4.2. Нормування праці допоміжних робітників

Особливістю праці допоміжних робітників є розмаїтість, нерегулярна повторюваність, складність виміру кількості і якості їхньої праці. При цьому кількість, а найчастіше і якість праці допоміжних робітників прямо залежить від трудової діяльності основних робітників, обумовленої вимогами основного виробництва.

Для нормування праці допоміжних робітників використовуються нормативи чисельності, норми обслуговування, норми часу обслуговування устаткування, норми часу і норми виробітку.

Найбільше поширення одержали норми обслуговування і норми часу обслуговування, що використовуються для:

- нормування нестабільних по обсязі робіт, де виділяються періодично повторювані елементи, час виконання і повторюваність яких можуть бути встановлені;

- розміщення по робочих місцях робітників, що виконують нестабільні по обсягам і повторюваності роботи, якщо розміщення не може бути зроблена за допомогою нормативів чисельності.

По нормах обслуговування визначається кількість одиниць чи устаткування виробничої площі й інших об'єктів обслуговування, що закріплюються за одним чи групою допоміжних робітників. Для розрахунку норми обслуговування (Но) застосовується наступна формула (27):

, (27)

де Тзм - фонд робочого часу за зміну (год чи хв); Ч - чисельність робітників у групі, бригаді (для однієї людини вона дорівнює одиниці); Тобсл - норма часу обслуговування одного об'єкта (люд.-г чи люд.-хв).

Для розрахунку норм обслуговування застосовуються два методи: диференційований і укрупнений (граничний).

Диференційований метод застосовується в тому випадку, якщо роботи з безпосереднього обслуговування закріплених об'єктів можуть бути розділені на регулярно повторювані елементи, час яких установлюється шляхом спостережень. При цьому функції робітників умовно поділяються на основні, що носять стійкий характер, і допоміжні, повторювані нерегулярно.

Укрупнений (граничний) метод припускає розробку норм обслуговування при нестабільних, рідко повторюваних операціях, тому норма обслуговування розраховується в цілому по всьому обсязі робіт з обслуговування об'єкта. При цьому виявляються прямі і непрямі фактори, що впливають на трудомісткість допоміжних робіт.

Важливим елементом нормування праці допоміжних робітників, є встановлення нормативів чисельності. Нормативи чисельності обслуговуючих робітників являють собою регламентовані величини їхньої чисельності, необхідної для виконання визначених чи обсягів одиниця об'єму робіт.

Нормативи чисельності розробляються на роботи в типових умовах раціональної організації виробництва з урахуванням досягнутого рівня технічної оснащеності й організації робіт. Вони встановлюються як по видах, так і по групах допоміжних робіт і по окремих професіях.

Розробка нормативів чисельності здійснюється з використанням непрямих методів нормування, відповідно до яких нормативи встановлюються не по трудомісткості робіт у конкретних умовах, а по факторах, що побічно впливає на чисельність відповідної групи робітників. При цьому виділяють кількісні (наприклад, вага готової продукції, площа виробничих приміщень) і якісні (наприклад, вид і тип виробництва) показники.

Велике значення в умовах сучасного виробництва має нормування праці працівників, що зайняті ремонтними роботами. В таких умовах норма виробітку залежить від характеру робіт, типу устаткування, можливостей здійснення ремонту в умовах діючого виробництва тощо. Основними факторами, що впливають на трудомісткість робіт в більшості видів норм виробітку (часу, чисельності) працівників з ремонтного обслуговування є кількість та інтенсивність використання устаткування. В залежності від зазначених показників встановлюється нормативна трудомісткість ремонтного обслуговування певної дільниці робіт. Така залежність встановлена наприклад для ремонтних робіт для електроремонтних цехів має загальний вигляд (28):

(28)

де Y – нормативна трудомісткість певного виду робіт; х₁ – сумарна встановлена потужність устаткування підприємства; х₂ - витрати електричного струму підприємством (на добу).

Первісний добір факторів, що впливають на рівень трудомісткості даної роботи, робили методом логічного аналізу процесу з висновком формул кореляційної залежності.

Остаточне рішення про облік досліджуваного фактора приймається в тому випадку, якщо збігаються результати логічного і кореляційного аналізів.

Фактори, вплив яких (кожного окремо) на трудомісткість виконання даної роботи складає менш 10%, до обліку не приймалися.

