Тарас Григорович Шевченко (1814 - 1861) - видатний поет, художник.

Народився 9 березня 1814 року в Київській губернії в селі Моринці у родині кріпака.

Спочатку в біографії Шевченка була втрачена мати, потім в 1825 році помер батько. Так почалася його важка, суворе життя. Рано посиротівши, хлопець пішов на службу до дяка, щоб мати змогу вчитися у школі. Незабаром він навчився грамоті, став потроху малювати. У 1829 році почав служити у поміщика Енгельгардта.У Вільні (Вільнюсі) в біографії Шевченка Тараса проходило навчання у викладача університету Рустема. Пан Енгельгардт, переїжджаючи до Петербурга, забрав із собою слуг, а серед них і Тараса. Випадково помітивши талант хлопця, пан віддає його в науку до майстра Ширяєва. Білими петербурзькими ночами юнак перемальовував античні скульптури в Літньому саду. Там Тарас зустрівся з художником-земляком І. Сошенком. Той зацікавився його долею, познайомив зі своїми друзями — видатними діячами культури, серед яких був і відомий художник К. Брюллов. Ці люди у 1838 році викупили талановитого юнака з кріпацтва.

У 1840 році почався самий плідний у житті поета період. Вийшла збірка «Кобзар» Шевченка, були написані кілька найвідоміших його творів («Гайдамаки», «Катерина», «Хусточка», «Наймичка») Шевченко став вільним слухачем Академії мистецтв, зайнявся самоосвітою... Вірші Шевченка були сприйняті критикою негативно, зате були близькі народу і стали знаменною, знаковою подією в українській культурі і в усій історії нашого народу

Як художник Шевченко також не переставав творити. Ним був створений ряд картин в дусі критичного реалізму (наприклад, «Катерина»). Після закінчення навчання Шевченко поїхав працювати у Київській археографічній комісії, познайомився з викладачем історії Київського університету, в майбутньому відомим ученим та письменником М. Костомаровим, вступив до Кирило-Мефодіївського братства й був заарештований. Основне звинувачення — не участь у таємному товаристві, а написання сатиричних творів, спрямованих проти царського уряду, кріпаччини. Вирок був суворий — десять років солдатчини із забороною писати й малювати в Орській фортеці Оренбурзької області. Про ці роки поет писав: «Караюсь, мучусь, але не каюсь», бо найбільше вболівав за долю рідної України, покріпаченого народу. Після експедиції на Аральське море, Шевченко перевели до Новопетровського, де він перебував до 1857 року. Там було написано кілька Повістей: «Художник», «Кнігіня» та інші.

Звільнившись (головним чином завдяки графу Толстому Ф.П.), повернувся в Петербург. В останні роки в біографії Шевченка було створено мало віршів, картин. Помер у Петербурзі 10 березня 1861 року, був перепохований у Каневі на горі біля Дніпра. Став духовним батьком цілої української нації. Пам'ятники Шевченку встановлені не тільки на території Україні, а також в Росії, США, Парагваї, Франції.

«До Основ’яненка»

Найбільшим болем Т. Шевченка була поневолена, пригноблена Україна, в минулому — батьківщина славного запорозького козацтва. Поет думає над тим, як наштовхнути народ на думку про активніший опір, про неприпустимість покірного існування у панському ярмі. Тому звертається до свого старшого товариша по перу Г. Квітки-Основ’яненка із закликом писати про минулу славу козацьку, будити серця людей, адже "все гине, — Слава не поляже; Не поляже, а розкаже. Що діялось в світі. Чия правда, чия кривда І чиї ми діти. Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине..." Вірш починається романтичною картиною природи із згадками про колишню Україну, яка протиставляється сучасній, коли країна

Обідрана, сиротою

Понад Дніпром плаче;

Тяжко-важко сиротині,

А ніхто не бачить...

Т. Шевченко називає Основ’яненка отаманом, батьком, орлом сизокрилим, сподіваючись, що до його авторитетного слова люди прислухаються.

