МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Львівський національний університет імені Івана Франка

Володимир Здоровега

ТЕОРІЯ І МЕТОДИКА ЖУРНАЛІСТСЬКОЇ ТВОРЧОСТІ

Підручник

2-ге видання, перероблене і доповнене

₆₃₉₇₇₂

УДК 071.1 (075.8) 3 466

ББК Ч 612.1 я 73-1

Рецензенти:

Гринів О. І, д-р філос. наук, проф. (Львівський державний інститут фізичної культури і спорту);

Шкляр В. І., д-р філол, наук, проф, (Київський національний університет імені Т. Шевченка)

Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студен­тів вищих навчальних закладів, які навчаються за напрямом "Журналістика "

(Лист№ 14/18.2-664 від (06.04.2004 року)

Здоровега В. Й.

З 466 Теорія і методика журналістської творчості: ІІідручник, - 2-ге вид., перероб. і допов. - Львів: ПАІС, 2004. - 268 с.

ISBN 966-7651-16-9

ISBN 966-7854-76-0

Пропонована книга - перший у пострадянських країнах підручник, присвячений найважливішій частині теорії та практики журналізму: аналізу природи літературної праці у засобах масової інформації.

Значну увагу приділено сутності журналістської майстерності як найважливішого складника професіоналізму співробітника мас-медіа, головним етапам роботи над твором і написанню тексту.

Висвітлено головні потоки та методику збору інформації. Чільне місце відведено аргументації та полеміці, загальній характеристиці жанрів, а також інформаційному, аналітичному, художньо-публіцистичному методам відображення дійсності у мас-мадіа.

Мета видання - сприяти формуванню професіоналів, журналістів нового бачення світу, оригінальноіо мислення, гострого, чесного слова.

Для студентів інституту та факультетів і відділень журналістики університетів, журналістів-практиків.

ББК Ч 612.1 я 73-1

ISBN 966-7651-15-9 ISBN 966-7854-76-0

© Здоровега В.Й., 2004 © ПАІС, 2004

ВСТУП

Мас-медіа будь-якої країни, яка вважається цивілізованою, тримається на трьох китах. Перший з них - економіка, матеріальні підвалини існування системи засобів масової інформації (ЗМІ); другий - закон, законодавчі основи функціонування газет, журналів, інформаційних агентств, книговидавництв, документального кіно, телебачення, радіомовлення, Інтернету, реклами, їхніх відносин із владою, суспільством, бізнесом; третій - професіоналізм журналістів, тобто рівень їхньої кваліфікації, загальна, політична, фахова культура. Перебуваючи у міцному зв'язку між собою, вони, до того ж, сотнями ниток з'єднані з багатьма іншими чинниками, починаючи від історичного досвіду народу, його національної ментальності і закінчуючи рівнем духовної культури, інтелекту, способом мислення суспільства. Навіть теоретично не можна уявити сильної преси при хирлявій, неефективній економіці та високого класу професіоналів при правовій незахищеності журналістів.

Своєрідність стану ЗМІ в Україні зумовлена історично, політично, економічно. Завоювавши політичну свободу. ЗМІ потрапили у жорстку еко­номічну залежність від хлібодавця, що неважко було передбачити. Нор­мальному функціонуванню ЗМІ заважає досі низька ефективність економіки, що обмежує можливості підтримки мас-медіа з державного бюд­жету, у важкому стані перебуває журналістсько-інформаційний бізнес.

Конституція України цілком у дусі Загальної Декларації прав людини гарантує свободу думки і слова, вільне вираження переконань і поглядів людини. Верховна Рада України ухвалила цілу низку законів про ЗМІ, що помітним кроком у законодавчому забезпеченні діяльності преси, телебачення, радіомовлення. Однак, по-перше, законодавча база у цій сфері далека від досконалості, неповна, подекуди суперечлива. Оскільки закони приймались до схвалення Конституції України, вони не завжди збігаються з нею. По-друге, відсутня державна воля втілення законів у життя. Про це говорять усі, починаючи від самих законодавців і службовців до журналістів та представників широкої громадськості. Про недосконалість і малу eфeктивнicтъ законодавчою регулювання інформаційних процесів в Україні чимало дискутується у пресі, з парламентської трибуни, зокрема і у процесі парламентських слухань питання про свободу слова в Україні, що відбулись у квітні 1997 і грудні 2002 рр.

