Закон пропозиції

Сталий причинно-наслідковий зв'язок між ціною та обсягом товарів (послуг), який товаровиробник здатний поставити на ринок, виражається законом пропозиції.

Закон пропозиції – чим вища ціна (за інших однакових умов), тим більше товару за такою ціною товаровиробники готові запропонувати на ринок упродовж певного проміжку часу, і навпаки, чим нижча ціна, тим менше товарів виробник бажатиме і зможе поставити на ринок.

Нецінові фактори впливу на пропозицію

• Технологічний прогрес: застосування нових технологій дозволяє зменшити собівартість одиниці продукції.

• Зміна цін на ресурси: зростання цін на ресурси (за інших однакових умов) призводить до збільшення витрат на виробництво, зростання собівартості одиниці продукції, що змушує підприємця скорочувати пропозицію свого товару.

• Зміна цін на спорідненні товари: якщо ціна на споріднений товар спадає, то попит на нього зростає, за попитом зростає пропозиція, а пропозиція на наш товар буде спадати.

• Зміни у бюджетно-податковій політиці: у випадку зростання ставки оподаткування, то при інших однакових умовах пропозиція зменшиться (крива SS зміститься ліворуч), а якщо зростатимуть трансферти бізнесу, то пропозиція збільшиться (крива SS зміститься праворуч).

• Очікування підприємців: оптимістичні прогнози сприятимуть зростанню пропозиції, а песимістичні – падінню.

58.86Потреби й економічні ресурси: їх сутність та класифікація. Потреба - це необхідність для людини таких умов, що забезпечують її існування і самозабезпечення. Отже економічні потреби — це потреби в економічних благах.

Розрізняють:метеріальні блага (товари та послуги сфери матеріального виробництва).

• нематеріальні блага (нематеріальне виробницвто).

• споживчі блага (товари та послгу призначені для безпосереднього задоволення людських потреб).

• виробничі блага (товари та послуги, призначені для виробництва споживчих благ).теперішні блага,майбутні блага (товари та послуги, якими економічні суб'єкти зможуть скористуватися у майбутньому).

Класифікація економічних потреб:

1. за характером виникнення:первинні(базові), пов'язання з самим існуванням людини: їжа, одяг, безпека, житло.вторинн, виникнення та зміна яких зумовлена розвитком цивілізації(одяг, техніка).

2. за засобами задоволення:матеріальні,нематеріальні(духовні потреби)

3. за нагальністю задоволення:

   • першочергові,другорядні(предмети розкоші)

4. за можливостями задоволення:

   • насичені, мають чітку межу і можливість повного задоволення

   • невгамовні(не мають меж насиченя)за участю у відтворювальному процесі:виробничі,невиробничі

5. за суб'єктами вияву:

   • Особисті,колективні, групові,суспільні

6. за кількісною визначеністю та мірою реалізації:

   • абсолютні(перспективні потреби)дійсні(суспільна норма для певного періоду)платоспроможні,фактичні(задовольняються наявними товарами та послугамиЗакон зростання потреб.

Закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттеві звязки між виробництвом і досягнутим рівнем задоволення потреб людей, розвиток яких (зв'язків) сприяє появі нових потреб та засобів їх задоволення.

Потреби стимулюють виробництво і навпаки, такий зв'язок розвиває технології, можливості, тому виникають нові методи задоволення потреб.

59. Причини циклічного розвитку економіки. Фази класичного ділового циклу. Причини циклічних коливань економічного розвитку економісти різних часів пояснювали з різних позицій. Розглянемо де­які з теорій циклів.

Монетарна теорія (Н. Хоутрі та ін.) пояснює цикли розширенням (експансією) і згортанням банківського кре­диту. Збільшення пропозиції грошей і прискорення швид­кості їхнього обороту стимулює сукупний попит, а він, у свою чергу, зумовлює розвиток обсягів національного виробницт­ва, обсягів реалізації та зростання цін, і навпаки, згортання кредиту (пропозиції грошей) спричиняє протилежну тен­денцію — зменшення обсягів виробництва тощо.

