16

Тема 4: «Грошово-кредитна система Сполучених Штатів Америки»

1. Історичний розвиток грошово-кредитної системи США.

2. Федеральна Резервна система.

3. Комерційні банки у США.

4. Небанківські фінансові посередники.

1. Історичний розвиток грошово-кредитної системи сша.

Специфічною рисою американської банківської системи була її роздробленість та відсутність центрального емісійного банку до початку 20ст.

Після здобуття незалежності 1776 року у гро­шовому обігу на території США перебували іноземні гроші - анг­лійські фунти стерлінгів та іспанські срібні долари. 1785 року кон­грес оголосив національною грошовою одиницею долар, 1792-го введено систему біметалізму: долар вільно карбували зі золота і срібла.

Після ліквідації Другого банку США настав період т. зв. «віль­ного банківництва» (чи банківського анархізму). Банківська спра­ва в окремих штатах регулювалася по-різному, а на федеральному рівні взагалі не регулювалася. У той час з'явилося багато банків, які проводили емісію банкнот. В обігу накопичилася величезна маса незабезпечених грошей. На 1860 рік більше ніж половина грошей в обігу були фальшиві, «ходило» приблизно 7 000 різних банкнот, що випускали більш ніж 1 000 банків.

Період банківського анархізму тривав до початку грома­дянської війни 1861 — 1865 рр. Федеральний конгрес США 1861 року зобов'язав казначейство випустити єдині банкноти Сполучених Штатів як загальнофедеральні гроші. Таким чином в обігу з'явилися так звані банкноти на вимогу на суму більш ніж 50 млн доларів і номіналами 5, 10, 20 доларів.

У 1863-1864р.р. було засновано систему національних банків (1863р. Національний банківський акт), які були підпорядковані Контролеру грошового обігу у Вашингтоні. Встановлювався мінімальний розмір капіталу цих банків, їх періодична звітність перед федеральними органами, обов’язкове резервування. Розмір банкнотної емісії цих банків було поставлено у залежність від обсягу портфелю державних цінних паперів. Емісія банкнот штатними банками обкладалась щорічним 10% податком і поступово була ліквідована.

Актом 1900 року в США офіційно введено золотий стандарт; золотий вміст долара був установлений на рівні 1,505 г.

Створення національних банків не усунуло недоліків банківської системи США. Ця система була нееластичною. Вона виявилася нездатною реагувати на коливання попиту як сезонного, так і кризового характеру. Заключний акорд руху за банківську реформу пролунав протягом кризи 1907 року, яка ще раз підтвердила необхідність створення центрального емісійного резервного інституту, але навіть в післякризовий період опозиція федеральному централізму була все ще дуже сильною. У 1908 році було засновано Національну комісію з грошового обігу, результати діяльності якої матеріалізувалися у створенні Федеральної резервної системи (ФРС) За своєю структурою вона значно відрізнялася від центральних банків європейських країн.

Економічна криза 1929—1933 рр. призвела до численних банкрутств банків, підірвала довіру до них і спровокувала масове вилучення депозитів з обміном їх на золото. Тому 1933 року обмін банкнот на золото був відмінений.

У роки Другої світової війни економічні і валютні позиції США значно посилилися, що проявилося при формуванні Бреттон-Вудської валютної системи, яка фактично проголосила долар основною валютою світу*.

Кінець 1960 — початок 1970-х років ознаменувалися значним погіршенням валютних позицій США і великим пасивом платіжно­го балансу. Тому 1971-го обов'язкове золоте покриття долара було відмінене.

На початку 1980-х років завдяки активній політиці ФРС до­лар відновив втрачені позиції на валютних ринках. Із 1985 року уряд США розпочав постійні контакти з урядами інших розвинутих країн з метою координації валютної політики і спільних дій на валютних ринках.

У США емісію грошей здійснює казначейство ,ФРС та комерційні банки. Казначейство випускає в обіг дрібні купюри (1, 5, 10 дол.), срібні долари та розмінну монету (1, 5, 10, 25 та 50 центів). 1 дол. США = 100 центам.

Банкноти ФРС 20, 50 100 дол. – головний засіб готівкового грошового обігу США. Комерційні банки залучають депозити на трансакційні вклади і створюють гроші для безготівкового обігу. При цьому 90% усіх платежів США відбувається з допомогою безготівкових розрахунків.

2. Федеральна Резерсна система США.

Федеральний резервний акт 1913 року поділив територію США на 12 округів, кожен з яких має свій федеральний резервний банк (ФРБ).