Окрім вдосконалення законів про ЗМІ, їх неухильного дотримання, необхідне соціальне усвідомлення суспільством і його керівною елітою журналістики як демократичної противаги офіційній позиції влади. Не за будь-яких умов бути в опозиції до влади заради самої опозиції, а мати власну позицію, репрезентувати інтелект громади у трактуванні важливих подій і проблем. Офіційні кола, відповідно, повинні не відкидати цю позицію, так би мовити, з ходу, а бути зацікавленими в її існуванні. Цей важкий урок демократії ще треба засвоїти всім, особливо тим, хто продовжує бачити у ЗМІ власний рупор, трибуну для пропаганди, а в особі журналіста - послушних васалів, підручних партій і влади. І річ тут саме у відповідній спадщині, у суспільній психології, у нерозумінні суті демократії, механізму демократичного управління суспільством. Ці знання повинні дати політологія як наука і як предмет вивчення у вищій школі різних рівнів. Сьогодні в умовах наближення до інформаційного суспільства для інтелігентної людини знання і розуміння "четвертої влади" таке ж обов'язкове, як знання природи трьох гілок влади - законодавчої, виконавчої, судової.

Не можна також не погодитися з тими, хто вважає, що у демократичних країнах світу преса пройнята духом держави, шо вона об'єднує, зцементовує суспільство і що лише в цих рамках вона плюралістична, вільнодумна і вільна. Тому й сьогодні далеко не риторично звучить поставлене Ларисою Івшиною перед українськими журналістами питання: "Чи вибрали вони своє місце, чи вибрали вони свою країну?"

Законодавство повинно бути спрямоване на те, щоб слово не руйнувало державних устоїв. Ст. 34 Конституції України, гарантуючи право на свобо­ду думки і слова, застерігає, що "здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку".

З огляду на історичні причини й особливості свого міжнародного ста­новища, Україна змушена захищати національну гідність, право на рідну мову і культypy. Без протекціонізму, без пріоритетів, зведених у ранг закону, нам не обійтись. Тут потрібна зважена, продумана державна воля, приведення конкретних реалій у відповідність до вимог Конституції.

Економічні та правові основи ЗМІ нерозривно пов'язані з професіоналізмом журналістів, які в них працюють. Зв'язок цей двобічний. Економічний і правовий стан ЗМІ впливає на добір і якість кадрів журналістів, на престиж професії. Однак сама якість, глибокий професіоналізм журналістського корпусу, авторитет працівника мас-медіа прямо чи опосередкованo впливає на престиж видання, інформаційного чи рекламного агентства і навіть книжкового видавництва. Інакше чому, перебуваючи у майже однакових умовах, одні редакції якщо не процвітають, то хоча б тримаються на плаву, інші - гинуть або ведуть напівголодне, жебрацьке існування.

Одразу виникає питання про характер журналістської професії в сучасних умовах. Необхідно глибоко усвідомити, що професіоналізм журналіста сьогодні суттєво відрізняється від фахових ознак працівника ЗМІ і пропаганди, як тоді прийнято було говорити, радянських, тоталітар­них часів. Не тим, що у ті політично важкі часи не було здібних, навіть талановитих журналістів і публіцистів. Інакше не було б суспільно-політичного зламу, який ми називаємо гласністю, національним, демок­ратичним відродженням, і який найактивніше сприяв краху тоталітарної системи, розвалу "імперії зла". А тим, що сама система чітко визначала місце журналіста як підручного партії. Він змушений був працювати на зміцнення цієї системи. Відступ від партійної лінії, залежно від обставин і умов часу, міг коштувати журналістові життя, відбування каторги чи, у ліпшому випадку, позбавлення партквитка і роботи. Не кажемо вже про позбавлення певних матеріальних благ, заборони друкуватись.

Журналіст міг собі дозволити критикувати, іноді навіть гостро, недоліки. У пресі була сатира, популярність сатиричних видань, скажімо, українського "Перця", була величезною. Газетярі навчились обминати цензурні рогатки, вдаючись до езопівської мови. Кращі публіцисти у після сталінські часи досить переконливo писали про неспроможність економіки, засилля бюрократії, окремі випадки беззаконня. Особливо перепадало тим керівникам (навіть високого рівня), коли верховна еліта вирішила, так би мовити, кинути під ноги ту чи іншу жертву з номенклатури. Проте навіть найпереконливіші критичні матеріали про того чи іншого функціонера знімались з полоси "Правды" за вказівкою члена політбюро.

Та головне - нікому не дозволялося сумніватись у правильності марксистсько-ленінського вчення і безпомильності та мудрості партії. Все, що писав чи говорив журналіст, повинно було слугувати зміцненню тогочасної системи. Інакше не могло бути. Поняття порядності, совісті, моральності до уваги не брались. Моральним, за Леніним, вважалось все, що служило будівництву комунізму.

Проте професіоналізм журналіста, виходячи із самої природи ЗМІ -стража суспільної моралі, - органічно охоплює не тільки фахову компетен­тність, а й високі людські якості. Дещо перефразовуючи слова відомого американського журналіста і редактора Джозефа Пулітцера. можна за­значити, що від підлабузницько-корисливого ставлення до бізнесу і влади журналістику можуть врятувати найвищі ідеали прискіпливого, болісного відчуття справедливості, глибокого знання проблем, з якими стикаєшся, і чесного сприйняття моральної відповідальності за те, що пишеш.