Інноваційна теорія (Й. Шумпетер, Е. Хансен та ін.) пояснює цикли використанням у виробництві важливих нововведень, таких як залізниці, авіаційні лінії, сучасні си­стеми супутникового зв'язку тощо.

Вона акцентує увагу на величезному значенні техноло­гічних змін, нововведень та відкриттів.

Теорія недоспоживання вбачає причину криз у над­мірному заощаджуванні доходів. Якщо заощадження не перетворяться на інвестиції, то збільшення їх спричиняти­ме скорочення споживання. Частина споживчих товарів не буде реалізована, зменшення доходів тих, хто виробляє предмети споживання, призведе до скорочення попиту на засо­би виробництва для виготовлення предметів споживання і, відповідно, доходів тих, хто ці засоби виробництва вироб­ляє. Останні зменшать попит на засоби виробництва, що використовуються для виготовлення засобів виробництва задля створення предметів споживання. Прихильники цієї теорії вважають, що спокій на ринку споживчих товарів є запорукою безкризового розвитку.

Теорії перенагромадження (Ф. Хайєк, Л. Мізес та ін.) вважають причиною криз надмірне, а не недостатнє інвес­тування.

Психологічні теорії (А. Пігу, Дж. М. Кейнс та ін.) ви­ходять з того, що песимістичні й оптимістичні очікування впливають на ділову активність не меншою мірою, ніж відсоткова ставка і грошовий потік. Ці теорії не мають са­мостійного значення, оскільки психологічні чинники впли­вають на цикл опосередковано через економічну поведін­ку. Схильність до заощаджень, споживання та інвестуван­ня справді має дуже важливе значення для стану економіч­ної системи. Люди оптимістично налаштовані в період роз­ширення кредиту і песимістично — у періоди його згор­тання.

Таке розмаїття теорій (а їх понад 200) пояснюється тим, що економічні коливання суттєво відрізняються в різних країнах, у різні історичні періоди та в межах одного істо­ричного періоду за тривалістю, періодичністю і причинами, що їх породжують.

Економічний цикл (цикл ділової активності) - послідовність піднесень і сподівань економічної активності протягом певного періоду, це рух суспльного виробництва від одного кризового явища до іншого, який постійно повторюється.

Схема ділового циклу

Коротко охарактеризуємо кожну із фаз ділового циклу:

• Ознаки економічної кризи:

  • перевиробництво товарів стосовно платоспроможно­го попиту на них;

  • значне скорочення обсягів виробництва;

  • падіння цін;

  • дефіцит вільних грошових коштів, необхідних для платежів;

  • біржовий крах і банкрутство підприємців;

  • зростання безробіття;

  • зниження рівня заробітної плати;

  • спад рівня прибутку;

  • масове знищення товарів, устаткування тощо;

  • дезорганізація кредитної системи.

• Депресія:

  • застій виробництва;

  • низький рівень цін;

  • незначний обсяг торгівлі;

  • невисока ставка позичкового відсотка;

  • ліквідація товарного надлишку.

• Пожвавлення:

  • розширення обсягів виробництва до маштабів докризового рівня;

  • зростання цін;

  • підвищення прибутку;

  • зростання зайнятості;

  • пожвавлення торгівлі;

  • посилення оптимістичних очікувань (сподівань).

• Піднесення:

  • перевищення максимального обсягу виробництва до-кризового рівня;

  • швидке зростання зайнятості;

  • підвищення заробітної плати й інших видів доходів;

  • кредитна експансія;

  • штучне стимулювання сукупного попиту, зумовлене очікуваннями торговців на зростання цін та їхнім бажан­ням купити більше товарів за нижчими цінами;

  • розширення пропозиції, яка з часом перевищує по­пит і готує нову кризу.

62. Визначення заробітної плати в умовах функціонування ринку праці. Розуміння сутності заробітної плати та закону, який її відображає, не охоплює всього різноманіття її змісту. Для розуміння сутності важливим є один із аспектів праці – ставка заробітної плати, яка є ціною, що її сплачую роботодавець найманому працівникові за функціональне використання його праці.

