія радіації) мікроби, що знаходяться у верхніх дихальних шляхах, можуть спричинити гострі респіраторні хвороби: трахеїт, бронхіт, пневмонію, ангіну тощо.

Слизова оболонка носа продукує муцин і лізоцим, які мають захисну дію. У порожняні носа є й секреторні антитіла. Однак, незважаючи на це, мікрофлора порожнини носа відносно стала — гемолітичний, або носовий, мікрокок, непатогенні коринебактерії, стафілококи, стрептококи, сапрофітні грамнегативні диплококи, капсульні грамнегативні бактерії, Наеmophilus influenzae, протей та ін. Крім бактеріальної мікрофлори, у дихальних шляхах протягом тривалого часу можуть зберігатися, не спричиняючи патологічних процесів, багато вірусів, зокрема аденовіруси.

Мікрофлора порожнини рота — це складний природний динамічний біоценоз з резидентної та транзиторної мікрофлори. Незважаючи на бактерицидну дію слини (містить лізоцим, секреторні антитіла), у дорослих людей у порожнині рота виявляють більше ніж 300 видів мікроорганізмів (108—109 клітин в 1 см3 слини, співвідношення між аеробами й анаеробами становить 1:10). їх розмноженню сприяють слабколужне середовище слини, оптималь­на температура, достатня кількість вологи, поживних речовин. Уже іі перші дні життя у порожнині рота новонароджених виявляють різні види аеробних мікробів: стрептококи, в тому числі 8. заііуагі-из, нейсерії, актиноміцети, лактобактерії; після прорізування зубів з'являються анаеробні: бактероїди, бацили.

У порожнині рота дорослих людей також виявляють: пептококи (анаеробні грампозитивні коки), вейлонели (анаеробні грамнегативні коки), лептотрикси (грампозитивні палички), клостридії, фузобакте-рії, спірили, спірохети, вібріони, мікоплазми, дрібну ясенну амебу, ро­тові трихомонади, коринебактерії, актиноміцети, гриби роду Сапсіісіа.

Мікроорганізми порожнини рота беруть участь у розщепленні залишків їжі. При розщепленні вуглеводів виділяються органічні кислоти, які можуть сприяти розвитку карієсу зубів (патологічно­го процесу в твердих і м'яких тканинах зуба, що супроводжується запальними процесами і призводить до утворення дефекту у вигля­ді порожнини). Завдяки біохімічним процесам, які спричинюють мікроби, утворюється зубний наліт; 8. заііуагіиз, коринебактерії, актиноміцети зумовлюють утворення скупчень на поверхні зубів (зубні камені). Ці процеси також призводять до руйнування емалі зубів. Бактероїди нерідко спричинюють запалення м'яких тканин навколо зубів — пародонтоз; фузобактерії в асоціації зі спірохетами призводять до розвитку виразково-некротичного стоматиту Венса-на. Систематичний догляд за порожниною рота, регулярне чищення зубів дають змогу запобігти запальним процесам і карієсу зубів.

Стравохід у здорових людей зазвичай вільний від мікробів або містить їх дуже мало.

Мікрофлора шлунка містить порівняно мало мікробів (близько ЗО видів, 103 клітин в 1 см3 шлункового соку). Згубна дія кислого середовища шлункового соку (рН 0,9—2,0) є захисним бар'єром, що запобігає проникненню патогенних і умовно-патогенних мікробів в організм людини. У шлунку можуть бути кислотостійкі мікроби: дріжджі, сарцини, гриби, лактобактерії, стафілококи, стрептококи, кампілобактерії, гелікобактерії. Небезпечною є НеІісоЬасіег рііогі, що спричинює виразку і рак шлунка й дванадцятипалої кишки. Разом з їжею і водою в організм людини можуть проникати збудники дизентерії, черевного тифу, холери та інші, які найчастіше гинуть у кислому середовищі шлункового соку. Уразі зниження кислотності шлункового соку його бар'єрна функція послаблюється, що призводить до зараження макроорганізму.

Мікрофлора дванадцятипалої і тонкої кишки нечисленна (103— 105 клітин в 1 см3 кишкового соку) і досить однорідна: лактобак­терії, ентерококи, біфідобактерії. Співвідношення між аеробною і анаеробною мікрофлорою становить 1:100. їх розмноженню пе­решкоджають кишкова перистальтика, жовч, секрети кишкового соку, секреторні антитіла. Але у разі порушення функції печінки, підшлункової залози, імунодефіцитного стану, ураження слизо­вої оболонки кишок унаслідок радіаційного опромінення розвива­ється синдром надлишкової колонізації тонкої кишки: у ній різ­ко збільшується концентрація бактерій і за кількісним і видовим складом вона стає аналогічною до мікрофлори товстої кишки. Це призводить до порушення функцій (у тому числі всмоктувальної) тонкої кишки.

