Цестодози: теніаринхоз. Теніоз. Ехінококоз

Загальна характеристика цестодозів. Цестодози викликають гельмінти з класу стьожкових червів і належать до біогельмінтозів. Їх тіло (стробіла) стрічкоподібної форми, складається з члеників (проглотид), тіло завдовжки від 1 мм до 10-18 м. Кількість члеників від 3 до 3 000- 4 000. Передній кінець починається голівкою (сколексом), далі йде коротка шийка і членики. Голівка несе органи фіксації – присоски (звичайно 4), хоботок із гачками, присисні щілини – ботрії (стьожак широкий).

Під час розвитку й росту гельмінта від шийки весь час відчленовуються нові проглотиди, а раніше утворені поступово відсуваються назад. У міру дозрівання в них яєць вони відриваються і виводяться з кишечнику хазяїна з його фекаліями. Розрізняють три генерації члеників у стробілі: молоді, гермафродитні й зрілі. У молодих члениках статева система відсутня, потім спочатку зявляються органи чоловічої статевої системи, пізніше – органи жіночої статевої системи, внаслідок чого членики стають гермафродитними (приблизно в середині стробіли), або незрілими.

У подальшому в більшості видів у члениках редукується частина статевих органів, залишається тільки матка, що містить зрілі яйця. Такі членики називаються зрілими, вони й відриваються від стробіли.

Тіло гельмінта вкрите шкірно-м’язовим мішком. Його поверхневий шар – тег умент містить ряд травних ферментів і тому бере участь у живленні паразита. Тегумент також містить антипротеолітичний фермент, завдяки якому паразит не перетравлюється в кишках хазяїна.

Під тегументом залягають зовнішній (кільцевий), внутрішній (повздовжній) і діагональний шари м’язів.

Всередині шкірно-м’язового мішка знаходиться паренхіма й внутрішні органи.

Травна система редукована. Кровоносна і дихальна системи відсутні. Мають видільну і нервову систему.

Гермафродити. У члениках відбувається запліднення статевими продуктами й утворення яєць, які переходять у матку і там дозрівають. Будова і кількість відгалужень матки різниться у різних видів цестод. Це використовується у діагностиці цестодозів.

Під оболонкою всередині яйця розвивається шестигачковий зародок кулястої форми – онкосфера. В органах проміжного хазяїна онкосфера розвивається у фіну- другу (інвазійну) личинкову стадію. Остаточний хазяїн заражається, поїдаючи м'ясо проміжного хазяїна, що містить інвазійну стадію (фіну), яка під пвливом травних соків остаточного хазяїна вивертається і прикріплюється до стінки кишки. Міхур фіни руйнується, а від шийки починається розвиток проглотид.

ТЕНІЇДОЗИ – теніаринхоз та теніоз

ТЕНІАРИНХОЗ

• біогельмінтоз, який перебігає у людини переважно з диспепсичними розладами.

Актуальність. Теніаринхоз поширений майже у всіх регіонах світу. Уражує він переважно населення, що займається тваринництвом, зокрема розведенням великої рогатої худоби.

Етіологія. Збудник – бичачий ціп’як (Taeniarhynchus saginatus), його ще називають неозброєний ціп’як (не має гачків). Довжина 4-8м, має близько 1 000 члеників. Головка має 4 м’язові присоски.

Гермафродитні членики містять до 1 тис. дрібних сім’яників. Яєчник дволопатевий.

У зрілих члениках матка утворює бічні гілки (17-35) з кожного боку. Упродовж року гельмінт виділяє близько 2 500 проглотид, які виділяються фрагменти по декілька штук. Завдяки скороченню м’язів вони здатні активно виповзати крізь анальний отвір на тіло і білизну зараженої людини. У віділених члениках в яйцях вже сформовані онкосфери, що тривалий час зберігають інвазивність ( у сухому вигляді до 1 міс, у ґрунті – до 1 року), на сонці гинуть через 2-3 доби, у хлорному вапні – через 5-6 год.

Яйця оточені тонкою оболонкою, яка легко руйнується у зовнішньому середовищі. Всередині міститься шестигачкова онкосфера, що має товсту радіально по смугову оболонку. Розміри онкосфери 30-40 х 20-30 мкм.