Окрім ставки, заробітна плата формується на підставі багатьох різних за своїм функціональним призначенням складових. Співвідношення цих елементів утворює структуру заробітної плати, яка охоплює: основну та додаткову зарплату, а також види винагород, що входять до кожної зі складових. [4, 378]

Основні форми заробітної плати в ринковій економіці – погодинна та відрядна, або поштучна – мають різні комбінації та модифікації.

Погодинна форма заробітної плати встановлює розмір винагороди залежно від відпрацьованого часу. При застосуванні такої форми оплати роботодавець та працівник досягають домовленості щодо обсягу робіт і виконуваних функцій. І тільки за умови їх виконання працівник одержує оплату за тарифом.

У розвинених країнах погодинною формою оплати охоплено 75% всіх працюючих. [1, 350-351]

Погодина форма функціонує як погодинно-нормативна (оплата за відпрацьований час за виконання нормативних робіт, які періодично розглядаються) та погодинно-преміальна (оплата за відпрацьований час та додаткова виплата премій за економію витрат, досконаліші форми організації праці тощо) [4, 378].

Відрядна, або поштучна заробітна плата формується залежно від обсягу випущеної продукції й розраховується за поштучними розцінками.

Сутність інтенсивності праці робітника оцінюють нормами виробітку продукції за певний час, або за нормами часу, необхідного на виготовлення одиниці або партії продукції.

Ефективне використання відрядної форми оплати передбачає здійснення ретельних розрахунків технічно обґрунтованих норм виробітку (часу), організації видавання нарядів працівникам і приймання від них виготовленої продукції. Це потребує значних витрат, тому ця форма оплати праці поступово витісняється більш прогресивними.

У сучасних умовах застосовуються преміальні системи. Показники преміювання, умови і розмір премій встановлюється залежно від виробничо – економічних завдань підприємства і кон’юктури. При цьому шкали преміювань можуть бути найрізноманітнішими: пропорційними, прогресивними, регресивними, ступеневими тощо.

64. Сутність та структура економічної системи.

Економі́чна систе́ма — сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованої на виробництво, обмін, розподіл, споживання товарів і послуг, на регулювання економічної діяльності.

Економічна система - це форма організації економіки, господарський механізм, завдання якого полягає в тому, щоб знаходити шляхи і методи ефективного використання обмежених виробничих ресурсів. Функціонує економічна система з допомогою таких економічних інститутів, як власність, грошова система, урядові органи, податки, гроші, доход, планування, виробництво, прибуток тощо. Таким чином, економічна система трактується як комплекс економічних інститутів, набір яких приблизно однаковий у будь-якій системі.

Господарська діяльність в економічній системі завжди виявляється організованою, скоординованою тим чи іншим чином, тому економічна система має складну структуру, яка утворюється в процесі взаємодії окремих елементів, якими є:

• продуктивні сили,

• техніко-економічні та організаційно-економічні відносини,

• виробничі відносини або відносини економічної власності,

• господарський механізм.

65. Економічний закон попиту. Детермінанти попиту.

Попит — це форма вираженння потреби в життєвих засобах, що визначається певною кількістю товарів і послуг, які споживачі можуть придбати за цінами, що склалися на ринку, та наявністю коштів.

Рух попиту об'єктивно регулюється законом попиту. Він відображує причинно-наслідковий зв'язок між зміною ціни і зміною величини попиту, який має зворотний характер: підвищення ціни зумовлює зменшення попиту, зниження ціни — його зростання.

У законі попиту виявляється суперечність між ціною і платоспроможністю, точніше — між ціною та існуючою на цей час величиною платоспроможного попиту населення.

Якщо ціна зросла, то за незмінного платоспроможного попиту населення зменшуються можливості здійснення покупок, причому не в номінальному грошовому, а в натуральному вираженні.

