Особа злочинця. Причини та умови злочинності.

1. Поняття «особа злочинця» та суміжні поняття.

2. Співвідношення соціального і біологічного в особі злочинця.

3. Структура особи злочинця. Типологія і класифікація злочинців: поняття, види та значення.

4. Особа потерпілого. Поняття кримінальної віктимології. Класифікація жертв злочину.

5. Поняття причин та умов злочинності.

6. Класифікація причин і умов злочинності.

7. Співвідношення причин і умов за механізмом впливу на злочинність. Механізм індивідуальної злочинної поведінки.

8. Причини та умови злочинності в України.

 

   КОНТРОЛЬНІ  ПИТАННЯ

1. Дайте визначення особи злочинця.

2. Розмежуйте поняття “суб’єкт злочину” і “особа злочинця”.

3. Які підсистеми входять в систему “особа злочинця”?.

4. Які елементи утворюють:

   • соціально-демографічну підсистему особи злочинця;

   • соціально-рольову підсистему особи злочинця;

   • кримінально-правову підсистему особи злочинця;

   • соціально-психологічну підсистему особи злочинця.

5. Що слід зрозуміти під такими поняттями як:

   • маргінальна група;

   • криміногенна група;

   • девіантна поведінка.

6. В  чому відмінність особи злочинця  від законослухняної особи і  особи, яка вчинила не кримінальне  правопорушення?

7. Які  основні критерії класифікації  злочинців ви знаєте? Обґрунтуйте  необхідність класифікації злочинців  за характером і ступенем їх суспільної небезпеки.

8. Яке  значення має кримінологічна  характеристика особи злочинця:

• для кримінального законодавства _______________________________________

   ___________________________________________________________________________

• в процесі виконання покарання і звільнення від нього?______________________

   ___________________________________________________________________________

• для профілактики злочинів:

   - криміногенного суб’єкта_____________________________________________

   ___________________________________________________________________________

                   - особи, яка вже відбула покарання______________________________________

   ___________________________________________________________________________

9. В чому полягає різниця в поняттях “причини” та “умови” злочинності та в чому проявляється їх взаємодія?

10. Як ви розумієте систему кримінальних детермінантів?

11. Розкрийте зміст теорії факторів. В чому її недоліки?

12. Які існують класифікації причин і умов злочинності?

13. Існує твердження в кримінології: “Не можна взнати нічого суттєвого про правопорушення шляхом узагальнених досліджень і абстрактного догматума. Слід вибудовувати наші знання на вивченні окремих випадків” (Тітерз і Рейкетан).

      Чому? В якій мірі запропонований підхід дозволяв би вивчати причини і умови:

• окремого злочину,

• виду злочинності,

• злочинності в цілому?

 

1. Поняття «особа злочинця» та суміжні поняття

У вітчизняній кримінології поняття особи злочинця тракту­ється по-різному. В одному випадку під ним розуміють особу, що вчинила суспільне небезпечне діяння, заборонене кримі­нальним законом, і злочинців об'єднує тільки те, що вони скоїли злочин. В іншому — робиться наголос на якісні відмінності особи злочинця від особи не злочинця. І лише тоді, коли кримі­нологічне дослідження мало на меті вивчення особи злочинця, проводився більш детальний її аналіз.

Особа злочинця - це сукупність соціальне значу­щих характеристик, ознак, зв'язків і відносин, які характери­зують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умовами й обставинами, що впливають на її злочинну поведінку.

Особу злочинця можна розглядати лише як суб'єкта злочину, тобто людину, яка вже зчинила злочин. До зчинення злочину певні властивості особи можна тільки характеризувати як криміногенні, але поки злочин не вчинено, особи злочинця відповідно ще не існує. Не можна ототожнювати поняття "особа злочинця" і "злочинна особа", бо перше не існує поза вчиненого злочину і властивостей суб'єкта злочину.

Розкрити поняття "особа злочинця" неможливо без тлумачення і засзоєння поняття "особа". Особа злочинця є складним поняттям, що утворюється поєднанням загальносоціологічного поняття "особа" і юридичного "злочинець". Вчинення злочину характеризує певну особу як антисуспільну, але не розкриває при цьому її повного змісту. Розв'язання проблеми про сутність і поняття особи злочинця потребує вирішення питань, які логічно взаємопов'язані: що таке особа злочинця: чи існує вона взагалі; які її ознаки; роль у вчиненні злочину; як можна вплинути на неї, щоб запобігти злочину.

