17

Управління нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах та інших примусових заходів Генеральної прокуратури України

Кафедра нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах та інших примусових заходів Інституту підвищення кваліфікації кадрів Національної академії прокуратури України

Л Е К Ц І Я

на тему: „Прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні покарань у виді штрафу і конфіскації майна”

(підготовлена на основі лекції завідуючого кафедрою Академії к.ю.н., доцента Шинальського О.І.)

Київ – 2010

План

1. Правове та організаційне забезпечення прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні покарань у виді штрафу і конфіскації майна.

2. Організація і здійснення перевірок додержання законів при виконанні покарань у виді штрафу і конфіскації майна.

3. Прокурорський нагляд за додержанням законів щодо розшуку, арешту, опису та вилучення майна боржника.

Основні нормативно-правові акти та література:

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року № 2341-III: Офіційний текст. – К.: А.С.К., 2003. – 224 с.

3. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 року № 1129-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2004. – № 3–4. – Ст. 21.

4. Кримінально-процесуальний Кодекс України від 28 грудня 1960 року № 1001-05 // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1961. – № 2. – Ст. 15.

5. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984

6. Про виконавче провадження: Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1999. – № 24. – Ст. 207 із змінами та доповненнями, внесеними ЗУ у 1999-2010 роках.

7. Про державну виконавчу службу: Закон України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1998. – № 36. – Ст. 243.

8. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1991. – № 53. – Ст. 793.

9. Наказ Генерального прокурора України № 7 гн від 26 грудня 2005 року із змінами та доповненнями внесеними наказами від 12.02.2007 № 7гн-2, 10.01.2009 № 7гн-3, 02.06.2010 № 7гн-4 та 09.08.2010 № 7гн-5, „Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян”;

10. Постанова Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 р. N 1340 „Про Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним”;

11. Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15 грудня 1999 року;

12. Інструкція про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб) // Затверджено Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України від 25.06.02 № 607/56/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.06.02 за № 541/6829;

13. Шинальський О.І. Організація та забезпечення прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні покарань у виді штрафу та конфіскації майна // Вісник прокуратури. – 2006. №4 С. 9 – 22;

1. Правове та організаційне забезпечення прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні покарань у виді штрафу і конфіскації майна.

Історія застосування майнових кримінальних покарань сягає глибокої давнини. Ще норми Короткої редакції Руської правди, першого кодексу давньоруського права, передбачали покарання за особливо тяжкі злочини – вбивства князівських слуг, вбивства залежних людей тощо у виді грошового штрафу у відповідному розмірі - сплату „віри”. З ХІ століття остаточно встановлюється князівське судочинство у кримінальних справах з певною системою карних штрафів, вир і продаж, уроків тощо.

Подальший розвиток ідей, пов’язаних з майновими кримінальними покараннями, був тісно пов’язаний, зокрема, з діяльністю Великого Князівства Литовського. Цей період характеризувався першими спробами обмеження жорстокості при призначенні кримінальних покарань. Страти та фізичні каліцтва частково замінювались майновими стягненнями. У 1529 році ухвалено перший Литовський статут, відповідно до якого шляхтич за вбивство шляхтича платив 100 коп. грошей „головщини” - родині вбитого і стільки ж „вини” великому князю. За вбивство путового боярина, службового ремісника чи тивуна платилося 20 коп., а за вбивство холопа - 10 коп.

Прибічником застосування майнових видів кримінальних покарань та обмеження смертної кари був Ш. Монтеск’є. Він вважав, що за вчинення майнових злочинів доцільно обмежуватись накладенням грошових штрафів, залежно від матеріальної спроможності злочинця та виду злочину.

Кримінальним кодексом України (пункти 1 та 7 статті 51) передбачено застосування до осіб, визнаних винними у вчиненні певних злочинів, покарань у виді штрафу і конфіскації майна. Відповідно до статті 52 КК України штраф може застосовуватись як основне, так і додаткове покарання. Статтею 59 КК України встановлено, що конфіскація майна може застосовуватись лише як додаткове покарання.