Життєвий цикл. Остаточний хазяїн – людина. Дозрілі членики виділяються з фекаліями назовні або ж виповзають з відхідника. У зовнішньому середовищі, насамперед на випасах, вони можуть розповзатися по траві. Тварини (велика рогата худоба – проміжний хазяїн) заражаються, поїдаючи траву, сіно. У шлунку худоби онкосфери виходять з яєць і за допомогою трьох пар гачків заглиблюються у слизову оболонку кишечнику, кров’ю заносяться у м’язи тварини і перетворюються на фіни – цистицерки, де зберігають життєздатність 11-12 міс і більше (до 20-24 міс).

Людина заражається при вживанні фінозного м’яса. Під дією травних соків у кишечнику зараженої людини із цистицерка вивертається сколекс і прикріплюється до стінки кишки. Ціп’як починає живитися, від шийки утворюються нові членики; гельмінт росте. Тривалість життя в організмі людини досягає 10 років і більше.

Сприйнятливість людини до теніаринхозу висока. В осередках теніаринхозу ураження ним населення досягає 10% і більше.

Імунітет вивчений недостатньо. Повторні випадки не зареєстровані.

Джерело збудника інвазії є людина – остаточний хазяїн, котрий виділяє в навколишнє середовище членики з інвазійними яйцями. Велика рогата худоба – проміжний живитель, містить у м’язах інвазійні личинки.

Механізм передачі здійснюється за таким ланцюгом: людина – навколишнє середовище – велика рогата худоба – людина. Велика рогата худоба заражається через корм. Людина – під час уживання в їжу сирої або недостатньо термічно обробленої зараженої яловичини (м'ясо-оральним шляхом).

Особливості епідемічного процесу:

• Захворюваність може досягти значних цифр у разі поганої організації ветеринарно-санітарного нагляду за утриманням великої рогатої худоби та санітарно-ветеринарної експертизи м’яса.

• Сезонність не має особливого значення, але в ендемічних районах зараженість може зростати в період масового забою худоби. В Україні щорічно реєструється до 100 випадків теніаринхозу.

• Хворіють переважно дорослі.

• Можливе занесення інвазії разом із ураженими тушами тварин в благополучні райони з ендемічних.

Патогенез. У патогенезі значну роль відіграє подразнення слизової оболонки кишки великою масою паразита, що супроводжується спазмом кишок і переймистим болем. Велике значення мають сенсибілізувальна дія паразита і порушення балансу харчових речовин за рахунок споживання їх паразитом.

Клініка. Інкубаційний період 8-10 тиж.

Іноді єдиною скаргою хворих є виділення члеників. Однак (особливо у дітей та осіб, ослаблених іншими захворюваннями) можуть бути нудота, блювота, запаморочення, біль у животі, роздратованість, холецистит, панкреатит, втрата в масі тіла.

Лабораторна діагностика. Методи:

• Ефективним методом є опитування про виділення члеників та їх дослідження між двома предметними скельцями (роздавлені членики).

• Періанально-ректальний зіскрібок.

• Флотаційний метод виявлення онкосфер із застосуванням розчинів натрієвої та калієвої селітри.

• Товстий мазок за методом Гейна.

Специфічна терапія: феносал. Трихлосал, фебісол.

Специфічна профілактика не розроблена.

Протиепідемічні заходи:

• Хворі підлягають госпіталізації та дегельмінтизації. Фекалії хворого знезаражуються (+ 4дні після лікування) окропом, хлорним вапном, спалюванням).

• Контрольні обстеження через 1 міс після лікування.

• Диспансерний нагляд 1 рік (перші 6 міс обстеження щомісячно, потім 1 раз у квартал).

При обстеження осередка з’ясовують професію, вживання термічно не обробленого м’яса (пробування фаршу тощо), місце придбання м’яса тощо.

Профілактика полягає у :

• Здійсненні санітарно-ветеринарної експертизи м’яса (якщо м'ясо на розрізі розове, у ньому можуть бути фіни). При виявлені більше 3 фін на площі 40см кв м'ясо підлягає утилізації (чи на корм для тварин за умов тривалої термічної обробки)

• Оздоровлення мікроосередків

• Запобігання зараженню великої рогатої худоби. Не допускати до роботи на фермах хворих на теніаринхоз людей, попереджати забруднення зовнішнього середовища.

