- •Тема 14 проблеми збереження біоти
- •1. Збереження біорізноманіття – шлях до оптимізації соціоекосистем
- •Вплив людини на природнє середовище
- •Склад і рівні біорізноманіття
- •Перелік законодавчих та інших нормативно-правових актів України, які діють у сфері використання та збереження біорізноманіття
- •2. Роль Червоної та Зеленої книг у збереженні біорізноманіття
- •3. Об’єкти охорони природи, їх значення в житті біосфери та суспільства
- •4. Формування національної екомережі України
- •Охоронні території природно-заповідного фонду України
- •5. Природно-заповідний фонд України та Чернівецької області
- •Біосферні, природні заповідники, національні природні парки України (станом на 1.01.2006*
- •Національні природні, регіональні ландшафтні парки та заказники загальнодержавного значення Чернівецької області
4. Формування національної екомережі України
Згідно з концепцією збереження біологічного різноманіття України (від 12 травня 1997 року*, один з основних напрямів діяльності у сфері збереження біологічного різномуніття – створення національної екологічної мережі з метою відновлення природних середовищ існування дикої флори та фауни, поліпшення стану збереження окремих компонентів біологічного різноманіття, зміцнення екологічних зв'язків і цілісності екосистем.
Верховною Радою України в 2000 році затверджена Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки. Основна мета програми: а* збільшення площі земель країни із природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття, близького до притаманного їм природного стану; б* формування територіально єдиної системи, яка б забезпечила природні шляхи міграції та поширення видів рослин і тварин.
Програмою передбачається значне збільшення розмірів території природно-заповідного фонду (Табл. 19*.
Таблиця 19
Охоронні території природно-заповідного фонду України
Категорія територій та об’єктів |
Площа земельних угідь |
||||||
тисяч гектарів |
% від площі країни |
||||||
2000 рік |
2005 рік |
2015 рік |
2000 рік |
2005 рік |
2015 рік |
||
Національні природні парки
|
600 |
1455 |
2321 |
1,0 |
2,4 |
3,9 |
|
Природні заповідники
|
160 |
350 |
422 |
0,3 |
0,6 |
0,7 |
|
Біосферні заповідники
|
212 |
250 |
301 |
0,3 |
0,4 |
0,5 |
|
Регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, зоологічні та дендрологічні парки |
1427 |
2200 |
3223 |
2,4 |
3,6 |
5,3 |
|
Усього |
2399 |
4255 |
6267 |
4 |
7 |
10,4 |
Зокрема, площа національних природних парків за 15 років повинна збільшитися майже у 4 рази і довести загальну територію охоронних об’єктів до 10,4 % від загальної площі території нашої держави. Програмою планується створення 29 національних природних парків і 7 біосферних заповідників. Бiосфернi заповiдники, якi передбачається створити 2000-2015 роках: Захiдне Полiсся, площа – 40 тис. га, Схiднi Карпати – 50 тис. га, Кримський – 40 тис. га, Розточанський – 25 тис. га, Полiський – 50 тис. га, Український лiсостеповий – 50 тис. га, Донецький кряж – 20 тис. га.
Екомережа – єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць поселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони НПС і підлягають особливій охороні.
У законі України «Про екологічну мережу», який прийнятий 24 червня 2004 року, сформульовані основні принципи формування, збереження та використання екомережі. Згідно із цим законом до структурних елементів екомережі належать ключові, сполучні, буферні та відновлювальні території.
Ключові території (природні ядра* забезпечують збереження найбільш цінних і типових для даного регіону компонентів ландшафтного та біорізноманіття. Перелік ключових територій екомережі охоплює території та об'єкти природно-заповідного фонду, водно-болотні угіддя міжнародного значення, інші території, у межах яких збереглися найцінніші природні комплекси. Насамперед це регіони Карпат, Кримських гір, Донецького кряжа, Приазовської височини, Подільської височини, Полісся, витоків малих річок, окремих гирлових ділянок великих річок, прибережно-морської смуги, континентального шельфу тощо.
Сполучні території (екокоридори* поєднують між собою ключові території, забезпечують міграцію тварин і обмін генетичним матеріалом. Це ділянки екомережі, що забезпечують зв'язки між ключовими територіями та цілісність екомережі.
До складу екомережі України належить сім екокоридорів (за Я.І. Мовчаном*: три широтних і чотири меридіальних. Ці екокоридори охоплюють три природні зони: лісову – Поліський екокоридор, лісостепову – Галицько-Слобожанський, степову Південноукраїнський і долини чотирьох головних водних артерій України (Дністровський, Бузький, Дніпровський, Сіверсько-Донецький меридіальні екокоридори*.
Буферні території забезпечують захист ключових і сполучних територій від зовнішніх впливів. Це ділянки навколо ключових територій екомережі, які запобігають негативному впливу господарської діяльності на суміжних територіях. Це можуть бути не лише природні території екстенсивного використання (пасовища, сіножаті, експлуатаційні ліси, ставки тощо*, а й орні з досить безпечним (зокрема, без застосування мінеральних добрив* веденням сільського господарства.
Відновлювані території забезпечують формування просторової цілісності екомережі, для яких мають бути виконані першочергові заходи щодо відтворення первинного природного стану. Перелік відновлюваних територій екомережі містить ділянки, що являють собою порушені землі, деградовані і малопродуктивні землі та землі, що зазнали впливу негативних процесів та стихійних явищ, інші території, важливі з погляду формування просторової цілісності екомережі.
Ідея створення екологічної мережі – одна з найбільш фундаментальних в останні десятиліття у сфері теоретичної та прикладної екології, охорони природи.