5.3. Пропозиція грошей та її чинники

Вітчизняні та зарубіжні дослідники значну увагу приділяють аналізу особливостей формування пропозиції грошей та її впливу на економічні процеси в країні. Більшість науковців вважають: сутність пропозиції грошей полягає у тому, що економічні суб'єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в обіг як засоби платежу. Пропозицію грошей можна трактувати також як обсяг грошей, що емітуються (випускаються) грошовою владою для обслуговування потреб економіки. Пропозиція грошей вимірюється грошовими агрегатами. Фактична маса грошей є природною межею пропозиції грошей.

Пропозицію грошей варто розглядати на мікро- та макрорівнях. На мікрорівні досліджується поведінка окремо взятого учасника ринку — фізичної чи юридичної особи. Якщо наявні грошові кош­ти в учасника ринку грошей перевищують потребу в грошах, то за можливості отримання вищого доходу з укладення в альтернатив­ні види активів економічний суб'єкт намагатиметься реалізувати грошові кошти на монетарному ринку. При цьому зменшується попит на гроші, проте зростає пропозиція грошей, і навпаки — при зростанні попиту на гроші пропозиція грошей буде скорочуватися.

Формування пропозиції грошей на макрорівні відбувається за допомогою банківської системи. Центральний банк здійснює готів­кову та регулює масштаби безготівкової емісії. Тому емісія є визна­чальним чинником пропозиції грошей. Зростання емісії грошових коштів спричинює збільшення пропозиції грошей, а вилучення грошей з обігу — скорочення пропозиції грошей. Емісія грошей — це зовнішній чинник, який формує екзогенний (зумовлений зов­нішніми причинами) характер емісії грошей. При цьому створен­ня попиту на гроші відбувається внаслідок впливу економічних процесів в економіці.

Отже, при взаємодії попиту та пропозиції грошей визначальним є попит, оскільки він відображає кон'юнктуру грошового ринку. Пропозиція грошей має бути адекватною попиту на грошові кош­ти. За таких умов емісійна діяльність банківської системи не спри­ятиме виникненню негативних явищ в економіці, як, наприклад, інфляція (при значному переважанні пропозиції над попитом гро­шей) чи рецесія (при недостатній пропозиції грошових коштів).

Величина пропозиції грошей залежить від багатьох чинників. Зокрема, Б. Адамик вирізняє такі [1, с. 61]: рівень грошових до­ходів населення (Sj); дефіцит державного бюджету (В₂); співвідно­шення готівкового та безготівкового компонентів у сукупному грошовому обороті (В_;і); обсяг реальних кредитних ресурсів (В₄); питома вага імпорту у ВВП (В₅).

З урахуванням усіх перелічених чинників функцію пропозиції грошей запишемо такою залежністю:

M_s = (В₁, В₂, В₃, В₄, В₅,... В_п).

Найпростіша функція пропозиції грошей відображається за допомогою грошового мультиплікатора:

M_s = тМ_ь,

де M_s — пропозиція грошей (грошова маса); т — грошовий (кредитний) мультиплікатор; М_ь — грошова база.

Отже, згідно з наведеною формулою, зміна пропозиції грошей може відбуватися при зміні двох величин — грошової бази та гро­шового мультиплікатора, на які впливають різні чинники.

Грошову базу ми трактуємо як сукупність готівкових коштів, випущених в обіг центральним банком, коштів обов'язкових ре­зервів, коштів на кореспондентських рахунках та інших коштів інших депозитних корпорацій (банків), коштів державних нефі­нансових корпорацій і домашніх господарств (працівників цент­рального банку) в центральному банку.

Оскільки грошова база — це грошові кошти, які перебувають на балансі центрального банку і є під його контролем, то обсяг її може змінюватися внаслідок операцій центрального банку: готів­кової емісії, зміни норми обов'язкових резервів, встановлення правил обслуговування кореспондентських рахунків у централь­ному банку тощо.

Грошовий мультиплікатор — це процес збільшення (муль­типлікації) грошей на депозитних рахунках комерційних бан­ків у момент їх руху від однієї банківської установи до іншої. Грошовий мультиплікатор за спрощеною формулою визначається так:

m= 1\Rх100

де R — норма обов'язкового резервування.