Оцінку прийнятності виведених формул кореляційної залежності науковці НДГРІ (1974 рік) робили визначенням коефіцієнтів кореляції і надійності зв'язку. До розрахунку норм витрат праці приймали такі залежності, для яких коефіцієнт кореляції був більш 0,6, а надійність зв'язку перевищувала 2,6 (дослідження проводилися в гірничо-видобувній галузі).

Для підприємств інших галузей (зокрема машинобудування) нормативи чисельності також встановлюються шляхом графічного чи кореляційного аналізу даних про явочну чисельність і кількісні фактори по кожній групі чи виду робіт. При цьому виводяться формули кореляційної залежності між нормативною явочною чисельністю і величинами факторів, що характеризують обсяг допоміжних робіт. Наприклад, нормативна чисельність слюсарів по ремонту й обслуговуванню устаткування в механічних цехах (Ч) визначається по формулі [Жуліна, Нормировани труда за рубежом] (29):

(29)

де X - кількість одиниць ремонтної складності устаткування, у тис. одиниць;

Кзм - коефіцієнт змінності роботи верстатників;

Хк.р. - кількість одиниць ремонтної складності устаткування, що піддається капітальному ремонту, у тис. одиниць;

Хс.р. - кількість одиниць ремонтної складності устаткування, що піддається середньому ремонту, у тис. одиниць;

Хм.р. - кількість одиниць ремонтної складності устаткування, що піддається малому ремонту, у тис. одиниць.

Однак важливе місце в нормуванні допоміжних робіт займає визначення трудомісткості таких робіт. При розробці таких норм трудомісткість робіт доцільно визначати по фактичній явочній чисельності робітників, зайнятих на допоміжних роботах. Для більш точного визначення трудомісткості й обсягу робіт, допоміжні роботи доцільно поділяти на окремі види. Поділ здійснюється таким чином, щоб кожна група робітників виконував однакові функції.

Фактичну явочну чисельність по кожному з видів робіт доцільно зіставляти з плановою. Якщо фактична явочна чисельність виявляється менше планової, то у випадках, коли це негативно впливає на виконання робіт, до розрахунку приймається планова явочна чисельність.

За результатами фотографії робочого часу встановлюється величина коефіцієнта зайнятості робітників при виконанні різних допоміжних робіт. Фактична величина цього коефіцієнта коливається в межах 0,70 - 0,95 і залежить від характеру діяльності.

З урахуванням часу на відпочинок і особисті потреби коефіцієнт зайнятості робітників k_з визначають по формулі (30):

, (30)

де Тр - час, раціонально витрачений на виконання робіт протягом зміни, хв.; Тзм - тривалість зміни, хв.

На підставі явочної чисельності і коефіцієнта зайнятості робітників можна визначити скоректовану явочну чисельність по формулі (1.31):

, (31)

де Ч_я - явочна чисельність робітників.

Далі пропонується розглядати норми праці допоміжних працівників в залежності від характеру виконуваної ними роботи.

Для наладчиків норма обслуговування (Но) при однорідному устаткуванні визначається по наступній формулі (32):

, (32)

де Кз - оптимальний коефіцієнт завантаження наладчиків основними роботами;

N_h, N_n - кількість налагоджень і підналагоджень устаткування;

Тнал, Тп.нал - трудомісткість одного налагодження та підналагодження устаткування.

У випадках, коли один об'єкт обслуговується групою робіт­ників, для кожного з яких не передбачено чітке визначення змісту праці, немає чіткого розподілу її частин у часі, норму чисельності допоміжних робітників можна встановити за допомогою норми часу:

,(33)

де О – обсяг робітна даному об’єкті, що вимірюється кількістю одиниць устаткування, виробничої площі, протяжністю комунікацій; Нод – норма часу на обслуговування одиниці устаткування, яка визначається за формулою (34); tо – час виконання основних функцій на одиницю роботи прийняту за одиницю вимірювання; N – кількість обсягу роботи на одиницю устаткування, що обслуговується робітником (кількість одиниць ремонтної складності в одній фізичній одиниці устаткування, що припадає на один верстат за зміну); k1 – коефіцієнт, що враховує виконання допоміжних функцій; k2 – коефіцієнт, що враховує час на відпочинок та особисті потреби.

