Населення
Індія — багатонаціональна країна, народи якої різняться за зовнішнім виглядом, мовою та звичаями. Чисельність населення. Мови. У 2004 р. населення Індії становило 1,08 млрд. осіб (друге місце в світі), що сягає 16% від світового населення.
Індійці розмовляють численними мовами та діалектами. Конституцією Індії офіційними визнано 18 мов. Державною мовою єхінді, в якій використовується давній санскритський алфавіт. Широко послуговуються й англійською (її визнано тимчасово другою державною мовою). Інші офіційні мови — бенталі, урду, орія, панджабі, ассамі, кашміри, синдхи, маратхи (поширені переважно у північних і центральних штатах), телугу, таміли, малаялам (переважають у південних штатах) і санскрит. Деякі штати мають власні національні мови.
Демографічні особливості. Із початку XX ст. кількість мешканців Індії збільшилася у 3 рази. Щорічний природний приріст населення перевищує 1,5% (20 млн. осіб). Для країни характерна висока народжуваність (22,32%о), скорочується смертність (8,28%о). У 1952 р. уряд розпочав широку загальнонаціональну програму планування сім'ї, сприяючи поширенню засобів попередження вагітності. Середня тривалість життя збільшилася з 22,6 року для чоловіків та 22,3 року для жінок у 1900 р. до відповідно 63,5 і 65,1 року у 2004 р. У цей період відбулося майже повне викорінювання епідемічних хвороб, насамперед чуми, віспи, холери та черевного тифу. Зменшилася дитяча смертність, для дітей віком до одного року вона знизилася з 190%о у 1950 р. до 61,4%о у 2004 р. Населення країни порівняно молоде: 32% індійців молодші 15 років і лише 4,9% — старші за 60 років.
Сімейні зв'язки в індійців, як правило, міцні. Традиційно у забезпечених і високих кастах перевага надається великій родині, а у незаможних — нуклеарній. У середніх прошарках міського населення формується орієнтація на малодітну сім'ю. У міської та селянської селянської бідноти плідність жінок, як і раніше, цінується, і поява сина (майбутнього годувальника) вважається важливою подією, що забезпечує продовження роду.
Національний і релігійний склад. В Індії нараховується понад 500 різних народностей і племен, що розмовляють на 1652 мовах і діалектах. Понад 9/10 населення становлять великі національності: хіндустанці, біхарці, панджа Серед народів Індії поширені різні релігійні вірування, обряди, звичаї і традиції, що відображаються на способі життя населення. Більшість мешканців (понад 82%) — прихильники індуїзму (індуси). 3 релігійною системою індуїзму органічно пов'язана кастова система. Індійське суспільство ще й досі поділяється на касти, які зумовлюють статус і заняття людини від її народження. Кастову систему засуджено і заборонено державою, але її освячено релігією індуїзму. Понад 100 млн. осіб належать до найнижчих каст і 50 млн. — до «племен». Індуси вважають священними деяких тварин, насамперед корів і биків породи зебу (убивство корів і вживання у їжу яловичини для них — тяжкий гріх). Тіла померлих родичів палять на погребальних вогнищах.
У країні проживає значна кількість мусульман (понад 12% населення), є також християни, буддисти, сікхисти, джайністи та ін. В Індії інколи проявляється релігійна нетерпимість, яка призводить навіть до кривавих сутичок між мусульманами та індусами.
Розміщення населення. Для Індії характерна висока густота населення (307 осіб/км2). Найгустіше заселені приморські території: в штатах Керала і Західна Бенгалія середня густота сягає 700—750 осіб/км2. На Ганзькій рівнині густота становить до 400 осіб/км . Найменш густо заселені гірські окраїнні території на півночі країни (10— 20 осіб/км2).
Більшість індусів мешкають у селах (71%). Домінують великі селища (у середньому по 500 мешканців, іноді до кількох тисяч). Рівень урбанізації низький. В Індії існує 15 міст-мільйонерів, що належать до найбільших у світі. Вони утворюють великі міські агломерації (наприклад, Колкатську, Мумбайську та Делійську). Зокрема, великими містами є Колката (колишня Калькутта, понад 15 млн. осіб), Мумбай (колишній Бомбей, до 14 млн.), Нью-Делі (10 млн.), Ченай (колишній Мадрас, майже 6 млн.), Бангалор (4,5 млн.), Ахмадабад (4 млн.), Хайдерабад (4 млн.) тощо. В Індії чітко виражені розходження між старими центральними кварталами і районами нової забудови. У державі нараховується понад 0,5 млн.селищ із населенням більше 600 млн. осіб.
Трудові ресурси. У 2004 р. чисельність працюючих в Індії становила 482,2 млн. осіб (до 1/3 населення). Із них у сільському господарстві повністю або частково були зайняті 60% (2/3 — чоловіки), у промисловості — 17%, у сфері послуг — 23%. На біржах праці зареєстровано понад 40 млн. осіб, у селах рівень безробіття та неповної зайнятості досягає 70%. За межею бідності в країні перебувають майже 20% населення.