1. Поняття мПрП.

Міжнародне приватне право – це система юридичних норм, спрямованих на регулювання міжнародних невладнаних відносин з “іноземним елементом”.

МПрП належить до умовних термінів. По своїй суті це внутрішне право і носить національний характер. В німецькій правовій системі воно спочатку називалось прикордонне право, потім — зовнішнє приватне право, опісля отримало назву “міждержавне приватне право”. Французи спочатку визначили МПрП як міжнародне цивільне право, але з 1834 року закріпився термін, який використовується і сьогодні, — міжнародне приватне право.

МПрП складається з:

- колізійних норм;

- уніфікованих матеріальних правових норм;

- внутрішніх правових норм;

- процесуальних норм.

І. Колізійні норми складають історичну основу МПрП. Вони поділяються на дві групи: внутрішні колізійні норми, викладені у внутрішньому законодавстві країни(ст.8 ЦКУ); договірні колізійні норми, записані в м/н договорах, але направлені на регламентацію майнових відносин, які викли на рівні фізичних або юридичних осіб (5-ть Гаазьких конвенцій про шлюб та сім’ю).

Ст. 561(1) ЦКУ наводить наступний приклад колізійної норми: “цивільна дієздатність іноземного громадянина визначається законом тієї країни, громадянином якої він є”.

ІІ. Уніфіковані матеріально-правові норми. Існує два шляхи уніфікації:

    - Уніфікація шляхом укладення м/н угод з питань матеріального права;

- Рецепція основних інститутів з іншої правової системи.

Особливості уніфікації в МПрП:

- уніфіковані правові норми можуть бути створені на основі м/н договору чи м/н звичаю (INKOTERMS були створені на основі звичаю);

- уніфікація — це досить високий рівень правового співробітництва між державами. Крок до єдиного права.

- уніфікація в деяких галузях прва не завжди бажана і можлива. Найбільші проблеми з уніфікацією сімейного і спадкового права, де в силі національні традиції і звичаї.

ІІІ. Внутрішні матеріальні норми — лише ті, які були спеціально створені для регламентації цивільно-правових відносин, ускладнених іноземним елементом. Ст.565 ЦКУ наводить приклад такої норми: “іноземні громадяни користуються в Україні цивільною правоздатністю на рівні з громадянами України”.

IV. Процесуальні норми — 1) самі по собі процесуальні норми публічного права; 2) норми процесуального характеру, ускладнені іноземним елементом.

2 Предмет МПрП

МПрП пов’язане з м/н життям і має аспект приватності, по суті предмет регулювання МПП становлять міжнародні відносини. Але міжнародні відносини є різними і за суб’єктним характером, і за змістом (культурні, єкономічні, політичні; міждержавні і між іншими суб’єктами МП). Сферою регулювання МПрП є правові питання відносин між громадянами і організаціями, які виникають в сфері м/н життя, міждержавні відносини МПрП не регулює.

Існує три групи правовідносин, врегульюваних нормами МПрП:

1. Цивільні правовідносини (МПрП — цивільне право в м/н аспекті), але ті, що:

- виникають в сфері міжнародних відносин;

- виходять за межі однієї країни;

- суб’єктами цих відносин мають бути іноземні фізичні або юридичні особи.

2. Шлюбно-сімейні відносини з м/н елементом;

3. Трудові відносини за участю іноземців. Трудове право має елементи публічного і приватного права. Приватні (контракти), публічні (вихідні дні) і т.д.

МПрП є сферою відносин цивільно-правового характеру в широкому їх розумінні, які виникають в умовах м/н життя.

Щодо юридичної природи МПрП, то існує декілька доктринальних концепцій:

1. Представники цивілістичної концепції стверджують, що МПрП є частиною національного права конкретної держави.

2. Другі вважають МПП галуззю міжнародного публічного права.

3. Прибічники полісистемної концепції розглядають МПрП як результат поєднання перших двох підходів. Йдеться про подвійний характер норм МПрП: і національний, і міжнародний.

Відмінності і зв’язок між МПП і МПрП.

Відмінності:

a) головне місце в регулюванні МПП займають відносини політичного характеру (безпека, мир, невтручання). МПрП регулює майнові цивільно-правові відносини, які мають міжнародний характер, але не на рівні держав, а на рівні фізичних і юридичних осіб.

b) для МПП основними суб’єктами виступають держави, міжнародні організації, нації, що боряться за власну незалежність. Для МПрП основними суб’єктами є фізичні і юридичні особи, і лише іноді держави.

c) основним джерелом для МПП є міжнародний договір (міждержавний). Для МПрП під основним джерелом розуміється внутрішній (національний) закон.

