Тема 9.Страхування кредитних і фінансових ризиків

1.Необхідність, значення та економічний зміст страхування кредитів

2.Характеристика основних організаційних форм страхування кредитів (самостійно, Осадець С.С)

3.Особливості страхування банківських кредитів

4.Сутність та економічний зміст страхування фінансових ризиків

5.Страхування інвестицій

6.Страхування фінансових гарантій

7. Страхування емісії облігацій

8.Страхування експортних кредитів

9.Страхування депозитів

1.Необхідність, значення та економічний зміст страхування кредитів

У взаємному зв’язку між кредитором і його боржником предмет їх спільного інтересу – кредит, породжує різні ситуації: для боржника – зобов’язання повернути позичену суму, а для кредитора – право вимагати її отримання у попередньо узгодженому обсязі і терміні. Невиконання цих домовленостей загрожує кредитору фінансовими збитками, котрі і можуть бути об’єктом страхування з метою захисту майнових інтересів кредитора. Таким чином, основний ризик кредитної операції матеріально проявляється у неповерненні боргу, а юридично – у невиконанні взятих зобов’язань. Роль кредитного страхування постійно зростає, оскільки кредитні операції постійно ускладнюються. Страхові компанії виступають додатковим гарантом повернення коштів кредиторів одночасно отримуючи за їх допомогою вихід на нові ринки. Страхування кредитів базується на визнанні ризику неплатежу чи неплатоспроможності позичальників, який формується у процесі кредитування. В сучасному світі страхування кредитних операцій швидко поширюється, оскільки постійно відбувається зростання їх кількості.

Розрізняють три загальні механізми кредитного страхування:

- делькредерне страхування;

• гарантійне страхування;

• страхування довіри.

За делькредерного страхування кредитори відіграють роль страхувальників і застрахованих одночасно, а тому страхові відносини обмежуються лише стосунками між двома сторонами. Делькредерне страхування передбачає страхування товарних кредитів і страхування фінансових кредитів.

Майновий інтерес кредитора може бути захищений посередньо – шляхом страхового захисту платоспроможності його боржника. За цієї форми страхових відносин страхувальником є позичальник. Шляхом здійснення страхового внеску до компанії позичальник посередньо захищає інтереси свого кредитора. Ця операція за сутністю є наданням страховиком гарантії кредитору за третю особу – позичальника. Тому механізм проведення подібних операцій має назву гарантійного страхування.

Процедура надання страхових гарантій передбачає виконання тих самих дій, що й при укладанні типових договорів страхування:

1) визначення предмета страхової гарантії та його основних харак­теристик;

2) оцінювання ризику на підставі поданої та додатково отриманої інформації;

3) визначення умов угоди про надання страхової гарантії;

4) розрахунок страхового тарифу та визначення порядку сплати страхової премії.

При страхуванні кредитів застосо­вують два способи надання страхового захисту:

• одноразовий — застосування щодо окремої кредитної операції, яка потребує страхової гарантії;

• багаторазовий, оборотний — щодо загальної кількості операцій, які можуть бути здійснені одним боржником протягом часу дії угоди про гарантійне страхування.

При цьому кредитним установам вигідніше використовувати одноразовий спосіб страхування, а страховим компаніям багаторазовий. При одноразовому способі кредитна установа передає на страхування найбільш небезпечні ризики, тому не відбувається розсіювання ризику, що звісно не влаштовує страхову компанію. При багаторазовому способі компанія отримує у страхування портфель кредитів в якому суміщаються безпечні і небезпечні ризики, що сприяє досягненню їх розсіювання.

Серед розмаїття кредитних відносин, які здійснюються на сучас­ному кредитному ринку, особливого значення набувають кредитні послуги, відомі як кредит довіри. Прикладом такого кредиту є добрі, до­вірчі відносини між працедавцем (кредитором) та найнятим праців­ником (боржником). Такі відносини можуть набувати реального змісту в передачі працедавцем своєму працівникові у тимчасове користуван­ня засобів транспорту або ж інших цінностей. Отже, виникає ризик не-виправдання довіри працедавця. На випадок завдання йому збитків працівником працедавець може застрахуватися. Цей вид страхування з одного боку має характер делькредерного, бо страху­вальником є кредитор, а з другого — набирає форми страхової гаран­тії, оскільки страховий поліс становить предмет застави. Саме тому немає підстав страхування довіри однозначно відносити до делькредерної чи заставної групи.

Отже, беручи до уваги різноманітність характеру операцій, пов'яза­них із безпосереднім страхуванням кредитів та наданням страхових гарантій сторонам кредитних взаємовідносин, кредитне страхування можна визначити як господарський механізм, мета якого — задоволь­нити випадкові майнові потреби, які виникають з ризику неповернення кредиту, перерозподіливши втрати між суб'єктами кредитно-страхових відносин.