, (34)

Норма чисельності на ремонтне обслуговування конкретно­го устаткування така (35):

, (35)

де т_і — кількість одиниць устаткування і-го типу; п — кількість типів устаткування; р_і — ремонтна складність одиниці устаткування, що підлягає ремонтному обслуговуванню даною групою робітників; t_од, — норма часу на обробку одиниці ремонтної складності одним робітником; К_зм — коефіцієнт змінності праці робітників-ремонтників, залу­чених до ремонтного обслуговування устаткування даної дільниці (цеху).

Чисельність ремонтного персоналу, необхідного для виконан­ня всіх видів планово-запобіжного ремонту протягом року роз­раховується на основі планового фонду робочого часу одного робітника на рік (36):

(36)

де Ч_рем — чисельність робітників-ремонтників;

Ттр — сумарна планова трудомісткість ремонтних робіт на рік;

Ф_еф — плановий фонд робочого часу одного робітника на рік. У цілому слід зазначити, що всі норми праці пов'язані між собою, бо їхня основа — це норма часу, встановлення найточні­ших величин якої є умовою розрахунків усіх подальших науково обґрунтованих норм.

Чисельність контролерів визначається залежно від трудомісткості контрольних операцій. Норма чисельності контролерів може бути визначена за формулою (37):

, (37)

де Т_контр — трудомісткість контрольних операцій в розрахунку на одну зміну;

t_пз — тривалість підготовчо-завершальних операцій;

к_зм — коефіцієнт змінності роботи устаткування.

Змінну норму виробітку вантажно-розвантажувальних робіт можна розрахувати, наприклад, у такий спосіб (38):

, (38)

де Т_зм - тривалість зміни, Т_п.з - підготовчо-заключний час, Т_відп - час на особисті потребі, t_о - час на доставку вантажу до місця навантаження від місця складування і час укладання його на транспортний засіб; t_в - час на маневри транспортного засобу на складі, k - коефіцієнт що враховує час періодичного відпочинку в плині зміни.

Норми виробітку на розвантаження вантажів у тарному упакуванні, можуть визначатися за формулою (39):

, (39)

де tв – час на розвантаження, tп – час на піднесення ящиків, tв.с – час на відкривання ящиків; tс – час на складання ящиків; tо – час на віднесення ящиків і складування їх на відстань до 10 м. В разі якщо відстань є більшою, час на виконання додається у вигляді коефіцієнту, що коригує.

Для значної частки працівників допоміжного характеру праця носить операторський характер. Чисельність працівників операторського профілю визначається вимогами устаткування та норм охорони праці. В разі якщо оператор здійснює обслуговування значної кількості устаткування не обладнаного засобами автоматичного контролю трудомісткість визначається для кожного конкретного випадку окремо. При визначенні такої трудомісткості виходять, як правило з максимального нормативного значення кількості устаткування яку може обслуговувати один працівник. В разі перевищення кількості встановленого устаткування за визначену в нормі кількість, норматив чисельності працівників пропорційно збільшується.

Також для окремих підприємств принципове значення мають роботи пов’язані з оглядом та контролем за станом комунікацій (воздуховодів, електричних мереж, залізничних колій, шахтних стовбурів тощо). Норматив трудомісткості працівників, які задіяні на таких роботах визначається виходячи із довжини комунікацій, що оглядаються та навантаження на них. Так для працівників, що зайняті оглядом та ремонтом рельсових колій (в підземних умовах рудних шахт) визначається за формулою (1.40):

(1.40)

де Y – нормативна трудомісткість витрат праці на огляд та ремонт рельсового шляху; х₁ – протяжність рельсових колій, км; х₂ – середньодобовий обсяг перевезень, тис. тон.

Норми обслуговування як правило визначаються в залежності від чисельності працівників обслуговування яких необхідно здійснювати. Трудомісткість як правило встановлюється не на один об’єкт обслуговування а на певну інтервальну величину. Наприклад для табільників за умов чисельності:

до 300 осіб – нормативна трудомісткість становить 43,7 люд. год. на добу;

від 301 до 500 осіб – нормативна трудомісткість становить 54,1 люд. год. на добу;

від 501 до 700 осіб – нормативна трудомісткість становить 64,5 люд. год. на добу, і так далі.

Однак по мірі науково-технічного розвитку, праця значної часті працівників допоміжного характеру праці стає все більш механізованою, що вимагає реалізації нових підходів до її нормування які в значній мірі схожі з нормуванням праці працівників основної праці.