Азбука кирилиця

Букви	Значення	Назва	Число	Транслит	МФА
	А а	азъ	1	a	[a]
	Б б	бѹкы		b	[b]
	В в	вѣдѣ	2	v	[v]
	Г г	глаголи	3	g	[g]
	Д д	добро	4	d	[d]
	Є є	ѥсть	5	(j)e	[(j)ɛ]
	Ж ж	живѣте		ž, zh	[ʓ]
	Ѕ ѕ / Ꙃ ꙃ	ѕѣло	6	dz	[d͡ʑ]
	З з / Ꙁ ꙁ	землꙗ	7	z	[z], [ʑ]
	И и	иже	8	i	[i]
	І і / Ї ї	и/ижеи	10	i, I	[i]
	К к	како	20	k	[k]
	Л л	людиѥ	30	l	[l], [ʎ]
	М м	мыслете	40	m	[m]
	Н н	нашь	50	n	[n], [ɲ]
	О о	онъ	70	o	[o]
	П п	покои	80	p	[p]
	Р р	рьци	100	r	[r], [rʲ]
	С с	слово	200	s	[s], [ɕ]
	Т т	тврьдо	300	t	[t]
	Ѹ оу / h h	ѹкъ		u	[u]
	Ф ф	фрьтъ	500	f	[f]
	Х х	хѣръ	600	x	[x]
	Ѡ ѡ	отъ	800	ō, w	[oː]
	Ц ц	ци	900	c	[t͡ɕ]
	Ч ч	чрьвь	90	č, ch	[ʧ]
	Ш ш	ша		š, sh	[ʆ]
	Щ щ	шта		št, sht	[ʆtʲ]
	Ъ ъ	ѥръ		ŭ, u:	[ʊ]
	Ы ы	ѥры		y	[ɨ]
	Ь ь	ѥрь		е	[е]
	Ѣ ѣ	hть		ě	[æ]
	Ю ю	ц.-сл. — ю, ст.-сл. условн. — йотированный ѹкъ		ju	ju
	ıa			ja	ja
	Ѥ ѥ	ц.-сл. — ѥ, ст.-сл. условн. — йотированный есть		je	[jɛ]
	Ѧ ѧ	ц.-сл. — ѧсъ, ст.-сл. условн. — юсъ малый		ę, ẽ	[ɛ̃]
	Ѩ ѩ	ц.-сл. — ѩсъ, ст.-сл. условн. — йотированный юсъ малый		ję, jẽ	[jɛ̃]
	Ѫ ѫ	ц.-сл. — ѫсъ, ст.-сл. — юсъ большой		ǫ, õ	[ɔ̃]
	Ѭ ѭ	ц.-сл. — ѭсъ, ст.-сл. условн. — йотированный юсъ большой		jǫ, jõ	[jɔ̃]
	Ѯ ѯ	кси	60	ks	[ks]
	Ѱ ѱ	пси	700	ps	[ps]
	Ѳ ѳ	фита	9	θ, th, T, F	[t]/[θ]/[f]
	Ѵ ѵ	ижица	400	ü	[ɪ], [y]
	Ћ ћ^1	ћрьвь, дервь, ћѣрвь		đ, dj	[ʤ], [dj]
	Ѿ ѿ	отъ		ot	[ot]
	Ҁ ҁ²	ко́ппа	90

Лекція 2. Історична фонетика. Фонетичні процеси праслов’янської епохи

План

1. Коротка характеристика праслов’янської фонетичної системи найдавнішого періоду.

2. Голосні, їхня якість і часокількість.

3. Приголосні проривні, фрикативні, сонорні.

4. Можливі сполуки приголосних.

Література

а) основна:

Леута О.І. Старослов’янська мова: Підручник. – К., 2001. – С. 27-45.

Майборода А.В. Старослов’янська мова. – К., 1975.

Моренець В.В. Старослов’янська мова. Історична фонетика. – К., 1973.

Станівський М.Ф. Старослов’янська мова. – К., 1983.

Хабургаєв Г.А. Старославянский язык. – М., 1974. – С. 20-55.

Леута О.І., Гончаров В.І. Старослов’янська мова.Збірник вправ і практичних завдань. – К.: ВШ, 2004.

Юсип-Якимович Ю.В., Шимко О.В. Старослов’янська мова: Навч. Посібник. Модульний курс. – К.: Знання, 2009.

Слов’янські мови утворилися внаслідок розпаду праслов’янської мови-основи. Це означає, що всі слов’янські мови успадкували ту мовну систему, у тому числі й фонетичну, яка сформувалася в пр.-сл. мові на час її розпаду. Оскільки генетично вона (звукова система) є спільною для всіх слов’янських мов, то її можна вважати спільнослов’янською.

Склалася спільнослов’янська звукова система в процесі розвитку праслов’янської мови під впливом своєрідних тенденцій, що діяли в рп.-сл. епоху, а отже, вона суттєво відрізнялася від звукової системи спільнослов’янської мови початкового періоду її існування.

У свою чергу праслов’янська мова сформувалася на основі одного чи декількох діалектів індоєвропейської мови-основи, а тому в період свого утворення (ранній етап) мала мовну систему, близьку до систем балтійських, германських, італійських, давньогрецьких діалектів.

Зіставляючи спільнослов’янські звуки, які постали внаслідок праслов’янських мовних змін з відповідними звуками інших індоєвропейських мов, можна встановити систему фонем, що характеризували те індоєвропейські діалекти, з яких утворилася праслов’янська мовна єдність.

Спільнослов’янський мовний період поділяють на такі етапи: