2. Національні інтереси та національна безпека держави.
Геополітика держави на міжнародній арені розробляється та здійснюється правлячою елітою на основі свого розуміння національних інтересів. Під інтересом зазвичай розуміють прагнення, зацікавленість у чомусь. Категорії «національні інтереси» та «державні інтереси» не є на 100% синонімічними. У їх використанні слід бути достатньо обережним, так само як і у визначенні їх сутності. Справа у тому, що так звані державні інтереси, які нерідко нав’язуються суспільству, можуть виявитись інтересами найсильнішої політичної партії, управлінської еліти або навіть вузького правлячого угруповання в державі. І ці інтереси, які в такому випадку відстоюють потреби домінуючої олігархії, і видаватимуться за державні інтереси.
Що ж до інтересів національних, то сама сутність даного поняття є дискусійною. Якщо вести мову про інтереси нації як національно-етнічної спільноти, то в межах кожної з них присутнє соціально-економічне розшарування, а інтереси окремих соціальних груп можуть не співпадати (найчастіше всенародне єднання буває лише в ситуації зовнішньої загрози). Навіть у моноетнічних унітарних державах інтереси населення окремих регіонів диференціюються, у випадках поліетнічних федерацій така різниця може досягати значних масштабів. Історичний досвід свідчить, що в багатонаціональних державах інтереси окремих етнічних спільнот будуть суттєво відрізнятись від інтересів титульних націй, а тому під національними інтересами слід розуміти тільки ті, які стосуються усього населення даної держави.
Національні інтереси – це насущні визначальні потреби всього суспільства країни в розвитку державної політики. Ці потреби (інтереси) можуть бути політичними, економічними, військовими, культурними та ін. Реалізація цих інтересів є необхідною для збереження суверенітету, безпеки держави та її прогресивного розвитку, забезпечення достойного майбутнього.
Базові, універсальні національні інтереси відображені у 10 загальних принципах міжнародного права.
Загальними є принципи, що втілюють найпоширеніші норми поведінки суб’єктів і охоплюють широкий спектр міжнародних відносин. Вони базуються на природних законах поведінки, які складались в суспільних відносинах протягом століть.
Найбільш чітко загальні принципи міжнародних відносин сформульовані в Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі (підписали 35 європейських і північноамериканських держав в Хельсінкі в 1975 р.). Вони також відомі під назвою „10 принципів”: (жирним шрифтом виділені принципи, задекларовані ООН)
суверенна рівність, поважання прав, притаманних суверенітету;
Незастосування сили або погроз силою;
непорушність кордонів;
територіальна цілісність держав;
Мирне врегулювання спорів;
невтручання у внутрішні справи інших держав;
поважання прав людини і основних свобод (свободи слова, свобода думки, совісті, релігії, переконань);
рівноправність і право народів на самовизначення;
співробітництво між державами;
сумлінне виконання міжнародно-правових обов’язків.
До «нормальних» національних інтересів держави слід віднести нарощування її геополітичного потенціалу (політичного, військового, економічного, науково-технічного), розширення сфери впливу, забезпечення прогресивного розвитку суспільства, розвиток культури, підвищення рівня безпеки та добробуту населення, його якості.
Крім того, в кожної держави є свої унікальні (специфічні) національні інтереси, що визначаються специфікою її географічного положення, внутрішньою соціально-економічною та політичною ситуацією, позиціями країн у світовій економіці, національно-культурними та цивілізаційними особливостями тощо. Особливе значення мають географічні та економічні фактори. Зі зміною в часі визначальних факторів еволюціонують і унікальні національні інтереси держави. Ті з них, які відповідають нормам міжнародного права, можна визнати абсолютно «законними». Ряд світових вчених та практиків у сфері геополітики дотримуються думки, що «законними» є будь-які національні інтереси, які будучи спрямованими за межі держави при цьому не порушують національних інтересів інших держав.
При розробці державної геополітики можна виокремити поточні та довгострокові (перспективні) національні інтереси. Саме довгострокові національні інтереси повинні максимально враховуватися при розробці геостратегії держави на міжнародній арені. Довгострокові цілі фактично формують стратегію розвитку держави, їх реалізація вимагає пошуку союзників, передбачає вироблення компромісів тощо. Життєво важливі інтереси держави повинні захищатись усіма можливими засобами – політичними, дипломатичними, економічними, а у разі крайньої необхідності – і військовими.
Одним із провідних національних інтересів вважається захист національної (або державної) безпеки. Національну безпеку можна уявити собі як систему, в якій безперервно відбуваються процеси взаємодії інтересів особистості, суспільства, держави і загроз цим інтересам (внутрішніх та зовнішніх). Національна безпека може бути визначена також як характер – стан політичних інститутів, що забезпечують ефективну діяльність з підтримання оптимальних умов існування і розвитку особистості та суспільства.
Узагальнюючи різні підходи, під національною безпекою розумітимемо стан державної політичної системи, за якого забезпечується її ефективне функціонування, сталий розвиток та здатність до саморегуляції в умовах впливу зовнішніх і внутрішніх чинників.
У багатьох зарубіжних та вітчизняних джерелах основними суб’єктами національної безпеки вважають: особистість (її права і свободи), суспільство (матеріальні і духовні цінності), державу (її конституційний устрій, суверенітет, територіальну цілісність). Заявляти про пріоритет безпеки та інтересів особистості та суспільства над державними інтересами буде вірно з точки зору теорії, але не зовсім –з точки зору практики. Адже істинним завданням геополітики держави на міжнародній арені є забезпечення інтересів і безпеки насамперед держави як політичного організму.
Питання національної безпеки є надзвичайно об’ємним. Слід мати на увазі, що складовими національної безпеки є: військова, політична, економічна, енергетична, інформаційна, екологічна, демографічна тощо.