Мікрофлора товстої кишки найбільш численна і різноманітна (400—500 видів, 1012—1013 клітин в 1 г калу, що становить 35—50 % калу). Співвідношення між аеробною і анаеробною мікрофлорою 1:1000. Загальна маса її становить близько 1,5 кг. Розвитку мікро­флори сприяє рН середовища, оптимальна температура, достатня кількість поживних речовин, а також те, що стінки товстої кишки не виділяють секрети.

Травний тракт новонародженої дитини стерильний (у меконії, тобто первородному калі плоду, мікроби відсутні). Формування мікрофлори починається із вживанням їжі. Під впливом грудного молока формується специфічна мікрофлора, що складається з мо­лочнокислих бактерій (біфідобактерії, лактобактерії). На 3-ю—5-у добу життя з'являються кишкова паличка (Е. соїі), ентерококи. Під час переходу на змішане вигодовування кількість мікробів швидко зростає. Основну масу складають біфідобактерії, лактобактерії, кло-стридії, бактероїди, фузобактерії, пептострептококи, а також гри­би, найпростіші, мікоплазми, актиноміцети, віруси.

Деякі мікроорганізми товстої кишки у разі надмірного вживан­ня антибіотиків здатні спричинити тяжкі хвороби. Так, Сіозігісііит сНШсіІе зумовлює псевдомембранозний коліт, а Васіегоіаез іга^іііз у дітей спричинює діарею, у дорослих — рак прямої кишки.

Оскільки ешерихії (Е. соїі) й інші бактерії групи кишкової палички (БГКП) постійно й у великій кількості виділяються з випорожненнями в навколишнє середовище, то виявлення їх на об'єктах довкілля є показником фекального забруднення. Така мікрофлора називається сапітарно-показниковою. Разом із санітарно-показниковою у хворих виділяється й патогенна мікрофлора, що призводить до фекально-оральної передачі ін­фекції.

I. I. Мечникoв розглядав деякі види бактерій кишок як шкідливі, що спричинюють хронічні отруєння. Як метод боротьби з шкідливою мікрофлорою він запропонував введення в кишки молочно- кислих паличок (болгарська бактерія), що мають антагоністичні властивості.

У кишках живе багато ентеровірусів, які тривалий час залишаються у здорових людей у латентному стані. За несприятливих умов вони в асоціації з деякими видами бактерій зумовлюють виникнення найрізноманітніших щодо клінічного перебігу захворювань.

Мікрофлора сечостатевих органів нечисленна, але за видовим складом різноманітна. Нирки, сечовивідні канальні, сеча в сечово­му міхурі стерильні. У нижній частині сечівника трапляються ас-порогенні анаероби: стафілококи, пептококи, бактероїди, корине­бактерії, фузобактерії та ін. На шкірі і слизових оболонках статевих органів виявляються фузобактерії, стафілококи, мікоплазми, а та­кож мікобактерії смегми, які за морфологічними ознаками подібні до мікобактерій туберкульозу, та сапрофітні трепонеми, що морфо­логічно схожі на збудника сифілісу.

У чоловіків у передній частині сечовипускного каналу знаходяться стафілококи, непатогенні коринебактерії, грамнегативні непатогенні бактерії. На зовнішніх статевих органах, а також у сечі у чоловіків і жінок трапляються Мусоbacterium smegmatis, мікоплазми.

Сечовипускний канал жінок звичайно стерильний; інколи у ньому може бути невелика кількість непатогенних коків.

Мікрофлора піхви у дівчаток формується в перші 4—5 діб після народження. Вона містить переважно стафілококи, стрептококи, ен­терококи, коринебактерії і невелику кількість молочнокислих бак­терій. Ця мікрофлора зумовлює слаболужну реакцію у піхві, тому дівчатка можуть легко заражатися збудниками венеричних хвороб побутовим шляхом (через рушник, білизну, губку).

Після настання статевої зрілості під впливом гормонів мікрофло­ра змінюється. Переважно розвиваються лактобацили (їх 7 видів): 52,5 % із них припадає на ЬасіюЬасіПив асісіоріїііиз (паличку До-дерлайна), яка виробляє молочну кислоту, інші лактобацили крім кислоти продукують пероксид водню. Кисле середовище піхви (рН 4,0—4,2) і наявність пероксиду водню у здорових жінок є бар'єром для патогенної мікрофлори. Порожнина матки, фалопієві труби мі­кробів не містять.

Під час менструального циклу вміст піхви ста’ лужним, що сприя’ розвиткові кокової мікрофлори. У період статевого життя мікрофлора піхви змінюється, з'являється багато мікроорганізмів, внесених із зовні.