Розгорнута формула грошового мультиплікатора, що характе­ризує, в якому співвідношенні банківські резерви перетворюються на депозитні гроші, має вигляд:

сг +1

т = ,

cr + rr

де сr — коефіцієнт депонування готівки, що визначається як співвід­ношення готівки в обігу і маси депозитних грошей на рахунках суб'єктів економіки у комерційних банках; гг — коефіцієнт резервування, що визначається як співвідношення обов'язкових та надлишкових резервів банків і маси депозитних грошей на рахунках суб'єктів економіки у ко­мерційних банках.

На величину грошового мультиплікатора впливають різні чин­ники, які визначаються поведінкою центрального банку, комер­ційних банків, банківських вкладників та позичальників. Ці чин­ники не тільки впливають на коефіцієнт мультиплікації, а й на пропозицію грошей загалом. До них належать [12, с. 132]:

• норми обов'язкових резервів (при зниженні норми обов'яз­кових резервів зростає грошовий мультиплікатор і пропозиція грошей);

• облікова ставка (при зростанні облікової ставки знижується попит на кредити рефінансування центрального банку, надлишкові резерви комерційних банків скорочуються, рівень мультиплікації знижується);

• типові ринкові процентні ставки (при зростанні процентних ставок попит на банківські кредити знижується, зменшується мультиплікаційний ефект);

• процентні ставки за депозитами до запитання (зростання процентних ставок спричинює залучення на рахунки готівкових коштів, які вливаються у процес мультиплікації; за таких умов пропозиція грошей зростатиме);

• обсяг багатства економічних суб'єктів (при зростанні багат­ства депозитна складова зростає швидше, ніж готівкова, що поси­лює дію грошового мультиплікатора та зумовлює збільшення пропозиції грошей);

• тінізація підприємницької діяльності (розрахунки готівкою поза банківською системою та використання іноземної готівкової валюти при нелегальних товарооборотах ведуть до падіння рівня мультиплікації та зменшують пропозицію грошей);

• стан довіри до банківської системи (за недовіри до банківської системи зростають вилучення депозитів та трансформація їх у го­тівкові кошти; при цьому мультиплікаційний ефект знижується. Збільшення готівкової складової грошової маси не компенсує втрат депозитної складової, оскільки через мультиплікаційний ефект вони значно перевищують суми готівкових вилучень; пропозиція грошей скорочується).

Окрім ефекту мультиплікації, на величину пропозиції грошей впливають й інші канали безготівкової емісії, зокрема до них на­лежать:

• купівля цінних паперів на відкритому ринку;

• рефінансування (кредитування) комерційних банків;

• купівля іноземної валюти та золота на внутрішньому ринку для поповнення золотовалютних резервів.

Застосовуючи дію вказаних інструментів зворотного спряму­вання, центральний банк може зменшувати пропозицію грошей внаслідок:

• продажу цінних паперів на відкритому ринку;

• стягнення заборгованості з банків за раніше наданими кре­дитами;

• продажу іноземної валюти, золота із золотовалютних резер­вів на внутрішньому ринку.

Графічне зображення пропозиції грошей залежить від тактич­них цілей грошово-кредитної політики (рис. 5.2). Якщо ціллю є підтримка на сталому рівні величини грошової маси в обігу при довільній зміні процентної ставки, то пропозиція грошей матиме вигляд вертикальної прямої лінії (jiff). Якщо центральний банк обирає тактичною ціллю незмінну величину процентної ставки за довільного обсягу грошової маси, то пропозиція грошей матиме вигляд горизонтальної лінії до осі абсцис (M₃^S). Крива пропозиції грошей може набувати вигляду нахиленої лінії, якщо грошово- кредитна політика передбачає збільшення маси грошей при одно­часному зростанні процентної ставки (M₂^S).

Зміна розташування кривої пропозиції грошей залежить від кон'юнктури ринку, тактичних і стратегічних цілей монетарної влади й тих чинників, які мають істотний вплив на обсяги пропо­зиції грошей. Для визначення оптимальної величини грошової маси з огляду на забезпечення потреб суспільного відтворення доцільно дослідити механізм дії попиту на гроші та пропозиції грошей у взаємодії, використовуючи для цього графічний метод.

Рис. 5.2. Вплив тактичних цілей грошово-кредитної політики на пропозицію грошей