• Обстеження

• Тваринників і членів їх сімей, робітників боєнь, м’ясокомбінатів, кухарів 1 раз на рік.

• Мешканців населених пунктів з ураженістю вище 1% та при виявленні цистицерків у великої рогатої худоби (щорічно, не менше 20% населення) методом опитування, Като, періанальним зскрібом.

Епіднагляд включає облік і реєстрацію випадків захворювання, стеження за рівнем ураження людей і великої рогатої худоби та прогноз тенденції розвитку епідпроцесу, розробка комплексу медичних та ветеринарних заходів, спрямованих на обмеження епідпроцесу.

ТЕНІОЗ

Належить до біогельмінтозів. Захворювання, що має хронічний перебіг з диспепсичним та алергійним синдромами. В організмі людини збудник може паразитувати не тільки статевозрілим, а й у личиночній (ларвальній) стадії розвитку (цистицеркоз); локалізується в різних органах.

Актуальність. Теніоз найбільш поширений у регіонах з розвиненим свиранством, у тому числі й в Україні. Найбільш небезпечною є локалізація цистицерків у головному мозку (іноді стає причиною смерті), а також в органі зору (може призвести до сліпоти). Соціально-економічне значення теніозу визначається нанесенням шкоди здоров’ю людини, а також зниженням продуктивності виробництва м’яса.

Етіологія. Збудник – свинячий або озброєний ціп’як – Taenia solium. Довжина 2-3м і більше, кількість проглотид близько 900. На голівці, крім 4 присосків, є віночок кутикулярних гачків, звідки й походить назва – озброєний ціп’як.

Гермафродитні членики містять кілька сотень сім’яників, зрілі – матку з 8-12 парами бічних гілок.

Яйця такої будови, як і бичачого ціп’яка. Вони вкриті тонкою прозорою оболонкою. Під нею є власна оболонка зародка (онкосфери) – двоконтурна, радіально посмугована. Розміри онкосфери 30-40 х 20-30 мкм.

Життєвий цикл. Остаточний хазяїн – людина. Проміжний – свиня, інколи людина. Хвора людина виділяє з фекаліями зрілі членики з яйцями. Свині поїдають фекалії і заковтують яйця. З них у шлунку виходять онкосфери, які в кишечнику проникають у кровоносні судини і заносяться у скелетні м’язи та різні органи. Там вони перетворюються на фіни – цистицерки, які мають розміри зернини рису. Їх можна побачити неозброєним оком. Фіни зберігаються тривалий час.

У кишечнику людини під дією травних соків із фіни вивертається сколекс і прикріплюється до слизової оболонки, від шийки починають відростати проглотиди. Через 2-2,5 міс (3міс) ціп’як досягає статевої зрілості. Тривалість життя ціп’яка – 10 років і більше.

Внаслідок зараження людини онкосферами, фіни можуть розвиватися у підшкірній клітчатці, м’язах, очах і часто у головному мозку, викликаючи тяжке захворювання – цистицеркоз.

Цистицерк має вигляд прозорого пухирчика діаметром 0,5 – 1,5 см, заповненого прозорою рідиною. У пухирчику у вигляді білої крапки видно головку (має таку ж будову як і у дорослого ціп’яка). Формуються цистицерки протягом 2-4 міс. Термін виживання їх в організмі людини до 3-10 років (і навіть більше 20 років), після чого вони гинуть.

Сприйнятливість досить висока, про що свідчить значне поширення теніозу в деяких окремих ендемічних районах ( у Бєларусі цистицеркоз було виявлено у 0,26% померлих).

Імунітет вивчений недостатньо. Відомо, що при цистицеркозі спостерігається продукування антитіл і на результатах серологічних тестів ґрунтується його діагностика.

Джерелом збудника є людина, в організмі якої паразитує статевозрілий гельмінт. З організму людини виділяються членики, що містять інвазійні яйця, котрими заражається проміжний хазяїн – свиня. Людина є джерелом інвазії протягом усього періоду захворювання, тобто багато років.

