Підприємство — це організаційно виокремлена та економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги)
Суб’єктом господарювання виступають підприємство,фірми, які здійснюють виробничо-господарську та комерційну діяльність.
Об’єктами підприємства є економічні процеси,що відбуваються на підприємстві.
Економіка підприємства, як конкретна галузь економічної науки базується на пізнанні та свідому використанні економічних законів та закономірностей функціонування та розвитку.
Саме виявлення конкретних форм прояву цих законів та закономірностей у господарської діяльності підприємства вважається предметом дисципліни. Метою курсу є вивчення,узагальнення і систематизація, ключових понять прикладної економіки, вивчення особливої організації та ефективності функціонування первинної ланки господарств(фірма, організація), систематизація теоретичних і практичних знань з питань ефективного управління їх діяльності.
Підприємство згідно (ГКУ)-самостійний суб’єкт кодексу господарювання створений компетентними органами місцевого самоврядування задля задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої торговельної та іншої господарської діяльності.
Господарська діяльність- діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовано на виготовлення та реалізації продукції чи надання послуг вартістю характеру, що мають ціннову визначеність.
Фактори, які впливають на діяльність підприємств та ормують їхні середовища на макрорівні:-динаміка чисельності та соціально ек
-соц.ек.фактори(купівельна спроможність, структура споживанн,рівень життя населення)-природокліматичність(забезпеченість ресурсами,клімат,екологічна ситуація)-науково-технологічні(інноваційна діяльність, ступінь оновлення техніки).
-політико-правові(вплив влади, стабільність та однозначність чиного законодавства)
-культурологічні(цінність орієнтири,менталітет нації).
На макрорівні:
1.Внутрішньовиробничі(ціна,собівартість продукції, рентабельність продукції).
2.Техніка технологічні фактори(якість,відповідність стандартом)
3.Естатичны(дизайн,товарна марка,привабливысть товару).
4.організаційні (умови постачань сервісного обслуговування товарного кредиту, продажу).
Зовнішньопідприємницькі фактории:-конкуренти,постачальники,посередники,споживаі та інші зацікавлені продукції осіб.Місія-генеральна мета створення та функціонування підприємство тобто чітко підкреслено причини його існування.На основі місії визначається основи завдання підприємництва(забезпечення потреб суспільства товарами або послугами відповідно ассортименту належної якості.
Виконання основного завдання вир. підзавдань:-постійне підвищення ефективності –своєчасне термінове впровадження досягнень науково-технічного прогрессу виробництва.-постійне зростання культурно-технічного та проф.кваліфік.рівня підприємств та залучення їх до творчої діяльності(винахідництво,новаторство).
Задля реалізації вище зазначених завдань підпиємство формолюється і встановлюється загально фірмові ЦІЛІ ,які мають відповідати вимогам:- бути конкретними – орієнтованими у часі-мають бути досяжними –взаємопідтримуючі-чіткосформульовані
Основні ознаки діяльності і функціонування підприємства:-виробничо-технічно єдність-економічна єдність(проявляється в єдності плану обліку в спільності матеріальних,технічних і фінансових ресурсів, економічних результатів роботи та єдної системи діяльності).-організаційна(наявність єдного коллективу,єдиної адміністрації і управління виробництва,що визначає спільну відповідальність за здійснену діяльність.
головні напрямки діяльності підприємств (фірм)-продуцентів
Відповідно до логіки й послідовності стадій відтворювального процесу визначальним напрямком
діяльності кожного підприємства за умов ринкових відносин є вивчення ринку товарів, або ситуаційний аналіз. Такий аналіз повинен передбачати комплексне дослідження ринку, рівня конкурентоспроможності й цін на продукцію, інших вимог покупців товару, методів формування попиту та каналів товарообігу, зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства.
Інноваційна діяльність охоплює науково-технічні розробки, технологічну й конструкторську підготовку виробництва, запровадження технічних, організаційних та інших нововведень, формування інвестиційної політики на найближчі роки, визначення обсягу необхідних інвестицій тощо.
виробнича діяльність діяльність, найважливішими треба вважати: обгрунтування обсягу виготовлення продукції певної номенклатури та асортименту відповідно до потреб ринку; формування маркетингових програм для окремих ринків і кожного виду продукції, їхню оптимізацію відносно виробничих можливостей підприємства; збалансування виробничої потужності та програми випуску продукції продукції на поточний і кожний наступний рік прогнозного періоду; забезпечення виробництва необхідними матеріально-технічними ресурсами; розробку й дотримання узгоджених у часі оперативно-календарних графіків випуску продукції.
Необхідною умовою досягнення бажаного успіху комерційної діяльності є дійова реклама і безпосередня організація збуту своєї продукції, розвиток системи товарних бірж, належне стимулювання покупців.
Післяпродажний сервіс охоплює пусконалагоджувальні роботи у сфері експлуатації (використання) куплених на ринку товарів, їхнє гарантійне технічне обслуговування протягом певного терміну, забезпечення необхідними запасними частинами і проведення ремонтів під час нормативного строку служби тощо. Він є важливим джерелом інформації для продуцентів про надійність і довговічність виготовлених технічних засобів, а також про потрібні експлуатаційні витрати
економічна діяльність включає: стратегічне та поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, систему оплати праці, ресурсне забезпечення виробництва, зовнішньоекономічну та фінансову діяльність тощо. Цей напрямок є визначальним для оцінки й регулювання всіх елементів системи господарювання на підприємстві..
Непересічне значення має соціальна діяльність, оскільки вона істотно впливає на ефективність усіх інших напрямків і конкретних видів діяльності (інноваційної, виробничої, комерційної, економічної), результативність яких безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки й компетентності всіх категорій працівників, дійовості застосовуваного мотиваційного механізму, постійно підтримуваних підтримуваних на належному рівні умов праці та життя трудового колективу.