Ще одна генетична вада журналіста так званого розвиненого соціалізму полягала в чому, що, багато пишучи про тогочасну економіку, а ще більше про технологічні процеси виробництва, він, за незначним винятком, залишався безпорадним у сфері підприємництва, бізнесу. Він звик жити, хай і скромно, на всьому готовому. Його винагорода, заробіток не залежали від успіхів чи невдач видання, від тиражу газети, популярності телепрог-рами тощо. Перехід до роботи в нових економічних умовах вия­вився для більшості журналістів драмою.

Тому сьогодні мусимо не тільки по-новому, але й значно ширше гля­нути на професіоналізм журналіста. Під професіоналом прийнято розуміти особу, що зробила певне заняття предметом своєї постійної діяльності. Професіоналізм має ще й значення досконалості, вміння, досвіду в якійсь сфері діяльності, з цього погляду професіоналізм у журналістиці - ємке і багатозначне поняття. Воно починається із глибокого усвідомлення самої місії мас-медіа у суспільстві як концентрації у вияві думки громади. Демократичне суспільство відрізняється від тоталітарного тим, що погляд на роль преси у ньому поділяють в головних моментах як журналісти й аудиторія, так і представники влади. Між ними існує неписана громадянська угода, закріплена у певних законах і звичаєвому праві.

Праця журналіста охоплює дуже широкий спектр видів організа­торсько-редакційної роботи, починаючи від розробки концепції певного засобу масової інформації, організації та планування роботи самої редакції до випуску видання чи виходу в ефір передачі. Журналіст сьогодні ще й бізнесмен, менеджер, який повинен забезпечити редакції відповідний прибуток, уміти вигідно придбати необхідні матеріали, ресурси, вдало продати, проштовхнути власний продукт, знайти вигідну рекламу і мецена­та. У великих редакціях цим займаються спеціально найняті й підготовлені люди. В умовах функціонування невеликих редакцій цим мусять займатися всі журналісти. Інакше не вижити у конкурентній боротьбі.

Перелік цих та інших питань є предметом вивчення різних курсів, що їх слухають студенти інститутів, факультетів, відділень журналістики, зок­рема "Вступ до журналістики". "Основи масової комунікації', "Основи журналістики". "Організація роботи редакції"', "Техніка засобів масової інформації" тощо.

Предметом цього курсу є літературна творчість журналіста - найваж­ливіша і найскладніша частина професійної діяльності працівника ЗМІ, шо вимагає творчого обдарування. Зазначимо, що значна частина журналістів скептично ставиться до можливості навчити людину писати. На нашу думку, навчити писати не можна. Писати, а особливо писати добре, можна навчитися, якщо у молодої людини є велике бажання, природні задатки і хоча б мінімальний рівень знань.

Великий історичний досвід розвитку літератури і журналістики пере­конливо засвідчує, що певні закономірності літературного ремесла людина засвоює шляхом безпосереднього занурення у практику, через певний етап наслідування, навіть змагальності за принципом "Я можу зробити не гір­ше". Без цього практичного засвоєння азів творчості не було б розвитку ні журналістики, ні різних інших видів творчої праці задовго до виникнення самої думки про створення певних шкіл, написання книг і підручників з питань методики і психології, зокрема, літературної праці. Цим шляхом і сьогодні, і завтра приходитимугь в журналістику, в літературу, щоразу нові адепти.

Цю закономірність дуже точно підмітив литовський дослідник художньої фотографії Володимир Борєв у книзі "Фотография в структуре массовой коммуникации". Роздумуючи над практичним входженням певного кола особистостей у художню фотографію, автор зазначає: "Якщо він [фотограф. - В. З.] знімає, "не знаючи" законів естетики, не вивчаючи ці закони в їх науково знятому, сформованому і систематизованому вигляді, він ознайомлюється з ними і засвоює їх у безпосередньому бутті, в їх зануренні у власне художню тенденцію, у конкретну художню творчість..."

Сформульовані у систематизованому, узагальненому вигляді знання про літературну працю у журналістиці не варто переоцінювати, їх треба сприймати критично, а не як догму, правило, бо це може призвести до збід­нення творчих пошуків, орієнтації на певну однобічність, заданість. Однак свідоміше використання осмислених, елементарних закономірностей ніко­му не завадить.

Окрім того, як свідчить досвід, більшість відомих письменників, художників, кінематографістів, журналістів на певному етапі життя праг­нуть поділитися власними думками про близьку їм сферу творчої праці, якщо не на рівні теорії, то науково-практичних порад осмислити для себе і для інших секрети творчого ремесла.