Механізм передачі:

• м'ясо-оральний (фінозне м'ясо свиней),

• можливий і фекально-оральний від хворого через забруднені онкосферами руки або продукти(овочі, фрукти). У цих випадках виникає цистицеркоз.

Особливості епідпроцесу:

• Теніоз спостерігається у регіонах, де розвинуте свинарство і можливе занесення інвазії із свинячими тушами у благополучні регіони. В Україні щорічно реєструється до 20 випадків теніозу.

• Хворіють переважно дорослі – як жителі міст, так і сіл.

• Сезонність значення не має.

• В ендемічних районах заражуваність підвищується у період масового забою худоби.

• Поширенню теніозу серед свиней сприяє випасання їх на територіях, забруднених фекаліями людей.

• Утримання свиней у стійлі обмежує шляхи передачі збудника.

Патогенез. Для свинячого ціп’яка людина може бути як кінцевим, так і проміжним живителем.

Статевозрілий гельмінт паразитує у тонкій кишці і певну роль в патогенезі відіграє механічна, нервово-рефлекторна та сенсибілізувальна дія паразита.

Іноді людина може бути і проміжним живителем. Таке захворювання називається цистицеркозом. Зараження відбувається екзогенним шляхом (при вживанні в їжу забруднених онкосферами овочів, фруктів) чи через інфіковані руки та ендогенним шляхом (у разі руйнування члеників у кишках і потрапляння онкосфер у шлунок унаслідок антиперистальтики під час блювання), тоді із шлунка і кишок зародки розносяться кров’ю по організму й осідають у різних органах. З епідеміологічної точки зору цистицеркоз людини є глухим кутом.

Клініка. Інкубаційний період 8-10 тиж. Клінічно теніоз перебігає так само, як теніаринхоз.

Винятком є цистицеркоз. Цистицерки можуть локалізуватися в головному мозку, очах.

Клініка залежить від локалізації цистицерків. При цистицеркозі мозку підвищується внутрішньочерепний тиск і проявляється раптовими головними болями з блюванням, часто з епілептиформними припадками та порушенням психіки (галюцинації).

Цистицеркоз очей викликає порушення зору і не рідко сліпоту. Цистицеркоз шкіри, м’язів частіше перебігає без скарг.

Лабораторна діагностика. Матеріалом для діагностики теніозу є випорожнення і зіскрібок з перианальних складок. Використовують гельмінтологічні методи.

Членики - білого кольору, прямокутної форми (12-15 х 6-7 мм), не здатні до активного руху. Видову належність їх визначають за розгалуженням матки (8-12 пар бічних гілок).

Порядок роботи: на предметне скельце кладуть фільтрувальний папір з отвором посередині. Всередину отвору на предметне скельце кладуть членик гельмінта. Зверху накладають друге предметне скельце і злегка притискають скельця одне до одного. Препарат мікроскопують при малому збільшенні.

Членики в кишечнику хворого частково руйнуються і при мікроскопії випорожнень можна знайти онкосфери методом Като, Калантаряна.

Для диференціації яєць теніїд можна використовувати метод забарвлення за Цилем-Нільсеном. Яйця бичачого ціп’яка забарвлюваються, а свинячого – барвник не сприймають.

Для діагностики цистицеркозу використовують РНГА, імуноферментний аналіз.

Специфічна терапія. Теніоз лікують екстрактом чоловічої папороті, атебрином, насінням гарбуза.

Цистицеркоз - флоридином з сульфадемізином. Преднізолон. Рентгенотерапія.

Специфічна профілактика не розроблена.

Протиепідемічні заходи як при теніаринхозі. Обстеженню на теніоз підлягають:

• Робітники свиноводчих господарств та підприємств громадського харчування (при прийомі на роботу та 1 раз щорічно)

• Мешканці домовладінь, де виявлено цистицеркоз свиней (за епідпоказниками)

• Члени сімей, де виявлено хворого (за епідпоказами)

• Хворі з діагнозом пухлини мозку, арахноїдит, енцефаліт, епілепсія, деменція.

Епіднагляд як при теніаринхозі.