Основні положення Закону України «Про підприємства в Україні»
колективний договір — угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією (власником чи вповноваженим ним органом), що укладається (уточнюється) щорічно і не може суперечити чинному законодавству України.
Колективним договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією (власником) будь-якого підприємства, яке використовує найману працю.
Класифікаційні ознаки |
Види підприємств (фірм) |
Мета й характер діяльності |
Комерційні Некомерційні |
Форма власності майна |
Приватні Колективні Комунальні Державні (в т. ч. казенні) |
Національна належність капіталу |
Національні Закордонні Змішані (спільні) |
Правовий статус і форма господарювання |
Одноосібні Кооперативні Орендні Господарські товариства |
Галузево-функціональний вид діяльності |
Промислові Сільськогосподарські Будівельні Транспортні Торгові Виробничо-торгові Торгово-посередницькі Інноваційно-впроваджувальні Лізингові Банківські Страхові Туристичні тощо |
Технологічна (територіальна) цілісність і ступінь підпорядкування |
Головні (материнські) Дочірні Асоційовані Філії |
Розмір за кількістю працівників |
Великі (надвеликі) Середні Малі (дрібні) Мікропідприємства |
Колективне — це таке підприємство, що грунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації.
Комунальне — підприємство, яке засноване на засадах власності відповідної територіальної громади.
Державними є підприємства, засновані на державній власності.
До державних належать також так звані казенні підприємства, тобто підприємства, які не підлягають приватизації.
За національною належністю капіталу заведено розрізняти підприємства (фірми): національні — капітал належить підприємцям своєї країни; закордонні — капітал є власністю іноземних підприємців повністю або у тій частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються у формі філій або дочірніх фірм і реєструються в країні місцезнаходження; змішані — капітал належить підприємцям двох або кількох країн; їхня реєстрація здійснюється в країні одного з засновників такого підприємства; якщо метою створення змішаного підприємства є спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним.
Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов’язання всім майном (капіталом). Таке підприємство може бути зареєстроване як самостійне або як філіал іншого підприємства (фірми).
Кооперативні підприємства (кооперативи) — добровільні об’єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) — товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язання підприємства всім своїм майном.
Товариством з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах їхнього внеску. Командитним є товариство, яке, поряд із членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим внеском у майно такого товариства.
акція — цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь в статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства. Акціонерні товариства бувають двох видів: відкритого типу, акції якого розповсюджуються через відкриту передплату та купівлю-продаж на фондових біржах; закритого типу, акції котрого можуть розповсюджуватися лише між його засновниками.
Акціонерна форма господарювання має істотні переваги: фінансові — створює механізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій і регулярного одержання доходу в формі дивідендів на акції; економічні — акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв’язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями; соціальні — акціонування є важливою формою роздержавлення власності підприємств будь-яких розмірів, перетворення найманих працівників на власників певної частки майна підприємства. Дочірне підприємство (компанія) — юридично самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій. Асоційоване підприємство є формально самостійним, але в силу різних причин воно залежить від головної фірми і мусить підпорядкуватися її стратегічним цілям.
Добровільні та інституційні обєднання підприємств!● асоціації — найпростіша форма договірного об’єднання підприємств (фірм, компаній,організацій) з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-якого з її учасників (членів);
● корпорації — договірні об’єднання суб’єктів господарювання на засаді інтеграції їхніх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;
● консорціуми — тимчасові статутні об’єднання промислового й банківського капіталу для досягнення загальної мети (наприклад здійснення спільного великого господарського проекту). Учасниками консорціуму можуть бути державні і приватні фірми, а також окремі держави (наприклад Міжнародний консорціум супутникового зв’язку);
● концерни — форма статутних об’єднань підприємств (фірм), що характеризується єдністю власності й контролю; об’єднання відбувається найчастіше за принципом диверсифікації, коли один концерн інтегрує підприємства (фірми) різних галузей економіки (промисловість, транспорт, торгівля, наукові організації, банки, страхова справа). Після створення концерну суб’єкти господарювання втрачають свою самостійність, підпорядковуючись потужним фінансовим структурам. За сучасних умов значно розширюється мережа міжнародних концернів;
● картелі — договірне об’єднання підприємств (фірм) переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності — регулювання збуту виготовленої продукції;
● синдикати — організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу одного з учасників об’єднання. Так само може здійснюватись закупівля сировини для всіх учасників синдикату. Така форма об’єднання підприємств є характерною для галузей з масовим виробництвом однорідної продукції;
● трести — монополістичне об’єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну і господарську самостійність, оскільки інтегруються всі напрямки їхньої діяльності;
● холдинги (холдингові компанії) — специфічна організаційна форма об’єднання капіталів: інтегроване товариство, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об’єднання. Завдяки цьому холдингова компанія здійснює контроль за діяльністю таких підприємств. Об’єднувані у холдингу суб’єкти мають юридичну й господарську самостійність. Проте право вирішення основних питань їхньої діяльності належить холдинговій компанії.
● фінансові групи — об’єднання юридично та економічно самостійних підприємств (фірм) різних галузей народного господарства. На відміну від концерну на чолі фінансових груп стають один або кілька банків, які розпоряджаються капіталом підприємств (фірм, компаній), що входять до складу фінансової групи, координують усі сфери їхньої діяльності.
ринок — це сфера товарного обігу і зв’язана з ним сукупність товарно-грошових відносин, яка виникає між виробниками (продавцями) та споживачами (покупцями) у процесі купівлі-продажу товарів.