Зв’язок: МПП і МПрП регулюють єдиний комплекс відносин — міжнародні відносини, але на різних рівнях.

3. Приватні відносини з іноземним елементом.

Суб'єктами відносин у міжнародному приватному праві є, передусім, фізичні та юридичні особи, іноді — держави. Спе­цифікою відносин є наявність "іноземного елементу". Під "іноземним елементом" розуміють:

1) суб'єкт, який має іно­земну належність (громадянство, місце проживання — щодо фізичніх осіб; "національність" — щодо юридичних осіб);

2) об'єкт, який знаходиться на території іноземної держави;

3) юридичний факт, що мав чи має місце за кордоном.

До сфери МПрП належать питан­ня цивільної право- та дієздатності іноземних фізичних та юридичних осіб, держави; її імунітету; відносин по зовнішньо-торговельних угодах; прав авторів на твори, видані за кордо­ном; трудоправового та соціального статусу осіб, які знахо­дяться на території іноземної держави, працювали на такій території тощо. Регулюючи вказані та інші відносини, норми міжнародного приватного права утворюють систему, яка відображає упорядковану сукупність норм національного права.

5. Місце МПП в правовій системі.

 

Щодо природи норм міжнародного приватного права та його місця у системі права іс-нують такі погляди:

1. Міжнародне приватне право є частиною міжнародного публічного права.

2. Міжнародного приватного права немає, а є внутрішнє законодавство, що стосується іноземців.

3. Міжнародне приватне право - це поєднання внутрішнього законодавства і міжна-родного публічного права.

4. Міжнародне приватне право є окремою галуззю права, оскільки має окремий пред-мет і притаманні лише йому правові способи регулювання (колізійні та матеріально-правові норми).

Навчальний курс "Міжнародне приватне право" традиційно складається з двох час-тин: загальної й особливої, або теоретичної та практичної.

У загальній частині розглядаються питання, що стосуються джерел міжнародного приватного права, його принципів, учень про колізійні та матеріально-правові норми, загаль-них понять (національний режим, режим найбільшого сприяння, взаємність, реторсія, авто-номія волі, зворотне відсилання та відсилання до права третьої країни, обхід закону, "кульгаючі" правовідносини, застереження про публічний порядок, цивільно-правовий статус держави, фізичних та юридичних осіб та ін.). Особлива частина охоплює такі питання:

o право власності іноземців;

o деліктні зобов'язання;

o зовнішньоекономічні угоди;

o міжнародні перевезення вантажів і пасажирів;

o міжнародні кредитно-розрахункові відносини;

o патентне право;

o авторське право;

o трудові відносини;

o сімейне право;

o спадкове право;

o міжнародний цивільний процес;

o міжнародний комерційний арбітраж. Система міжнародного приватного права як на-ука охоплює також питання історичного розвитку доктрини цього права, його теорій та концепцій, визначає способи вирішення його проблем. МПрП розвивається у тісному взаємозв'язку з порівняльним правознавством.

6. Система международного частного права в общем виде включает в себя нормы, регламентирующие: а) защиту прав и законных интересов российских субъектов права за рубежом; б) правовое положение иностранных граждан, лиц без гражданства, иностранных юридических лиц и организаций в иной правовой форме как участников международного гражданского оборота; в) участие государства, международных организаций, их представителей и должностных лиц в гражданско-правовых отношениях с иностранным элементом; г) основания возникновения и порядок осуществления вещных прав, включая права на инвестиции; д) договорные и иные обязательства; е) исключительные права на результаты интеллектуальной деятельности; ж) отношения по наследованию; з) семейные отношения; и) трудовые отношения.

9 10. Загальна х-ка джерел МП.

Джерела МП – форма втілення норм МП, їх зовнішнє вираження. Їм властиві тіж самі хар-ки, як і хар-ки джерел права в загал. теорії права. Особливість - ніде не закріплений конкретний (сталий) перелік джерел МП.