Наприклад, замість 5 кг певного харчового продукту покупець зможе придбати тільки 3—4 кг або змушений буде купувати дешевший замінювач звичайного для нього продукту (замість вищого сорту чаю купувати нижчий, замість кави — чай).

Засобом розв'язання цієї суперечності є зменшення попиту на товари, ціна на які зросла. Протилежна ситуація спостерігається при зниженні ціни. Споживач має можливість придбати ті товари, які раніше були недоступні для нього через низьку купівельну спроможність. У цьому випадку зростає попит на дорожчі товари.

Існують різні форми вияву закону попиту. Серед них відзначимо таку форму вияву, як ефект заміщення. Він полягає у переміщенні попиту на дешевший товар — замінювач.

Інша форма вияву закону попиту — ефект доходу — спостерігається тоді, коли відбулося зниження ціни. Це зумовлює появу у споживача вільної суми грошей, яка може бути спрямована на придбання додаткових життєвих засобів.

Найважливіший фактор впливу на попит – ціна на одиницю товару. Функція попиту може бути виражена рівнянням: QD = f(P) де QD – обсяг попиту, або кількість одиниць товару, яка може бути придбана покупцем; Р – ціна одиниці товару. Крім ціни на попит впливають й інші, нецінові фактори. До нецінових факторів (детермінантів) попиту можна віднести наступні:

• доходи споживачів;

• місткість ринку;

• ціни і доступність споріднених товарів (товарів-субститутів);

• ціни і доступність доповнюючих товарів (товарів-комплементів);

• смаки і уподобання;

• сподівання щодо майбутніх економічних умов;

• особливі фактори (погода і т. ін.).

Попит може бути функцією всіх цих факторів: QD = f(P, P1S, PnS, P1C, PmC, I, Z, W, N, B…), де QD – обсяг попиту на товар; Р – ціна товару; І – доход; PS – ціна товару-субституту; PC – ціна комплементарного блага; Z – смаки і уподобання; W – об‘єктивні умови споживання; N – очікування споживача; В – інші фактори.

66.Кейнсіанський та монетарний підходи до економічної ролі держави в ринковій економіці. Монетаризм — теорія, яка пропонує відмову від активного втручання держави в економіку і приписує грошовій масі, що перебуває в обігу, роль визначального фактора у формуванні економічної кон'юнктури, розвитку виробництва і зміні обсягів валового національного продукту (ВНП).

Проведення грошово-кредитної політики передбачає зв'язок між інструментами грошово-кредитної політики та її цілями. Цілі ділять на кінцеві (економічне зростання, повна зайнятість, стабільність цін) та проміжні (процентна ставка, грошова маса, валютний курс).

Гнучка грошово-кредитна політика – політика центрального банку, за якої проміжною ціллю є фіксація процентних ставок на певному рівні.

За гнучкої грошово-кредитної політики підвищення попиту на гроші супроводжується зростанням їх пропозиції. І навпаки, скорочення попиту веде до зменшення пропозиції грошей, оскільки центральний банк регулює пропозицію грошей таким чином, щоб підтримати процентну ставку на фіксованому рівні.

Жорстка грошово-кредитна політика спрямована на фіксацію або підтримку стабільного обсягу грошової маси в економіці.

Пропозиція грошей регулюється центральним банком за допомогою інструментів прямого та непрямого впливу. До прямих інструментів грошово-кредитної політики належать: ліміти кредитування для окремих банків; пряме регулювання процентної ставки; ліміти на обсяг кредитів. До непрямих інструментів належать: операції на ринку цінних паперів; зміна облікової процентної ставки; зміна вимог до рівня обов'язкових резервів.

Прямі інструменти грошово-кредитної політики використовуються в країнах, що розвиваються, інструменти непрямого регулювання – в індустріальне розвинених країнах.

Операції на відкритому ринку – це купівля центральним банком державних цінних паперів на фінансових ринках і продаж їх комерційним банкам, фірмам та населенню. Створені банківські резерви становлять основу подальшої кредитної мультиплікації грошей. Продаж цінних паперів вилучає ліквідні кошти з економіки.

