31. Держава, сутнысть, історичны типи та функції

Основними функціями держави

а) внутрішні:

- господарсько-організаторська та господарсько-стимулююча - створення умов для розвитку виробництва на основі визнання і захисту різних форм власності на засоби виробництва;

- гуманістична - забезпечення, охорона і захист основних прав людини;

- соціальна - охорона і відновлення здоров'я, соціальне забезпечення громадян;

- екологічна - охорона, збереження й відновлення природного середовища;

- культурно-виховна - освіта, виховання, підтримка і розвиток культури;

- науково-організаторська - організація і стимулювання наукових досліджень;

- створення демократичних умов, інститутів для виявлення та врахування інтересів різних соціальних груп суспільства;

- національно-забезпечувальна - створення умов для збереження й розвитку національної самобутності народів, які проживають на території держави;

- охоронна - охорона і захист державно-конституційного ладу, законності та правопорядку та ін.

б)зовнішні:

- забезпечення обороноздатності країни та її захист від зовнішнього нападу;

- здійснення зовнішньої політики, міжнародного співробітництва у різних сферах суспільного життя;

- захист інтересів громадян у взаєминах з іншими державами;

- участь у вирішенні глобальних, господарських і наукових проблем - екологічної, енергетичної, освоєння світового океану, космосу тощо.

Історія знає рабовласницький, феодальний, капіталістичний, соціалістичний та проміжні типи держави.

В числі наукової громадськості і сьогодні значна частина вважає, що держава існувала і існуватиме вічно (аж доки буде існувати людина, суспільство, людство), і тому вона є атрибутом людського існування, механізмом, засобом вирішення нагальних проблем людини. Надається належна увага концепції "суспільного договору".

32. Техніка і технологія як об’єкти філософського осмислення

«Філософія техніки» – одна з найбільш молодих галузей філософського

знання. Перші роботи, присвячені філософському осмисленню проблем техніки

були видані в другій половині ХІХ ст. (Е.Капп, А.Еспінас) і початку ХХ ст.

(П.Енгельмейєр). Справжній інтерес до філософської рефлексії проблем техніки

починається з 60-х років ХХ століття. Філософія техніки остаточно

конституюється як самостійна галузь філософського знання лише з

усвідомленням протиріччя між традиційною ідеєю нескінченного некеровано-

го, сліпого прогресу й обмеженістю «меж росту» [5].

В історії філософії техніки можна виокремити два напрямки: один

займається предметним буттям техніки, його загальними законами і принципа-

ми; інший розглядає головним чином питання суспільного функціонування

техніки. Умовно їх можна позначити як інженерну і гуманітарну філософію

техніки [6]. Представниками першої є, наприклад, такі філософи, як Е.Капп,

П.К.Енгельмейєр, Ф.Дессауер. Класиками гуманітарної філософії техніки стали

К.Маркс, К.Ясперс, М.Хайдеггер, Ж.Еллюль

33. Вчення піфагора про числа. Піфагорізм

На основі подібних спостережень у школі Піфагора виникло переконання, що у всьому Всесвіті явища підпорядковані цілком певним числовим співвідношенням, тобто існує "світова гармонія", що "елементи чисел є елементами всіх речей і що весь світ в цілому є гармонією і числом". Іншою ранньою школою давньогрецької філософії був піфагореїзм (заснований Піфагором у 6 столітті до н. е.). Коли мудреці з мілетської школи шукали речове, матеріальне першоджерело світу, піфагорійці на перший план ставили закон, логос, започаткувавши ідеалістичний напрям у філософії. Першооснову цього закону вони бачили в натуральних числах. Спочатку речі ототожнювалися з числами, пізніше числа осмислювалися як принципи і причини речей. Число є основою будь-якої міри, гармонії і пропорційності. У ньому здійснюється синтез єдності і множини. Поряд із безмежним піфагорійці приймали межу, а Всесвіт розглядався як гармонійне поєднання протилежних начал через число. Послідовники Піфагора — Філолай, Архит, Лісій,Евріт та інші філософи 5-4 століття побудували своєрідну систему музично-математично-астрономічної космології, яка, розвиваючись впродовж двох століть існування піфагорейської школи, була потім багато в чому успадкована платонівською Академією. 34. поняття світогляду, його історичність та сучасна світоглядна парадигма

Світогляд — це складна система знань, цінностей та переконань, що визначають концептуальне ставлення людини до навколишньої дійсності, до себе самої в процесі реалізації взаємозалежних зв'язків. Світогляд реалізується через певні форми світорозуміння, світовідчуття та світосприймання. Світогляд визначає поведінку в конкретній реальній ситуації і, водночас, є певною характеристикою особи, суб'єкта світогляду. Якщо ми розглянемо в найзагальнішому вигляді існуючі в історії людства світоглядні позиції, то крім їх розмаїття можна також помітити і наявність спільних рис. Одним з варіантів класифікації їх є історичні типи світогляду. Це - міф, релігія та філософія. Всі вони е формами фіксації досвіду духовно-практичного освоєння світу.