Традиційно використ. два джерела МП:

- м/н дог-р ( Згідно Віден. конвенції про п-во м/н дог-рів, м/н дог-р- м/н угода складена між державами у письмовій формі і регулюється м/н правом, незалежно від того чи складається така угода в 1 док-ті, чи в 2 або більше зв"язаних між собою док-тах; а також не залежно від його конкретної назви – "дог-р", "угода", "конвенція", "протокол"…). Як пр-ло, уклад-ся у письм. ф-мі, але конвенцією передбачено укладеняя і в усній ф-мі. Це основне джерело МП,

- м/н звичай.(Згідно Статуту М/н Суду ООН, м/н звичай –досвід загальної практики, що визнана в якості правової норми). Це довготривале, повторюване пр-ло поведінки. Особлива ознака звичая-джерела м/н права – довготривала, постійна повторюваність.

Специфіка звичая як джерела- Звичай не являє собою офіц. док-т. Проте може фіксуватися напр. в дипломат. переписці, урядових заявах.

Дог-р і звичай мають однакову юрид. силу.

З розв-ком міждерж. контактів, конфенцій деякі вчені почали відносити до джерел і:

Акти м/н конфернецій та зборів; Акти м/н організацій.(проте не всі ці акти, лише ті, що приймаються з метою встановлення нових правіл поведінки та взаємовівдносин)

Деякі теоретики визначають джерела, виходячи з Статуту М/н Суду ООН ,в якому дано перелік джерел м/н права ,які суд застосовує при розв"яз-ні спорів:

1.- м/н конвенції, як загальні, так і спеціальні;

2.- м/н звичаї;

3.- загальні принципи права (юрид. поняття, постулати, правила юрид. логіки і юрид. техніки, які застосов-ся при тлумаченні і застосуванні як м/н, так і внутрівшньодерж. норм) Пиклади: "вислухай і іншу сторону", "спеціальним з-ном скасовується загальний", "наступним з-ном скасов-ся попередній", "принцип юридичної чинності дог-ру". Сюди також віднос-ся пр-пи м/н пубіч. права, пр-пи внутрішньодерж. права.

4.- судові рішення і доктрини вчених-фахівців МП.

Національне зак-во і рішення нац. судів на сьогодні НЕ Є джерелами МП.

10. Джерела МПрП.

  Кодифікація, тобто систематизація, зве­дення норм права у певній галузі в єдину узгоджену систему (кодекс, закон або розділ певного законодавчого акта), ста­вить в основу закон, відводячи йому приорітетну роль серед інших джерел права, таких, як міжнародний договір, зви­чай, доктрина, судова й арбітражна практика.

Разом з тим не слід нехтувати іншими джерелами міжна­родного приватного права, які, хоч і не вважаються, згідно з пануючою концепцію, першорядними (на відміну від внутрішнього законодавства), але не меншою мірою віддзеркалюють специфіку міжнародного приватного права й справляють значний вплив на процес його кодифікації.

Існує п’ять видів джерел МПрП:

1.      всі системи світу визнають за джерело МПрП внутрішнє законодавство країн;

2.     також всі системи світу визнають за джерело МПрП звичай як внутрішньодержавний, так і міжнародний;

3.      багато країн визнають джерелом м/н договір;

4.      багато країн визнають джерелом судову та арбітражну приктику;

5.      деякі до джерел відносять доктрину МПрП.

Під джерелами міжнародного приватного права в юридич­ній науці розуміють, зокрема, форми, в яких знаходить ви­раження правова норма. Міжнародному приватному праву відомі чотири форми джерел:

1) внутрішнє законодавство;

2) міжнародні угоди;

3) міжнародні й торговельні звичаї;

4) судова та арбітражна практика.

Наявність міжнародних угод та звичаїв є особливістю джерел права цієї галузі. Тому можна небезпідставно говорити про подвійність джерел між­народного приватного права. Вона полягає в тому, що, з одно­го боку, джерелами права є міжнародні угоди та міжнародні звичаї, а з іншого — норми законодавства та судова практика окремих держав, а також звичаї, що застосовуються у сфері торгівлі та мореплавства. Подвійність джерел указаної галузі права не впливає на єдність предмета регулювання — цивіль­но-правові відносини з "іноземним елементом". Згадана влас­тивість джерел права завжди викликає питання щодо їх юридичної сили.

Вирішення питання співвідношення юридичної сили дже­рел міжнародного приватного права є важливим ще й тому, що питома вага кожного з видів джерел права у різних пра­вових системах неоднакова. При цьому часто до певного правовідношення можуть застосовуватися норми, що містяться в різних джерелах права.