Операції на відкритому ринку є основним інструментом грошово-кредитної політики.

Облікова процентна ставка – це ставка процента, під яку центральний банк кредитує комерційні банки. Ринок, на якому центральний банк надає позики комерційним банкам, має назву «дисконтне вікно». Позики центрального банку відіграють захисну роль – надаються для підтримки обов'язкових резервів комерційних банків та підтримки ліквідності банків в умовах кризи.

Згідно з цим підходом монетаристського передатного механізму, зростання пропозиції грошей безпосередньо підвищує сукупний попит і таким чином впливає на зростання номінального обсягу виробництва. Оскільки економіка перебуває в умовах повної зайнятості ресурсів, зростання номінального обсягу виробництва відбувається за рахунок підвищення рівня цін.

Сучасне розуміння механізму грошової трансмісії містить широкий діапазон каналів впливу грошово-кредитної політики на економічну систему. Найважливіші з них: ефект процентних ставок, ефект валютного курсу, ефект багатства.

Ефект процентних ставок. Зміна процентних ставок впливає на всі планові компоненти витрат, як інвестиційні (інвестиції фірм), так і неінвестиційні (державні закупки). Збільшення цих витрат призводить до підвищення інвестиційного та споживчого попиту і отже, до зростання сукупного попиту і сукупної пропозиції в економіці.

Ефект валютного курсу. Зміна пропозиції грошей і процентних ставок впливають на динаміку обмінного курсу національної валюти. Зростання пропозиції грошей і відповідне падіння процентних ставок зменшують попит на національні гроші. Зниження валютного курсу сприяє зростанню експорту і зменшенню імпорту, що збільшує попит з боку чистого експорту і стимулює, зростання обсягу виробництва.

Ефект багатства. Цей ефект пов'язаний із впливом процентної ставки на ціну акцій та облігацій. Зменшення ставки проценту збільшує вартість цінних паперів.

63.67.Типи та види власності, їх взаємодія.

Поняття «власність» використовують у двох значеннях: економічному та юридичному.

З економічного погляду власність - це виробничі відносини між суб'єктами відносин з приводу об'єктів (земля, засоби виробництва, знання, інформація, робоча сила тощо). Такий підхід дає змогу встановити:

• хто з членів суспільства розпоряджається чинниками виробництва, тобто має економічну владу;

• як здійснюється поєднання робочої сили із засобами виробництва;

• хто і які отримує доходи від господарської діяльності.

Розвинені країни у своїй практичній діяльності користуються системою прав власності, розробленою англійським юристом А. Оноре, яка містить такі елементи:

1. Право володіння.

2. Право користування.

3. Право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ).

4. Право на доход (право володіння результатами використання благ).

5. Право суверена на капітальну вартість (право на використання, споживання, зміну чи знищення блага).

6. Право на безпеку (право на захист від експропріації або від пошкодження чинниками навколишнього середовища).

7. Право на передачу благ у спадок.

8. Право на безстроковість володіння благом.

9. Заборона щодо використання блага недозволеним способом.

10. Право на відповідальність (можливість використання блага як сплати боргу).

11. «Зворотний» характер прав власності, тобто повернення переданих кому-небудь правочинностей після закінчення строку угоди або достроково - у випадку порушення її умов тощо.

Отже, між власністю як економічною та юридичною категоріями, незважаючи на відмінність між ними, існує тісна взаємодія і взаємозв'язок.

Індивідуальна власність означає, що фізична особа (суб'єкт) є власником певного об'єкта власності (засобів виробництва, нерухомих речей домашнього вжитку, одягу, робочої сили тощо). Якщо об'єкт власності використовується для задоволення особистих потреб, така власність є особистою.

У разі використання об'єктів власності з метою отримання певного доходу або вигоди власність характеризується як індивідуально-приватна.

Якщо об'єкти власності використовуються їх власниками без залучення найманої робочої сили, це - приватно-трудова власність, а з її залученням - приватно-нетрудова власність.