Кримінологічне вчення про особу злочинця виходить з основних положень матеріалістичної філософської концепції людини. Особа як цілісне утворення становить соціальну якість людини, яка не дається від народження, а формується у процесі діяльності й завжди поз'язана із суспільством, тобто є

продуктом соціалізації людини. Разом з тим людина є продуктом подвійної детермінації, бо її природа біологічна. Отже, природа і сутність особи не тотожні поняття. Детальніше питання про співвідношення у людині соціального й біологічного розглянемо далі.

Людині як суспільній істоті властиві свідомість і самосвідомість. Для того щоб бути особою, людина повинна усвідомлювати не тільки навколишню дійсність, а й себе у відносинах з цією дійсністю. Але зисновок, що особа неможлива без свідомості, не можна ототожнювати з висновком, що сзідомість до-різнює особі, оскільки діє не сзідомість, а особа, яка регулює власну діяльність за допомогою свідомості. З цього логічно випливає, що свідомість є внутрішньою (інтраіндивідуальною) сутністю людини.

Інший бік сутності особи — зовнішня (інтеріндивідуильна ) сутність — пов'язаний із соціальною діяльністю людини. Загалом людина як особа характеризується здебільшого як діючий суб'єкт, тобто такий, що живе з суспільстві і взаємодіє з іншими людьми, стзорює умови для свого існування і сам себе.

Таким чином, проаналізувавши питання про сутність особи, доходимо висновку, що зона має два основних аспекти: інтер-індивідуильний, що виявляється з соціальній діяльності людини, і інтриіндивідуильний, що виражає внутрішній світ особи і виявляється в Ті соціальній спрямованості.

З огляду на викладене особу людини можна визначити як систему соціально-психологічних властивостей і якостей, в яких відображені зв'язки та взаємодія людини із соціальним середовищем через практичну діяльність.

Закономірно постає запитання: з якого моменту можна го­ворити про особу злочинця та коли така можливість відпадає, тобто в яких межах існує особа злочинця? Відповідаючи на нього, потрібно брати до уваги кримінально-правовий, соціологіч­ний і кримінологічний аспекти поняття особи злочинця.

У кримінально-правовому аспекті особа злочинця виникає після визнання її судом винною та вступу вироку суду в законну силу і триває до моменту відбуття покарання та погашення (зняття) судимості. Таке положення має важливе значення, оскільки дає можливість правильно визначити напрями й межі вивчення особи злочинця та саме ті її властивості, котрі віді­грали вирішальну роль у вчиненні злочину.

Кримінологічна характеристика такої особи теж нероз­ривно пов'язана зі злочином, який вона скоїла. Та криміно­логів більше цікавить генезис особи злочинця, тобто процес її становлення та розвитку, що розкриває детермінанти її форму­вання. Такий інтерес зникає, коли ця особа перестає бути антисоціально орієнтованою. Отож, антисуспільні власти­вості, що характеризують особу злочинця, існують до зло­чину й зумовлюють його скоєння, проте визнання конкретної особи злочинцем можливе лише після та у зв'язку з вчиненням нею злочину. Отже, початковий момент появи "особи злочинця" збігається з фактом вчинення злочину.

Вона припиняє своє існування після відбуття засудженим покарання за вчинений злочин, а саме після досягнення цілей покарання, після втрати ним властивості суспільної небезпеч­ності. Як свідчить практика, трапляється, що виправлення за­суджених може й не відбутися. Однак навіть у такому разі слід говорити не про особу злочинця, а про особу, що становить потенційну небезпеку для суспільства, у зв'язку з чим над нею встановляється адміністративний нагляд і щодо неї застосо­вуються інші превентивні заходи.

Суспільна небезпечність особи формується найчастіше до моменту вчинення злочину. Це, звичайно, виявляється в антигромадській поведінці конкретної особи. Антисуспільна спрямованість особи проявляється в її аморальних вчинках, дисциплінарних, адміністративних та інших правопорушен­нях, які ще не мають злочинного характеру, але при повторенні все більше набирають кримінальних рис і вказують на реальну можливість скоєння певною особою злочину.