«Катерина»

Образ Катерини центральний у поемі. Змальовується її зовнішня краса, довірлива душа, щира вдача. Вона переживає страшний душевний злам, який призводить до загибелі дівчини. Батьки зрікаються збезчещеної дочки, коханий не приймає її, чужим людям вона не потрібна, односельці тільки обмовляють Катерину та сміються. Вона розуміє, що її дитину чекає безрадісне майбутнє, бо син все життя буде спокутувати її гріхи.

Велику роль у поемі відіграють ліричні відступи. Супроводжуючи епічну, часто драматичну розповідь, відступи виявляють оцінку автора, його особисте ставлення до зображуваних подій.

За жанром "Катерина" — ліро-епічна соціально-побутова поема з народного життя.

«Гайдамаки»

Гайдамаки були учасниками народно-визвольного руху проти польського гніту на Правобережній Україні.

Повстання 1768 р. очолили Залізняк і Гонта.

Поема "Гайдамаки" — найбільша за обсягом поема Тараса Шевченка. Написана вона на історичному матеріалі. Центральний образ поеми — повсталий народ, палаюча у вогні Україна. Прикладом для поета стають минулі роки, історичне минуле пригнобленої тепер України. Учасники повстання змальовуються як герої. Вони не жалкують віддати своє життя за рідну землю.

Ярема Галайда — це не історична особа, але про цю людину записані народні перекази й пісні. Поданий його образ у романтичному дусі. Хлопець наділений винятковими рисами: казковою силою, нечуваною хоробрістю. Прославився Ярема своєю відданістю народові й своїй справі. Максим Залізняк і Гонта — особи історичні. В поемі підкреслюється їхня хоробрість, любов до них гайдамаків.

За жанром "Гайдамаки" — ліро-епічна поема героїчного характеру. Вона складається з двох вступів, одинадцяти розділів і епілогу, післямови.

Провідна ідея твору — звеличення національно-визвольного руху на Україні.

«Кавказ»

У символічному образі Прометея поет показав незламну волелюбність народів, а в образі орла — ненаситний імперський режим, що прагне все поглинути.

Поет страждає горем не тільки свого народу, але й усіх поневолених народів. Це узагальнення втілюється в слові "наша" ("душа наша").

Поема викриває загарбницьку політику царату.

За жанром це сатирична поема з елементами лірики та героїки.

«Сон»

Т. Шевченко використав форму сну, щоб показати широку панораму життя в Російській імперії, де народи живуть у неволі, придушується все вільнолюбиве. Він різко розкритикував систему царської влади й особисто коронованих осіб, в державі яких життя — ніби кошмарний сон. Саме за цю поему Шевченко дістав суворе покарання — десять років солдатчини в далеких козацьких степах із забороною писати й малювати.

«Заповіт»

«Заповіт» («Як умру то поховайте») — програмний вірш у формі послання-„заповіту“ Тараса Шевченка, написаний 25 грудня 1845 року в Переяславі.

Вірш є своєрідним гімном визвольної боротьби українського народу[1], мав і має великий вплив на українську культуру, зокрема, був покладений в основу музичних творів низки композиторів, активно використовується в культурному житті, перекладений понад 150 мовами народів світу.

«Мені однаково»

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні чи ні...

Ця поезія відноситься до до громадянської лірики, вона була написана у період між 17 квітня та 19 травня 1847 року у Петербурзі. "Мені однаково" - це твір світового значення, це сповідь поета перед людьми.

Поезія була написана під впливом багатьох подій, зокрема - розгрому Кирило-Мефодіївського товариства в березні 1847 року, до якого мав безпосереднє відношення Тарас Шевченко.

Поезія невелика за обсягом, але вона вміщує стільки емоцій, стільки переживань і почуттів! У ній поет дуже яскраво й влучно описує справжнє життя простих українців.

"...Малого сліду не покину на нашій славній Україні,

На нашій - не своїй землі..."

У цих словах показано, що народ був пригнічений, принижений і не мав прав. А тих, хто намагався це змінити, прагнув незалежності України та волі, жорстоко карали.

"...Молися, сину : за Вкраїну його замучили колись..."

Олена Акульшина, м. Керч .