Об'єкти індивідуальної власності за бажанням їх власника можуть використовуватися як для особистого використання (привласнення), так і для передачі іншим суб'єктам (у тимчасову оренду або для використання споживних вартостей певного блага).

Колективна власність - це соціальне (колективне) утворення, яке вступає в економічні відносини від імені певного товариства, в якому об'єднані кілька або багато суб'єктів.

Партнерська власність є об'єднанням чинників виробництва, фізичних та юридичних осіб з метою спільної господарської діяльності, в якій кожний учасник є власником певної частки капіталу.

Акціонерна (корпоративна) власність заснована на володінні акціонерним капіталом, розподіленим на певну кількість акцій. її особливістю є поєднання рис індивідуальної і колективної форм власності.

Важливе місце в економічних системах країн із ринковою економікою посідають кооперативні форми господарювання. У світі налічується близько 800 тис. кооперативних організацій понад 120 різновидів, які діють у різних сферах і об'єднують понад 765 млн. осіб (якщо врахувати, що сім'я складається у середньому з чотирьох осіб, то з діяльністю кооперативних організацій пов'язано більше ніж 40 % населення Землі). В Європейському економічному співтоваристві близько 46 % населення є членами різних видів кооперативів, у скандинавських країнах - понад 50 %, у США та Японії - близько 30 %. Така популярність кооперативних організацій серед широких верств населення зумовлена їх соціально-економічною природою та специфікою кооперативу як форми господарювання.

Суспільна власність - вид власності, майно і нерухомість, які на противагу до приватної власності належать групі осіб (громаді) або державі.

Комуністичне суспільство будується на основі суспільної власності на засоби виробництва.

Право суспільної власності - сукупність закріплених законом правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері володіння, розпорядження та користування об’єктами права суспільної власності.

69.Бюджетний дефіцит та державний борг. Причини виникнення та джерела покриття Бюджетний дефіцит – це перевищення видатків бюджету над його доходами.

Його види:

• Структурний дефіцит бюджету – це дефіцит, який є результатом дискреційної політики (встановлення ставок оподаткування, виплати на соціальне забезпечення, розмір оборонних видатків).

• Наочно-реальний - При цьому виді дефіциту його обсяг дорівнює загальним доходам від федеральних податків за вирахуванням на державні закупівлі та трансфертні платежі. (т.п. - це фінансові ресурси, що передаються з бюджету центрального уряду до бюджетів місцевого самоврядування )

• Циклічний дефіцит бюджету – це дефіцит, який є результатом циклічного падіння виробництва (скорочення національного доходу та обсягу виробництва). Вираховується як різниця між наочно-реальним і структурним дефіцитами бюджетів.

Причини бюджетного дефіциту бувають різні. Це і економічний спад; і зростання граничних витрат суспільного виробництва; невиправдано великі соціальні програми; збільшення державних витрат (напр, у у військовий час), скорочення податків з метою стимулювання економіки (без відповідного коректування держвидатків), значний оборот «тіньового» капіталу. Останнім часом бюджетний дефіциит перетворив в регулярне, стабільне економічне явище в країнах із розвитою ринковою економікою. Дефіцит, може виступати потужним стимулом економіки, оскільки залучення великих грошових сум на позичковому ринку для фінансування державних видатків «збуджує» ділову активність приватного капіталу. Але водночас бюджетний дефіцит значно посилює напругу на ринку позичкових капіталів, викликає зростання позичкового відсотка, перешкоджає зниженню високих процентних ставок, що веде до негативного ефекту у валютній області, скорочення виробництва на експорт, збільшення пасивності торгового балансу і негативних наслідків на ринку праці. Є чотири основні заходи боротьби із бюджетним дефіцитом:

• скорочення бюджетних витрат;

• пошук джерел додаткових доходів;

• випуск (емісія) незабезпечених грошей з метою використання для фінансування державних витрат;

• позика грошей у банків, господарських організацій, громадян, інших держав, іноземних та міжнародних фінансових організацій.

70. Проблеми економічного вибору в різних