Виконання покарань у виді штрафу і конфіскації майна полягає у застосуванні до засудженого встановлених законом заходів примусу, суть яких – вилучення у боржника грошей або певного майна у доход держави.

Як свідчить судова практика, що склалася за останні роки, у структурі кримінальних покарань спостерігається зменшення чисельності осіб, засуджених до позбавлення волі. Якщо у 2003 році питома вага засуджених до такого виду покарання складала 29,8%, то за 2009 рік – 24,3% ,за рахунок застосування судами альтернативних позбавленню волі покарань. Зокрема кількість засуджених до штрафу зросла з 4,5% до 15,0% (з 8,9 до 22,0 тис.осіб).

Поняття штрафу та конфіскації майна, як кримінальних покарань, підстави їх призначення та заміни на інші види покарань встановлені Кримінальним кодексом України, а порядок і умови їх виконання – Кримінально-виконавчим кодексом України, нормами ряду законів та підзаконних нормативних актів.

Відповідно до ст. 53 КК України штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині цього Кодексу. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу. Наприклад, ч.1 ст.368 КК України за одержання хабара передбачено покарання у виді штрафу від 700 до 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Як додаткове покарання штраф може бути призначений лише тоді, якщо його спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини цього Кодексу.

Штраф як основне та додаткове покарання може бути застосовано до неповнолітніх, лише тих, хто має самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення (ст. 99 КК України). При цьому розмір штрафу може бути встановлений судом в межах до 500 встановлених законодавством неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Однією з кваліфікаційних ознак злочинів і адміністративних правопорушень є неоподаткований мінімум доходів громадян, сума якого для кваліфікації таких протиправних діянь встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, що обчислюється з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, яка щорічно збільшується. Кримінальна відповідальність за крадіжку, наприклад, наступає, коли сума викраденого майна перевищує 3 неоподаткованих мінімуми доходів громадян. (ЗУ України „Про податок з доходів фізичних осіб” (набув чинності з 1 січня 2004 року)

Відповідно до Закону України від 15.04.2008 Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності, ст.53 КК після частини третьої доповнено новою частиною, що набрала чинності з 1 січня 2009 року, якою передбачено, що з урахуванням майнового стану особи суд може призначити штраф з розстрочкою виплати певними частинами строком до трьох років.

У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.

Покарання у виді конфіскації майна передбачене ст. 59 КК України і полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.

Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК України. При цьому слід мати на увазі, що цей вид покарання не застосовується до неповнолітніх, якщо у санкції статті Особливої частини КК України і передбачено такий вид додаткового покарання (ст.98 КК України).П. 19. Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року N 7 „Про практику призначення судами кримінального покарання” передбачено, що конфіскація майна як додаткове покарання не може бути призначена при звільненні особи від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК), а також неповнолітнім, навіть у тому разі, коли вони на час розгляду справи судом досягли повноліття.

Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України, зокрема предмети, необхідні для засудженого, членів його родини, які знаходяться на його утриманні. Заміна майна, що конфіскується, на еквівалентну грошову суму не допускається.

Відповідно до пункту 4 статті 121 Конституції України нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, покладено на прокуратуру. Це положення Основного Закону також закріплено у пункті 4 частини 1 статті 5 Закону України „Про прокуратуру”, тобто здійснення такого нагляду є однією з основних, конституційних функцій прокуратури.

Стаття 44 Закону України „Про прокуратуру” визначає предмет нагляду за додержанням законності під час перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, органах і установах, що виконують кримінальні покарання або заходи примусового характеру, які признача­ються судом, додержання встановленого зако­нодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особа­ми в цих установах, їх прав і виконання ними своїх обов'язків.

Відповідно до ст. 22 КВК України, нагляд за додержанням законів у діяльності органів і установ, що виконують кримінальні покарання, здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами, що певною мірою стосується і виконання покарань у виді штрафу і конфіскації майна, оскільки статтею 12 КВК України встановлено, що покарання цих видів виконує Державна виконавча служба. Відповідно до ст.2 ЗУ „Про виконавче провадження” Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Основними завданнями нагляду на цьому напрями є:

- забезпечення додержання законів про недоторканність особи, соціально-еко­номічні, політичні, особисті права і свободи громадян, гарантовані Конституцією України, захист їх честі і гідності;

- усунення порушень, пов’язаних з невідповідністю актів органів та установ, що виконують кримінальні покарання, вимогам Конституції України та чинним законам.