Головною метою її створення була необхідність у централізації банкнотної емісії у країні. Завдяки ФРС було централізовано резерви комерційних банків на рахунках у центральних резервних банках, що підвищило ліквідність банківської системи, було створено умови для поширення безготівкових рахунків, бо кожний федеральний резервний банк є розрахунковою палатою для комерційних банків свого округу, а міжокружний розрахунковий фонд, до якого входять 12 федеральних резервних банків, виступає як вища інстанція з безготівкових розрахунків в масштабі всій країни.

Федеральна резервна система США відповідальна за здійснення монетарної політики, підтримання рівня ліквідності, надійності та стабільності банківської системи, бере участь у підтриманні та регулюванні платіжної системи країни.

ФРС складається з державних та приватних елементів, централізованих та децентралізованих складових: Рада керуючих, федеральні резервні банки (ФРБ), які є юридично приватними, але функціонально державними корпораціями, акціонерами їх є комерційні банки - члени системи; Федеральний комітет вільного ринку, банки-члени ФРС та дві консультаційні ради.

Рада Керуючих - вищий адміністративний орган управління ФРС. Він складається з 7 членів, які призначаються на 14-річний термін президентом Сполучених Штатів за погодженням з сенатом. Члени Ради, що відпрацювали повний термін, не можуть бути призначені ще раз, обиратися вони повинні з різних федеральних резервних округів. Голова Ради та його заступник призначаються президентом з її членів на 4-річний термін і можуть бути призначені вдруге.

Рада керуючих здійснює:

• керівництво операціями системи,

• регламентує та контролює діяльність резервних банків,

• приймає рішення про відкриття її філій у резервних округах,

• визначає основи монетарної політики,

• затверджує ставки з переобліку векселів,

• через Федеральний комітет вільного ринку визначає політику ФРС в області операцій з цінними паперами (сім членів Ради керуючих виконують обов’язки членів Федерального комітету вільного ринку.

• змінює норми обов’язкових резервів, які банки-члени зберігають у федеральних резервних банках;

Федеральні резервні банки - виконують на­глядові та регулятивні функції. ФРБ юридично не є державними інститутами, їх капітал належить банкам-членам ФРС.

Кожен з 12 округів має свій федеральний резервний банк в Бостоні, Нью-Йорку, Філадельфії, Клівленді, Річмонді, Атланті, Чикаго, Сент-Луісі, Мінеаполісі, Канзас-Сіті, Даласі та Сан-Франциско. Існують також 25 відділень таких банків.

Головним обов’язком ФРБ є вплив на вартість та пропозицію грошей та кредиту в економіці. ФРБ також мають широкі права з контролю та регулювання діяльності банків-членів та банківських холдингових компаній, зареєстрованих урядом штату.

Основні послуги ФРБ:

• зберігають у себе резерви депозитних установ;

• кредитування банківських установ, зокрема забезпечення короткострокових позик банкам та ін. депозитним закладам через «облікове вікно», передбачене в кожному ФРБ;

• випускають та вилучають з обігу паперові гроші та монети,

• кліринг та інкасація чеків та ін.грошових інструментів, які переміщуються між містами США;

• електронний зв’язок для переказу засобів між банками та ін.. депозитними інститутами;

• відкривають чекові рахунки для міністерства фінансів;

• розміщують та купують державні цінні папери;

• зберігання цінних паперів, які належать банкам та їх клієнтам;

• контроль за банками-членами ФРС;

• надання інформації банкірам і населенню про зміни в регулюванні і нагляді, як можуть вплинути на їх добробут і добробут населення;

• приймають участь у розробленні грошової політики.

Кожним ФРБ керує Рада Директорів ФРБ, яка складаєтьсяз 9-ти членів і яка широко представляє і акціонерів і клієнтів банку. До кожної Ради входять по 3 директори класу А, В,С.

Директори класу А – представники КБ-членів ФРС;

Директори класу В – представляють різні групи населення, в т.ч. с/г, бізнес, промисловість. Вони можуть і не бути службовцями або директорами банків.

Директори класу С – представляють суспільні інтереси, але їх призначає Рада Керуючих.

З директорів класу С Рада керуючих призначає голову Ради директорів ФРБ і його заступника.

Кожне з відділень ФРБ тоже має свою раду, яка складається з 5-и або 7-и членів, більшість з яких призначає Рада директорів відповідного ФРБ.

