9. Австрії: мистецтво повсякденного життя.

Австрія — країна, що славиться прекрасною музичною спадщиною. Видатні європейські композитори XVIII—XIX ст. належали до славетної Віденської школи, а завдяки творчості Й. ІІІтрауса Відень, було названо всесвітньою столицею вальсу.

Крім того, Австрія відома так званими віденськими меблями. Технологія їхнього виробництва була започаткована австрійським міністром М. Тонетом. Гнуті стільці та крісла-качалки, легкі бюро ти секретери, розраховані на попит представників середнього класу, нині є кращими взірцями європейської вишуканості і класикою меблевого дизайну.

Легендарний Відень, столиця Австрії,— одна з найкрасивіших столиць світу, де завжди панувала романтична атмосфера, яку породжує багата історія міста, краса старовинних маєтків і соборів.

У повсякденному житті мешканців Відня в усі часи велике значення надавалося архітекту рі будинків та ошатності їх інтер’єру. Особливу увагу австрійці приділяли облаштуванню інтер’єру рідної домівки: виробам зі скла, декорованим емаллю, меблям, порцеляні. У XVIII ст. із розквітом порцелянової мануфактури великої популярності набула дрібна пластика. Унаслідок цього стало розвиватися виробництво фігурок із порцеляни, легка пластичність якої дозволяла створювати різноманітні форми й надавати особливої витонченості виробам. Статуетки зображували придворний світ тієї епохи і слугували окрасою приміщень та святкових столів.

Значним попитом у віденської аристократії користувалися «годинники в рамі» — картини із зображенням міського або сільського краєвиду, обов’язково з вежею, у яку вмонтовували годинниковий механізм.

У XVIII — XIX ст. важливим предметом інтер’єру міських осель став клавесин, уміння грати на якому було обов’язковим для заможних городян.

Як правило, багато декорований клавесин був такою ж окрасою оселі,

Як і гарні меблі, серед яких особливо популярними в австрійців були крісло--гойдалка та гнуті стільці, які й дотепер мають назву «віденських». Винайдення у XIX ст. та заснування виробництва недорогих, але вишуканих гнутих меблів належить столяреві Міхаелю Тонету. Чудовий дизайн багатьох виробів майстра визнаний поза часом. Його меблі швидкі і завоювали ринки Європи та інших країн світу.

Віденська музична школа

Центром розвитку класичного напряму в європейському музичному мистецтві стала столиця Австрії — Відень. Із ним пов’язана творчість найвидатніших композиторів того часу (зокрема Й. Гайдна, В. А. Моцарта, Л. Бетховена), їхні здобутки в європейському музичному мистецтві були названі «віденською класичною школою».

Підґрунтям творчості композиторів віденської школи був художній досвід відомих представників музичної культури епохи бароко: А. Вівальді, Д. Скарлатті, Дж.-Б. Перголезе (Італія), Ж.-Ф. Рамо (Франція), Г. Ф. Генделя, Й. С. Баха (Німеччина).

Твори представників віденської класичної школи відрізняються лаконічною чіткою формою, пропорційністю елементів музичної структури, виразністю тем і багатством художніх прийомів. Симфонії, сонати, концерти віденських класиків є взірцями чистої музики, яка не потребує обов’язкового театралізованого або хореографічного супроводу. Це вишукана музика для слухання, сповнена гармонії та підвищеної емоційності.

Попри загальну єдність художніх принципів музичного мистецтва епохи класицизму кожен із представників віденської школи мав неповторну індивідуальність: Гайдну, Бетховену ближчою була царина інструментальної музики, а Моцарт рівною мірою виявив себе як в оперному, так і в інструментальному жанрах. Образна сфера музики Гайдна більше тяжіла до народножанрових та жартівливих мотивів, Бетховена — до героїчних, а у творах Моцарта втілені відтінки ліричного переживання.

Йозеф Гайдн. Цього австрійського композитора називають «батьком симфонії». Він створив понад сто симфоній, яким були притаманні життєрадісність, жартівливість, звернення до народних мотивів. Велику увагу композитор приділяв концертам, камерним ансамблям і духовній музиці. При цьому у творчій спадщині митця — не лише інструментальна музика, але й опери, ораторії.

Симфонічним творам Гайдна властива настільки яскрава образність, що слухачі самі (без участі автора) придумували їм назви: «Військова» (№ 100), «Аллілуйа!» (№ ЗО), «Прощальна» (№ 45).

Вольфганг Амадей Моцарт, Цей видатний австрійськії композитор — один із засновників виконавського мистецтва на фортепіано й основоположник жанру класичного концерту для сольного інструмента з оркестром. Митцеві належать двадцять сім концертів для фортепіано з оркестром і сім — для скрипки з оркестром. Найбільшими досягненнями Моцарта вважаються його прекрасні опери, у яких він показав себе як видатний музикант і талановитий драматург.

Творчість Моцарта відкрила широкі перспективи для розвитку різних типів опери: ліричної і соціально-викривальної комедії («Весілля Фігаро»), музичної драми («Дон Жуан»), філософської опери -казки («Чарівна флейта»).

Творам Моцарта притаманні багатство мелодизму, пропорційність музичних конструкцій, класична ясність форм, поєднаних із глибокою емоційністю.

Музика Моцарта посідає особливе місце у віденській класичній школі. Геніальний композитор лишив по собі багату творчу спадщину — понад 600 музичних творів, якими досі захоплюється світ.

Танцювальна стихія Йогана Штрауса

Йоган Штраус увійшов в історію європейського музичного мистецтва як майстер танцювально-побутової музики й оперети. У його творчості віденський вальс досягнув класичної вершини свого розпитку (композитора иазивали «королем вальсу»), Штраус буй майстром, який підніс танці свого часу до ріння симфонії, наповнивши їх захопливим змістом, оркестровим блиском та чарівністю. Відомим є вислів Р. Вагнера про композитора: «Він музична голова Європи».

ИІтраус створив понад 500 творів концертно-побутового характеру (вальси, польки, кадрилі, мазурки, марші, галопи), близько 50 із них він написав разом із братами.

Цінність творчості Й. Штрауса полягає в піднесенні жанрів так званої «легкої» музики на високий художній рівень. Звернення до народної пісенно-танцювальної ритмоінтонації і практики побутового музикування визначило національний характер його творчості. Сучасники називали вальси Штрауса «патріотичними піснями без слів». Мелодії його кращих вальсів («Казки Віденського лісу», «На чудовому блакитному Дунаї» та ін.) набували в Австрії статусу народних. У царині танцювальної музики Штраус розвинув традиції своїх попередників — Шуберта, Лаккера, Вебера.

Що ви знаєте про творчий шлях композитора?

Вальси Штрауса — романтично натхненні танцювальні поеми, що передають різні відтінки душевних настроїв. Вони мають різні програмні заголовки. Штраус розвинув форму віденського вальсу, збагатив його мелодикою, гармонією, інструменталістикою.

19