При здійсненні нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор наділений відповідними повноваженнями, передбаченими ст.ст.20, 44-45Закону України „Про прокуратуру” та галузевим наказом Генерального прокурора України 7гн - 2005 року

Відповідно до п.4. наказу на управління нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах та інших примусових заходів Генеральної прокуратури України покладено організація наглядової діяльності та здійснення безпосереднього нагляду за додержанням законів у центральних органах виконавчої влади, відповідальних за організацію виконання судових рішень у кримінальних справах та застосування інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, зокрема - Департаменті державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо виконання покарань у виді штрафу та конфіскації майна.

Пунктом 6 наказу організацію наглядової та іншої прокурорської діяльності підпорядкованих прокурорів та здійснення безпосереднього нагляду за додержанням законів у регіональних підрозділах державної виконавчої служби покладено на відділи нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах та інших примусових заходів (старших помічників і помічників прокурорів) прокуратур обласного рівня.

Пунктом 9. наказу встановлено, що у підрозділах державної виконавчої служби в районах, містах, районах у містах здійснюють нагляд районні, міські, міжрайонні прокурори відповідно до розмежування їх повноважень, розташування та підпорядкування піднаглядних установ, комплексні перевірки додержання законів при виконанні покарань у виді штрафу і конфіскації майна повинні проводитись один раз на півріччя (п.10 наказу).

Незважаючи на достатню законодавчу забезпеченість прокурорського нагляду за виконанням зазначених покарань, окремі службові особи державної виконавчої служби на місцях відмовляють у наданні прокурорам для перевірки виконавчі провадження щодо штрафу і конфіскації майна з посиланням на ст.ст. 8, 8-1, 8-2 та 8-3 Закону України „Про виконавче провадження”, якими прокурорський нагляд за додержанням законів при виконавчому провадженні не передбачений, прокурор не включений до переліку осіб, які мають право витребовувати та перевіряти матеріали виконавчого провадження.

При вирішенні таких ситуацій належить виходити з того, що нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань є конституційною функцією прокуратури – п.4 ст.121 Основного закону України. Крім цього, статтею 123 Конституції України встановлено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури визначаються законом. Цим законом, перш за все, є спеціальний закон – Закон України „Про прокуратуру”, стаття 8 якого надає право прокурору вимагати від будь-яких фізичних чи юридичних осіб безкоштовного надання статистичної та іншої інформації, включаючи виготовлення копій носіїв такої інформації, необхідної для здійснення прокурорського нагляду. Причому обсяг та конкретні носії інформації, необхідної для здійснення прокурорського нагляду, прокурор визначає самостійно. Будь-яких обмежень закон не встановлює.

Відповідно до статті 75 Закону України „Про виконавче провадження” рішення щодо стягнення штрафу та конфіскації майна підлягають виконанню в порядку, встановленому цим Законом, пунктом 2 статті 3 якого встановлено, що вироки, ухвали та постанови судів у кримінальних справах в частині майнових стягнень підлягають виконанню державною виконавчою службою як і покарання у виді штрафу і конфіскації майна. Це визначено і статтею 12 Кримінально-виконавчого кодексу України.

Тому прокурор має право і зобов’язаний отримати повну інформацію про відповідне виконавче провадження, а у разі необхідності вимагати надання копій виконавчих документів у встановлений термін та безкоштовно. Ч 2 статті 415 Кримінально-процесуального кодексу України встановлено, що розпорядження прокурора, які стосуються виконання вироків, ухвал і постанов суду, обов’язкові для всіх органів і посадових осіб, що їх виконують, норма аналогічного змісту передбачена і частиною 2 статті 22 КВК України.

Відповідальність службових осіб у разі невиконання законних вимог прокурора щодо надання інформації передбачена статтею 185-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статтею 5 Закону України „Про боротьбу з корупцією”.