ФРБ банки є емісійними центрами держави. Забезпеченням банкнот є в основному державні цінні папери. Зведений баланс ФРБ публікується Радою Керуючих щотижнево по четвергах і показує стан ФРБ на попередній день.

Структура балансів федеральних резервних банків США

Актив	Пасив
Золоті сертифікати СДР Готівка Облік векселів та позики комерційним банкам Державні цінні папери Розрахунки Інші активи	Федеральні резервні білети Резерви банків – членів ФРС Рахунок казначейства Рахунки іноземних державних органів Капітал та резерви Інші пасиви

Статті балансу подібні до балансів ін.країн, але є деякі відмінності.

Актив:

1. Стаття «золоті сертифікати» відображає золоті запаси. Казначейство, у власності якого знаходяться золоті запаси, видає на ім’я банку сертифікати, які засвідчують перерахування на його рахунки суми еквівалентної вартості золотого запасу сум, розрахованих на основі ринкової вартості. Нові суми можуть бути перераховані на рахунки казначейства під золоті сертифікати лише у випадку придбання казначейством додаткового золота або підвищення його ціни. У випадку зменшення обсягу золотого запасу, казначейство повинно випустити золоті сертифікати на відповідну суму у ФРБ. При цьому зменшується і розмір депозиту у ФРС.

2. «Спеціальні права запозичення» - відповідно до діючого в США законодавства, отримані в США СПЗ зараховуються на рахунок фонду валютного регулювання, який контролюється казначейством. Цей фонд періодично перетворює СПЗ в долари, надаючи банкам кредити під сертифікати. Суми кредитів додаються до рахунку «СПЗ», а доларовий еквівалент суми нових кредитів під сертифікати. СПЗ додаються до спеціального депозитного рахунку казначейства.

3. «Касова готівка (монети)» - враховується вартість готівки, випущеної казначейством в обіг. При випуску додаткової кількості монет ФРС кредитує рахунок депозитів казначейства і збільшує грошовий запас. В міру необхідності готівка надходить в обіг через депозитні заклади, які їх отримують від резервних банків, після чого депозити їх дебетуються.

4. «Позики» - на відміну від статей активу балансу ін. країн, по якій федеральні резервні банки надають кредити рефінансування, не є настільки важливою сума наданих кредитних надходжень на рахунках депозитних закладів.

5. «Цінні папери» - відображає операції з ц.п. уряду США (казначейськими векселями, нотами, облігаціями, борговими зобов’язаннями федеральних відомств, придбаними на відкритому ринку).

6. «Засоби в розрахунках» - враховуються інкасові та ін.грошові документи, депоновані федеральними резервними банками.

7. «інші активи» - включають вартість приміщень ФРБ, % які отримує ФРС, заспаси іноземної валюти.

Пасив:

1. «»Банкноти ФРС» - найбільша стаття пасиву, емісія федеральних резервних білетів.

2. «Депозити» - друга за значенням стаття, депозити закладів, казначейства, закордонних банків.

   1. Вклади депозитних установ – враховують резервні рахунки і т.зв. рахунки, пов’язані з наданням послуг ФРС. По цих рахунках проходять депозити КБ і ощадних установ, які зберігають у ФРС в доповнення до резервних рахунків кошти для оплати послуг, які надає ФРС по клірингу.

2.2.Депозити казначейства – яке використовує ці засоби для оплати всіх видів федеральних витрат. При здійснення клірингових платежів резервні рахунки депозитних установ зростають, а депозити казначейства зменшуються. Рахунки казначейства в резервних банках поповнюються переважно за рахунок переказів коштів на рахунки казначейства з депозитних інститутів, на які воно початково зараховувало надходження від податків і продажу ц.п.

2.3. Депозити іноземних державних органів, які вони зберігають у федеральному резервному банку Нью-Йорка, але зобов’язання по них розподілені між всіма резервними банками. Ці депозити використовуються зарубіжними депозитними органами для розрахунків.

3. «Капітал і резерви» - власний капітал ФРБ, мінімальна величина статутного капіталу ФРБ 4 млн.дол.

Банки-члени ФРС - всі національні банки, банки штатів можуть вступати до системи за бажанням (приблизно 40% з близько 10 тис. комерційних банків США належать до системи). Національні банки зобов’язані бути членами ФРС, банки штатів можуть приєднатися до неї, виконавши певні вимоги. Банки-члени ФРС у кожному окрузі є акціонерами резервного банку, що обслуговує даний округ. Кожен банк-член ФРС зобов’язаний постійно купувати державні цінні папери (на суму до 6% власного сплаченого капіталу) в окружному резервному банку та прийняти умову обов’язкових ретельних перевірок їх операцій представниками ФРС.

