43. Здійснення спадкових прав.

Спадкоємець має право прийняти або не прийняти спадщину. Прийняття спадщини з умовою чи з застереженням не допускається. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо він протягом 6-ти місяців не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкодавцю з моменту відкриття спадщини.

Спадкоємець повинен особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Строк у три місяці встановлюється з моменту неприйняття або відмови від спадщини іншими спадкоємцями.

44. Загальна характеристика речового права.

Отже, речове право - це сукупність правових інститутів, нор­ми яких забезпечують особі можливість здійснювати належні їй суб’єктивні цивільні права щодо впливу на річ, яка знаходиться в її господарюванні, за своєю волею або без щоразового погод­ження своєї волі з волею інших, причетних до цієї речі, осіб.

У ЦК України, книга третя якого має назву «Право власності та інші речові права», згідно з якою ре­чове право поділяється на два інститути:

-   повне речове право (право власності, ст. 316-394);

-   обмежене речове право (право на чужі речі, ст. 395-417).

Речове право — це право, яке забезпечує задоволення інтересів уповноваженої особи шляхом впливу на річ без участі інших осіб. Тобто задоволення охоронюваних законом інтересів власника здійснюється шляхом взаємодії з належними йому речами при забезпеченні відповідної поведінки з боку третіх осіб. Речові права встановлюються законом, а у випадках, передбачених законом, можуть встановлюватися правочином (договором) або рішенням суду. Перехід права власності на майно від власника до інших осіб не є підставою для припинення речових прав інших уповноважених осіб на це майно, якщо інше не передбачено законом або договором.

Речовими правами є право власності; володіння; сервітутні права; емфітевзис; суперфіцій; застава та інші права на чужі речі. Об'єктами речових прав можуть бути речі та речові права, але не можуть бути об'єктом речових прав речі, що вилучені з цивільного обігу. Суб'єктами речових прав можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, Автономна Республіка Крим і держава.

45. Власність та право власності. Зміст права власності.

Право власності є одним із видів речового права, а саме - пов­не речове право. Воно по­роджене необхідністю регулювати відносини власності.

Розглядаючи власність в економічному аспекті, слід базу­ватися на тому, що власність - це відношення суб´єкта (грома­дянина, юридичної особи, держави) до тієї чи іншої речі як до належної йому, як до своєї. Саме на розподілі «моє і не моє» за­снована власність. Таким чином, власність - це відносини між людьми з приводу речі. Відносинам власності як суспільним майновим відносинам притаманний вольовий характер, що проявляється в можливості власника своєю волею володіти, користуватися й розпоряджати­ся належним йому майном. Отже, відносини власності породжують потребу їх правового регулювання, що призводить до виникнення права власності.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Під правом власності в об´єктивному аспекті розуміють систему правових норм, що регулюють відносини власності. Суб´єктивне право власності - це ЮЗМО володарювання над реча­ми (тобто надання особі можливості володарювати над певною належною їй річчю). Складовими суб’єктивного права власності є правомочності володіння, користування і розпорядження ре­чами. Названі правомочності складають юридично забезпечені можливості власника, вони належать йому доти, доки він зали­шається власником.

Правомочність володіння - це ЮЗМО бути в безпосередньому фактичному зв’язку з річчю. Володіння треба розуміти не як постійний матеріальний зв’язок власника з річчю, а як постійну можливість такого ма­теріального зв’язку, воно тісно пов’язане з волевиявленням. Володіння може бути фактичним і юридичним, законним (титульне) і незаконним (безтитульне) (добросовісним і недобросовісним), давнісним. Набувальна давність: нерухомим (добросовісно, відкрито, безперервно) – 10р. рухомим – 5р. Внаслідок договору – нерухоме 15р., рухоме 5р. після спливу позовної давності.

Правомочність користування - це ЮЗМО вилучення корисних властивостей речі для задо­волення потреб власника чи інших осіб. Власник може використовувати своє майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності.

Правомочність розпоряджання - це ЮЗМО визначати долю належної йому речі шляхом знищення, відчуження або передачі її в тимчасове володіння іншим особам. Право розпоряджання тісно пов´язане з особою власника, це дає змогу віднести його до особистого права, яке майже неможливо виділити із правомочностей власника як самостійне, неза­лежне від права власності особливе право.

Отже, зміст права власності складають права на володіння, користування і розпорядження майном, а також обов´язки, пов´язані з утриманням, ризиком розорення та випадковою за­гибеллю речей.  Таким чином, суб´єктивне право власності - це ЮЗМО володіти, користувати­ся і розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах шляхом здійснення щодо свого майна будь-яких дій, які не суперечать законодавству і не порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб, а також можливість захисту від будь-яких протиправних втручань до свого волода­рювання над належним йому майном.

Отже, право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов´язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправ­ного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов´язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.