Включається ряд спеціальних розділів:

1. Звуки, що підлягають постановці, корекції, уточненню або диференціації. Звертається увага на порушення власне артикуляції звуків і на ступінь назалізації при їх вимові.

2. Ритмічно-складова структура. Виділяють труднощі вимови звуків в складних позиціях (збіг приголосних), а також в багатоскладових словах і в кінці фрази.

III. Фонематичне сприймання і стан слухового контролю за власним мовленням.

У першому періоді навчання в дитячому садку на індивідуальних заняттях проводиться уточнення вимови голосних звуків а, е, о, у, и і приголосних п, п'; ф, ф'; в, в'; т, т'; постановка і первинне закріплення звуків: к, к'; х, х'; з, з'; г, г'; л, л'; б, б'.

У другому періоді озвучуються звуки: і; д, д'; з, з'; ш; р.

У третьому періоді відпрацьовуються звук ж, африкати і продовжується робота над уточненням артикуляції пройдених раніше звуків. Одночасно ведеться інтенсивна робота над усуненням назального відтінку.

Важливе місце відводиться диференціації ротових і носових звуків: м — п; м' — п'; н — д; н — т; м — б; м' — б'.

У школі для дітей з тяжкими порушеннями мовлення специфічні дефекти усуваються на індивідуальних логопедичних заняттях.

В процесі корекційної роботи над нормалізацією фонетичного боку мовлення необхідно контролювати ефективність логопедичних вправ.

Запропоновані критерії Л. І. Вансовської дають можливість чіткіше розчленувати комплексні мовленнєві порушення при ринолалії і оцінити корекційний вплив по двох аспектах — усунення назалізації і дефектів артикуляції.

Встановлені наступні оцінки мови:

1. Нормальна і близька до норми, тобто сформована звуковимова і усунена назалізація.

2. Значне поліпшення мовлення — сформована звуковимова, є помірна назалізація.

3. Поліпшення мовлення — сформована артикуляція не всіх звуків, є помірна назалізація.

4. Без поліпшення — не сформована артикуляція звуків, зберігається гіперназалізація.

На результативність коректувальної допомоги великий вплив має активна участь батьків у вихованні нормального мовлення у дітей з розщепленням.

Серед деяких чинників, що мають вплив на результати корекції (вік, в якому зроблена операція, її якість; вік, в якому почалася логопедична корекція; тривалість навчання), виділяється і чинник співпраці з сім'єю дитини. Логопед інструктує батьків про використовувані прийоми корекції і значну частину добре відпрацьованих вправ рекомендує для систематичного застосування в домашніх умовах.

4. Закрита та змішана форми ринолалії

Закрита ринолалія утворюється при зниженому фізіологічному носовому резонансі під час вимовлення мовленнєвих звуків. Найсильніший резонанс у носових м, м', н, н'. При нормальному їх вимовленні носоглоткове зімкнення залишається відкритим і повітря проникає прямо в носову порожнину. Якщо для назальних звуків носовий резонанс відсутній, вони звучать як ротові б, б', д, д'. У мовленні зникає зіставлення звуків за ознакою назальний-неназальний, що впливає на її розбірливість. Міняється також звучання голосних звуків через заглушення окремих тонів в носоглотковій і носовій порожнинах. При цьому голосні звуки набувають в мовленні неприродного відтінку.

Причина закритої форми — найчастіше органічні зміни в носовій порожнині або функціональні розлади піднебінно-глоткового зімкнення. Органічні зміни викликаються хворобливими явищами, в результаті яких утруднене носове дихання.

М. Зєєман розрізняє два види закритої ринолалії (ринофонію): передню закриту — при непрохідності носових порожнин і задню закриту — при зменшенні носоглоткової порожнини.

Передня закрита ринолалія спостерігається при хронічній гіпертрофії слизової оболонки носа, головним чином, задніх нижніх раковин; при поліпах в носовій порожнині; при викривленні перегородки носа і при пухлинах носової порожнини.

Задня закрита ринолалія у дітей може бути наслідком аденоїдних розростань, рідше за носоглоткові поліпи, фіброму або інші носоглоткові пухлини.

Функціональна закрита ринолалія спостерігається у дітей часто, але не завжди правильно розпізнається. Вона виникає при хорошій прохідності носової порожнини і непорушеному носовому диханні. Проте тембр назальних і голосних звуків при цьому може бути порушений сильніше, ніж при органічних формах.

М'яке піднебіння при фонацїї і при вимові назальних звуків сильно піднімається і закривається доступ звуковим хвилям до носоглотки. Це явище частіше спостерігається при невротичних розладах у дітей.

При органічній закритій ринолалії перш за все повинні бути усунені причини непрохідності носової порожнини. Як тільки наступає правильне носове дихання, зникає і дефект. Якщо ж після усунення непрохідності (наприклад, після аденоектомії) ринолалия продовжує виявлятися, вдаються до таких же вправ, як при функціональних порушеннях.

Ефективність логопедичної роботи по усуненню ринолалії залежить від стану носоглотки, функції язичка, від віку дитини. Важливим чинником є і здатність дитини розрізняти назальний тембр голосу від нормального. На початковому етапі занять рекомендуються дихальні вправи, мета яких полягає в диференціації носового і ротового вдиху і видиху. Це досягається спочатку вправами з дуттям, а потім чергуванням короткого і тривалого носового видиху. Одночасно здійснюється активізація м'язів м'якого паіднебіння і задньої стінки глотки. Наступним етапом є робота над диференціацією ротового і носового видихів. Це готує можливість постановки і автоматизації назальних звуків: губно-губного зімкненого м і переднеязычного зімкненого н.

Дітей навчають протяжній вимові, щоб відчувалася сильна вібрація на крилах і основі носа. Таким же чином тренують вимову голосних перед назальними звуками (ам, ом, ум, ан). При вимовленні цих звуків і складів м'яке піднебіння пасивне, логопед контролює рух губ (при м) або язика (при н) через носовий видих. Після цього назальні звуки закріплюються в словах. Їх необхідно вимовляти посилено і протяжно, з сильним носовим резонансом. Для корекції дефекту дітям шкільного віку можна вводити тонку гумову трубку в носовий хід, інший її кінець — в зовнішній слуховий канал, щоб дитина «чула носом» і сама контролювала голосові вібрації при утворенні носових звуків. Завершальним етапом є робота над звучністю голосних звуків і над протиставленням звуків за ознакою назальності-неназальності (п, б — м; д — н).

Змішана ринолалія

Деякі автори (М. Зееман, А. Мітронович-Моджєєвська) виділяють змішану ринолалію — стан мовлення, що характеризується зниженим носовим резонансом при вимові носових звуків і наявністю назального тембру (назалізованого голосу). Причиною є поєднання непрохідності носа і недостатність піднебінно-глоткового контакту функціонального і органічного походження.

Найбільш типовими є поєднання укороченого м'якого піднебіння, підслизового його розщеплення і аденоїдних розростань, які в таких випадках служать перешкодою для витоку повітря через носові ходи під час вимовлення оральних звуків.

Стан мовлення може погіршатися після аденоектомії, оскільки виникає піднебінно-глоткова недостатність і виявляються ознаки відкритої ринолалії. У зв'язку з цим логопедові слід ретельно обстежувати будову і збереженість функцій м'якого піднебіння, встановити, яка форма ринолалии (відкрита або закрита) сильніше порушує тембр мовлення, спільно з лікарем обговорити необхідність усунення носової непрохідності і попередити батьків про можливість погіршення тембру голосу. Після операції використовуються прийоми корекції, розроблені стосовно відкритої ринолалії.