Інші депозитні установи. Окрім 4 тис. банків-членів ще понад 25 тис. інших депозитних установ пропонують американцям вклади під проценти та інші банківські послуги. До таких депозитних установ належать комерційні банки, що не є членами ФРС, ощадні банки, ощадно-позичкові асоціації та кредитні спілки. Формально не будучи частиною Системи, їх діяльність у значній мірі підлягає регулюванню ФРС , зокрема це стосується резервних вимог, і вони мають доступ до платіжних послуг Системи.

Федеральний комітет вільного ринку - Комітет визначає політику ФРС у сфері купівлі-продажу державних цінних паперів.

Функції:

- формує її грошову політику;

- здійснює широкий контроль за зростанням пропозиції грошей в державі;

- несе відповідальність за діяльність ФРС на внутрішніх ринках цінних паперів та ринках іноземних валют (ці операції здійснюються через Федеральний резервний банк Нью-Йорка як представника комітету)

До складу комітету входить 12 осіб: 7 членів Ради керуючих та 5 президентів резервних банків, одним з них є президент Федерального резервного банку Нью-Йорка. Інші президенти працюють у Комітеті протягом року за принципом ротації.

Комітет збирається регулярно приблизно один раз у 6 тижнів, а при необхідності і частіше, для формування політики ФРС. У його роботі постійно беруть участь не лише члени Ради керуючих і 5 президентів резервних банків, але також і решта 7 президентів федеральних резервних банків, представники ФРС з комітетів відкритого ринку та іноземних рахунків, деякі старші чиновники Ради керуючих і по одному зі старших економістів кожного федерального резервного банку.

Засідання Комітету, як правило, розділяються на 4 частини:

1. огляд останніх дій керуючих комітетами ФРС,

2. обговорення загальної економічної ситуації,

3. обговорення фінансової ситуації і можливих варіантів монетарної політики,

4. голосування з приводу монетарної політики членами Комітету.

Надзвичайно важливу роль у забезпеченні стабільності бан­ківської системи США відіграє Федеральна корпорація страхуван­ня депозитів: фонд страхування банків і фонд страхування ощадних асоціацій. Вона була створена 1934 року з метою відновлення довіри до банків після численних банкрутств.

Усі банки, що залучають депозити, повинні бути її учасника­ми. Корпорація має доволі широкі повноваження щодо здійснення контролю за діяльністю банків.

Завдання ФКСД:

• сплатити власникам депозитних рахунків збанкрутілих банків компенсацію страхової суми (100тис.дол);

• вивільнити якомога більше грошових коштів з активів збанкрутілого банку.

Функції ФКСД:

1. страхування депозитів на суму 100 тис.дол.;

2. санація банків-банкрутів;

3. сприяння безпеці та надійності страхування депозитних установ та американської фінансової системи.

Послуги ФКСД:

• надання кредитів для злиття банку з іншими;

• поручительство за банк шляхом перерахунку на його рахунок коштів;

• проведення процедури банкрутства з виплатою страхової суми.

До складу ФРС входять також такі Консультаційні Ради: Федеральна консультаційна рада, Консультаційна рада з питань стану споживачів та Консультаційна Рада з питань діяльності ощадних установ.

Федеральна консультативна Рада - орган, який було створено згідно закону про ФРС, проводить наради з Радою керуючих з економічних та банківських питань та дає рекомендації відносно діяльності ФРС. До ради входять 12 членів - по одному від кожного округу ФРС. Рада повинна збиратися у Вашингтоні якнайменше чотири рази на рік.

Консультаційна Рада з питань стану споживачів була створена у 1976 році. Вона дає Раді керуючих консультації з питань захисту інтересів споживачів при використанні споживчих кредитів та інші. Рада складається з тридцяти членів, які захищають інтереси широкого кола клієнтів та кредиторів. Рада збирається на свої засідання тричі на рік.

Консультаційна Рада з питань діяльності ощадних установ була створена після прийняття закону про дерегулювання діяльності депозитних установ 1980р. Рада надає інформацію та результати аналізу проблем ощадних установ. До Ради входять представники ощадних банків, ощадно-позичкових асоціацій та кредитних спілок. Засідання проводиться 4 рази на рік.