Загальна кількість лактобацил у здорових жінок становить 106— 1()к клітин в 1 см3 вагінального секрету. При бактеріальному вагінозі запаленні слизової оболонки вагіни (від лат. иадіпа — піхва) кількість лактобацил зменшується до 10і клітин в 1 см3 і менше, рН середовища підвищується, зростає кількість облігатних анаеробів, коків, гарднерел.

Розрізняють 4 ступеня чистоти піхви:

I ступінь: реакція середовища кисла, багато паличок Додерлайна, є невелика кількість клітин плоского епітелію.

II ступінь: реакція середовища слабокисла, окрім паличок До­дерлайна і плоского епітелію виявляється невелика кількість коків іі інших мікробів.

ПІ ступінь: реакція середовища нейтральна або слаболужна, мало паличок Додерлайна, виявляються переважно коки, ба­гато лейкоцитів.

IV ступінь.: реакція середовища лужна, відсутні або одиничні палички Додерлайна, велика кількість лейкоцитів, стафі­лококів, стрептококів, можуть бути бактероїди, стрептобактерії.

Ступінь чистоти піхви тісно пов'язаний із захворюваннями ста­тевих органів жінки. Відновленню нормальної мікрофлори сприяє вагітність, і навпаки, штучне переривання вагітності порушує мі­крофлору. Цим пояснюється те, що після штучного переривання ва­гітності розвиваються запальні процеси статевих органів, що часто призводить до безпліддя.

Бактерії піхви мають антагоністичні властивості, що відіграє захисну роль, однак ці властивості можуть порушуватись при шкідливій дії лікарських засобів (антибіотики, сульфаніламідні препарати, етакридину лактат, осарсол, калію перманганат та ін.), до яких молочнокислі бактерії більш чутливі, ніж інша мікрофлора.

Мікрофлора кон'юнктиви ока незначна. Сльози містять лізо­цим, який згубно діє на мікроби. На кон'юнктиві інколи виявляють коринебактерії ксерози (морфологічно схожі на збудника дифтерії), стафілококи, пневмококи.

При ослабленні імунітету, порушенні зору, гіповітамінозах мікроорганізми, oо звичайно живуть на кон'юнктиві, можуть стати відносно патогенними й спричиняти різні захворювання (кон'юнктивіт, блефарит та інші процеси).

Кількісний і якісний склад мікрофлори кон'юнктиви залежить від ступеня бактерицидності слізної рідини, в якій є фермент лізоцим і секреторний імуноглобулін А.

Значення нормальної мікрофлори організму людини. Нормаль­на мікрофлора — це симбіоз мікроорганізмів із макроорганізмом, який існує як єдина цілісна екологічна система. Видовий склад і стан мікрофлори залежить від макроорганізму; в свою чергу мікро­організми суттєво впливають на стан здоров'я макроорганізму.

Ці взаємовідносини проявляються так:

1. Нормальна мікрофлора, колонізуючи шкіру, слизові оболон­ки, заселяючи порожнини тіла, запобігає заселенню її екзо­генною мікрофлорою, конкуруючи з нею за місця прикріплен­ня і джерела живлення.

2. Представники нормальної мікрофлори перебувають у стані антагонізму з патогенною мікрофлорою. Ще 1.1. Мечников ви­сунув ідею про вживання в їжу молочнокислих продуктів для пригнічення розвитку в кишках гнилісних бактерій.

3. Представники нормальної кишкової мікрофлори беруть участь у детоксикації речовин метаболізму. Високий вміст бі-фідобактерій і лактобактерій запобігає канцерогенезу.

4. Нормальна мікрофлора стимулює розвиток лімфоїдної ткани­ни макроорганізму, що сприяє формуванню імунної системи. У дослідах на стерильних тваринах (гнотобіонтах) було дове­дено, що у них слабше розвинена лімфоїдна тканина, менша маса внутрішніх органів, менший об'єм крові, менше води у тканинах і антитіл у сироватці крові порівняно з контрольни­ми тваринами. Гнотобіонти гинули від контакту з тими мікро­організмами, до яких контрольні тварини зовсім не чутливі.

5. Нормальна мікрофлора травного тракту бере участь у пере­травленні їжі. її метаболічну роль можна зіставити з метабо­лічною активністю печінки.

6. Деякі представники нормальної мікрофлори синтезують віта­міни К, Е, РР, групи В і забезпечують ними макроорганізм.

Але представники нормальної мікрофлори не завжди приносять користь. У разі зниження природної резистентності макроорганіз­му, особливо під впливом іонізуючої радіації, практично всі пред ставники нормальної мікрофлори, за винятком біфідобактерій, можуть спричинити різні ендогенні інфекції, найчастіше — гнійно-запальні процеси різної локалізації: ангіну, менінгіт, цистит, отит, сепсис, апендицит, абсцес тощо.