Відомий російський актор і кінорежисер Нікіта Міхалков цілком слуш­но вважає: "Методика - це одне, а дар божий [так в автора. - В. З.] - це інше, хоч методика - це дуже потрібна річ як спосіб подолання технологічних труднощів. Методика служить для навчання, а дар веде в країну першовідкриттів... Геніальне може бути лиш в одному - єдиному примірнику". Якщо не брати до уваги слів про геніальність, які не дуже пасують до повсякденної літературної праці в мас-медіа, цю думку цілком можна застосувати до журналістики, особливо телебачення з його технологіями.

Зрештою, можна послатися на історичний досвід. Українські письмен­ники і журналісти, з огляду на відповідні національні та соціальні умови, постійно прагнули поповнювати власні знання. Щодо цього характерна думка Boлодимиpa Винниченка, висловлена у 1907 році в одному з листів до Євгена Чикаленка. Пояснюючи свою потребу перебування в Європі, він пише: "Хочу придбати освіту літератора. Я ж неук, як і більшість наших письменників. Через це почасти ми й не можемо конкурувати з російськими й європейськими письменниками, хоч здатности, може, й не менші маємо".

Журналістська праця - це не просто вміння вправно написати замітку чи статтю, хоча ці ази ремесла треба засвоїти, а своєрідний спосіб сприй­няття світу, спосіб бачення реальності, спосіб мислення і світовідчуття, спосіб існування й усвідомлення себе у неспокійному житті.

Надзавдання нашої кнши - допомогти людині стати журналістом, сприяти входженню її в фах, засвоєнню значного масиву інформації, стимулювання жаги знання, без якого неможливе формування професіонала у сфері інтелектуальної діяльності.

Мета підручника - дати студентові, а також будь-якій людині, яка вирі­шила пов'язати свою долю із працею у сфері масової комунікації, основи професійних знань і навиків у галузі літературної журналістської творчості.

Курс "Теорія і методика журналістської творчості" грунтується на знаннях, набутих студентом у процесі вивчення основ комунікації, питань загальної теорії журналістики як суспільного, політичного і культурного явища, організації роботи різних видів засобів інформації, а також історії журналістики, української та світової, яка вивчається паралельно. Пропонований студентам курс, його головні розділи тісно переплітаються з теорією літератури, її історією, а також історією культури. Курс органічно поєднується з вивченням мови засобів інформації, стилістики та редагування.

Перша частина курсу, пропонована читачеві у цьому виданні, називається "Основи журналістської майстерності" і присвячена науково-теоре­тичному аналізу природи літературної творчості журналіста, з'ясуванню методики, технології та психології літературної праці у різних видах ЗМІ. Зважаючи на відсутність в українській науці праць, спеціально присвячених психології літературної творчості, цим підручником може скористатися кожен, хто пробує свої сили в літературі.

Друга частина курсу, написана спеціально для цього видання, присвячена трьом методам відображення - інформаційному, аналітичному, художньо-публіцистичному, жанровим особливостям і методиці роботи у рамках кожного з цих методів.

Опановуючи курс, студент повинен навчитися розуміти характерні особливості творів журналістики: розрізняти потоки журналістської інфор­мації; вміти характеризувати сутність поняття майстерності журналіста як літератора, головні етапи праці над журналістськими виступами; засвоїти методи збору і перевірки достовірності інформації, способи аргументації та полеміки; орієнтуватися у сучасних тенденціях журналістики; вміти збирати інформацію з різних джерел, свідомо продумувати композицію твору; шукати переконливі аргументи для підтвердження своєї позиції; спростовувати хибні аргументи; вправно, в міру власного таланту, викладати свої думки на папері, перед мікрофоном і камерою.

Підручник написаний для студентів, аспірантів, а також численних штатних і нештатних співробітників ЗМІ. Він відповідає вимогам квалі­фікаційної характеристики і відповідно університетської програми курсу.

Ми сподіваємося, що це друге, перероблене і значно доповнене видання, як і перше (2000), викличе відповідний інтерес. Чи, можливо, спротив тих професіоналів у журналістиці, які вчилися давно, за ра­дянськими підручниками, або й ніколи не тримали в руках подібних книг.

Перед тобою, читачу, перший в Україні й один з перших у постсоціалістичних країнах підручник, присвячений теорії і методиці літературної праці в журналістиці. В ньому поєднуються виклад елементарних понять і досить складних, принципово нових, досі не досліджених у науці про журналістику, проблем та індивідуальний, авторський підхід до питань те­орії і практики. Зрозуміло, не можемо претендувати на безпомилковість суджень. Природну в таких випадках полеміку вважаємо цілком нормальним явищем на тлі нового практичного досвіду сучасної журналістики.