3.3 Алгоритмізація процесу декомпозиції

Незважаючи на можливості, надані зміною моделей та інтерактивністю, може настати момент, коли експерт визнає, що його компе­тентності недостатньо для подальшого аналізу певного фрагмента й варто звернутися до експерта вищої кваліфікації. Власне кажучи, причина складності такого типу – неінформованість ("неуцтво"), яку можна подолати за допомогою інформації, розосередженої по різних експертах і джерелах. Випадок, коли декомпозиція закінчується еле­ментарними фрагментами на всіх гілках дерева, найпростіший. Не має значення, один чи декілька експертів довели аналіз до кінця, а важливо, що це можливо; отже, первісна складність спричинена не стільки браком інформації, скільки великою розмірністю проб­леми.

У дійсно складних випадках одержання цілком завершеної деком­позиції має не тільки радувати, але й насторожувати: чи не пов'я­зана реальна складність із пропущеною гілкою дерева, яку експерти вважали несуттєвою? Про небезпеку неповноти аналізу слід пам'я­тати завжди. Один зі способів (він не дає повної гарантії, але іноді корисний) – пропонувати експертам не тільки знаходити доказ на користь розглянутого проекту, але й обов'язково зазначати можливі негативні наслідки. Зокрема, у класифікатор виходів (кінцевих продуктів) будь-якої системи крім корисних продуктів обов'язково потрібно включати відходи.

Якщо неможливо довести декомпозицію до одержання елемен­тарного фрагмента, що або евристично констатовано експертом на ранніх стадіях аналізу, або виявляється у вигляді "затягування" ана­лізу вздовж якоїсь гілки, то це не негативний, а також позитивний результат. Хоча при цьому складність не зникає цілком, але її сфера звужується, виявляється й локалізується її істинна причина. Знання про те, чого саме ми не знаємо, можливо, не менш важливе, ніж саме позитивне знання. Щоправда, навколо таких результатів часто вини­кає атмосфера неприйняття. Навіть фізики, говорячи: "Негативний результат – теж результат", частіше бажають просто втішити колег-невдах. Так було на початку XX ст. з "ультрафіолетовою катастро­фою" до виникнення квантової механіки; схожа ситуація тепер скла­лася з поясненням природи кульової блискавки. Однак якщо в науці складність через нерозуміння розцінюють як тимчасово непереборне й припустиме явище, то в управлінні (тобто ділових, адміністратив­них, політичних питаннях) його часто сприймають як неприйнятний варіант, який призводить до неприпустимого зволікання з прийнят­тям рішення. Чи не тому саме в управлінні нерідко приймають ін­туїтивні та вольові рішення? І чи не внаслідок негативного (у ці­лому) досвіду таких рішень останнім часом спостерігається швидке зближення способу мислення керівників і вчених, підвищення ролі наукових методів в управлінні?

Отже, якщо розглядати аналіз як спосіб подолання складності, то повне зведення складного до простого можливе лише в разі склад­ності через неінформованість; у разі складності через нерозуміння аналіз не ліквідує складності, проте локалізує її, дає змогу визначи­ти, яких саме даних бракує. Тому (з певною натяжкою) можна ска­зати, що метод декомпозиції не дає нових знань, а лише "витягає" знання з експертів, структурує й організує їх, оголюючи можливу недостачу знань у вигляді "дірок" у цій структурі. Річ у тім, що в дійсності нове знання – це не тільки виявлення недостачі конк­ретних знань (раніше нам було відомо, чого саме ми не знали), але й інакше скомбіновані фрагменти старих знань.

Рисунок 3.2 – Алгоритмізація процесу декомпозиції

Навіть у такій ґрунтовно регламентованій докумен­тами сфері, як робота міністерства, для формулювання глобальної мети очолюваної ним галузі потрібно кілька разів уточнювати й узго­джувати її, перш ніж вона стане об'єктом аналізу. Це стосується не тільки формулювань мети, але й визначення будь-якого вислову, який потрібно аналізувати. Від правильності вибору об'єкта аналізу залежить, чи дійсно ми будемо робити те, що потрібно.

Блок 2. Цей блок визначає, навіщо потрібно те, що ми будемо робити. Цільова система – та, в інтересах якої виконують аналіз. Знову зазначимо, що неможливо більш формально визначити цільо­ву систему, тому що багато чого залежить від конкретних умов.

Блок 3. Цей блок містить набір фреймових моделей і рекомен­довані правила їх перебору чи звертання до експерта з проханням самому визначити черговий фрейм.

Блок 4. Експерт будує змістовну модель, за якою буде зроблено декомпозицію, на основі вивчення цільової системи. Дуже корисни­ми для цього можуть бути різні класифікатори в певних областях знань, а також інформація, зібрана в довідниках і спеціальних енци­клопедіях.

Блоки 5—10 було достатньо пояснено раніше.

Блок 11. Остаточний результат аналізу оформлюють у вигляді дерева, кінцеві фрагменти гілок якого – або елементарні фрагменти, або ті, які експерт визнав складними, але які не можна далі розкла­дати. Причини такої складності можуть критись або в обмеженості знань експерта чи групи експертів (складність через нерозуміння), або в тім, що потрібні знання існують, але їх іще не об'єднано в по­яснювальні моделі (складність через нерозуміння), або в принципо­вому браку потрібних знань (складність через незнання).

Отже, один зі способів спрощення складного – метод декомпози­ції – полягає в розкладенні складного цілого на все дрібниші (та про­стіші) частини. Компромісу між простотою та повнотою при цьому досягають за допомогою понять істотності, елементарності, поступо­вої деталізації моделей та ітеративності.