Унаслідок кількісного і видового порушення нормальної мікро­флори виникає дисбактеріоз. Причини його виникнення різнома­нітні: стрес, нераціональна медикаментозна терапія (антибіотики, гормональні препарати, імунодепрєсанти), хірургічні втручання, під­вищені дози радіаційного опромінення (часто дисбактеріоз виникає у лікарів-рентгенологів), екологічні чинники (забруднення довкілля промисловими викидами). Всі ці фактори призводять до ослаблення імунного стану організму людини. Розвитку дисбактеріозу у дітей сприяють травми під час пологів, штучне вигодовування, хвороби (глистяні інвазії, гострі і хронічні інфекційні та неінфекційні хворо­би). Порушення нормальної мікрофлори призводить до того, що кіль­кість мікроорганізмів резидентної мікрофлори зменшується, а деякі види взагалі зникають, натомість розмножується умовно-патогенна мікрофлора: стафілококи, протей, стрептококи, синьогнійна палич­ка, гриби роду Сапсіісіа (спричинюють особливо небезпечний вид дис­бактеріозу — кандидоз), гемолітичні ешерихії та ін.

Дисбактеріоз — гостра медична проблема. Його виявляють у ЗО % дітей першого року життя і більше ніж у 50 % дорослого на­селення. Внаслідок розвитку дисбактеріозу знижується резистент­ність макроорганізму. Найчастіше дисбактеріоз проявляється в ки­шечнику і на шкірі, але може проявитися і в інших біотопах.

При кишковому дисбактеріозі порушується перетравлення їжі, синтез вітамінів, погіршується всмоктування їжі, іонів металів, ві­тамінів, а це, в свою чергу, призводить до гіповітамінозу, анемії, ін­токсикації, порушення нервової системи, виникнення алергійних реакцій організму, схильності до остеопорозу.

При шкірному дисбактеріозі розвивається запалення шкіри. У дітеіі першого року життя дисбактеріоз проявляється пліснявкою та запрілостями.

Корекція нормальної мікрофлори і лікування хвороб, що ви­никли внаслідок дисбактеріозу, складні і тривалі. Краще починати ирофілак гику дисбактеріозу до народження дитини. Вагітна жінка монпіша отримувати повноцінне харчування, вести здоровий спо-сії) і.пгія, не вживати, по можливості, антибактеріальні препара­ти. Крім піт, за 3 4 тиж до пологів у вагітної жінки рекоменду­ють виділяти з кишечнику штам біфідобактерій. Через 2 год після народження дптипії цей штам уводять дитині через рот у кількості 109 мікробних клітин. Колонізація кишечнику дитини материн­ськими штамами біфідобактерій запобігає його колонізації умовно-патогенною мікрофлорою. Особливо це важливо для дітей, які на­роджуються шляхом кесаревого розтину. Для оздоровлення піхви вагітної використовують автоштами біфідобактерій жінки або пре­парат "Жлемик", який містить живі культури деяких видів лакто-бактерій. Під час народження дитина ковтає їх разом із навколо­плідними водами.

Для лікування хвороб, що виникли внаслідок дисбактеріозу, у дітей і дорослих крім медикаментозного використовують немедика-ментозне лікування: дієтичні добавки, пробіотики (еубіотики), пре-біотики, донорські штами біфідобактерій, лактобактерій, продукти функціонального харчування.

Дієтичні добавки — це вітаміни, мінерали, протеїни, ферменти.

Пробіотики (еубіотики) — це ліофілізовані (висушені) ліку­вальні препарати, що містять живу культуру мікробів — представни­ків нормальної мікрофлори: колібактерин, біфідумбактерин, лакто-бактерин, біфікол. їх випускають у вигляді порошків або пігулок.

Пребіотики — це компоненти харчових продуктів, частіше низь­комолекулярні моносахариди (інулін, рафіноза), які є субстратом для розвитку біфідо- і лактобактерій. їх містять: цибуля, часник, грудне і коров'яче молоко, кукурудза, квасоля, горох, вівсяна крупа.

Донорські штами біфідо- і лактобактерій виділяють у здоро­вих близьких родичів хворого і вводять йому через рот або у вигля­ді клізми. Рекомендуються людям похилого віку, а також тим, хто протягом тривалого часу лікувався антибіотиками, гормональними препаратами, отримав великі дози радіаційного опромінення (у тому числі учасникам Чорнобильської аварії).

Продукти функціонального харчування — це харчові продук­ти, до складу яких входять живі мікроорганізми та їх метаболіти: йогурти, біфідокефір, ацидофільне молоко, кумис та ін.