Вірш про бенкет16
У лісі гуляємо – весело, солодко нам!
Навкруг роззираюсь, у далеч дивлюся безкраю.
Квіток міріади породжують запах і цвіт,
Ген вежі рядком стрімко в небо зринають.
Багацько у лісі дерев, перехресні гілки;
В озерці глибокім лящі й коропи легко грають.
Мов каменем з пращі, хтось влучив у горніх птахів,
А хтось на вудилищі рибу смачну витягає.
Захоплене схвалення чути між друзів моїх,
Всі люди – мов колії дві, у думках одностайні!
Ріка перед нами; міняємось чистим вином,
Зубів забіліли рядки – ми розкуто співаєм.
На цитрі звичайній мотив чарівний виграють,
Звук цитри сумирний за вітром пливе, розвівається.
На цьому бенкеті чи ж можна журитись мені?
Шкода тільки: Мужа зі Східного Поля17 немає.
У розпалі учта; згадаю відлюдника я;
Ми згодні: самітне життя – то солодощі раю!
Я можу довіритись нині лиш струнам сімом:
Душевному другові серце своє надсилаю.
Естетичні погляди Жуань Цзі та Цзі Кана. На обох поетів великий вплив справила філософія Чжуан-цзи, а саме його прагнення до звільнення особистості на духовному рівні. Так, перу Жуань Цзі належать праці “Осягнення вчення Чжуан-цзи” («达庄论») та “Коментарі до вчення Лао-цзи” («通老论»). Знаменно, що Жуань Цзі та Цзі Кан втілили у поезії та й у власному житті ці та інші принципи.
Філософські ідеї Жуань Цзі та Цзі Кана виникли як продовження філософії Ван Бі (王弼), зокрема його ідеї небуття (无, воно – першооснова світу). Взагалі, характерна риса філософії того періоду, зумовлена розвитком “учення про таємниче”, – її “перевершеність” (超越性): це і “вихід” тіла із форми, і “перехід” душі за межі людського життя – тобто рух усього сущого від обмеженого (有限) до необмеженого (无限). Якщо поняття “небуття” (无), пропаговане Ван Бі, допомагало осягнути глибокий і таємничий світ, то Жуань Цзі та Цзі Кан зробили цей світ реальним – як вільну сферу власного духовного досвіду. Отже, їхні естетичні погляди загалом продовжують естетику Чжуан-цзи, проте в самому “вченні про таємниче” вони успадкували теорію Ван Бі.
У філософії Жуань Цзі та Цзі Кана виділяють 4 категорії: 清 чистота, 神 дух, 远 далекий (далеч) та 逸 втеча (відлюдництво). Розгляньмо кожну з них окремо.
清 чистота. Саме “вчення про таємниче” характеризувало себе як “чиста філософія” (清的哲学), наголошуючи на “чистому житті людини” (清的人生). У творчості Жуань Цзі та Цзі Кана часто зустрічаються словосполучення: 清风чистий вітер, 清波чисті хвилі, 清商осінній вітер, 清原чиста рівнина, 清霄чисте небо тощо. Жуань Цзі казав: 道真信可娱，清洁存精神。Якщо справді пізнати дао, то можна радіти; у чистому й вищому існує дух. Як бачимо, людина прагнула до чистоти (清) духа (神), тобто – звільнитися від усього мирського й досягнути власної чистої сутності. Вищенаведені слова Жуань Цзі якраз і поєднують категорії “чистота” (清) та “дух” (神). Його поема “Ода чистому духові” («清神赋») описує те, як через очищення серця й духу (心神) здобути “перевершення”, спокій, вищу чистоту, свободу.
Категорія 神дух протиставляється формі (形) як тілу художнього твору. До того ж, ця категорія тісно пов’язана з “чистотою” (тоді як “чистота” і “форма” протистоять одна одній), оскільки “чистота” означає перевершення форми, вихід за її межі. Проте ці ідеї не зовсім яскраво виявилися в літературі цього періоду – їх поява стала помітною аж після доби Тан.
Категорію 远 далекий (далеч) можна пояснити так: 体清神远 тіло чисте, дух далеко (із поеми Цзі Кана “Ода цитрі”, «琴赋»), адже осягнення таємничого і глибинного світу можливе лише після повного “очищення”. Отже, категорія “далечі” відносить людину в далекий світ, відсторонений від емоційного та чуттєвого. Знаменно, що тогочасний літературний критик Чжун Жун (钟嵘, бл.468 – бл.518) у праці “Категорії віршів” («诗品») поезію Цзі Кана характеризує так: 托喻清远，良有鉴裁。За допомогою алегорії [він передає] чисте й далеке, це добре можна відрізнити. Творчість же Жуань Цзі змальовується таким чином: 言在耳目之内，情寄八荒之表。Мова – у вухах і в очах, почуття передані через степи у восьми напрямках світу18; 使人忘其鄙近，自致远大。Через [його поезію] люди забувають, що близько і що далеко, вони самі досягають / отримують далеке.
Категорія 远 далекий (далеч) передбачає вихід за межі реального світу і тому сутнісно пов’язана з категорією 逸 відлюдництво. Ще Чжуан-цзи називав своє вчення “філософією відлюдництва” (逸的哲学), тому можна сказати, що це – перша і основна характерна риса всієї китайської філософії. Пізніше з цією категорією гармонійно поєднався південно-китайський чань-буддизм (禅宗), для якого центральним є медитування у повній тиші –усамітнення на лоні природи було важливою умовою для досягнення просвітлення. До речі, у баченні Цзі Кана пристановище в житті (у цьому він наслідує Чжуан-цзи) полягає в тому, щоб вирватися з безлічі обмежень і через відлюдництво віднайти вільний світ (放逸). Важливу характерну рису естетичної категорії “відлюдництва” (逸) можна означити так: 出于意表 вихід за межі зовнішності (зовнішнього вигляду). Думка, виражена в художньому творі, і є певним “звільненням духа” (逸气) – це своєрідний вихід за межі мирського, в духовний світ. Отже, можна сказати, що в літературі Вей-Цзінь та наступного періоду Південних і Північних династій (420-581) саме Жуань Цзі та Цзі Кан найяскравіше віддзеркалили цей далекий і таємничий світ у власній творчості.
Отже, підсумуємо вищесказане:
свої ідеї Жуань Цзі та Цзі Кан запозичили в Чжуан-цзи, успадкувавши філософію Ван Бі у категоріях “перевершення, вихід, перехід за межі чогось” (越), а також небуття (无);
вони опиралися на категорію природності (自然), акцентуючи на бажаннях серця (心); цими бажаннями, однак, зовсім не є емоційні чи корисливі бажання, а лише прагнення до чистоти (清) власної душі, природності натури;
Жуань Цзі та Цзі Кан пропагували свободу (自由) власної душі та духу (神), що означало повернення до природності духу.
Го Пу (郭璞, 276-324) жив на рубежі епох Західна та Східна Цзінь. За останньої служив певний час у війську, а потім був літописцем при імператорському дворі. Вбитий чиновниками внаслідок змови. Го Пу був відомий як учена й талановита людина; знався на п’яти першоелементах (五行), астрології та ворожінні.
Писав вірші (诗) і оди (赋). До нашого часу дійшло понад 20 віршів, і серед них – 14 поезій циклу “Мандрівка до небожителів” («游仙诗»). Для поета вірші юсянь були своєрідним намаганням через містику й фантастичний світ виразити себе, свої прагнення та душевні пориви. Го Пу також вважається зачинателем “віршів про таємниче” (玄言诗).